Бабки

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 14-05-2015

Майже всі бабки — денні комахи, найбільш рухливі в яскраві сонячні дні. Без втоми носяться вони поБабка берегах річок, ставків та озер. Тільки пізно ввечері, вночі і рано вранці бабка сидить нерухомо, причепилися до гілки, очерету, осоці. І в цей час її, таку спритну і обережну днем, легко взяти просто двома пальцями.

Види бабок.

Над водою, у заростей осоки та очерету пурхають красиві бабки-красуні. У бабок цього виду самець мало схожий на бронзово-зелену з світло-димчастими крильми самку.

Зовсім погані літуни малорухливі невеликі бабки-стрілки, у безлічі зустрічаються в траві недалеко від води, часті і по лісових узліссях і галявинах. Їх тонке черевце блакитне, білувате або сірувате, зазвичай з чорним малюнком. Така, наприклад, стрілка прикрашена.

Найбільші з бабок, які живуть в нашій країні, — коромисла. Прекрасні літуни, вони годинами носяться вздовж узлісся або лісової дороги, хапаючи на льоту здобич — дрібних комах. Як і у багатьох бабок, самці цього виду пофарбовані яскравіше самок: у синього коромисла черевце самця усіяне яскравими зеленими і синіми плямами.

Як розмножуються бабки?

Личинки бабок живуть у воді. Їх легко впізнати за великим очам, зачаткам крил на спинці і довгому брюшку. Личинка бабки — хижачка, її видобуток — всілякі дрібні водні тварини, до риб’ячих мальків включно.

Для схоплювання видобутку служить особливий апарат — маска. Це сильно змінена і дуже рухлива нижня губа; на кінці вона розширена і утворює щось на зразок кліщів. У покійного стані маска прикриває спереду голову личинки. При вигляді видобутку личинка витягує маску вперед, кліщі її розкриваються і схоплюють здобич.

Мешканка води, личинка дихає інакше, ніж доросла бабка. У личинок таких бабок, як красуні, стрілки, на кінці черевця стирчать довгі листоподібні зябра. У личинок справжніх бабок і коромисел є так звані трахейні зябра. Вони поміщаються в задній кишці, і тут їх омиває вода, втягує личинкою. Виштовхуючи з кишки воду, така личинка може пересуватися стрибками вперед. Але так «стрибає» личинка рідко, зазвичай вона повільно повзає по дну.

Кілька разів линяючи, личинка росте, зимує, навесні зростає далі. Перед останньою линянням личинка виповзає з води, підіймається на який-небудь стеблинка і міцно чіпляється до нього. Тут вона линяє востаннє, і нарешті, з’являється доросла бабка. Але вона поки некрасива: тіло м’яке, крила зім’яті і клейкі, забарвлення тьмяна. Проходить кілька годин, і бабка обсихає, стає міцною і жорсткою. Через кілька днів на її черевці з’являться яскраві плями, і красуня почне своє «доросле» життя.

Будова бджоли

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 09-05-2015

Будова бджолиБджола поділяється на трутня, матку і робочу. Будова їх майже однакова, за винятком деяких органів.

Зовнішній покрив у бджоли служить для захисту внутрішніх органів від ушкоджень і для приєднання м’язів. Покров поділений на сегменти, вони мають форму кільця і дуже тверді, між собою їх поєднує м’яка хітинова перетинка. Окрас покриву чорний, лише перші сегменти черевця бувають жовтувато-помаранчеві. По всьому тілу бджола покрита густими і світлими волосками. З цього приводу їх можна розрізняти де молода і стара особа. У старих бджіл волосяний покров рідше і тому вони чорніше, а молоді більш густіші і сірі.

Склад голови – тверда хітинова коробка, де розташовані очі (складні і прості), рот з придатками і вусики. Складні очі мають дуже велику кількість фасеток (дрібні очі), який начитується у трутня 7-10 тисяч, у робочої бджоли 4-6 тисяч. Складні очі служать для огляду великих відстаней, прості для огляду у квітках і вуликах.

Два рухливих вусика розміщенні спереду голови, на їх члениках розташовані чутливі клітини. Вусики призначені для розпізнавання запаху, вологість повітря, концентрацію газу вуглекислого.

Рот складається із двох губ і двох щелеп (верхньої і нижньої). Хоботок – це об’єднання щелепи і губи нижньої, служить для всмоктування води, корма рідкого. Саме цікаве що довжина цього хоботка і різних видів різна.

Грудь бджоли утворює троє грудей (передня, середня і задня) і проміжний сегмент. Ноги і крила приєднанні до грудей. Апарат чистки вусиків розташований на передніх ногах. Задні ноги обладнанні спеціальним пристосування, за допомогою якого формується обніжжя і кошика для збору пилку. Середні ноги мають шпорці, якими скидають пильну з кошиків при складанні в осередку стільники.

Будова ніжки: п’яти членикові лапки, гомілка, стегна, тазик. На кінці лапки розташовані кігті і подушечка, за допомогою яких бджола кріпиться до квітки під час збору нектару. Подушечки служать для кращого тертя при русі по гладкі поверхні.

Крил у бджоли всього дві пари. Основне значення при польоті відіграють передні крила. Коли бджола перебуває в польоті передні і задні крила з’єднуються невеличкими гачками і хітиновою крайовою смужкою. Закінчивши політ крила роз’єднуються і задні ховаються за передні.

Шість члеників утворюють черевце. Членик має дві половинки кілець: тергіт – верхній спинний і етерніт – нижній черевний. Членики черевця, тергіти і етерніт з’єднуються між собою мембранною плівкою. Тергіти накладаються один на один. Така будова дозволяє брюшку збільшуватися, скорочуватися і розширюватися в об’ємі. Органи травлення, кровообігу, дихання, виділення, розмноження всі розташовані в черевці.

Воскові залози розташовані на етерніту від 3 до 6, у робочої бджоли з внутрішнього боку. Гладенька зовнішня поверхня етернітів називається восковими дзеркальцями. Бджоли які досягли 13-15 днів розвитку мають найкраще розвинуті воскові залози і тому вони найбільш виділяють воску під час хабару. Воскові залози і дзеркала відсутні у маток і трутнів.

З боку черевця і грудей розташовані невеликі отвори – дихальця. Жало розташоване на крайньому членику черевця. Жало має 8-10 зазубринок розташованих вістрями догори. Жало служить для захисту тварини. Після втрати жала бджола гине.

Шовкопряд тутовий

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 10-01-2012

ШОВКОПРЯД ТУТОВИЙ (Bombyx rnori) належить до шовкопрядових ряду Метелики. Розмах крил досягає 40—45,5 мм. Колір крил світлий, із бурими поперечними смужками. Гусениця цього шовкопряда назива­ється шовковичним черв’яком, який виробляє найкращий шовк. Вона живиться виключно листям тутового дерева. Кокони бувають двох сортів: білі та жовтуваті, причому нерідко трапляються кокони, що містять по дві лялечки. Батьківщина шовкопряда, ймовірно, Китай, звідки, разом із тутовим деревом, він поширився на північ і на південь, а до Європи, за загальновідомим переказом, його принесли двоє ченців, заховавши його у видовбані палиці.

Досягнувши певного віку, гусениця спочатку влаштовує собі на гілоч­ках тутового дерева або на особливих підставках щось на зразок висячого гамака, але поступово тканина стає дедалі густішою і густішою, тіло гу­сениці ховається і утворюється замкнутий кокон. У самців кокон більш циліндричної форми, а посередині має перетяжку.

Для отримання шовку кокони піддають дії високої температури, щоб убити лялечку, потім починають розмочувати його, для чого коко­ни кладуть у гарячу воду. Тут поступово розчиняється клейка речовина, що вкриває кокон зовні, і з’являються кінчики ниток; тоді на особливій машині починають розмотувати нитку кокона, яка буває до 600 м за­вдовжки. Для виготовлення тканин нитки завжди скручують по декілька штук разом, оскільки вони дуже тонкі. Один кілограм розмотаного шовку виходить із 10—16 свіжих коконів.

Шовкопряд ратний

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 09-01-2012

ШОВКОПРЯД РАТНИЙ (Cnethocampa processionea). Ратні гусениці більше, ніж будь-які інші, можуть бути названі отруйними, оскільки в їхніх волосках дійсно міститься дуже багато мурашиної кислоти. Назву свою ці гусениці дістали через те, що звершують довгі подорожі, зібравшись пра­вильними похідними рядами. Вони вилуплюються з яєчок, відкладених самками попереднього літа, у травні місяці, і зазвичай тримаються разом увесь час свого шестимісячного життя. Негайно ж після народження гу­сениці розташовуються в довгий ряд і вирушають мандрувати. Дійшовши до підніжжя дерева, гусениці починають повзти по стовбуру, підіймають­ся на верхівку і там починають об’їдати листя; проте навіть і під час їжі вони не зовсім порушують порядок свого ходу. Надвечір вони відходять у який-небудь притулок на нижній частині стовбура, де є якесь заглиблен­ня, або на розгалуження сучків.

Оскільки гусениці щодня повертаються в одного разу вибраний при­тулок, то поступово тут нагромаджується цілий шар отруйних волосків, які розносяться вітром і потрапляють в очі, ніс або всередину тварин чи людей, які знаходяться поблизу.

Коли гусениці виростуть до довжини 39—52 мм, то всі разом готують­ся до перетворення на лялечку і роблять цілу низку коконів. У липні або серпні з цих коконів з’являються метелики.

Шершень

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 04-01-2012

ШЕРШЕНЬ, або оса шершнева, (Vespa crabro), перевершує всіх ін­ших ос розмірами. Забарвлення її в більшості випадків червоне; живе вона у всій Європі. Після зимівлі самка починає споруджувати гніздо, для чого вибирає зазвичай дерева, де є дупла або тріщини. Матеріалом для спорудження служить розжована кора різних дерев, переважно молодих ясенів. Нажувавши кори, шершень прилітає до місця будівництва, захоп­лює матеріал передніми щелепами, щільно притискуючи його до грудей, і починає ретельно приладнувати до місця, відкушуючи по маленькому шматочку і приклеюючи. Набудувавши скільки потрібно комірок, шер­шень відкладає яєчка по одиному в кожну комірку. Уже через п’ять днів вилуплюється з яєчка личинка, яка починає жерти запасений матір’ю корм, — він складається з розжованих трупів різних комах, із павутинової тканини, — і заринає у вигляді лялечки. Ще за два тижні з’являється вже молодий шершень; отже, все перетворення триває чотири тижні. Вий­шовши з комірки, молодий шершень негайно ж стає до роботи і починає вичищати комірку, з якої щойно вийшов, і готувати її для приймання нового яєчка. Трапляються гнізда, що містять 5 стільників. Восени самці та робочі шершні гинуть, і залишається лише декілька запліднених самок, які відшукують собі на зиму який-небудь прихований притулок і там за­лишаються до наступної весни.

Членистоногі

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 27-12-2011

ЧЛЕНИСТОНОГІ (Аrthrороdа). У всіх хребетних тварин основою тіла є твердий кістяний або хрящовий скелет, який служить опорою всім м’я­ким частинам тіла, але сам завжди прихований усередині. Зовсім іншу будову тіла мають членистоногі. У них зовнішні покриви, сполучені з м’язами, утворюють зовнішню опору тіла різного роду і будови, а всере­дині розташовані м’які частини і ніжніші органи. Членики, на які роз­падається зовнішній покрив, сполучені між собою рухомо, за допомогою тоненької, еластичної шкірки, що надає всьому тілу рухливості. Групую­чись між собою, членики складають окремі частини тіла, яких зазвичай буває три, іноді дві: голова, груди і черевце; в інших зливаються два пер­ших, утворюючи головогруди і черевце, нарешті, у деяких зливаються два останні відділи: груди і черевце.

Від зовнішнього твердого панцира відходять усередину тіла відростки різного розміру і форми, які служать для прикріплення м’язів і органів, тобто відіграють таку ж саму роль, як кістки скелета хребетних.

Зовнішній шкірний скелет відділяється розташованим нижче шаром тіла, який називається гіподермою, або хітиновиробним шаром, а сама речовина, яку виділяє цей шар, називається хітином, який лише трохи відрізняється від рогової речовини, що трапляється у вищих тварин.

Окрім почленованого тіла у всього типу тварин помічається ще чле­нистість кінцівок і всіх придатків тіла: тому тварини цього типу назива­ються членистоногими.

За внутрішньою, будовою членистоногі відрізняються від хребетних істотніше, ніж за зовнішнім виглядом. У хребетних тварин нервова систе­ма, що складається завжди з двох відділів — спинного і головного мозку, розташована зверху головної осі скелета зі спинного боку, а на черевно­му боці, нижче від осі скелета, розташоване у них серце і травні органи. У членистоногих навпаки: на місці центральної нервової системи хребет­них розташована центральна кровоносна судина, а на черевній частині поміщаються нервові вузли — ганглії, сполучені між собою перемичками, утворюючи так званий черевний нервовий ланцюжок.

З органів чуття у членистоногих найбільш розвинені дотик і зір.

Дихальні органи у членистоногих мають особливу будову: іноді в газо­обміні бере участь уся поверхня тіла, але здебільшого для цього є спеці­альні пристосування у вигляді цілої мережі дуже розгалужених трубочок, врослих із поверхні всередину тіла, це — трахеї, які сполучаються із зо­внішнім повітрям попарно розташованими дихальцями, або стигмами. Утім, у раків зовнішні або внутрішні придатки тіла, які служать для ди­хання, через схожість з аналогічними органами інших тварин називають­ся зябрами.

Крім того, для величезної більшості членистоногих характерно, що зародок з’являється з яйця в малорозвиненому стані (у стадії личинки) і стає схожим на дорослих тільки після цілої низки перетворень, обумов­лених багаторазовим скиданням хітинового покриву; цей процес назива­ється линькою.

Червеці

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 15-12-2011

ЧЕРВЕЦІ (Coccoidea) — підряд ряду Рівнокрилі. Відзначаються своєю своєрідною будовою і живуть на рослинах, соком яких живляться; у них помічається велика різниця між самками і самцями. Перші утворюються з рухомих личинок, у яких є вусики, хоботок і шість кінцівок, озброєних кігтиками, їхній хоботок не втяжний і забезпечений довгими смоктальними щетинами, очей або немає зовсім, або є тільки прості. Побігавши моторно якийсь час по рослині і знайшовши відповідне місце, личинки міцно присмоктуються тут, починають рости і товщати, але крил ніколи не мають.

Досягнувши зрілості, самки відкладають під себе яєчка і потім уми­рають, захищаючи своїм трупом відкладені яєчка від зовнішніх впливів. Коли з них розвинуться червеці, вони якийсь час залишаються ще тут, під материнським щитком, а потім розповзаються.

Личинка самця розвивається інакше. Вона також присмоктується до якогось місця, але у неї поступово утворюється навколо покришка у ви­гляді щитка або щось на зразок футляра, а коли личинка дозріває, то з футляра вилітає двокрила комаха. Самців червеців взагалі менше, ніж са­мок. Живуть червеці в більшості випадків у теплих країнах, хоча є кілька і європейських видів.

Хрущ

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 08-12-2011

ХРУЩ (Melolontha vulgaris). Жук цей досить великий, чорного кольо­ру, має білий волосистий покрив. Хрущ з’являється зазвичай у травні, хоча у виняткових випадках може вилетіти із землі у квітні, у червні і навіть у липні. Хрущі часто з’являються у неймовірно великій кількості і завдають деревам досить значної шкоди.

Вилетівши з-під землі, хрущі починають жваво літати ввечері, вночі, а також сонячними днями, але тільки не в негоду: вони всюди шукають собі поживу і знаходять її удосталь у молодих листочках, пагонах і бруньках дерев, чагарників, злаків і трав. Цілі гаї дубів, буків, каштанів і сади пло­дових дерев ці жуки оголяють, без жалю поїдаючи все листя. Нападають на колоски хлібних рослин, виїдаючи зерна, що наливаються, поїдають овочі; і взагалі хрущ належить до найшкідливіших для людини жуків.

Для відкладання яєць самка заповзає під землю, на глибину 5—6 см, і відкладає там близько 30 яєць. Після цього вона нерідко гине тут же, під землею. На той час гинуть і самці.

З яєць через 4—6 тижнів утворюються личинки, які негайно ж по­чинають поїдати ніжні корінці рослин, що знаходяться поряд, а до зими зариваються далі углиб. Навесні личинка знов піднімається у рослинний шар і, живлячись корінцями, далі росте; так минає 3 роки, і на третю зиму личинка заривається ще глибше у вигляді лялечки. Нерідко ще до зими стадія лялечки закінчується, але молодий жучок першу зиму прово­дить усе ще в сплячці. Нарешті настає четверта весна, і в травні жук про­риває собі хід назовні. Личинка хруща абсолютно не терпить яскравого світла і сухості, і якщо їй доводиться пробути декілька хвилин на сонці, то вона вмирає.

Хрестовик

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 07-12-2011

ХРЕСТОВИК (Aranea diadema) може служити представником коліс­них павуків, які виготовляють павутину у вигляді колеса. Цей павук діс­тав свою назву через світлі плями, які розташовані у нього на верхньому боці черевця у вигляді хреста. Такі ж самі плями, що яскраво виділяються на темно-бурому тлі в багатьох інших місцях, утворюють світлі смуги або кола, що загалом складає досить химерний малюнок.

Звичайний хрестовик поширений у всій Європі і мешкає в садах, ча­гарниках і в лісах, зазвичай на висоті 30—150 см від поверхні землі; для свого проживання він вибирає вологі місця, де можна чекати великого скупчення мух і комарів.

Спосіб ловлення здобичі полягає в тому, що хрестовик сидить, прича­ївшись, біля розкинутої сіті і терпляче чекає, поки якась муха або комар заплутається в павутині. При цьому він керується не стільки зором і слу­хом, скільки дотиком, оскільки муха, що попалася, прагнучи звільнитися, зчиняє великий струс у сіті, а сам павук, перебуваючи в засідці, дотика­ється своїми ногами або щупальцями до декількох ниток, протягнутих до нього із різних кінців тенет. Тільки-но станеться струс, він передається по цих нитках павуку, як по телеграфних дротах. Тоді хижак виходить із своєї засідки і прямує до жертви, яка б’ється в марних зусиллях розірвати сіть, що її оповила, але ще більше при цьому заплутується. Нарешті, хи­жак робить останній стрибок, схоплює здобич сильними щелепами і дуже швидко убиває її своїм отруйним укусом.

Після цього павук поводиться по-різному. Якщо він дуже голодний, то негайно починає поїдати здобич. Але частіше він обвиває її павутиною і залишає у такому вигляді висіти, відкладаючи бенкет до більш слушного часу. Іноді ж він тягне здобич у затишний куток, де пожирає її, висмоктує соки і розжовує, так що разом із слиною виходить рідка кашка.

Примітно, що коли павук побачить, що в павутину заплуталася якась неїстівна тварина, наприклад, отруйна оса, то він сам допомагає їй утек­ти, для чого перекушує і розриває павутину.

Розірвану і зіпсовану від тривалого вживання павутину павук рідко лагодить, хіба тільки в тому разі, якщо вона влаштована особливо вдало і в неї потрапляє дуже багато здобичі.

Сам прийом ткання павутини дуже цікавий. Робота починається з того, що павук прикріплює нитку до найвищої точки вибраного ним місця, де повинна розкидатися сіть, наприклад, між двома деревами або гілками. Закріпивши добре цю нитку, він сходить униз і починає розгой­дуватися, поки не вхопиться за бічний стовбур, і, таким чином, виходить поперечина щаблина. Так само закріплюються й інші.

Павутинові нитки, з яких споруджено сіть, не всі однакові. Посереди­ні, де сидить зазвичай сам павук, нитки гладкі, сухі, шовковисті. Але трохи далі від центра сіть стає клейкою унаслідок наявності на нитках безлічі дрібних вузликів. Вони надають сіті клейкості, тому комаха, ледве торкнеться крилом цієї хитромудрої споруди, негайно ж прилипає, ніби павутина намазана клеєм.

Тля

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 28-10-2011

ТЛЯ, родина Aphididae, дуже велика і включає багато цікавих комах, які мають велике значення для сільського господарства.

Звичайна ялинова тля (Chermes abietis) завбільшки не більша за пі­щинку, товста, неповоротка, з маленькими ніжками і довгим хоботком. Як тільки настає весна, пробуджена від сплячки тля починає смоктати де­ревні соки, тіло її поступово набухає, вона неодноразово линяє і нарешті починає класти яйця, яких буває 100-150 штук. Наприкінці травня з них з’являються личинки, які повзають по хвойних стеблах, запускають свій хоботок під шкірку і починають смоктати; внаслідок цього на дереві утво­рюються потворні нарости і викривлення гілок. Серед тлі розрізняють два покоління: одні залишаються постійно на рідній гілці і тут умирають, другі розпускають крила і перелітають на сусідні дерева, де відкладають яєчка, з яких виходять личинки, що зимують.

Відомі: зелена тля (Aphis mail), що живе на плодових деревах, горо­бинова тля (Aphis sorbi), яка трапляється на яблуні та горобині, горохова тля (Aphis ulmariae), що живе на різних бобових рослинах, трояндова тля (Aphis rosae), яку можна побачити на кожному кущі розанця.

Уся ця тля у вигляді безкрилих особин з’являється рано навесні, після того як перезимувала під листям, і потім розмножується шляхом наро­дження живих дитинчат.

Помічено, що утворення крилатих особин і кладка зимових яєць за­лежать від несприятливих зовнішніх умов, за яких доводиться жити кома­хам. Якщо у тлі достатньо поживи і якщо усунути холод, що їм загрожує, як це, наприклад, буває в теплицях, то незаймане розмноження тлі може тривати безперервно протягом декількох років.