БіологіяБіологія – це цілі організми, мільйони молекул

Отже, нині на Землі панують покритонасінні рослини — як дикорослі, так і культурні. Якого походження наші культурні рос­лини? Чи завжди культурні рослини були такими, як ті, що ви­рощуються в наш час у садах, на городах і полях?

Первісні люди не вміли вирощувати рослини. Вони збирали плоди дерев, кущів, дикорослих злаків та інших трав, цибулини, бульби, кореневища. їли все, що можна було знайти їстівне в природі.

Вирощувати рослини люди почали приблизно 15 —10 тисяч років тому.

Предки культурних рослин, очевидно, росли поблизу житлом людини. Найбільш імовірно, що це були злаки, які виросли із зер­на, зібраного людиною і потім випадково розсипаного біля жит­ла. Це могли бути і плодові рослини, що розвинулися з насіння плодів, з’їдених людиною.

Люди помітили, що багато які рослини можуть рости біля житла і що зручніше вирощувати ці рослини поряд з житлом, ніж шукати їх далеко від нього. Вони почали сіяти насіння, оберігати сходи, виполювати бур’яни.

Біля житла на землі, багатій на перегній, рослини росли краще, ніж у природних місцях їх життя. Для висівання земле­роби збирали насіння від кращих рослин. Вирощування рослин В такого насіння і догляд за посівами сприяли поступовому перетворенню цих дикорослих рослин у культурні.

Вирощувані людиною зернові рослини стали відрізнятися від дикорослих більшим зерном. У плодових дерев і кущів плоди стали смачніші. їстівні корені ставали товстішими й сокови­тішими.

Пізніше люди спеціально почали займатися добором. Одні з них добирали насіння з великоплідних рослин, щоб мати рос­лини з ще більшими плодами. Інші добирали екземпляри, плоди яких мали кращий смак. Третіх цікавили високоврожайні рос­лини.

Під впливом такого добору види культурних рослин утворили багато сортів. Кожний сорт відрізняється від інших розмірами вегетативних органів, смаком і строками достигання плодів і на­сіння, більшою чи меншою посухостійкістю, різною морозо­стійкістю та іншими якостями. Добір рослин з метою виведення нових сортів називають селекцією.

Особливо багато сортів налічують найдавніші культури — пшениця, ячмінь , кукурудза. Різноманітні також численні сорти овочевих рослин, плодових дерев і кущів. Наприклад, у нашій країні налічується близько 1500 сортів яблуні; серед них — Антонівка, Грушівка, Коричне.

Виведенню нових сортів плодових рослин присвятив усе своє життя І. В. Мічурін. Для цього він розробив методи схрещу­вання і добору рослин, методи вирощування сіянців.

Багато сортів яблуні, виведених І. В. Мічуріним, наприклад Слов’янка, Китайка золота рання, Пепін шафранний, Бельфлер-китайка та інші, характеризуються не тільки високою врожай­ністю, а й морозостійкістю.

За останні роки селекціонери нашої країни вивели нові сор­ти культурних рослин (сорти пшениці, сорти соняшника, у насін­ні яких багато олії, високоврожайні сорти цукрових буряків, довговолокнисті сорти бавовнику, гібридні сорти кукурудзи тощо).

Культурні рослини дуже відрізняються від своїх предків. Особливо помітні ці відмінності в будові тих органів рослин, заради яких людина вирощує культуру. Наприклад, капусту біло-головкову розводять заради головок. А дика середземноморська капуста головок не утворює.

Картоплю розводять заради великих бульб, багатих на крох­маль. Бульби дикої картоплі не більші за волоський горіх.

Для нових сортів зернових культур характерні висока вро­жайність, великий вміст білка в зерні, стійкість проти захворю­вань, невилягання стебел.

Знання особливостей біології культурних рослин дає змогу правильно доглядати за ними, вирощувати високі врожаї й ви­водити ще врожайніші сорти.

Перші рослинні організми виникли у воді в дуже далекі від нас часи. Перші живі організми були мікроскопічно малими згустками слизу. Значно пізніше в деяких із них з’явилося зелене забарвлення, і ці живі організми стали схожі на одно­клітинні водорості.

Давні одноклітинні істоти дали початок багатоклітинним ор­ганізмам. Багатоклітинні організми, як і перші одноклітинні, виникли у воді. З одноклітинних водоростей розвинулись різ­номанітні багатоклітинні водорості.

Поверхня материків і дно океану з часом змінювались. Під­німалися нові материки, зникали під водою ті, що існували раніше. Внаслідок коливань земної кори на місці морів вини­кала суша.

Вивчення викопних решток показує, що рослинний світ Землі також поступово змінювався.

Перехід рослин до наземного способу життя, очевидно, був пов’язаний з тим, що існували ділянки суші, які періодично заливалися водою й звільнялися від неї. Морська вода, відсту­паючи, затримувалась у западинах. Вони то пересихали, то знову заповнювалися водою. Ці ділянки осушувалися поступово. У де­яких водоростей почали з’являтися пристосування до життя на суші.

Клімат у той час на земній кулі був вологий і теплий. Почав­ся перехід деяких рослин від водного до наземного способу життя. У давніх багатоклітинних водоростей будова поступово ускладнювалася, і вони дали початок першим наземним росли­нам. Найдавніша група з відомих нам наземних рослин — псило­фіти. Вони існували вже 420—400 мільйонів років тому, а піз­ніше вимерли.

Псилофіти росли на берегах водойм і були невеликими бага­токлітинними зеленими рослинами. Вони ще не мали стебел, листків, коренів, а являли собою розгалужені осі, на підземних частинах яких розвивалися ризоїди. Від водоростей псилофіти відрізнялися не тільки зовні, а й складнішою внутрішньою бу­довою. У них були розвинуті покривна тканина — шкірка — і провідні тканини—деревина й луб.

Розмножувалися псилофіти спорами.

Від псилофітів походять папоротеподібні, у яких уже були стебла, листки й корені, і, очевидно, мохи. Папоротеподібні досягли розквіту близько 300 мільйонів років тому.

У період панування на Землі папоротеподібних клімат був теплий і вологий. Це сприяло росту й розмноженню папоротей, хвощів і плаунів.

У кінці кам’яновугільного періоду клімат Землі майже всюди став сухіший і холодніший. Деревовидні папороті, хвощі й плауни почали вимирати, але на цей час уже з’явилися примітивні голонасінні рослини — потомки деяких давніх папоротеподібних.

Про походження голонасінних рослин від давніх папороте­подібних свідчить багато рис подібності між цими рослинами. Ця подібність була не тільки зовнішньою, вона виявлялася і в будові їхніх органів: стебел, листків і коренів.

Першими голонасінними рослинами були насінні папороті, які потім повністю вимерли. Насіння в цих папоротей розвивалося на листках; шишок у них не було.

Насінні папороті були деревовидними, ліановидними й тра­в’янистими рослинами. Від насінних папоротей походять інші го­лонасінні рослини.

Умови життя продовжували змінюватися. Там, де клімат ставав суворіший, давні голонасінні рослини поступово вимирали, а на зміну їм з’явилися досконаліші рослини — давні хвойні. Потім їх змінили сучасні хвойні голонасінні рослини — сосни, ялини, ялиці та ін.

Рослини, які розмножувалися насінням, краще пристосува­лись до життя на суші, ніж рослини, що розмножувалися спора­ми. Особливо виразно це виявилося, коли клімат став менш во­логим.

У папоротеподібних на заростках, що розвиваються із спор, утворюються жіночі й чоловічі гамети (статеві клітини) — яйце­клітини і сперматозоїди. Для того щоб гамети злилися, тобто щоб відбулося запліднення, потрібна атмосферна або ґрунтова вода, у якій сперматозоїди рухаються до яйцеклітини.

У голонасінних вільна вода для запліднення не потрібна, оскільки воно відбувається всередині насінних зачатків. Так, у хвойних чоловічі гамети підходять до жіночих по пилкових трубках, що ростуть усередині насінних зачатків.

Іншими словами, у рослин, які розмножуються спорами, можливість запліднення залежить від наявності води у зовнішньому середовищі, а в рослин, що розмножуються насінням, цієї залеж­ності немає.

Покритонасінні рослини — потомки давніх голонасінних — з’явилися на Землі близько 130—120 мільйонів років тому. Вони були найбільш пристосованими до життя на суші рослинами. Тільки в покритонасінних є квітки, а їхнє насіння розвивається всередині плода і добре захищене оплоднем. Покритонасінні швидко розселилися по всій Землі й зайняли найрізноманітніші місця для життя. Вже понад 60 мільйонів років покритонасінні рослини панують на Землі.

Виникнення життя і розвиток рослинного світу на Землі зовсім інакше пояснює релігія. Віруючі люди вважають, що нашу планету створив бог і що все живе на Землі — росли­ни і тварини — також було створене богом 7,5 тисячі років тому.

Усі наукові дослідження і визначення віку Землі доводять наївність тверджень релігії. Вивчення найдавніших шарів земної кори, відбитків і окам’янілостей рослин і тварин, які жили колись, та багато інших досліджень дали змогу встановити, що Земля ут­ворилася близько 5 мільярдів років тому. Перші одноклітинні організми виникли, очевидно, близько 2—1,5 мільярда років то­му. Такі високоорганізовані рослини, як покритонасінні, існують уже близько 130 мільйонів років, а не 7,5 тисячі років, як твердить релігія.