Ціанея і аурелія

0

Автор: admin | Розділ: Тип кишковопорожнинні | 28-12-2010

В арктичних морях водяться ціанея і аурелія. Помітити ціанею дуже легко завдяки її розміру та яскравому забарвленню. Вона часто піднімається до самої поверхні води. Краї оранжево-червоної парасольки ціанеї вирізані гарни­ми фестонами, вниз у вигляді полотнин або завісок спуска­ються складчасті ротові лопаті яскравого малиново-червоного кольору. Крім того, в неї є вісім груп світло-рожевих щупальців. Коли ціанея скорочує парасольку й коливається на хвилях, її щупальця, химерно звиваючись, нагадують пасма сплутаного волосся.

Щупальця ціанеї, як усіх взагалі кишковопорожнинних тварин, мають жалкі клітини, призначені для захоплення їжі й для захисту. Саме цю медузу, Шерлок Холмс зви­нувачував у смерті вчителя Макферсона та його собаки. Конан Дойль в оповіданні «Лев’яча грива» писав: «Вона така ж небезпечна, як кобра, а рани, завдані нею, болючіші за укуси змії». Треба сказати, Що письменник значно пере­більшив небезпеку ціанеї. Той, хто доторкався до неї, від­чував лише легке свербіння між пальцями рук і поколю­вання, схоже на слабкий опік кропивою. Але для ніжних морських тварин, якими живляться ціанеї,— планктонних рачків, дрібних медуз інших ви­дів, реброплавів, деяких рибок — отрута медузи справді смер­тельна. Побоюються її щупальців і великі риби, які, мабуть, чутливі до дії жалких клітин. Щоправда, інколи щупальці ціанеї служать захистом не тільки самій медузі, а й дрібній рибі. Під парасолькою великої ціанеї майже завжди можна побачити кілька мальків пікші, які ховаються в густій сітці її щупальців. Тут вони перебувають у безпеці й підгодовуються залишками їжі медузи.

Ціанея — найбільша медуза в океані: її парасолька інколи досягає понад двох метрів у діаметрі, а довжина витягнутих щупальців становить понад ЗО м. Ціанею не можна назвати рід­кісною твариною, але вона ніколи не зустрічається у великій кількості. На противагу їй аурелія часто утворює масові скуп­чення. Цю плоску, як тарілка, напівпрозору медузу легко пізна­ти за чотирма фіолетовими кільцями або дугами в центрі пара­сольки — статевими залозами. По нижньому краю парасольки аурелії проходить складна сітка травних каналів, рожевуватого або бузкового кольору. Чотири ротові лопаті також напівпрозо­рі й нагадують за формою вуха осла, звідси й видова назва ме­дузи — вухата аурелія. По краю парасольки міститься кілька сотень тонких рожевих щупальців.

Улітку на Білому морі в тиху погоду, ставши на якір, можна спостерігати, як під дном човна проносяться припливною те­чією тисячі й тисячі аурелій, кожна діаметром ЗО—40 см. До такого розміру медуза встигає вирости за дуже короткий строк: усього за півтора-два місяці.

На відміну від ціанеї аурелія зовсім не обпікає. І все-таки рибалки не люблять цих медуз, оскільки вони часто забивають сіті. Інколи їх туди потрапляє так багато, що сіті не витримують і розриваються, коли їх витягують.

Різноманітність, значення та загальні риси кишковопорожнинних

0

Автор: admin | Розділ: Тип кишковопорожнинні | 30-09-2010

Тип кишковопорожнинні налічує понад 9000 видів. Більшість з них живе в морях.

Поліпи. У морі поміж камінням і на скелях можна побачити великих поліпів — актиній. Звичайно вони яскраво забарвлені іі мають кілька віночків коротких товстих щупалець. Актинії нерухомо сидять у щілинах скель, підстерігаючи здобич, або повільно повзають на дні, захоплюючи щупальцями малорух­ливих тварин, якими живляться.

Утворення колоній. У багатьох морських кишковопорожнинних молодий поліп, що утворився брунькуванням, не відокремлюється, як у гідри, від материнського організму, а залишається з’єд­наним з ним і невдовзі сам починає відбруньковувати поліпи. Так утворюється колонія. Кишкові порожнини поліпів сполучаються між собою, і їжа, захоплена одним з них, засвоюється всіма членами колонії. У колоніальних поліпів звичайно розвивається скелет. Найчастіше він складається з вапняку. Зі скелета червоного корала виготовляють намисто та інші прикраси.

Коралові рифи. У 7ропічних морях деякі види колоніальних поліпів утворюють на мілководді густі поселення — коралові рифи. Колонії коралів, маючи дуже міцний вапняковий скелет, стають перешкодою для судноплавства.

Рифоутворюючі корали часто селяться вздовж островів, оточуючи їх з усіх боків. Якщо морське дно . опускається й острів занурюється у воду, то корали, не перестаючи рости вгору, залишаються біля поверхні моря. Згодом із таких кільце­подібних рифів утворюються характерні для тропічних морів острови — атоли. Із скелетів рифоутворюючих коралів добувають вапняк. У ряді місць на коралових рифах створюють підводні заповідники, де корали охороняються як рідкісні й цінні пред­ставники тваринного світу.

Медузи. Не всі кишковопорожнинні живуть на дні. Багато з них здатні плавати в товщі води. До таких належать медузи. Тіло медузи драглисте, формою нагадує парасольку. З нижнього боку тіла посередині міститься рот. По краях тіла розташовані щупальця. Різко скорочуючи свою парасольку й викидаючи воду назовні, медуза дістає реактивний поштовх і пересувається опуклим боком уперед. Як і всі кишковопорожнинні, медузи -хижаки. Вони вбивають здобич жалкими клітинами. Деякі медузи (наприклад, хрестовичок у Японському морі), доторкаючись до тіла людини, завдають йому досить відчутних опіків. У Чорному морі живе медуза коренерот. Її напівпрозора біляста парасолька буває завбільшки з футбольний м’яч і має яскраво-фіолетові або сині краї.

Загальна характеристика. Кишковопорожнинні — це двоша­рові багатоклітинні тварини. Вони мають променеву симетрію та одну порожнину тіла — кишкову, яка зв’язана із зовнішнім середовищем лише через рот. Нервові клітини утворюють нервове сплетення. Усі кишковопорожнинні мають жалкі клітини, і всі вони — хижаки; живуть лише у воді, переважно в морях.

Розмноження гідри

0

Автор: admin | Розділ: Тип кишковопорожнинні | 29-09-2010

Нестатеве розмноження брунькуванням. Гідра розмножується нестатевим і статевим способами. Улітку на її тілі виникає маленький горбик — випинається стінка її тіла Цей горбик росте, витягується. На його кінці з’являються щупальця, а між ними проривається рот. Так розвивається молода гідра, яка певний час ще з’єднана стебельцем з материнським організмом. Зовнішньо все це нагадує розвиток пагона рослини з бруньки (звідси й назва цього способу розмноження — брунькування). Коли маленька гідра підросте, вона відокремлюється від мате­ринського організму й починає жити самостійно.

Статеве розмноження. Під осінь, коли настають несприятливі умови, гідри гинуть, але перед тим у їхньому тілі розви­ваються статеві клітини. Розрізняють два види статевих клітин: яйцеві, або жіночі, і сперматозоїди, або чоловічі статеві клітини. Сперматозоїди схожі на джгутикових найпростіших. Вони по­кидають тіло гідри і плавають за допомогою довгого джгутика.

Яйцева клітина гідри схожа на амебу, має псевдоніжки. Сперматозоїд підпливає до гідри з яйцевою клітиною і проникає всередину її. Ядра обох статевих клітин зливаються. Відбувається запліднення. Після цього псевдоніжки втягуються, клітина округ­люється, її поверхня вкривається товстою оболонкою — утво­рюється яйце. Наприкінці^осені гідра гине, а яйце залиша­ється живим і осідає на дно. Навесні запліднене яйце починає ділитися, утворені клітини розміщуються в два шари, 3 них розвивається маленька гідра. Коли настає тепла погода, оболонка яйця розривається і гідра виходить назовні.

Отже, багатоклітинна тварина гідра на початку свого життя складається з однієї клітини — яйця.

Особливості внутрішньої будови гідри

0

Автор: admin | Розділ: Тип кишковопорожнинні | 28-09-2010

Внутрішній шар клітин – ентодерма. Клітини внутрішнього шару – ентодерми – мають скоротливі м’язові волокна, але основне призначення цих клітин – перетравлювання їжі.

Воші виділяють у кишкову порожнину травний сік, під впливом якого здобич гідри розм’якшується й розпадається на дрібні шматочки. Частина клітин внутрішнього шару має кілька довгих джгутиків (як у джгутикових найпростіших). Джгутики, постійно рухаючись, підгрібають шматочки їжі до клітин. Клітини внутрішнього шару здатні випускати псевдоніжки (як в амеби) і захоплювати ними їжу. Далі травлення відбувається всередині клітини, у вакуолях (як у найпростіших). Неперетравлені рештки їжі викидаються назовні через рот.

Особливих органів дихання в гідри немає. Розчинений у воді кисень проникає в неї крізь усю поверхню тіла.

Регенерація. У зовнішньому шарі тіла гідри є також дуже маленькі округлі клітини з великими ядрами. Ці клітини нази­ваються проміжними. Вони відіграють у житті гідри дуже важливу роль. Якщо її тіло десь ушкоджується, то *проміжні клітини, розташовані поблизу рани, починають посилено рости. З них утворюються шкірно-м’язові, нервові та інші клітини, і поранене місце швидко заживає. Якщо розрізати гідру впопе­рек, то на одній половинці виростають щупальця і з’являється рот, а на другій утворюється стебельце. Так виникають дві гідри.

Процес відновлення втрачених або ушкоджених частин тіла називають регенерацією. У гідри здатність до регенерації дуже велика.

Регенерація певною мірою характерна й для інших тварин та людини. Скажімо, у дощових черв’яків можлива регене­рація всього організму з їхніх частинок, у земноводних (жаб, тритонів) можуть відновитися кінцівки, різні частини ока, хвіст і внутрішні органи. У людини при порізах відновлюється шкіра.

Особливості клітин багатоклітинних тварин на прикладі гідри. Як ми вже знаємо, багатоклітинні тварини, що належать до особливого підцарства, відрізняються од найпростіших насамперед тим, що їхнє тіло складається з різних за якістю клітин. Кожна група клітин багатоклітинних тварин виконує відповідну функцію. Це ми з’ясували на прикладі гідри. У неї шкірно-м’язові клітини забезпечують рух; нервові клітини сприймають подразнення, передають збудження від цього подразнення і реакцію організму на нього; жалкі клітини служать для захоплення їжі та для захисту, проміжні — для відновлення втрачених і ушкоджених частин ,тіла. У гідри є й статеві клітини. Вони утворюються під час статевого роз­множення. Клітини, які утворюють тіло багатоклітинних тварин, самостійно жити не можуть, тому що будь-яка з них не може виконувати всі функції, властиві багатоклітинному організмові.

Хоча тіло вольвоксу складається з багатьох клітин (іноді понад 10 000), однак його відносять не до багатоклітинних тварин, а до найпростіших. Ізольована клітина поводиться як самостійний організм: рухається, живиться, розмножується поді­лом. Таким чином, кожна клітина колоніального найпростішого зберігає всі функції живого організму.

Прісноводний поліп гідра

0

Автор: admin | Розділ: Тип кишковопорожнинні | 27-09-2010

Спосіб життя, особливості будови і життєдіяльності. В озерах, річках або ставках з чистою, прозорою водою на стеблах водяних рослин можна побачити маленьку напівпрозору тварину. Це поліп гідра («поліп» означає «багатоніг») — прикріплена або малорухлива кишковопорожнинна тварина з численними щупальцями. Тіло звичайної гідри має майже правильну циліндричну форму. На одному кінці його міститься рот, ото­чений вінчиком із 5—12 тонких довгих щупалець, другий кінець витягнутий у вигляді стебельця з підошвою на кінці. За допомогою підошви гідра прикріплюється до різних підводних предметів, її тіло разом із стебельцем звичайно завдовжки до 7 мм, проте щупальця здатні витягуватися на кілька сантиметрів.

Променева симетрія. Якщо вздовж тіла гідри провести уявну вісь, то щупальця розходитимуться від цієї осі в усі боки, як промені від джерела світла. Звисаючи з будь-якої водяної рослини, гідра постійно похитується з боку в бік і повільно водить щупальцями, чатуючи на здобич. Жертва може з’явитися з будь-якого боку, тому променеподібно роз­ставлені щупальця найкраще відповідають такому способові полювання.

Променева симетрія характерна, як правило, для тварин, що ведуть прикріплений спосіб життя.

Кишкова порожнина. Тіло гідри має вигляд мішечка, стінки якого складаються з двох шарів клітин: зовнішнього (ектодерми) і внутрішнього (ентодерми). Усередині тіла є кишкова порож­нина.

Зовнішній шар клітин — ектодерма. Під мікроскопом у зов­нішньому шарі гідри — ектодермі — видно кілька типів клітин. Найбільше серед них шкірно-м’язових. Прилягаючи одна до одної бічними частинами, ці клітини створюють покрив гідри. В основі кожної такої клітини лежить скоротливе м’язове волокон­це, що відіграє важливу роль під час пересування тварини. Коли волоконця всіх шкірно-м’язових клітин скорочуються, тіло гідри стискується. Якщо ж скорочуються волоконця тільки на одному боці, гідра нагинається в той бік. Завдяки роботі м’язових волоконець тварина може повільно пересуватися, по черзі «ступаючи» то підошвою, то щупальцями. Такий рух можна порівняти з повільним перекиданням через голову.

У зовнішньому шарі містяться й нервові клітини. Вони мають довгі відростки, тому нагадують зірочки. Відростки сусідніх нервових клітин стикаються між собою і утворюють нервове сплетення, що охоплює все тіло гідри. Частина відростків підходить до шкірно-м’язових клітин.

Подразливість, рефлекси. Гідра здатна відчувати дотики, зміну температури, появу у воді різних розчинених речовин та інші подразнення. При цьому її нервові клітини збуджуються. Якщо до гідри доторкнутися тонкою голкою, то збудження від подразнення однієї з нервових клітин передається по відростках до інших нервових клітин, а від них — до шкірно-м’язових клітин. Це спричиняє скорочення м’язових волоконець, і гідра стискується в грудочку.

З цього прикладу ми довідуємося про складне явище в організмі тварини — рефлекс. У рефлексі виділяють три послі­довних етапи: сприйняття подразнення, передачу збудження від цього подразнення по нервових клітинах і реакцію-відповідь організму певною дією на подразнення. Організація гідри проста, тому і її рефлекси дуже одноманітні.

Жалкі клітини. Усе тіло гідри, особливо її щупальця, вкрите великою кількістю жалких, або кропив’яних, клітин Ш Кожна з цих клітин має складну будову. Крім цитоплазми та ядра, у ній є міхуроподібна жалка капсула, усередині якої згорнута тонка трубочка — жалка нитка. Назовні з клітини стирчить чутливий волосок. Як тільки рачок, мальок риби чи інша маленька тварина торкається чутливого волоска, жалка нитка швидко розпрямляється, її кінець викидається назовні й упи­нається в жертву. Каналом, що проходить усередині нитки, із жалкої капсули в тіло здобичі потрапляє отрута, від якої дрібні тварини гинуть. Як правило, вистрелюють одразу багато жалких клітин. Потім гідра щупальцями підтягує здобич до рота і ковтає її.

За допомогою жалких клітин гідра також захищається. Риби й водяні комахи не їдять гідр, бо вони жаляться. Отрута із капсул за своєю дією на організм великих тварин нагадує отруту кропиви.