Далекосхідний кальмар

0

Автор: admin | Розділ: Тип молюски, або м’якуни | 13-08-2012

Спосіб життя. Зовнішній вигляд і рух. В Японському морі, що омиває береги Далекого Сходу, влітку часто можна бачити далеко­східного кальмара. Це чудовий плавець, ненажерливий хижак, який полює переважно на оселедців.

кальмарЗовнішньої черепашки у кальмара немає. Здатність його до швидкого плавання привела до різкого зменшення черепашки: від неї залишилася тільки тонка пластиночка під шкірою спини. Тіло кальмара складається з тулуба і голови з десятьма мускулистими щупальцями. Щупальця, розміщені на голові, відповідають нозі інших молюсків, і через це кальмара залічують до класу голово­ногих.

Як і у всіх молюсків, тулуб кальмара вкритий мантією. На спинному боці мантія зростається з тулубом, а з черевного боку залишається простір — мантійна порожнина. У передній частині, біля голови, мантійна порожнина сполучається з зовнішнім сере­довищем через широку щілину. З неї назовні виступає кінець шкір­ної трубки — лійки, яка відіграє важливу роль у пересуванні кальмара.

Основна, розширена частина лійки лежить у мантійній порож­нині. Під час руху кальмар через щілину наповнює мантійну порожнину водою, потім краї щілини закриваються. В результаті стискання, сильних м’язів, розміщених у мантії, вода з мантійної порожнини через лійку викидається назовні і кальмар дістає реактивний рух заднім кінцем уперед. Заповнення мантійної по­рожнини водою та її викидання через лійку раз у раз повто­рюється; кальмар може розвивати при цьому швидкість близько 40 км на годину.

До швидкого руху пристосоване все тіло кальмара. Воно за­гострене ззаду і нагадує торпеду. Цю схожість посилюють два три­кутні плавці. Вони розміщені горизонтально по боках тіла і вико­нують роль рулів глибини.

Щупальця у кальмара розміщені кружалом на голові. В центрі кружала лежить широкий рот з висовуваними з нього двома дуже міцними щелепами з рогоподібної органічної речовини. На щупаль­цях у два ряди розміщені круглясті присоски, якими кальмар три­має свою здобич. Два щупальця довші, ловильні: ними кальмар хапає рибу, а вдержує її іншими щупальцями.

По боках голови у кальмара знаходяться великі очі, що допо­магають йому розшукувати здобич.

Черевний бік тіла кальмара світліший за спинний. Кальмар може міняти забарвлення шкіри. У звичайному стані шкіра бліда, з металевим відтінком. У спійманих кальмарів вона стає темнішою, бурішою, а внаслідок подразнення, коли доторкнутися до неї, стає червонувато-коричневою. Мертві кальмари світлішають. У природі кальмар міняє колір залежно від кольору дна і води, де він плаває. Можливість міняти своє забарвлення корисна кальмарові, вона дає йому змогу лишатися непомітним на різному фоні.

В тулубі кальмара є спеціальний орган — чорнильний мішок, отвір якого відкривається в мантійну порожнину. Рідина, викинута з чорнильного мішка назовні, утворює навколо кальмара димо­ву завісу, прикрившись якою молюск рятується від ворогів. Ця рідина використовується для виготовлення коричневої фарби — сепії.

Внутрішня будова кальмара схожа на внутрішню будову вже відомих молюсків, але його нервова система має складнішу будову. В голові кальмара, над глоткою, в окремій твердій оболонці знахо­диться велике скупчення нервових вузлів. Крім того, нервові вузли є в органах, які найактивніше працюють: у мантії, у лійці і біля основи щупалець.

Практичне значення. Кальмари завдають певної шкоди, поїдаючи рибу. Женучись за косяками риб, кальмари можуть проплива­ти тисячі кілометрів.

Користь кальмарів набагато більша, ніж заподіювана ними шкода. Кальмар цінується за смачне і дуже поживне м’ясо. Вжи­вають його вареним, смаженим або в’яленим, роблять з нього кон­серви.

Ловлять кальмарів сітями і на вудочку, надіваючи для принади спеціальні блешні з багатьма гачками.

Інші головоногі молюски. Крім кальмарів, до головоногих молюсків належать каракатиці і восьминоги (спрути). Всі вони живуть у морі. На відміну від кальмара восьминіг має вісім щупалець з присосками. Довжина деяких восьминогів майже 1,5 м.

восьминіг

Восьминіг — нічна тварина: вдень він ховається в захисток, уночі вилазить на полювання. Пересувається восьминіг переважно по дну, підтягуючись на щупальцях. Основна їжа восьминогів — краби, молюски і риби.

М’яке варене м’ясо восьминогів людина вживає як їжу.

Черевоногі

0

Автор: admin | Розділ: Тип молюски, або м’якуни | 16-12-2011

ЧЕРЕВОНОГІ (Gastropoda), клас Молюски. Усі тварини, що нале­жать до цього класу, відзначаються повільністю. Голова відокремлена від тулуба, чим черевоногі відрізняються від двостулкових молюсків, у яких немає й натяку на наявність голови. Характерною ознакою всього ряду є широкий пластинчастий відросток на черевному боці, так звана підошва, або нога; цей орган, досить своєрідно влаштований, служить черевоногим для пересування; при цьому пластинка ноги хвилеподібно згинається, і тварина пересувається вперед. Рухаючись, наземні равлики залишають слід із слизу, що виділяється численними залозами. Мантія черевоногих являє собою товсту складку, яка утворює навколо голови щось на зразок комірця і ніколи не стуляється на череві. Що стосується наземних і пріс­новодих, то у них дихання легеневе, а не зяброве.

Черепашка равликів вапняна, але й органічної речовини в ній до­сить багато. Під час розвитку зародка можна спостерігати, як черепашка утворюється спочатку у вигляді шкірястої гнучкої плівки, яка поступово відділяється від мантії, а потім потроху твердне, просочуючись вапном. У більшості випадків черепашки бувають спірально закручені: частіше вправо, ніж уліво. Ротовий апарат равлика складається з пластинчастої облямівки, що оточує устя, в якому можна розрізнити зовнішню, або праву, губу і внутрішню, або ліву. У багатьох равликів є особлива кришка, якою щільно закривається отвір черепашки.

Устриця звичайна

0

Автор: admin | Розділ: Тип молюски, або м’якуни | 16-11-2011

УСТРИЦЯ ЗВИЧАЙНА трапляється біля всіх європей­ських берегів. Стулки її мають неправильну форму і неоднаковий розмір: одна більша і товща, друга є ніби кришкою до неї; так само неоднако­ва і внутрішня поверхня черепашок. Сама черепашка ніздрювата і має губчасту будову, тому вода до неї частково проникає. На цій пористості грунтується і спосіб прикріплення черепашок до підводних предметів, оскільки зсередини проникає клейка речовина, яка змішується з вапном і прикріплює черепашку. Мантія устриці абсолютно розщеплена на два листки, а під її краями лежить ротовий отвір; із-під складок мантії зазви­чай виступають і зяброві листки. У молодої устриці нога значно розвине­на, але як тільки вона прикріпиться — цей орган починає зменшуватися і майже зовсім зникає. Устриці — гермафродити, у них в одній і тій самій залозі розвиваються і чоловічі, і жіночі елементи, проте помічається пе­реважання або тих, або інших, іноді навіть цілковите витіснення. Крім того, помічається, що яйця розвиваються пізніше за насінні тільця або навпаки. Деякі спостерігачі вважають, що у дорослої устриці розвивається до 10 мільйонів яєць; інші налічують їх понад 1 мільйон. Утім, плодючість устриць залежить від їхнього віку, оскільки особини молодші за три роки мають зародків менше, ніж зовсім дорослі. Крім того, запліднення яєць відбувається далеко не завжди, і, загалом, на думку Мебіуса, заплідню­ються навряд чи більше 30% або навіть 10%; проте навіть і за цих умов розмноження устриць мало б досягти колосальних розмірів. Сам процес розвитку зародків вивчений дуже мало; відомо тільки, що цей процес від­бувається у складках мантії матері, звідки молоді устриці виходять лише після того, як стануть спроможні вести самостійний спосіб життя. По­дальший розвиток їх іде дуже швидко, і вже через декілька місяців вони можуть розмножуватися, але справжніх розмірів дорослої тварини устриці досягають лише через декілька років.

Штучне розведення устриць практикувалося вже дуже давно, ще за часів римлян. За часів середньовіччя розведення устриць не припинялося; його практикували передусім ченці, які старанно розводили устриць по­близу своїх монастирів, щоб мати смачну їжу під час посту.

Не тільки риби поїдають цих молюсків, але також раки, морські зірки і багато інших м’якотілих завдають устричним обмілинам істотної шкоди.

Скойки перлові

0

Автор: admin | Розділ: Тип молюски, або м’якуни | 26-08-2011

СКОЙКИ ПЕРЛОВІ. Біля черепашки їх, на замковому боці, є невели­кий відросток у вигляді вушка; замок гладкий або ж є зубці, але не більше одного на кожній стулці. Відомо близько 30 видів перлових скойок, які водяться виключно в теплих морях, і лише один вид живе в Середземно­му морі. Перлові скойки лежать завжди на дні, і черепашки їхні часто зо­всім ховаються під наростом губок, які утворюють наліт; іноді на них на­громаджуються цілі колонії коралів. Дуже часто вони міцно приростають до підводного каміння, прикріплюючись до нього нитками вісону. Інші перлові скойки, хоч і повільно, але постійно пересуваються з місця на місце. Найціннішою є справжня перлова скойка, яка водиться в Перській затоці, у Червоному мирі, поблизу Цейлону, у Мексиканській затоці, біля берегів Каліфорнії та деяких островів Тихого океану. У всіх цих місцях водиться один і той самий вид, хоча черепашки значно відрізняються за розміром і товщиною. Перлини лежать зазвичай у складках мантії, але трапляються і в інших частинах тіла, іноді у великій кількості; зрідка трапляються черепашки, в яких знаходять до 100 перлин. За спостереженнями ловців, у правильно розвиненій черепашці не бу­ває гарних перлин, вони трапляються лише в черепашках із неправильно скрученими стулками.

Перлини являють собою відкладення перламутрової речовини, що утворюється навколо яких-небудь сторонніх предметів у тілі молюска; причиною утворення перлини може стати піщинка або якийсь інший предмет, наприклад уламок черепашки, навіть паразит або панцир мікро­скопічного організму. На цій підставі з найдавніших часів практикувалося штучне утворення перлин, особливо в Китаї, де цим займалися навіть у вигляді спеціального промислу ще 2000 років тому. Робиться це таким чином: у черепашку перлової скойки між стулкою і мантією вкладають якісь дрібні предмети, наприклад кульки перламутру або металеві фор­мочки; китайці нерідко кладуть навіть крихітні зображення Будди. Далі таку черепашку поміщають на глибину 2—5 футів і протягом кількох ро­ків спостерігають за утворенням перлини. Встановлена форма поступово починає вкриватися шарами перламутру. Форма природних перлин також досить різна; найбільше цінуються правильні кулясті, овальні, а також перлини у формі груші; інші цінуються менше. Перлини або вільно ле­жать всередині черепашки, або приростають до неї; в останньому випадку вони мають меншу цінність, оскільки під час відокремлення від черепаш­ки один бік перлини залишається зіпсованим.

Равлики

1

Автор: admin | Розділ: Тип молюски, або м’якуни | 12-07-2011

РАВЛИКИ належать до підкласу Легеневі (Pulmonata) класу Черево­ногі молюски. Усі наземні равлики і більшість прісноводих не мають зя­бер; із складок мантії на потилиці у них утворюється порожнина, у яку заходить атмосферне повітря, де і відбувається обмін газів, оскільки у стінках порожнини розгалужені найдрібніші кровоносні судини; що ж до прісноводих равликів, то вони для дихання повинні підійматися на поверхню. Більшість наземних равликів має черепашку, з якою їхнє тіло сполучене особливим м’язом; за допомогою цього м’яза тварина може зовсім втягуватися в черепашку.

Очі влаштовані досить досконало, хоча равлики можуть бачити лише на близькій відстані; слуховий апарат складається з пухирця, сполученого нервовим стебельцем із глотковим кільцем. Усі легеневі равлики — гер­мафродити, причому як яйця, так і насінні тільця виробляються в одній і тій самій гермафродитній залозі; у більшості спостерігається перехресне запліднення. Наземні равлики живуть завжди у вологих місцях, оскільки волога для них складає необхідну умову життя. Утім, деякі равлики при­стосувалися до сухого повітря і досягають цього щільним закупоренням своєї черепашки за допомогою особливої плівки, так званої пневмофрагми.

Черепашка равликів містить відкладення вуглекислого вапна; для того щоб дістати собі цей необхідний матеріал у тих місцях, де вапна немає у воді, равлики свердлять каміння або навіть поїдають черепашки інших молюсків.

У більшості випадків равлики живуть на рослинах, де люблять ховати­ся на нижньому боці листя або в рогатинах гілок; багато які живуть також під мохом чи опалим листям або під камінням; нарешті, є і такі, які зари­ваються в землю. Суходольні равлики майже всі живляться рослинними речовинами, найчастіше об’їдають листя або молоді бруньки.

Основною родиною наземних равликів є Helicidae, найвідомішим представником яких є виноградний равлик (Helix pomatia), поширений у всій Європі. Черепашка його майже куляста, має жовтуватий колір, спірально закручена; равлик цей водиться не тільки на виноградниках, яким він завдає значної шкоди, але й на багатьох інших рослинах. Із настанням холодів виноградний равлик заривається на глибину близько З0 см, закупорюється у своїй черепашці і впадає у сплячку місяців на 6; дихання його в цей час майже припиняється, пульсація крові дуже спо­вільнюється.

Яйця равлика досить великі й оточені твердою оболонкою. Для від­кладання їх тварина насилу вириває невеликі ямки і, поклавши іуди яйця на глибину близько 5 см, знову засипає їх землею. За два дні равлик може відкласти близько 80 яєць, розвиток яких триває близько 26 днів.

Віддавна європейські народи вживають равликів у їжу, і виноградний равлик у Середній Німеччині й Австрії вважається ласою стравою.

Лісовий равлик чудовий красою своєї черепашки, але має бути прилічений до шкідливих тварин, оскільки водиться у великій кількості та дуже об’їдає листя з дерев.

Із голих слимаків (Limacca) значних розмірів (близько 15 см) досягає лісовий слимак, який водиться у хвойних лісах. Равли­ки ці називаються голими, оскільки не мають черепашки або замість неї мають лише невелику вапняну пластинку, яка ховається у складках мантії.

Прісноводні легеневі равлики (Limnaeacea) відрізняються неповним розвитком вусиків, які не можуть втягуватися, а очі розміщуються не на вусиках, а між ними. Найзвичайнішим із прісноводних равликів є п’явушник (Limnaeus). Із тонкої напівпрозорої черепашки випинаються плоскі, майже трикутні щупальця. Равлики ці живуть на невеликій глибині і тримаються зазвичай на тванистому дні, порослому водяними рослинами, у стоячих водах, має завдовжки 6-7 см. Звичайний п’явушник, болотяний п’явушник і вушковий п’явушник дещо меншого розміру і мають майже кулясту черепашку. Усі вони зазвичай відкладають свої яйця на зразок ікри великими грудками на водяних рослинах і всіляких предметах.

Перлівниця перлова

0

Автор: admin | Розділ: Тип молюски, або м’якуни | 10-06-2011

ПЕРЛІВНИЦЯ ПЕРЛОВА (Margaritana margaritifera). Ця перлова скойка трапляється в річках і струмках Центральної Європи, завдовжки має 14—16 см, крім того, вона поширена на Скандинавському півост­рові, у північній частині Росії, у нижній течії Дону, знайдена також на Піренейському півострові, дуже близький вид трапляється у Північній Америці. Примітно, що перлова скойка, котра для спорудження своєї черепашки має потребу у вапні, віддає перевагу саме таким водам, у яких розчинено дуже мало цього* мінералу. Найкраще почувається перлівниця в чистих холодних струмках, то витікають із гранітних гір, де багато роз­чинено кремнезему, але мало вапна; вона полюбляє неглибокі потоки, з чистим піщаним дном, усипаним гравієм, проте на мулистому дні, вкри­тому тванню або сильно порослому водяними рослинами, перлові скойки не трапляються. Зазвичай вони лежать, зарившись у пісок, поодинці або цілими колоніями; іноді навіть спостерігається скупчення їх у декілька шарів із прошарками піску, причому у верхньому розташовуються най­старіші, а внизу — дещо молодші. Вони дуже рідко пересуваються і най­частіше лежать зовсім нерухомо. Тривалість життя їх, мабуть, дуже вели­ка, в середньому 50—60 років, проте, можливо, навіть до 200.

Розмноження перлових скойок вивчене переважно на зеленій пер­лівниці (Unio pktonim). Самки виділяють влітку яйця, які потрапляють у складки зябрової порожнини; сюди ж разом із струменем води для ди­хання потрапляють і сім’яні тільця, якими запліднюються яйця. На пер­винній стадії розвитку зародок вкритий миготливими війками, за допо­могою яких постійно обертається всередині яйцевої оболонки. Незабаром починає утворюватися черепашка, зародок залишає зяброву порожнину матері і починає вільно плавати у воді у вигляді личинки, яка позбавлена вітрила, що становить характерну ознаку личинок черевоногих молюсків. Відомо тільки, що личинка часто паразитує на рибах.

Перлини мають таку саму будову, як і у морських перлових скойок: вони складаються з вапняної речовини, такої ж як перламутр; найкращі перли не мають ніякого забарвлення, і достоїнство його полягає у краси­вому переливі кольорів перламутрового шару.

Роль груп тварин, що вивчали, у природі та в житті людини

3

Автор: admin | Розділ: Тип молюски, або м’якуни | 13-10-2010

Тварини — важлива ланка в природі. Живі організми в приро­ді взаємопов’язані насамперед зв’язками живлення. Залежно від того, як організм живиться, розрізняють три групи їх. Живі організми першої групи будують складні органічні речовини з неорганічних речовин неживої природи, використовуючи енергію сонячного світла чи енергію складних хімічних процесів. Це рослини і деякі бактерії. Живі організми другої групи живляться органічними речовинами інших організмів і перетворюють їх, включаючи до складу свого тіла. Це тварини. Живі організми третьої групи розкладають органічні речовини до неорганічних. Це переважно цвілеві гриби та бактерії. Рослини є їжею для тварин. Між рослинами і тваринами виникає первісний ланцюг живлення: рослини — рослиноїдні тварини. Але рослиноїдними тваринами можуть живитися хижаки, і тоді ланцюг живлення стає довшим: рослини — рослиноїдні тварини—тварини-хижаки. Цей ланцюг може ще більше ускладнюватися: першими хижаками можуть живитися другі, а ними — треті. Отже, тварини в природі — це лише певна ланка ланцюга живлення організмів.

Участь тварин в утворенні частин неживої природи. Як ви вже знаєте, найпростіші беруть участь в утворенні помітних скла­дових частин неживої природи. Доповнимо прикладами. У Сві­товому океані мертві рештки найпростіших та їхні черепашки, передусім черепашки форамініфер, являють собою голубий мул, який вкриває третину всього дна океанів і морів, подекуди досягаючи товщини сотні метрів. Вапнякові шари земної поверхні (наприклад, в Альпах і Піренеях, горах Північної Африки та в горах, що тягнуться крізь Кавказ у Середню Азію й Гімалаї) складаються переважно з форамініфер. Із коралів (кишковопо­рожнинні), що утворюють рифи, виникають характерні для тропічних морів кільцеві острови — атоли.

Грунтоутворююча роль тварин. Тварини, які живуть у грунті, зокрема найпростіші, круглі й кільчасті черви, живлячись їжею рослинного і тваринного походження і перетравлюючи її, удобрюють грунт органічними й мінеральними речовинами. Крім того, найпростіші й кільчасті черви, склеюючи своїм слизом частинки грунту, підвищують його родючість. Дощові черв’яки беруть участь також у перемішуванні шарів грунту.

Тварини як особливі покажчики. Скелети вимерлих най­простіших і молюсків використовують для визначення віку гірських порід. Деякі групи вимерлих форамініфер свідчать про наявність нафтоносних шарів. За складом водяних най­простіших і за коливанням їхньої чисельності визначають ступінь і характер забруднення, придатність води для пиття і господарських потреб.

Тварини-паразити завдають шкоди здоров’ю людини та її господарській діяльності. Вони вже вам відомі.. Це паразитичні найпростіші (дизентерійна амеба, збудник малярії), багато пара­зитичних плоских червів (печінковий сисун, бичачий .ціп’як, ціп’як озброєний, широкий стьожак, ехінокок), круглі черви (людська аскарида, гострик).

Тварини – особлива група організмів

0

Автор: admin | Розділ: Тип молюски, або м’якуни | 12-10-2010

Відмінність тварин від інших груп живих істот. На Землі налічується багато мільйонів видів живих істот.

Чим відрізняються тварини від інших живих істот? Так і хочеться сказати, що тварини можуть активно пересуватися. Інші живі істоти нерухомі або їхні рухи пасивні. Як правило, це так. Однак відомі рухливі рослинні джгутиконосці, а деякі тварини, наприклад такі кишковопорожнинні, як поліпи й корали, нерухливі.

Загальна риса всіх тварин — це те, що вони є організ­мами, які живляться іншими організмами чи органічними продук­тами їхньої життєдіяльності. Тому тварини в пошуках їжі повинні пересуватися. Для руху в них з’являються спеціальні пристосування, скажімо псевдоніжки в амеб, джгутики в джгути­коносців, війки в інфузорій та в багатьох плоских червів, ноги в молюсків. У паразитних тварин, наприклад плоских червів, під час переходу до малорухливого способу життя, навпаки, втрачаються органи пересування, спрощується їхня будова.

Інша важлива загальна риса всіх тварин — це особливості будови їхньої клітини. У тварин клітини не мають щільної зовнішньої оболонки, як у рослин.

Основна відмінність найпростіших, або одноклітинних тварин, від багатоклітинних тварин. Ми вже знаємо, що основна від­мінність одноклітинних від багатоклітинних тварин полягає в тому, що клітина найпростіших веде себе і функціонує як самостійний організм, тоді як клітина багатоклітинних тварин є лише частиною складного організму. Вона може виконувати лише певну функцію. У багатоклітинних тварин деякі клітини стають залежними від інших, а стан усього організму залежить від узгодженої діяльності всіх клітин. У багатоклітинному організмі однорідні групи спеціалізованих клітин утворюють тканини; різні за своїми функціями тканини утворюють органи, а група органів об’єднується в систему органів. Усі ці групи повинні злагоджено працювати, щоб забезпечити життєдіяльність єдиного організму.

Чи мають багатоклітинні організми перевагу над одноклітин­ними? Так. Вона полягає в тому, що багатоклітинний організм має більшу можливість вижити за несприятливих умов. Скажімо, якщо зруйнувати стінку клітини одноклітинного організму, то він загине. Коли ж це станеться з клітиною багатоклітинного організму, він живе. У багатоклітинних тварин (у гідри, дощово­го черв’яка) можуть навіть відновлюватися втрачені частини тіла.

Різноманітність, значення і загальні риси молюсків

4

Автор: admin | Розділ: Тип молюски, або м’якуни | 11-10-2010

Черевоногі молюски. Крім ставковика звичайного, у прісних водоймах живуть також інші молюски, схожі на нього. У невеликих калюжах трапляється ставковик малий, черепашка його завдовжки 5—10 мм. Ставковик малий — проміжний хазяїн печінкового сисуна.

Чимало черевоногих молюсків живе на суші. Так, виноградний слимак завдовжки до 50 мм зустрічається в Південній Європі, де його споживають.

Відомі наземні черевоногі молюски, наприклад, слимаки, у яких черепашки немає, а тіло вкрите густим слизом, що за­хищає тварину від висихання. Ці молюски живуть переважно у вологих місцях і ведуть нічний спосіб життя. Деякі з них, Більшість черевоногих молюсків живуть у морях. Вони ди­хають за допомогою зябра, що міститься в мантійній порожнині. Деякі з них прикріплюються до каменів, паль і ведуть неру­хомий спосіб життя. Тільки деякі зябродишні черевоногі живуть у прісних водоймах. їхня черепашка також закручена спірально. Від легеневих черевоногих вони відрізняються тим, що під час втягування тіла в черепашку, устя її закриваються кришечкою. Такі, наприклад, звичайні в наших водоймах живородки, черепашка в яких завдовжки до 40 мм. Вони не відкладають яєць, а народжують живих маленьких молюсків.

Усього відомо близько 100 000 видів черевоногих молюсків.

Двостулкові молюски. Крім беззубки, у наших прісних во­доймах трапляється подібна до неї, але з товщою черепашкою перлівниця. Двостулкові прісноводні молюски горошинки й кульки мають округлу черепашку 10—25 мм завдовжки і є по­живою для риб і птахів.

Особливо багато різних двостулкових молюсків живе в морях. Деяких із них, наприклад, гребінців, устриць і мідій, споживають і навіть розводять на спеціальних плантаціях у морі. Найбільшою із двостулкових молюсків є тридакна: її черепашка буває завдовжки до 140 см, а маса — до 250 кг. Тридакна веде сидячий спосіб життя.

Двостулкові молюски, захоплюючи завислі у воді найдрібніші організми і частинки, є важливими природними очисниками води. Скажімо, мідії з 1 м2 морського дна за добу фільтрують близько 280 м3 води.

Відомо близько 30 000 видів двостулкових молюсків.

Головоногі молюски. Усі молюски, з якими ми ознайомили­ся,— це повільні, навіть зовсім нерухомі тварини. Більшість із них живиться рослинами. А от восьминіг — це хижак, який швидко плаває. Тіло його складається і мішкоподібного тулуба і великої голови. Замість однієї ноги, що характерне для черевоногих і двостулкових тварин, восьминіг має вісім! Містяться вони на передній частині голови. Молюсків, у яких ноги містяться на голові, як у восьминога, називають головоногими. Черепашки у восьминога немає: вона тільки заважала б йому плавати.

Усі головоногі молюски (близько 800 видів) морські тварини. Восьминоги бувають до 3 м завдовжки разом із щупальцями. Крім восьминогів, є ще каракатиці й кальмари. Вони десятиногі: крім звичайних щупалець, у них є ще два довгих ловильних. Каракатиці, як і восьминоги, ведуть придон­ний спосіб життя. Кальмари тримаються в товщі води. Це досить швидкі плавці, які рухаються із швидкістю до 50 км/год. Деякі з них можуть навіть виплигувати з води і пролітати в повітрі певну відстань. Глибоководні кальмари, що живуть на глибині кількасот метрів,— найбільші не тільки серед молюсків, а й серед усіх безхребетних: їхнє тіло з щупальцями буває завдовжки до 18 м, а маса становить понад 300 кг. Загальна характеристика молюсків. У молюсків є особлива шкірна складка — мантія і мантійна порожнина. Ноги в них являють собою відростки на черевній частині тіла. Вони часто мають черепашку й тертушку. Кровоносна система незамкнута, і в ній розвивається серце. Нервова система та органи чуттів слабко розвинені в малорухливих молюсків, але досягають високої довершеності в головоногих, які швидко плавають. Відомо близько 140 000 видів молюсків.

Беззубка

0

Автор: admin | Розділ: Тип молюски, або м’якуни | 10-10-2010

Середовище життя та будова беззубки. У тих самих водоймах, де водяться ставковий, трапляється й інший молюск — беззубка. Вона живе на дні, до половини зариваючись у мулистий грунт. Овальна черепашка беззубки близько 10 см завдовжки. Передній кінець її заокруглений, а задній трохи загострений. Черепашка складається з двох симетричних стулок — правої та лівої. Молюски, черепашки яких складаються з двох половинок-стулок, як у беззубки, називають двостулковими. Обидві стулки з’єднані між собою спинними краями за допомогою пружної гнучкої зв’язки. На черевній частині вони можуть розкриватися, і крізь щілину, яка утворюється при цьому, висувається нога молюска. Голови в беззубки немає. Нога в неї, на відміну від ставковика, не з широкою плоскою підошвою, а має вигляд м’язистого, спрямованого вперед клина.

Пересуваючись, беззубка витягує ногу вперед і закріплюється нею в грунті, а потім підтягує тіло. Таким чином беззубка ніби робить маленькі кроки, по 1—2 см кожний, пересуваючись за годину лише на 20—ЗО см. Якщо беззубку потривожити, вона швидко втягує ногу й закриває черепашку за допомогою двох м’язів-замикачів. Коли м’язи розслаблені, стулки розсуваються під дією пружної зв’язки.

Черепашка беззубки, як і черепашка ставковика, складається з вапняку. Зовні вона вкрита шаром рогоподібної коричнювато-зеленої речовини. Внутрішня поверхня черепашки вистелена світлим перламутром, що переливається всіма барвами веселки. У беззубки перламутровий шар розвинений слабо, а в деяких інших молюсків, наприклад у прісноводної перлівниці або в морської перлової скойки, він значно товщий. З перламутрових черепашок виготовляють ґудзики. Усередину черепашки перлової скойки іноді випадково потрапляє піщинка, навколо якої відкладається перламутр, і тоді утворюється кулька — перлина.

Тулуб беззубки міститься в спинній частині черепашки. Від нього відходять дві жовтувато-рожеві шкірні складки мантії, які щільно прилягають до стулок. Між ними утворюється мантійна порожнина, з обох боків якої містяться зябра, а посередині розташована нога.

Живлення. У живої беззубки, у задній частині черепашки видно два невеликих отвори сифони. Вони ведуть у мантійну порожнину. Зябра і внутрішні поверхні мантійних складок укриті війками, що безупинно рухаються, втягуючи воду через нижній сифон В. Разом з водою до сифона потрапляють Різні дрібні організми — найпростіші, рачки. Струмінь води несе їх до рота, який міститься біля основи ноги, а з рота вони потрапляють до травної системи.

Дихання. Струмінь води, який приносить беззубці їжу, забезпечує і її дихання. З води в зябра надходить розчинений у воді кисень, а у воду виділяється вуглекислий газ.

Кровоносна і видільна системи беззубки за будовою подібні до відповідних систем ставковика звичайного.

Нервова система така сама, як і в ставковика: складається з трьох пар нервових вузлів, зв’язаних між собою перетинками. Спеціальних органів чуттів у беззубки немає.

Розмноження. Беззубки роздільностатеві, але самці зовні не відрізняються від самок. Яйця розвиваються в мантійній порожнині, на зябрах. Личинки, що утворилися з яєць, випадають через верхній сифон у воду. За допомогою клейких ниток чи зубчиків на черепашці личинки можуть прикріпитися до тіла риби. На тілі риби утворюється пухлина, усередині якої молюск росте й розвивається. Через певний час розвинутий молюск розриває шкіру риби і падає на дно. Завдяки такому способу розвитку беззубки можуть розселятися в різних місцях.