Різноманітність злаків

0

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

Ознайомимося й з іншими злаками. Почнемо з жита. Не всі легко відрізняють жито від пшениці. Найпростіше це зробити, розглянувши суцвіття або плоди. В жита кожний коло­те складного колоса має дві добре розвинуті квітки й одну недорозвинуту. Жито — вітрозапильна рослина, а в пшениці відбувається самозапилення. Зернівка в жита вузька, довга, а в пшениці вона товста, схожа на маленьке золотисто-жовте барильце. Борошно із зернівок жита темне, але житній хліб поживний і смачний.

Овес помітно відрізняється від пшениці й жита. Його розло­ге суцвіття називають волоттю. На гілочках волоті містяться Колоски, у кожному з яких по дві-три квітки. Квітки вівса, як і Квітки жита, мають типову для злаків будову. В них відбуває­те я самозапилення. Із зернівок вівса виробляють толокно, вівсяну крупу, геркулес та інші продукти. Овес використовують також як кормову культуру. Він холодостійкий, його вирощують у середній смузі й у північних районах нашої країни.

Просо має суцвіття волоть. Стебла проса не тільки кущаться, а й розгалужуються. Просо — круп’яна культура. Просяна кру­гла — це пшоно.

Просо вирощують в основному в Казахстані та в південних районах європейської частини країни, бо ця культура теплолюбна і добре витримує посуху.

Рис — цінна зернова культура. Вирощують його в південних районах нашої країни, здебільшого на поливних землях.

Кукурудза — однорічна трав’яниста рослина заввишки до 2— З м і більше. Завезена з Південної Америки в 1493 році, ку­курудза дуже поширилася в Європі. У Росії її почали вирощува­ти в XVII столітті.

У районах з помірним кліматом зерно кукурудзи більшості сортів часто не достигає. Тому в середній смузі нашої країни її вирощують на силос для сільськогосподарських тварин. Але в останні роки виведено сорти, які дають достигле зерно не тільки в середній смузі, а й у Сибіру. На півдні кукурудза — цінна зер­нова продовольча й кормова культура. Вона є також сировиною для промисловості.

Корені кукурудзи дуже розростаються в орному шарі й прони­кають у грунт на 150 см і більше. У нижній частині стебла розви­ваються великі додаткові корені. Підгортання сприяє їх розвит­ку. Стебло кукурудзи товсте і не порожнисте. Довгі широкі листки мають паралельне жилкування.

У кукурудзи розвиваються квітки двох типів: маточкові й тичинкові. Маточкові квітки утворюють суцвіття складний початок. Початки містяться в пазухах листків. Маточкова квітка Має округлу зав’язь з довгим шовковистим стовпчиком, який за­мішується дволопатевою приймочкою. Початки одягнуті в зелену обгортку з видозмінених листків. Тичинкові квітки зібрані в розгалужене суцвіття волоть на верхівці стебла. Волоть складається з колосків. У кожному колоску по дві квітки з трьома пі мішками кожна. Пилок достигає раніше, ніж на цій самій рослині з обгорток початків висунуться приймочки. Через це самозапилення в кукурудзи майже не буває. Вітер переносить пилок на приймочки сусідніх рослин.

Кукурудза — теплолюбна культура. її корені потребують доб­рі то доступу повітря. Тому обов’язково треба ретельно обробляти фунт перед висіванням її й розпушувати його протягом літа. Кукурудза світлолюбна, через це її висівають рядками на чималій відстані один від одного. Вона відносно посухостійка, але все-і и п кожній рослині потрібно близько літра води на добу. Бро­мній кукурудзи збирають до настання заморозків, бо дорослі рос­инці пошкоджуються навіть при —1 °С.

Крім польових культур, до родини злаків відносять різні дикорослі трави, наприклад, пирій повзучий, тимофіївку лучну, ковилу та інші рослини.

Ковила — багаторічний посухостійкий злак. її корені ростуть пучком і утворюють щільну дернину, широко розростаючись і глибоко проникаючи в землю. Листки у ковили вузькі, довгі. Вони пристосовані до економного витрачання вологи. Квітки зібрані в рідку волоть. Зернівки одягнуті квітковими лусками, з яких зовнішня має довгий перистий остюк, пухнастий і легкий. Завдяки цим остюкам зернівки ковили можуть пролітати великі відстані. Коли вітер стихає, зернівка опускається, гострим нижнім кінцем втикається в землю й поступово за допомогою остюка вгвинчується в неї.

Пирій повзучий — також злак. Це злісний кореневищний бур’ян. Його суцвіття — довгий і вузький складний колос.

Тимофіївка лучна — цінна кормова трава з вузьким, циліндричним колосовидним суцвіттям — султаном.

Цукрову тростину культивують у тропічних країнах для до­бування з його стебел цукру.

Пшениця — культурна рослина родини злаків

0

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

Пшениця — дуже давня культурна рослина. її вирощують по над 10 тисяч років. Зернівки пшениці постійно знаходять під час розкопок перших поселень людини. У пірамідах єгипетських фа­раонів також знайдено пшеничні зерна, схожі на зерна сучасної пшениці.

Пшениця — важлива зернова культура. Виробництво пшениці має становити близько половини загаль­ного виробництва зерна в нашій країні. Особливо велику увагу запропоновано звернути на підвищення урожайності і якості цін­них сортів пшениці, з яких можна виготовляти високоякісний хліб, макарони, крупи і т. ін., на скорочення втрат під час збиран­ня і зберігання зерна.

Хліб — наше найцінніше багатство. Хліб — це праця тих, хто Сіє і збирає зерно, хто створює нові сорти зернових культур, хто будує і водить сільськогосподарські машини, хто випікає хліб. Бережіть хліб!

На земній кулі налічується більш як 20 видів пшениці. Кож­ний вид має багато сортів. Але всі види і сорти пшениці мають спільні ознаки.

Стебло пшениці —- соломина. На ньому добре помітні вузли. Одна рослина розвиває від 2—4 до 12 і більше стебел. Листки В пшениці довгі, вузькі, з паралельними жилками; добре розви­нуті листкові піхви. Суцвіття — складний колос. Він складається п багатьох колосків. На осі кожного колоска сидять дві колоскові луски, а за ними — від 2 до 7 квіток.

Квітка пшениці має типову для квіток злаків будову: 2 квіт­кові луски, 2 квіткові плівки, 3 тичинки, маточка з двома прий­мочками. У ще закритих квітках відбувається самозапилення. Плід — зернівка.

Найбільше значення мають пшениці тверда і м’яка. Ендо­сперм зернини твердої пшениці щільний. Якщо його розрізати, він блищить, як скло. Тверду пшеницю сіють рано навесні. Вона дуже вибаглива до грунту і клімату.

Майже на чверть ендосперм зерна пшениці складається з біл­ка, що називається клейковиною. Клейковина дуже ціниться в хлібопеченні, особливо у виробництві макаронів. Білий хліб вищо­го сорту і кращі сорти макаронів виготовляють з борошна твердої пшениці.

Ендосперм у зернівках м’якої пшениці пухкий, борошнис­тий, менш багатий на білки. М’яка пшениця менш вимоглива до грунту і тепла. Вона поширена майже всюди.

В нашій країні вирощують озиму і яру пшеницю. Яру пшеницю висі­вають рано навесні, за літо вона достигає і дає врожай зерна. Озиму пшеницю сіють восени. Незабаром з’являються сходи. Пшениця кущиться і потім перезимовує під снігом. Навес­ні вона знову починає рости і до кінця літа дає врожай ви­щий, ніж яра пшениця. Достигає озима пшениця раніше від ярої.

Характеристика родини злаків

0

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

Велика родина злаків — одна з родин класу однодольних. Злаки відрізняються від інших рослин цього класу рядом харак­терних для них ознак.

Злаки нашої країни — трав’янисті рослини. Вони мають мичкуваті кореневі системи і стебла з вузлами, звичайно товщими, іх меживузля. Стебла злаків наростають у довжину внаслідок поділу клітин в основі кожного меживузля. Такий ріст називають ставним.

У дуже багатьох злаків, наприклад у пшениці, жита, тимофіївки, меживузля стебла порожнисті, а вузли заповнені тканинами. Таке стебло називають соломиною. Але в деяких злаків (кукурудза і цукрова тростина) меживузля заповнені тка­нинами.

Листки злаків, як правило, вузькі, довгі, з паралельним жил­куванням і довгими піхвами. Піхва — це широка, у вигляді труб­ки основа листка, що охоплює стебло вище вузла, від якого цей листок відходить. У злаків піхви захищають під час поділу ніжні Клітини в основах меживузль. Цим злаки відрізняються від рослин інших родин.

Дрібні непоказні квітки цих рослин утворюють прості суцвіт­тя — колоски, які в свою чергу утворюють складні суцвіття: складний колос, волоть.

Майже в усіх злаків біля основи кожного колоска є дві колос­кові луски. Кількість квіток у колосках різних злаків неодна­кова — від однієї до багатьох.

У більшості злаків кожна квітка має 2 квіткові луски, 2 квіткові плівки, З тичинки й одну маточку з двома сидячими мох­натими приймочками.

Плід у злаків — зернівка. Як ви знаєте, зернівка — це одно­насінний плід, у якому оплодень і насінна шкірка зрослись. Бу­дова насінини у злаків характерна: ендосперм у ній не оточує зародок, а прилягає до нього збоку, безпосередньо до єдиної сім’ядолі — так званого щитка. Зернівки культивованих злаків звичайно називають зернами, а в масі — зерном.

Із злаків особливо ціняться зернові культури: пшениця, жито, кукурудза, ячмінь, рис, овес та деякі інші.

Характеристика родини лілійних

3

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

Родина лілійних — найбільш типова родина класу однодоль­них рослин. Для рослин цієї родини характерні всі основні ознаки класу однодольних.

Це, по-перше, зародок з однією сім’ядолею, а не з двома; по друге, мичкуваті, а не стрижневі кореневі системи рослин, що виросли з насіння; по-третє, дугове або лінійне жилкування Листків, а не сітчасте; по-четверте, квітки з простою оцвітиною, а не з подвійною. Є й інші ознаки, які не було названо. Але ви пам’ятаєте, звичайно, що робити висновок про належність рослини до того чи іншого класу треба лише за сукупністю ознак, а не за якоюсь однією з них, оскільки бувають і винятки. Наприклад, вороняче око — рослина з родини лілійних, але їй властиве сіт­часте жилкування листів.

Велика (понад 3000 видів) родина лілійних об’єднує в основ­ному багаторічні трави, що мають кореневища або цибулини. Листки ланцетні, лінійні та інших форм. Небагато лілійних мають одиночні квітки, у більшості рослин квітки утворюють суцвіт­тя. Ознайомимося з деякими лілійними.

Будову квітки дуже зручно розглянути в тюльпана. Квітка тюльпана одиночна, з простою роздільнолистою оцвіти­ною. Листочки оцвітини розміщені двома колами — три в зов­нішньому і три у внутрішньому колі. Усі листочки оцвітини більш чи менш однакові, яскраво забарвлені.

Тичинок у квітці тюльпана також шість; вони розміщені також по три двома колами. Центр квітки займає чимала маточка, короткий стовпчик якої закінчується трилопатевою приймочкою. Плоди в тюльпана — сухі багатонасінні коробочки. Насіння — з ендоспермом навколо зародка.

Але для квіток деяких інших лілійних, наприклад конвалії звичайної, характерна проста оцвітина, листочки якої зрослись. Квітки тут не одиночні, а зібрані в суцвіття. І плід у конвалії зви­чайної не сухий, а соковитий — ягода.

Отже, лілійні мають квітки з простими зрослолистими або роздільнолистими оцвітинами з шести листочків, з шістьма ти­чинками і з однією маточкою; плоди у лілійних або коробочки, або ягоди. Зародок у насінині оточений ендоспермом.

Багато лілійних мають важливе господарське значення. Деякі з них уведені в культуру як овочеві рослини (спаржа, цибуля го­родня, часник) і як декоративні (лілії, тюльпани, гіацинти). Є се­ред лілійних і отруйні, наприклад, вороняче око, конвалія звичай­на та інші рослини, що використовуються як лікарські.

Споріднені з лілійними рослини родини амарилісових, пред­ставником якої є нарцис.

Дикорослі і культурні рослини родини складноцвітих

0

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

З великої кількості видів складноцвітих, що ростуть у нашій країні, деякі цвітуть до пізньої осені.

Ромашка лікарська — однорічна трав’яниста рослина із силь­нім ароматом. Квітки в її кошиках двох типів: у центрі — труб­часті (золотисто-жовті), а крайові — язичкові (білі). Плоди — довгасті сім’янки. Ромашка лікарська — дуже поширена рос­лина. Її можна зустріти в усіх районах європейської частини, на Кавказі, в Сибіру, на Далекому Сході й у Середній Азії. Росте вона на перелогах, пустирях, у населених пунктах. Лікарською сировиною є молоді суцвіття кошики, багаті на ефірну олію.

Дехто вважає, що для волошок характерні кошики з синіми квітками. Це — ознака волошки синьої, яка засмічує посіви. А влітку і восени на луках і вздовж доріг цвітуть волошки з ко­шиками рожевих квіток, наприклад волошка лучна. Як в усіх волошок, центральні квітки в її кошиках трубчасті, а крайові — лійковидні.

Поряд з ромашкою лікарською і волошкою лучною восени на луках і вздовж доріг цвіте пижмо звичайне. Його жовті не­великі кошики зібрані в складні суцвіття. До кошиків входять тільки трубчасті квітки.

Серед складноцвітих є бур’яни, наприклад жовтозілля зви­чайне, осот польовий, волошка синя.

Людина розводить порівняно небагато харчових рослин з цієї великої родини. Основні з них — соняшник і земляна груша, або топінамбур. Але серед складноцвітих багато цінних деко­ративних рослин (жоржини, хризантеми, айстри та ін.). До складу цієї родини входить багато лікарських рослин (ромашка лікарська, нагідки лікарські, череда трироздільна).

З культурних рослин родини складноцвітих найбільше гос­подарське значення має соняшник. «Квітка сонця» — під такою поетичною назвою в Європі на початку XVI століття була відома привезена з Мексики рослина з яскраво-жовтим суцвіт­тям. Багато років європейці вирощували її як декоративну. В на­шу країну соняшник потрапив у XVIII столітті й поширився головним чином на Україні, у Воронезькій, Курській, Тамбов­ській губерніях. І лише через багато років люди виявили господарську цінність насіння соняшника.

Тепер соняшник — найважливіша олійна культура, яку виро­щують в основному в степовій смузі на чорноземних грунтах. Соняшникову олію використовують у їжу, для виготовлення Маргарину, лаків, мила, з тертого насіння роблять халву. Макуха, і по залишається після видавлювання олії, є добрим кормом для тварин.

Соняшник — однорічна висока рослина з великими ціліс­ними листками. На верхівці його стебла утворюється велике суцвіття кошик. Знизу кошик покритий листочками обгортки.

У кошику соняшника буває до 1000 квіток. Серед них є труб­часті і язичкові.

Трубчасті квітки містяться в середині суцвіття. Вони мають чашечку з двох щетинок або плівок і віночок з 5 жовтих пелюсток, які зрослися в трубку з 5 зубчиками. В середині трубки — 5 тичинок, що зрослися пиляками, і стовпчик з дволопатевою приймочкою.

По краю кошика сидять жовті язичкові квітки. їхні язички утворені кількома зрослими пелюстками, але схожі на великі одиночні пелюстки. У цих квітках немає ні тичинок, ні маточок. Язичкові квітки тільки приваблюють комах, які запилюють приймочки малопомітних трубчастих квіток, із зав’язі яких розвиваються плоди.

Плід у соняшника — сім’янка з твердим оплоднем і оліїстою насіниною. З сім’янок видавлюють олію.

Отже, для складноцвітих характерне суцвіття кошик, у яко­му бувають квітки язичкові, трубчасті й лійковидні. У деяких рослин кошики тільки з язичковими квітками, як у кульбаби. Бувають кошики тільки з трубчастими квітками, як в осоту. У соняшника, айстр, ромашок по краю кошика розміщені язич­кові, а в центрі — трубчасті квітки. У суцвіттях волошки по краю розвиваються лійковидні квітки, а в центрі — трубчасті. Плід в усіх складноцвітих — сім’янка.

Характеристика родини складноцвітих

1

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

На Землі близько 250 тисяч видів квіткових рослин. З них близько 25 тисяч видів відносять до родини складноцвітих.

Складноцвіті рослини — це соняшник, айстри, жоржини, нагідки, хризантеми, волошки, ромашки, кульбаба лікарська, мати-й мачуха та багато інших.

Дрібні квітки складноцвітих зібрані в суцвіття кошик. Усі разом квітки кошика містяться в обгортці з листочків, звичайно зелених. Часто суцвіття складноцвітих помилково вважають за одну квітку. Наприклад, жовті кошики кульбаби мають вигляд великих одиночних квіток з великою кількістю пелюсток.

Суцвіття кошик — найхарактерніша ознака рослин родини складноцвітих. Звичайно в суцвітті багато дрібних квіток, які сидять на спільному ложі суцвіття.

Квітки мають подвійну оцвітину, але чашечка або не розвивається, або має вигляд чубка з щетинок чи волосків. Віночок – з 5 пелюсток, що зрослися в трубку. Тичинок також 5; пиляками вони зростаються в тичинкову трубку навколо стовпчика. У квітці одна маточка, із зав’язі якої розвивається плід сім’янка. Сім’янки багатьох складноцвітих мають летючки — пристосування до розповсюдження плодів вітром. Ці летючки розвиваються з чубків.

Залежно від особливостей будови віночка у складноцвітих розрізняють кілька типів квіток.

У кошику кульбаби всі квітки однакові. Пелюстки кожної квітки внизу зрослись у трубочку, а їхня верхня частина схожа на довгий язичок. Тому такі квітки називають язичковими. На кінці язичка добре помітні 5 зубчиків. Це сліди зростання п’яти пелюсток, які були вільними в предків складноцвітих. Пиляки п’яти тичинок зростаються в трубку. Всередині прохо­дить стовпчик з дволопатевою приймочкою. Чашечка має вигляд пучка білих волосків. Із зав’язі розвиваються дуже дрібні сім’ян­ки, кожна з пучком волосків (летючкою) на довгій ніжці. Тому вітер переносить такі плоди.

Деякі рослини з родини складноцвітих мають кошики, утво­рені тільки трубчастими квітками, як, наприклад, в осоту польового — звичайного багаторічного бур’яну. Плоди осоту — сім’янки з чубком. Підхоплені вітром, вони летять доти, поки не наткнуться на якусь перешкоду. Від зіткнення чубок відла­мується, і плоди падають на землю.

Волошка синя росте на полях, частіше в посівах зернових культур, де погано оброблений грунт. У волошки синьої в центрі кошика розміщені трубчасті квітки, а по краю — лійковидні. Лійковидні квітки — великі, сині, не мають ні тичинок, ні маточок; вони тільки приваблюють комах. Трубчасті квітки — фіолетові. З їхніх зав’язей розвиваються сім’янки з маленьким чубком кожна.

Картопля — культурна рослина родини пасльонових

0

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

У наш час здасться дивним, якщо ви комусь подаруєте букет а квіток картоплі. А в XVII столітті такі букети вважалися гарними. Скромними фіолетовими або рожевими квітками кар­топлі прикрашали зачіски королев і петлиці камзолів при­дворних.

Батьківщина картоплі — узбережжя Чілі й гори Перу. Кар­топля добре витримує холод високогірних районів. Це основна харчова культура перуанців.

Європейці не знали картоплі до 1565 року, тобто до відвідан­ня Південної Америки іспанцями. Привезену з Америки картоплю спочатку вирощували як декоративну рослину, прикрашаю­чи нею клумби. І тільки в кінці XVII століття в європей­ських країнах картоплю почали вирощувати заради їстівних бульб.

У нашу країну картоплю завезли в часи Петра І. Спочатку селяни не знали, як її використовувати. Дехто пробував їсти недозрілі плоди — зелені отруйні ягоди. Це спричиняло тяжкі отруєння. Селяни відмовлялися садити картоплю.

Тепер картопля в нашій країні — важлива продовольча, тех­нічна і кормова культура. З бульб картоплі добувають крох­маль, патоку, спирт та інші продукти. Використовують картоплю і для відгодівлі худоби.

У середині літа картопля зацвітає, утворюючи суцвіття з до­сить великими квітками. Квітка має типову для всіх рослин родини пасльонових будову. Комах мало приваблюють квітки картоплі, бо в них немає нектару і мало пилку. Квітки картоплі самозапилюються. Під осінь у картоплі достигають плоди: зеле­нувато-білі ягоди, розміром трохи більші за лісовий горіх. З на­сіння картоплі виростають нові рослини. В них у перші роки життя в грунті розвиваються дрібні бульби завбільшки з голу­бине яйце. Картоплю розмножують насінням тільки тоді, коли виводять нові сорти. Звичайно картоплю розмножують вегета­тивним способом — бульбами.

Бульби картоплі — це видозмінені підземні пагони, у стеблах яких нагромаджуються великі запаси крохмалю. Крохмаль утворюється з цукру, який виникає в процесі фотосинтезу в хлоро­пластах листків картоплі.

Картопля потребує багато світла. На затінених ділянках уро­жаї бульб низькі. За походженням картопля — рослина помір­0ГО клімату. Вона добре росте й дає високі врожаї в сонячну прохолодну погоду при частих, але не великих дощах. Картоплю садять навесні. Для садіння відбирають бульби середнього розміру, масою 60—80 г. Перед висаджуванням бульби пророщують у світлому приміщенні протягом ЗО—40 днів при температурі 12—16 °С. Таке пророщування бульб прискорює розвиток картоплі й збільшує врожаї.

Пророщені бульби садять на глибину 6—10 см рядками на відстані 70 см рядок від рядка і рослина від рослини. З бруньок на верхівках бульб виростають надземні пагони. Пагони треба підгортати. Це сприяє утворенню нових додаткових коренів і підземних пагонів — столонів, верхівки яких до осені стають бульбами.

Характеристика родини пасльонових

5

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

У родині близько 2000 видів. Величезна більшість їх — дикорослі трав’янисті рослини. Пасльонові — одна з найважливіших господарському відношенні родин; до неї входять харчові рос­ини (картопля, помідори, баклажани), декоративні (петунія гібридна, пахучий тютюн), лікарські (беладонна). Незважаючи на велику зовнішню різноманітність, усім пасльоновим властиві спільні ознаки. Квітки цих рослин мають чашечку з 5 чашолистків, які зрослися між собою, віночок з зрослих пелюсток, 5 тичинок і 1 маточку. Плоди у пасльонових — або ягоди (паслін чорний і помідор), або коробочки (тютюн, петунія гібридна, блекота чорна та ін.). Одна з найхарактерніших рослин цієї родини — паслін чорний. Він росте в садах, на городах і баштанах. Ця невелика трав’яниста однорічна рослина з білими зірчастими квітками цвіте влітку й восени до самих заморозків. Чорні стиглі ягоди пасльону їстівні, а зелені плоди, листки і стебла отруйні. Квітка типова для родини пасльонових. Основи пелюсток у пасльону чорного зростаються й утворюють коротку трубочку.

Таку саму будову мають квітки пахучого тютюну і петунії. Вони цвітуть на клумбах до випадання снігу. У пахучого тютюну пелюстки утворюють довгу трубку; плід у нього не ягода, а коробочка з численним дрібним насінням. Квітки пету­нії схожі на квітки пахучого тютюну, але в них 5 яскравих пелюсток зрослися так, що нагадують лійку, а не п’ятикутну зірочку.

Квітки помідора також схожі на квітки пасльону чорного. Жовті самозапильні квітки помідора мають п’ятизубчасту чашечку, віночок з 5 або більше пелюсток і 5 чи більше тичинок Плоди помідора — ягоди (помідори), як у пасльону, але більші, яскраво-червоні, іноді жовті чи білі. Батьківщина помідора — Південна Америка.

У нашу країну ці рослини були завезені в 1850 році із Західної Європи. Тепер вони дуже поширені.

До родини пасльонових належать отруйні рослини: блекота чорна, дурман звичайний, беладонна. З них найчастіше зустрі­чається блекота чорна. Брудно-білі пелюстки її квіток по­криті сіточкою фіолетових жилок. Клейко-пухнасте стебло блеко­ти має неприємний запах. Отруйна вся рослина. При отруєнні з’являються головний біль, прискорене серцебиття, утруднене дихання, велике нервове збудження, розширюються зіниці, в роті відчувається сухість. Блекоту та інші отруйні пасльонові рослини не можна брати руками.

Культурні рослини родини бобових

0

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

А тепер ознайомимося з деякими важливими з господарсько­го погляду рослинами цієї родини.

Горох — одна з найдавніших і дуже поширених культурних рослин. У насінні гороху майже стільки ж білка, скільки в м’ясі. Його насіння проростає при 2—4 градусах тепла. Сходи витримують приморозки до —5 °С.

Дуже вимогливий горох до вологи. Під час проростання його насіння вбирає стільки вологи, скільки важить само. Чутливі до нестачі вологи і сходи гороху. Тому горох висівають рано навесні у вологий грунт.

У гороху добре розвинута стрижнева коренева система, яка проникає глибоко в грунт. На бічних коренях утворюються буль­бочки.

Стебло гороху тримається у вертикальному положенні тільки за допомогою вусиків, які чіпляються за інші рослини або за якусь опору. У вусики перетворюються верхні частини перистих листків гороху. Вдень у теплу погоду молоді пагони гороху й кінці вусиків роблять повільні колові рухи. Якщо при цьому молодий вусик увігнутим боком доторкнеться до якої-небудь опори, він зігнеться і обхопить її.

Квітка гороху має типову для квіток бобових будову. 3 10 ти­чинок 9 зрослись нитками навколо маточки, а 1 тичинка вільна. У квітках гороху ще до їх розпускання відбувається самозапи­лення.

Плоди в гороху — боби. Насіння в бобах розміщене на внут­рішньому боці стінки плода. Коли біб достигає, він розкриває­ться, і насіння випадає. Якщо запізнитися із збиранням урожаю, можна втратити його.

Квасоля, як і горох,— давня культурна рослина. Перши­ми квасолю почали вирощувати жителі Південної Америки. Звід­ти її привезли в Іспанію, а потім і в інші країни Європи. У нашій країні квасолю почали вирощувати тільки в XVIII столітті.

У південних районах цю рослину розводять заради насіння, багатого на білки, у середній смузі — заради зелених плодів, які використовують у їжу.

Квасоля звичайна — однорічна рослина. Вона не витримує приморозків. Розводять її переважно в південних районах. Є баг­ато видів квасолі. Вони відрізняються між собою будовою стебел, листків, квіток і плодів. Але в усіх видів квасолі квітки мають типову для квіток бобових будову, а плоди — боби.

Соя — однорічна рослина, схожа на квасолю. Її розводять майже в усіх країнах світу. Соя росте на Далекому сході, на заході Грузії, на Україні й на Північному Кавказі, насіння цієї рослини багате на білок, олію і крохмаль. З насіння сої можна приготувати близько 100 різних харчових продуктів і страв: цукерки, олію, печиво, молоко, сир та багато ін­шого.

Кормові боби — цінна кормова культура. Вони мають міцне невилягаюче кущисте стебло заввишки до 170 см. В їхньому насінні багато білка. Силос із кормових бобів і кукурудзи має найвищі кормові якості. Кормові боби дуже невибагливі; насіння проростає при температурі близько 3—4 градусів тепла, а сходи легко витримують весняні приморозки.

Характеристика родини бобових

4

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

Родина бобових — одна з найбільших. У ній налічується понад 12 тисяч видів. Серед бобових багато однорічних і багаторічних трав, а також кущів і дерев.

З культурних польових і овочевих бобових рослин у нашій країні особливо поширені горох, квасоля, соя, боби, люпин.

Дуже поширені й декоративні бобові рослини: жовта акація, пахучий горошок; на півдні — біла акація і гліцинія. Багато рослин цієї родини росте на луках, у чагарниках і гаях (види конюшини, буркуну, чини тощо). І майже всі вони зовні мало схожі або не схожі між собою. За якими ж ознаками такі різноманітні рослини об’єднують в одну родину?

В усіх рослин цієї родини плід — біб. Оцвітина подвійна. Чашечка з 5 зрослих чашолистків, віночок з 5 пелюсток; дві з них зростаються. Пелюстки мають особливі назви: верхня, як правило, найбільша — парус, бічні — весла, дві зрослих ниж­ніх — човник. Всередині човника міститься маточка, оточена десятьма, тичинками. У більшості рослин родини нитки 9 тичинок зростаються, а одна лишається вільною. Але в деяких бобових усі тичинки зростаються нитками або всі тичинки вільні.

На коренях бобових рослин утворюються бульбочки. Ці бульбочки виникають тому, що з грунту через кореневі волоски в клітини коренів бобових рослин проникають бактерії, які вби­рають і засвоюють вільний азот з повітря. Вони зумовлюють поділ і збільшення розмірів клітин кореня, внаслідок чого утво­рюються бульбочки. Після відмирання рослини грунт збагачує­ться речовинами, що містять азот. Усі органи бобових рослин багаті на азотовмісні речовини, зокрема на білки.

Листки і суцвіття бобових неоднакові в різних видів. У конюшини листки трійчасті, у сої, квасолі, гороху, жовтої й білої акацій, вики — перисті, в люпину — пальчасті.

Із суцвіть для бобових характерні китиця (люпин, буркун) і головка (конюшина).