Різноманітність, значення і загальні риси найпростіших

1

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 26-09-2010

Відомо близько 70 000 видів найпростіших, які живуть у воді та грунті. Деякі з них поселяються в тілі багатоклітинних тварин і в організмі людини.

Амеби. Налічують понад 100 видів амеб, схожих на амебу звичайну. В усіх амеб голе тіло. Пересуваються вони, утворюючи псевдоніжки. Деякі амеби паразитують у кишечнику тварин і людини. Найбільш небезпечна дизентерійна амеба, що живе в товстій кишці людини. Вона спричиняє виразки в кишках і кривавий пронос. Дизентерійна амеба | розповсюджується за допомогою цист, що виходять з калом назовні. Цисти можуть потрапити в кишечник людини під час пиття забруд­неної води. У кишечнику вони перетворюються в амеби, які живляться ураженими ділянками кишок і кров’ю.

До амеб належать також форамініфери — морські корененіж­ки. Їїхнє тіло, діаметром 0,1 — 1 мм і завдовжки іноді до 20 см, заховане в черепашку, часто вапнякову. Крізь устя й пори черепашок висовуються псевдоніжки у вигляді довгих ниток, що переплітаються. Черепашки форамініфер становлять значну частину морського мулу, морських відкладів і порід. З них утворилися поклади будівельного матеріалу — вапняку.

Променевики, або радіолярії, які ширяють у товщі води й нагадують собою маленькі зірочки, сніжинки, колючі кульки.

Інфузорія-туфелька

1

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 25-09-2010

Середовище життя, будова і пересування туфельки. У водоймах із забрудненою водою, де живуть амеби та евглени, можна помітити й швидкоплаваючу тварину з типу найпростіших завдовжки 0,1—0,3 мм, тіло якої своєю формою нагадує туфлю. Це інфузорія-туфелька. Через те що зовнішній шар цитоплазми інфузорії-туфельки щільний, вона зберігає сталу форму тіла. Усе її тіло вкрите поздовжніми рядами численних дрібних війок, схожих будовою на джгутики евглени й вольвоксу. Війки роблять хвилеподібні рухи, і таким чином туфелька плаває тупим (переднім) кінцем уперед.

Інфузорія-туфелькаНайпростіші, які пересуваються за допомогою численних війок, належать до класу інфузорій. Уперше інфузорій було виявлено у воді, настояній на різних травах («інфузум» означає «настій»).

Живлення. Від переднього кінця до середини тіла туфельки проходить жолобок з трохи довшими війками. На задньому кінці жолобка є ротовий отвір, що веде в коротку трубчасту глотку. Війки жолобка безперервно рухаються, створюючи течію води. Вода підхоплює і приносить до рота основну їжу туфельки — бактерії, які через глотку потрапляють усередину тіла інфузорії.

У цитоплазмі навколо них утворюється травна вакуоля, у якувиділяється травний сік. Цитоплазма в туфельки, як і в амеби,перебуває в постійному русі. Травна вакуоля відривається відглотки й підхоплюється течією цитоплазми. Перетравлюється їжаі засвоюються поживні речовини вінфузорії так само, як і в амеби. Неперетравлені рештки викидаються назовні через отвір — порошицю.

Дихання й виділення в інфузорії-туфельки відбуваються так само, як і в інших найпростіших, яких вивчали раніше. Дві скоротливі вакуолі туфельки (попереду й ззаду) скорочуються навперемінно, через 20—25 с кожна. Вода й шкідливі продукти життєдіяльності збираються в туфельки з усієї цитоплазми по провідних канальцях, які підходять до скоротливих вакуоль.

У цитоплазмі туфельки є два ядра: велике й мале. Ці ядра мають різне призначення: мале відіграє основну роль у розмноженні, а велике впливає на процеси руху, живлення, виділення.

Розмноження. Улітку туфелька, посилено живлячись, росте й ділиться, як і амеба, на дві частини. Мале ядро відходить від великого й ділиться на дві частини, що розходяться до переднього іІнфузорія-туфелька заднього кінців тіла. Потім ділиться велике ядро. Інфузорія перестає живитися. її тіло посередині перетягується. У передню і задню частини туфельки відходять новоутворені ядра. Перетяжка дедалі глибшає, і нарешті обидві половинки відриваються одна від одної — виникають дві молоді інфузорії. У кожній з них залишається по одній скоротливій вакуолі, а друга з усією системою канальців утворюється наново. Почавши живитися, молоді туфельки ростуть. Через добу поділ повторюється.

Подразливість. Проведемо такий дослід. Помістимо поряд на склі краплю чистої води і краплю води з інфузоріями. З’єднаємо обидві краплі тонким водяним каналом. У краплю з інфузоріями покладемо маленький кристалик солі. У міру розчинення солі туфельки перепливатимуть у краплю з чистою водою: для інфузорій розчин солі шкідливий.

Змінимо умови досліду. В краплю з інфузоріями не будемо нічого домішувати. Заве в чисту краплю води додамо трохи настою з бактеріями. Тоді туфельки зберуться навколо бактерій — своєї звичайної їжі.

Ці досліди показують, що інфузорії можуть відповідати певним чином (наприклад, переміщенням) на вплив зовнішнього середовища, тобто їм властива подразливість. Ця властивість характерна для всіх живих істот.

Евглена зелена — своєрідний джгутиконосець. Вольвокс

1

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 24-09-2010

Середовище життя, будова і пересування евглени. Евглена зелена, як і амеба звичайна, живе у ставках, забруднених гнилим листям, у калюжах та інших водоймах зі стоячою водою. Тіло евглени, завдовжки близько 0,05 мм, має витягнуту форму. Його передній кінець притуплений, а задній — загострений. Зовнішній шар цитоплазми евглени щільний, він утворює навколо її тіла оболонку. Завдяки цій оболонці евглена мало змінює свою форму під час руху. На передньому кіпці її тіла міститься тонкий ниткоподібний виріст цитоплазми — джгутик. Евглена крутить джгутиком, ніби угвинчуючись у воду, і завдяки цьому пливе тупим кінцем уперед.

Живлення. Цитоплазма евглени має понад 20 зелених овальних хлоропластів, які надають їй зеленого забарвлення (звідси й назва евглени — зелена). У хлоропластах є хлорофіл. Живиться евглена на світлі, як і зелені рослини, будуючи своє тіло з органічних речовин, що утворюються під дією світла в процесі фотосинтезу. У цитоплазмі скупчуються дрібні зернинки запасної поживної речовини, близької за своїм складом до крохмалю. Цю речовину евглена витрачає під час голодування.

Якщо помістити евглену зелену надовго в темряву, вона повністю втрачає хлорофіл і стає безбарвною. Без світла фото­синтез в евглени припиняється, і вона починає засвоювати розчинені у воді органічні речовини, що утворюються внаслідок розкладу різних відмерлу організмів.

Евглена може живитися двома способами: на світлі — як зелені рослини, у темряві — як тварини, засвоюючи готові органічні речовини. Ця особливість обміну речовин евглени, як і подібність у будові рослинних і тваринних клітин, свідчить про спорідненість між рослинами і тваринами.

Чутливість до світла. Поряд із скоротливою вакуолею в евглени є яскраво-червоне, чутливе до світла вічко: тварина завжди нливе до освітленої частини водойми, де умови для фотосинтезу найсприятливіші.

Розмножується евглена поздовжнім поділом надвоє

Циста. За несприятливих умов у евглени, як і в амеби, утворюється циста. При цьому джгутик відпадає, а тіло евглени заокруглюється, укриваючись щільною захисною оболон­кою. У такому стані евглена перезимовує або переносить виси­хання водойми, у якій живе.

Вольвокс — колонія джгутикових найпростіших? У ставках та озерах можна побачити, як плавають зелені кульки діамет­ром до 1 мм. Це вольвокс Під мікроскопом видно, що кожна така кулька складається з величезної кількості (близько 1000) клітин, подібних своєю будовою до евглени зеленої.

На відміну від евглени клітини вольвоксу грушоподібної форми і мають по два джгутики. Основна маса кульки — напіврідка драглиста речовина. Клітини занурені в неї дуже близько до поверхні, так що їхні джгутики стирчать на­зовні. Рухаючи джгутиками, вольвокс перекочується у воді («вольвокс» означає «той, що котиться»).

Кожна клітина вольвоксу має вигляд самостійного най­простішого, але всі разом утворюють колонію, бо з’єднані одна з одною цитоплазматичними місточками. Тому джгутики всієї колонії працюють узгоджено.

Під час розмноження вольвоксу деякі його клітини зану­рюються в глибину колонії. Там вони діляться, утворюючи кілька нових молодих колоній, які виходять із старого воль­воксу назовні.

Амеба звичайна, її середовище життя, особливості будови і життєдіяльності

7

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 23-09-2010

Середовище життя, будова і пересування амеби. Амеба звичайна живе в мулі на дні ставків із забрудненою водою. Вона схожа на маленьку (0,2—0,5 мм), ледве помітну простим оком безбарвну драглисту грудочку, що постійно змінює свою форму. Слово «амеба» означає «мінлива». Роздивитися деталі будови амеби можна лише під мікроскопом.

Тіло амеби складається з напіврідкої цитоплазми, яка має всередині невелике пухироподібне ядро. Амеба складається з однієї клітини, але ця клітина — цілий організм, що веде само­стійний спосіб життя.

Цитоплазма перебуває в постійному русі. Коли вона спрямо­вується до однієї якоїсь точки поверхні амеби, тіло амеби на цьому місті випинається. Дедалі збільшуючись, випин перетворю­ється на виріст тіла — псевдоніжку. Сюди перетікає цитоплазма, і амеба таким чином пересувається. Амеба та інші найпростіші, здатні утворювати псевдоніжки, належить до класу корененіжок. Таку назву їм дали через те, що псевдоніжки нагадують корені рослин.

Живлення. В амеби може утворюватися одночасно кілька псевдоніжок, і тоді вона охоплює ними їжу: водорості, бактерій та інших найпростіших. Здобич опиняється в цитоплазмі, з якої навколо їжі виділяється травний сік. Утворюється пу­хирець — травна вакуоля.

Травний сік розчиняє частину речовин, що входять до складу їжі, і перетравлює їх. Внаслідок травлення утворюються по­живні речовини, які просочуються з вакуолі в цитоплазму і йдуть на побудову тіла амеби. Нерозчинені рештки викидаються назовні в будь-якому місці її тіла.

Дихання. Амеба дихає розчиненим у воді киснем, який про­никає в її цитоплазму крізь усю поверхню тіла. Кисень бере участь у розкладанні складних речовин цитоплазми на простіші. При цьому виділяється енергія, потрібна для життєдіяльності організму.

Виділення шкідливих речовин життєдіяльності і надлишків води. Шкідливі речовини виводяться з організму амеби крізь поверхню її тіла, а також крізь особливий пухирець — скоротливу вакуолю. Вода, у якій живе амеба, постійно проникає в цитоплазму, розріджуючи її. Надлишок цієї води з шкідливими речовинами поступово збирається у вакуолі й час від часу викидається з неї назовні.

Отже, з навколишнього середовища в організм амеби над­ходять їжа, вода, кисень. Унаслідок життєдіяльності амеби вони змінюються. Перетравлена їжа йде на побудову тіла амеби. Шкідливі для амеби речовини виводяться назовні. Відбувається обмін речовин. Не тільки амеба, а й усі інші живі організми не можуть існувати без обміну речовин як усередині свого тіла, так і з навколишнім середовищем.

Розмноження. Живлячись, амеба росте. Вирісши, вона роз­множується. Розмноження починається із зміни ядра. Воно витягується і поперечною борозенкою ділиться на дві половини, які розходяться в різні боки — утворюється два нових ядра. Тіло амеби ділить на дві частини перетяжка. У кожну з них потрапляє по одному ядру. Цитоплазма між обома частинами розривається, і виникають дві нові амеби. Скоротлива вакуоля залишається на одній із них, а в другій утворюється нова. Отже, амеба розмножується поділом надвоє. За добу поділ може повторятися кілька разів.

Циста. Живиться й розмножується амеба протягом усього літа. Восени, коли стає холодно, живлення в неї припиняється, її тіло стає округлим, на його поверхні з’являється щільна захисна оболонка — утворюється циста Щ Те саме відбувається, коли висихає ставок, у якому живуть амеби. У стані цисти амеба переносить несприятливі для неї умови життя. Коли умови стають сприятливими, амеба залишає оболонку цисти. Вона випускає псевдоніжки, починає живитися й розмножуватися. Цисти, які розносить вітер, сприяють розселенню амеб.