Раки-самітники

1

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 14-07-2011

РАКИ-САМІТНИКИ. Головогруди у них видовжені, очі сидять на довгих стеблинках, клішні добре розвинені та звичайно бувають неоднакової довжини: дві останні пари кінцівок розвинені слабо, дуже короткі та озброєні кігтями, за допомогою яких раки-самітники трима­ються в черепашках молюсків; для цієї ж мети служать їм і маленькі ніжки на черевці. Самітники тримаються поблизу берегів і живуть у всіх морях, загалом у черепашках молюсків. Там вони ховають не тільки своє черевце, позбавлене твердого покриву, але, у разі небезпеки, і все тіло. Витягти самітника з черепашки неможливо, оскільки він тримається там дуже міцно і ніколи не залишає свого притулку, хіба що він стане для нього тісним.

Є й сухопутні раки-самітники, що належать до роду Coenobita, які поселяються в черепашках наземних молюсків. Найпоширенішим раком-самітником є Eupagurus bernhardus, в якого на черепашці поселяється ма­ленька актинія Адамсія. Зв’язок між раком-самітником і актинією дуже міцний, хоча й дотепер не пояснений повністю. Якщо актинія відпаде, рак дбайливо підбирає її і знову садовить до себе на черепашку. Втім, не­важко здогадатися, в чому полягає взаємна користь співжиття цих двох тварин, оскільки актинія добре озброєна своїми жалкими органами і, та­ким чином, захищає рака, одночасно удосталь одержує корм, який до­буває рак. Зазвичай рак заривається майже весь в пісок, так що зверху залишається лише актинія і щелепні ніжки, якими він приганяє воду до ротового отвору, а з нею і поживу, яка потрапляє також і до рота актинії.

Таке співіснування з актиніями характерне не тільки для раків-самітників, але й для деяких інших крабів.

Натураліст Мебіус спостерігав біля Сейшельських островів одного краба (Melia tesselata), який у кожній клішні всюди тягав за собою по од­ній актинії (Actinia prehensa).

На Вест-Індських островах водиться один наземний краб, так званий пальмовий злодій (Birgus latro), споріднений ракам-самітникам. Уночі хо­вається в нірках, м’яко вистелених кокосовими волокнами, а вдень піді­ймається на кокосові пальми і поїдає горіхи. Він розмелює шкаралупу клішнями і потроху витягує м’якоть. Найнебезпечнішими ворогами для них є свині та-дикі кабани, які виривають їх з-під землі і поїдають. Часто їх тримають у неволі і відгодовують кокосовими горіхами.

Раки річкові

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 13-07-2011

РАКИ РІЧКОВІ — два види річкових раків: широкопалий і вузькопалий. Є представниками справжніх раків. Довжина тіла рідко перевищує 25 см, але такий рак живе вже декілька років, а при вилупленні з яєць молодий рак має всього 9 мм завдовжки, хоча вже до кінця першого року свого життя він досягає 4,5 см завдовжки. Яйця самки відкладають восени і поміщають на нижньому боці черевця, де спочатку тримаються і молоді рачки після вилуплення з яєчних оболонок. Міцно вчепившися за черевні ніжки, дитинчата сидять біля матері таким чином до першого линяння, тобто днів 10. Скинувши вперше свою оболонку, молоді рачки починають жити самостійно, хоча ще іноді можуть вдаватися до захисту матері.

Раки дуже ненажерливі і поїдають все, що їм трапиться: дрібних водя­них комах і їхніх личинок, пуголовків, водяних молюсків, навіть своїх же трохи менших раків; іноді вони загризають навіть водяного шура, який ненароком потрапить до них у нору; але найулюбленіша їхня їжа — падло, яке вони всюди відшукують. Утім, раки не нехтують і рослинною їжею і поїдають, наприклад, лучину, корінці водяних рослин, моркву, гарбуз тощо. Улюбленим місцеперебуванням рака слід визнати неглибокі річки і струмки з повільною течією і мулистими берегами, в яких вони виривають собі нори, де звичайно і сидять, підстерігаючи здобич. Уночі вони більш активні, ніж удень, і виповзають навіть на сушу.

Найближчою до них морською формою є омар, хоча нещодавно по­близу Вест-Індських островів на великій глибині знайдений ще більш близький до прісноводих рак Thalmatocheles Salevca, який своїм зовніш­нім виглядом дуже схожий на річкового рака і відрізняється здебільшого довгими клішнями, усадженими з внутрішнього боку безліччю дрібних зубців. Як і всі глибоководні тварини, він нічого не бачить.

Прусак

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 02-07-2011

ПРУСАК (Blatella germanica) належить до ряду Таргани і мешкає в людських житлах, що погано прибираються. Комаха ця дуже легко аклі­матизується до нових місць. Прусак рудого кольору, самка громі тем­ніша; тулуб прикритий жорсткими надкриллями, щодо самок, то в них крила менш розвинені. У заплідненої самки черевце починає сильно роз­ростатися і приблизно через тиждень від нього відшнуровується довгасте округле тіло завбільшки майже з саму самку.

Самка носить деякий час цей придаток за собою, потім відкладає його в якому-небудь затишному місці. «Яйце», що має назву оотека, завдовжки 6,5 мм і близько 3 мм завширшки, всередині розділено поздовжньою пе­регородкою на дві рівні частини, з яких кожна, у свою чергу, розділяється поперечними перегородками на 18 окремих камер, і в кожній з них ле­жить по одному яйцю. Полежавши якийсь час в описаному мішку, яйця розвиваються в личинки, які згодом самі проривають оболонку і виходять назовні спочатку у вигляді личинок білого кольору, але поступово вони набирають темного забарвлення. Личинка линяє кілька разів, збільшую­чись у розмірах. Приблизно тижнів через чотири вона линяє вп’яте, при­чому в неї з’являються крила, і вона перетворюється на дорослу комаху.

Основна їжа прусаків — хліб, переважно чорний. Щодо м’яса, то пру­сак його їсть неохоче. Але, крім того, комаха ця поїдає всякі органічні залишки.

Перетинчастокрилі

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 08-06-2011

ПЕРЕТИНЧАСТОКРИЛІ, ряд (Нутепоріега). Це найбільший ряд ко­мах і до того ж найцікавіший, оскільки до цього належать славнозвісні бджоли, мурашки, оси. У всіх перетинчастокрилих ротовий апарат гризу­чий, але, крім того, у більшості дуже розвинений язичок, пристосований для смоктання, оскільки дорослі перетинчастокрилі майже всі живляться квітковими соками. Органом руху є чотири крила, тонкі, шкірясті, з ха­рактерним розташуванням жилок. Це кращі літуни серед комах. Щодо личинок перетинчастокрилих, то вони живляться найрізноманітнішими речовинами і в цьому схожі на личинок жуків. Одні з них поїдають листя, другі буравлять ходи в дереві, треті знаходяться в особливих наростах, які розвиваються на листі або на корі внаслідок уколів комахи (горіхотворки). Нарешті, чимало личинок перетинчастокрилих, котрі ведуть паразитичний спосіб життя на інших личинках або на дорослих комахах.

Зовнішній вигляд перетинчастокрилих найрізноманітніший, проте можна помітити деякі спільні риси. Голова у них завжди сидить вільно і з’єднана з тулубом невеликою шийкою. Ширина голови більша за її до­вжину, іноді голова округла. Окрім двох складних очей, звичайно буває три точкові очка, сяжки завжди ниткоподібні і здебільшого дуже довгі. Груди звичайно овальні, рідше циліндричні; з трьох члеників, що їх скла­дають, найменше розвинений перший; утім, за новітніми даними, груди багатьох перетинчастокрилих мають ще й четвертий маленький членик. З’єднання черевця з грудьми найрізноманітніше: то у вигляді стеблинки, то вони майже щільно зрощені.

Черевце складається з 6-9 члеників, іноді — з меншої кількості. Че­ревце у самок завжди закінчується довгим трубчастим яйцекладом, який звичайно має вістря. За допомогою цього вістря комаха проколює отвір, куди кладе яйця. Іноді укол супроводжується впусканням крапельки отруйної рідини; отрута ця звичайно складається з двох частин: з му­рашиної кислоти та іншої рідини з лужною реакцією. Вістря яйцеклада часто називається жалом в отруйних комах, в інших — свердлом, якщо уживається для буріння ходів у дереві. Будова жала деяких комах надзви­чайно складна. Передня пара ніг відсунута далеко вперед від двох інших пар. Ніжки звичайно складаються з п’яти члеників. Крила складаються з дуже тонкої шкірки, яка під мікроскопом виявляється вкритою волоска­ми; вони частої жовтувато-прозорі, але в тропічних форм бувають і яскра­во забарвлені. Під час польоту перетинчастокрилі комахи здебільшого видають гучне дзижчання, але, крім того, ці комахи можуть довільно ви­давати звуки, випускаючи струменем повітря через дихальце і примушу­ючи тремтіти поставлену на шляху пластинку.

Павуки справжні

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 24-05-2011

ПАВУКИ СПРАВЖНІ (Агапеа) характеризуються наявністю прядиль­них залоз; завдяки цим залозам павуки можуть робити з павутини сіті. Відчуття неприязні, яке відчуває людина до цих тварин, абсолютно необ­грунтоване, оскільки павуки зовсім нешкідливі для людини і навіть на­впаки — дають їй значну користь, поїдаючи шкідників і винищуючи їхні личинки.

У більшими павуків вісім очей, але в деяких видів кількість їх змен­шується до двох, а в павуків, що живуть у підземних печерах, очей навіть зовсім немає. Щелепні сяжки складаються з двох члеників, з яких другий має вигляд кігтя і просвердлений всередині, як отруйний зуб змії. При укусах через цей канадець в ранку виливається отрута, яка тече з вивідної протоки отруйної залози. Шестичленні щупальця своїми основами утво­рюють нижню щелепу. Друга пара щелеп закінчується двома гребінчасти­ми кігтями і усаджена великою кількістю волосків, щетин, остей.

Апарат для виділення Павутини влаштований дуже складно. Усередині тіла павука є залози неоднакових розмірів і форми, в яких виробляєть­ся особлива рідина, що має властивість при зіткненні з повітрям майже миттєво так згущатися, що перетворюється на шовкову, тонку, але дуже міцну, еластичну і пружну нитку або ж утворює тонку плівку у вигляді лаку. З цих залоз рідина надходить до особливих органів, так званих паву­тинових бородавочок, які мають у своєму покриві безліч мікроскопічних дірочок (сито), з такої ж самої товщини трубочками. З них павук довільно випускає рідину, яка негайно же застигає, утворюючи павутинну нитку.

Будова дихальних органів складна; у більшості павуків, крім легенів, є й трахеї.

Павуки напинають свої павутинні сіті для лову здобичі; але вони зму­шені дбайливо використовувати павутинну рідину, оскільки вона вироб­ляється у павуків тільки в разі хорошого живлення і дорого обходиться організму тварини.

Форма і характер сітей й інших споруд дуже різноманітні в різних ви­дів павуків. Одні, як, наприклад, звичайний хрестовик, споруджують кру­глу негусту сітку у вигляді колеса з нитками, що розходяться по радіусах, наче спиці; інші виготовляють більш щільну тканину і надають їй різної форми: мішка, трубки тощо.

Крім цього, павуки користуються павутиною для безпечного спуску з висоти або для пересування за вітром на летючих павутинах; самки, від­кладаючи яйця, закутують їх своєю тканиною і навіть влаштовують гнізда або кокони.

Шкаралупа яйця настільки щільно зростається із зародком, що є наче його власною оболонкою. Вилуплення з яйця тому можна вважати пер­шою линькою. Воно відбувається таким чином, що плівка тріскається на спинному боці, й зі щілини, що утворилася, з’являється спина молодого павука, який, проте, не може вільно рухатися, оскільки його черевце ще оточене яєчною шкаралупою і залишками живильного жовтка. Дитинча ще дуже слабке і лежить нерухомо, не їсть до другої линьки, яка від­бувається за тиждень після першої. Скинувши з себе другу плівку і від­почивши після цього години дві, павук з’являється на світ абсолютно дорослим.

Мурашки

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 25-04-2011

МУРАШКИ живуть групами, ще більшими, ніж бджоли; у них розріз­няють особин трьох статей: крилатих самок, крилатих самців і безкрилих робітників, які так само, як і бджоли, являють собою недорозвинених самок. Серед робітників розрізняють іноді ще особливий стан солдатів, які мають великі розміри, велику голову і могутні щелепи.

Голова у мурашок порівняно велика, особливо у робітників, і най­менша у самців. Щелепи дуже розвинені, звичайно широкі, плоскі, на внутрішньому краї яких є ріжучі або зубчаті пластинки. Нижні щелепи складаються з однієї лопаті, щупальця циліндричні, язичок досить розви­нений, але не так, як у багатьох інших перетинчастокрилих. Сяжки зви­чайно колінчасті, джгутик складається з 9—12 члеників, звичайно у вигляді ниточки, рідше у формі булави. Груди зазвичай бувають порівняно вузькі, крила взагалі розвинені слабо і відпадають, як у самців, так і у самок, негайно ж після спаровування; навпаки, ніжки розвинені добре, стегна прикріплені до тулуба одним вертлугом. Черевце 6- або 7-членне і з’єднується з грудьми за допомогою стеблинки різної довжини; стеблин­ка ця буває одночленною або двочленною і надає тілу велику рухливість. У самців голова набагато менша, більш тонкі, але видовжені ніжки, вузь­кі, слабо розвинені щелепи. Самки і робочі мурашки можуть сильно ку­сатися своїми щелепами, причому впускають у ранку крапельку отруйної рідини, а саме зневоднену мурашину кислоту; у деяких мурашок є жало.

Личинки складаються завжди з 12 члеників; жувальця в них недо­розвинені, нижні щелепи зрослися. Тіло загострене спереду і розширене ззаду. Досягнувши певного віку, мурашина личинка перетворюється на лялечку і готує собі маленький кокон. Цих лялечок часто називають му­рашиними яйцями. Пожива мурашок складається з усіляких солодощів, які вони збирають як на рослинах, так і на тваринах, використовують для цього тлю, злизуючи солодку рідину, яку та виділяє на своєму тілі. Що стосується личинок, то їх годують особливою рідиною, яку мурашки від­ригують; але іноді живляться, мабуть, і рослинними речовинами, оскіль­ки в багатьох видів мурашок знаходять великі запаси насіння і трав.

Розрізняють п’ять основних типів побудови гнізда: 1) земляні гнізда; 2) деревні гнізда, які влаштовуються в гнилому дереві; 3) картонні гнізда, котрі будують з пережованих деревних стружок, які скріпляють клейкою слиною; 4) складні гнізда, які будують без дотримання якоїсь однієї систе­ми; таким чином зводять свої споруди в основному руді мурашки; 5) гнізда, побудовані в різних щілинах стін, тріщинах скель або в людських житлах.

Усіма будівними роботами в гнізді займаються тільки робочі мураш­ки, причому головним їхнім знаряддям праці є могутні щелепи. Обов’язок великоголових мурашок, яких називають солдатами, полягає в охороні мурашника. Коли трапиться яка-небудь велика жертва, то солдати роз­ривають її на шматочки. Але й робочі мурашки сильні саме своєю солі­дарністю, оскільки вони постійно й у всьому допомагають одне одному і діють спільно. Яйця кладуть зрілі самки. Яйця бувають досить великі, білого або яскраво-жовтого кольору. Самка просто кладе їх у купу в одну з камер і подальше турбування про потомство надає робочим мурашкам. Вони негайно ж розбирають їх, ретельно облизують, причому, ймовірно, забезпечують їх необхідною кількістю вологи, і потім розносять у різні камери в приготовані наперед приміщення.

У жодної з тварин турбота про личинки не доведена до такої доско­налості, як у мурашок. Протягом одного дня мурашки по декілька разів перетягують личинки з верхніх поверхів на нижні, залежно від погоди. Якщо стає тепло, то личинки перетягують угору, щоб їх зігрівало сонячне тепло; як тільки погода псується, мурашки негайно тягнуть їх униз, щоб личинки зігрілися внутрішнім теплом гнізда. Годування личинок — дуже відповідальна справа для мурах. Для кожної личинки призначається окре­ма мурашка, яка годує її з рота особливою рідиною, облизує її і очищає від бруду, що випадково пристав. Навіть тоді, коли личинка вже дозріла, робітники допомагають їй вийти з кокона, розгризаючи оболонку.

Роїння відбувається навесні, коли крилата самка і крилаті самці ви­літають цілими зграями, кружляючи в повітрі, підіймаючись на значну висоту, б’ються між собою, кусаються. Після закінчення спаровування самці звичайно втрачають свої крила і в більшості випадків скоро гинуть. Що стосується самок, то робітники захоплюють їх, силоміць тягнуть у гніздо, тут обривають їм крила і після цього починають їх так само шану­вати, як бджоли вшановують свою царицю.

Влаштувавшись у гнізді, самка починає відкладати яйця. Часто буває, що самка самостійно започатковує нове гніздо, причому сама піклується про виведення першого потомства, а турботи про подальше перекладає знову на робітників, що народилися. Проте є підстава вважати, що навіть перше виведення проходить не без участі старих робітників мурашок.

Іноді в одному гнізді живуть усі три роди особин мурашок двох різних видів. У такому разі менш численних називають «мешканцями». В інших випадках у мурашиному гнізді живуть лише робочі мурашки іншого виду, які були викрадені господарями ще лялечками і живуть тут як раби. Проте і ставлення до рабів буває дуже різним. У деяких колоніях робітники-господарі виконують різні роботи разом із рабами, але бувають і більш цікаві стосунки, коли господарі не можуть обійтися без рабів. Так, у мурашки-амазонки, яка дуже смілива на полюванні на інших мурашок, всі роботи в гнізді виконують інші мурашки з виду Formica fusca; вони навіть померли б з голоду, якби працелюбні мурашки не годували їх. Окрім мурашок інших видів у їхніх колоніях живуть також і інші тварини, яким дали за­гальну назву «друзі мурашок». Одні з цих тварин живуть у мурашниках тільки у вигляді личинок і лялечок; від них мурашкам немає ні шкоди, ні користі. Така, наприклад, личинка бронзовки, яка, не шкодячи нікому, поїдає деревну гнилизну всередині мурашника. Інші, вже дорослі, комахи також живуть у мурашиних гніздах. З них найцікавіші трав’яні воші, або тля, яку мурашки захоплюють на своїх полюваннях і приносять до себе, де утримують як дійних корів. Дійсно, вони доять їх, тобто особливим чином обмацують їхні сяжки і примушують випускати солодку рідину, якою ласують. Деякі мурашки ведуть правильне сільське господарство. Вони влаштовують особливу загородку, оточену високою стіною, і напускають туди тлю, наче худобу в хлів. Нарешті, є й такі комахи, які проводять в мурашниках весь цикл свого розвитку.

Про розумові здібності мурашок і їхню кмітливість з найдавніших часів існує безліч легенд. Клеанд розповідає, як одного разу натовп му­рашок підійшов до чужого мурашника з трупом мурашки, Негайно ж на шум з мурашника вискочило декілька сторожових воїнів, які подивилися, в чому справа, і знову сховалися. Прибульці знову голосно їх викликали, і ця церемонія повторилася тричі. Нарешті з мурашника вийшла процесія, і тим, що принесли труп, передали черв’яка як викуп за тіло померлого товариша, принесеного ними.

Деякі спостерігачі припускають у мурашок існування розмовної мови за допомогою знаків і стверджують, що мурашки можуть передавати свої враження одне одному шляхом дотику сяжок. Ландау пішов ще далі і до­водить, що у мурашок є звукова мова, але звуки ці нечутні для людського вуха. Нарешті, у деяких мурашок був знайдений на черевці особливої будови орган, яким комаха може видавати звук, помітний навіть для лю­дини. Звідси Ландау припустив, що мурашки вміють між собою перемов­лятися. Крім того, поза сумнівом, у мурашок дуже добре розвинений нюх, яким вони теж керуються при розпізнаванні одне одного.

Нині всіх мурашок розділяють на п’ять родин: 1) справжні мураш­ки, в яких стеблинка одночленна; 2) кліщові мурашки з такою ж самою будовою черевця, але вони мають жало; 3) жалоносні мурашки, в яких черевце перетягнуте між першим і другим члеником; 4) сліпі мурашки, в яких ні самці, ні робітники не мають очей; 5) вузлові мурашки, які мають жало і двочленисту стеблинку.

Згадаємо ще гігантську мурашку (Camponotus herculeanus), котра до­сягає 17,5 мм завдовжки, і подібну до неї велику мурашку (С. ligniperdus), з червоним кольором на грудях. Але найцікавіша руда мурашка (Formica rufa), в якої головний щиток не має виїмки, лоб зморшкуватий, груди червонуваті та оброслі щетинами; самець сягає завдовжки 11 мм, сам­ка — менш як 10, а робітник 4,5—6,5 мм. Ця мурашка поширена по всій Європі, переважно в Азії і Північній Америці. Вона живе переважно в хвойних лісах, де влаштовує зі шматочків листя, кори, хвої і грудочок землі величезні гнізда, до 125 см у висоту, але підземна частина їх на­багато більша.

З європейських видів згадаємо чорну мурашку (Lasius niger) до 11 мм завдовжки, поширену майже по всій Європі, яка живе в гнилих пнях; бура мурашка (Lasius fuliginosus) поширена в Європі та Північній Америці, живе в грунті, в дуплах деревах, а також у тріщинах стін. Дуже цікава медова му­рашка (Myrmecocystes mexicanus), поширена в Центральній Америці та пів­денній частині Сполучених Штатів. Вона влаштовує собі гніздо в піщаному грунті, у вигляді коридорів і численних камер, розташованих у декілька по­верхів один над одним. Натуралісти зі здивуванням помічали, що в деяких з підземних камер висять причеплені ніжками до стелі товсті мішкоподібні мурашки. Виявилося, що це живі посудини для збереження меду. Деяких мурашок їхні товариші примушують їсти надзвичайно багато меду і потім підвішують їх униз головою. Однак вони не вмирають — висять нерухомо і в разі потреби відригують мед, щоб передати його товаришам.

Жалоносні мурашки (Poneridae) так називаються тому, що у них, як у самок, так і в робітників, є жало. Ці комахи живуть невеликими група­ми, поширені головним чином в Азії і Південній Америці.

Бродячі мурашки (Апотта arceus) поширені в Західній Африці, жи­вуть родинами. В родині є маленькі мурашки і великі. В їхньому житті цікаве те, що вони постійно кочують з місця на місце; до того ж це ніч­ні тварини і вдень вони звичайно ховаються в траві. Місцевим жителям вони заподіюють значної шкоди, поїдаючи молодих пташенят свійських птахів. Розповідають, що ці мурашки надзвичайно кмітливі, і якщо їм до­водиться перебиратися через струмочок або через канавку, то вони міцно зчіплюються в ряд один з одним і утворюють таким чином живий міст, по якому вільно переходять їхні товариші.

Вузлові мурашки {Myrmicidae) дуже численні; основною їхньої ознакою є двочлениста стеблинка; робітники і самки озброєні жалом.

Дернова мурашка {Fefraniorium caispitum) досить поширена в Європі живе в садках, лісах, під корінням, а також просто під дерном. Лялечки їхні утворюють дуже великий кокон, який лише насилу можуть перетягувати робочі мурашки. Забарвлення їх буває різноманітним, але переважно темних кольорів, довжина робочих мурашок 2,3—3,5 мм. Самка 6—8 мм завдовжки, а самець близько 7 мм.

До найцікавіших мурашок належать господарські мурашки, спосіб життя яких вивчали ще стародавні натуралісти. Розміри їхні досить значні, колір бурий різних відтінків; у них легко відрізнити великоголових мурашок, тобто солдат. Оскільки вони полюбляють сонце, то влаштовують свої гнізда на відкритих сонячних місцях, звичайно у вигляді круга близько 5 кроків у діаметрі. Навкруги гнізда вони влаштовують ще двір, обгороджений огорожею. На цьому дворі вони ретельно розчищають грунт і видаляють всі рослини, окрім тільки певного виду, так званого мурашиного рису, а іноді розводять траву буффало.

Метелики

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 09-04-2011

ЛУСКОКРИЛІ, або метелики, ряд Lepidoptera. Метелики схожі на перетинчастокрилих тим, що у них три членики грудей зрослися між со­бою і різко відділяються від черевця; на голові завжди добре розвинені вусики; тіло подовжене; є чотири крила, за допомогою яких метелики добре літають. Схожість із перетинчастокрилими полягає ще в тому, що метелики також живляться соком квітів і у них помічаються три різко відмежовані стадії розвитку. Рот метелика пристосований до смоктання, нижня щелепа у них дуже витягнута і заломлена в жолобок, що разом із жолобком другої щелепи становить смоктальний хоботок. Щелепні щу­пальця є майже у всіх, але рідко досягають значної довжини. Передня пара крил розвинена більше від задніх, і як ті, так і другі мають скелет із хітинових жилок. Зовні ці крильця в більшості випадків яскраво забарв­лені, що залежить від різнокольорового пилку, яким вони всипані зверху. Правильніше було б сказати, що це не пилок, а луски, які прикріплюють­ся до шкірки тонкими щетинами. У жарких країнах є метелики, в яких на крилах зовсім немає лусок. Намагалися перекладати на папір луски метеликових крил, і з цих дослідів виявилося, що внутрішній бік лусок має такі ж барви, як і зовнішній.

У деяких метеликів на задніх крилах є тверді рогові щетини, загнуті гачком; за допомогою цих гачків крила зчіплюються між собою. Голова метеликів зазвичай кругла, обросла густими волосками або вкрита лусками; на ній розташовані великі опуклі складні очі; що ж до простих, то їх не буває більше двох. Вусики бувають або у вигляді щетин, або довгі, як ниточки. У самців вони зазвичай розвинені краще; і взагалі забарвлення у самців яскравіше, ніж у самок. На грудях у метеликів також ростуть численні волоски, або щетини, іноді на середині спини утворюється чубок; черевце ніколи не з’єднується з грудьми стебельцем; у самок воно взагалі товще і забезпечене довгим яйцекладом; у самців натомість на кінці черевця часто буває чубок. Ноги в метеликів розвинені порівняно слабко і легко відламуються; на них також помічається волосяний покрив.

Личинки метеликів, названі гусеницями, мають голову, а тулуб їхній складається з дванадцяти члеників, на трьох передніх розташовані справжні ноги, а на кінці є несправжні ноги. Шкіра гусениць часто буває гола, іноді поросла волоссям, або рідким, або густим і довгим; у деяких випадках волоски ці розташовані пасмами. Спосіб життя гусениць різ­нономанітний; іноді вони трапляються поодинці, або ж збираються цілим товариством у спільній павутині, або ж цілими масами повзуть на листя дерева. Коли гусениця сидить на листі, то завжди розташовується так, щоб край листка знаходився у неї між передніми ногами; об’їдання лист­ка відбувається від краю, чим справжні гусениці завжди відрізняються від усіх інших личинок жуків або перетинчастокрилих, які вигризають лист­ки з середини. Для відпочинку гусениці розташовуються або на самому листку, або на сусідній гілочці, іноді ж з’єднують разом кілька листків і закручують їх у трубку. Нарешті, є така гусінь, яка ховається у розколи­нах дерев або всередині порожнистих стебел. Згадаємо ще про гусінь, яка плаває у воді.

У волосках гусениць міститься мурашина кислота, але в дуже незна­чній кількості. Лялечки метеликів зазвичай бувають захищені щільним хітиновим покривом.

Комахи

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 22-03-2011

КОМАХИ, клас (Insecta), належать до підтипу Трахейнодишні членистоногі. Тіло комах завжди чітко розділяється на три частини: голова, груди і черевце. На голові є два членисті придатки, так звані сяжки, на грудях ходяться три пари ніг, а черевце складається з 9—10 кільчастих сегментів не має ні ніг, ні інших придатків. Голова комахи утворюється злитим чотирьох сегментів зародка. До грудей вона прикріплена за допомогою еластичної м’якої шкірки, так що вільно може рухатися в усі боки. Проте юді рухливість її буває обмежена, якщо вся голова поміщається в западині середньої частини тіла або якщо вона прикрита зверху твердим щитком.

На голові розташовані очі, пара сяжок, або вусиків, і звичайні три пари щелеп. Частина голови між верхніми краями очей називається ло­бом, частини між задніми краями очей і ротовим отвором — щоками; частина, що йде від лоба до низу, — лицем, а передня її частина, попе­реду рота — лобовим щитком (clypeus). Очі комах нерухомі, розташовані симетрично з обох боків голови. Хоча вони не можуть рухатися, але вна­слідок особливостей їхньої будови комаха може в кожному положенні відразу оглянути дуже велику частину горизонту. Досягається це тим, що око складається з безлічі окремих зорових апаратів невеликих розмірів. Кількість таких очок неоднакова і коливається від 25 до 25 000. Вони зви­чайно мають шестикутну форму і називаються фасетками, а саме око, що складається з них, називається фасетковим, або сітчастим. При розгляді в мікроскоп виявляється, що кожний фасет має пірамідальну форму. Зо­внішню поверхню складає опукла оболонка, а під нею лежить світло-заломлювальний кришталик, також пірамідальної форми. Всередині, під кришталиком, лежить частина чутливої сітчастої оболонки — так звана ретинула, в якій розгалужуються гілки зорових нервів.

Вусики (antennae) являють собою першу спереду пару членистих при­датків; вони мають неоднакову форму і кількість члеників. Ротовий апа­рат надзвичайно різноманітний: гризучий, фільтруючий, лижучий, смок­тальний та ін.

Груди (thorax) складаються з трьох члеників, з яких на першому роз­ташована передня пара ніг, а на двох останніх є також по парі ніг і по парі крил. У багатьох комах передній членик зчленований з наступним рухомо і розвинений більше за інші, утворюючи так звану стінку.

Кожна нога складається з п’яти частин: короткого тазу, яким нога зчленовується з тулубом; вертлюга, маленького округлого тільця; стег­на — найтовщої частини ноги; гомілки, часто озброєної з внутрішнього боку остями, так званими шпорками, а назовні усадженої зубчиками і волосками; і, нарешті, лапки, що складається з коротких члеників, з яких останній закінчується двома або одним рухомим кігтиком. У деяких ко­мах є на ногах особливі придатки і пристосування у вигляді клейових по­душечок для лазіння по абсолютно гладких предметах тощо.

Крила складаються з двох пар прилеглих пластинок. Обидві пари час­тіше мають неоднакову будову: передня пара іноді просочена наскрізь хітином, і утворюються надкрилля, непридатні для літання, але вони слу­жать для захисту крил і тіла, у вигляді твердого панцира, а друга пере­творюється на сітчасті крила. У деяких комах одна пара крил не розви­вається, а в деяких і зовсім немає крил.

Черевце здебільшого складається з 11 частин, з’єднаних між собою розтяжною шкіркою, тому черевце може сильно розтягуватися і збільшу­ватися. Форма черевця буває різна; за способом прикріплення до грудей розрізняють: зрощене, сидяче, висяче, стебельчасте черевце.

Зовні комаха буває вкрита численними волосками, щетинами, лус­ками, шпильками, які іноді сидять так густо, що тварина здається воло­хатою. Забарвленням і формою комахи, завдяки своїм придаткам, часто досягають дивної схожості з навколишніми предметами, що в науці на­зивається мімікрією.

Розвиток комах починається з яйця, яке має різну форму і розміри. Яйце оточене оболонкою (хоріон), усередині якої розташовані ядро, ци­топлазма і жовткова оболонка. Хоріон має отвір (мікропіле), через який в яйце проникають сперматозоїди.

Самка кладе яйця так, щоб личинка, що з’явилася на світ, мала спри­ятливі умови для свого подальшого розвитку. З цією метою яйця поміща­ються в стовбур дерева або під його кору, в коріння, в листя, вводяться в тіло тварин (паразитні) або ретельно замуровуються в штучно виго­товлене приміщення, іноді разом із запасами заготовленої їжі. Після ви­ходу з яйця молода тварина починає вести самостійне життя, поступово удосконалюючи свою організацію, поки не з’явиться у вигляді дорослої тварини, схожої на своїх батьків.

Розрізняють повний і неповний метаморфоз, або перетворення. Пов­ним метаморфоз називається у тому разі, коли личинка через стадію ля­лечки перетворюється на дорослу комаху; неповним — якщо стадії лялечки немає. Лялечки бувають голі і прикриті, залежно від того, примикають окремі частини до тулуба чи ні.

Капустниця

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 11-03-2011

КАПУСНИЦЯ (Pieris brassicae) належить до лускокрилих, має білі крила, вершина передніх крил чорна. У самки на них є ще чорні пля­ми. Вона досягає в розмаху крил 6,5 см. Зазвичай літає біля капустяних рослин, левкоїв і хрестоцвітих рослин, куди відкладає свої яйця, але для збирання соку не гребує й іншими квітучими рослинами.

Довго літає метелик, вибираючи собі відповідне місце, нарешті опус­тився, сховався на декілька хвилин під великим капустяним листком і знову почав весело пурхати. Якщо зазирнути на те місце, де він щойно сидів, то можна побачити цілу купку маленьких жовтуватих яєчок, які в кількості близько сотні лежать щільною злиплою масою. Придивившись уважніше, ми знайдемо на листку капусти й інших городних рослин, що ростуть по­ряд, не тільки яєчка, а й маленьку гусінь, яка ще тільки-но вилупилася з яєчок, але вже встигла прогризти дірки в листку, на якому сидить.

Для перетворення на лялечку гусениця зазвичай покидає рідну рос­лину, піднімається на сусіднє дерево або на паркан і тут, в якій-небудь шпарині, заспокоюється на зиму у твердій оболонці лялечки. Теплого літа може вийти три покоління капусниць, але найчастіше їх буває лише два. Цікавий випадок розповідає Дорн, із якого видно, в якій неймовірній кількості з’являються іноді капусниці.

1854 року він їхав потягом, який проходив через невеликий тунель; раптом потяг пішов тихіше, тихіше і нарешті зовсім зупинився. Стри­вожені пасажири кинулися до вікон, вишли на площадки; тут вони по­бачили не менш стривожених кондукторів, які, здивовані, з ліхтарями в руках зазирали під колеса; виявилося, що причиною зупинки потягу були капусниці; ліворуч від дороги видніло декілька полів, засіяних капустою, яка, наскільки можна було бачити, була зовсім згризена цією гусінню. Тут більше нічого було вже їсти, і тому шкідники вирішили зробити масове переселення на інший бік полотна, де видніли інші капустяні городи, і треба було так трапитися, що саме в цей час налетів потяг; полотно на відстані близько 200 футів було вкрите суцільною масою гусениць; спо­чатку паровоз своїми важкими колесами без великих зусиль давив гусінь, але через 60—80 футів тертя коліс настільки зменшилося, що вони вже ковзали по рейках, неспроможні рухати потяг. Капустниці завдали нема­ло клопоту, довелося видалити їх з полотна і ретельно витерти ганчірками обіддя коліс.

Бджола

1

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 14-01-2011

БДЖОЛА ЗВИЧАЙНА (Apis mellifera) належить до ряду Перетинчас­токрилі надродини Бджолині, не має ості на гомілці. її тіло дещо подо­вжене, має темне блискуче забарвлення і густо вкрите рудуватими во­лосинками. На лапках двокінцеві кігтики; на нижній щелепі щупальця одночленні, а на верхній — чотиричленні.

З найдавніших часів бджоли були одомашнені, тому зараз порівняно рідко можна побачити дикий рій.

Коли новий рій вилітає зі старого вулика, щоб дати початок ново­му царству, всі бджоли збираються навкруги цариці. Бджоляр виставляє приготований наперед вулик, куди й поміщає спійманий рій. Негайно ж починається діяльне життя. Бджілки вилітають одна за одною з вічка, оглядають найближчі околиці, знайомляться з місцевістю, обстежують ву­лик зсередини. Проте все це відбувається тільки в тому разі, якщо в гнізді є матка. Якщо ж якимось чином вона туди не потрапила, то стурбовані бджоли починають по-особливому дзижчати, безладно літають навколо вулика і відшукують царицю, що загубилася. Бджоляр поспішає посадити у вулик ту ж саму або іншу матку, і тоді все стає на свої місця. Перш за все бджоли беруться за спорудження стільників, про що вони вже потур­бувалися наперед. Залишаючи колишній вулик, вони знали, що спершу не доведеться летіти за кормом, і тому всі наїлися вволю з тих запасів, що були; тепер вони починають виділяти на своєму тілі віск і будують тонкі чарунки. При цьому вони досить дружно допомагають одна одній у роботі. Кожна бджола є й постачальником матеріалу, і архітектором, і працівником. Уся споруда складається з шестигранних призматичних ча­рунок, кожна сторона яких вирізана математично правильно. За декілька годин спільної роботи в новому вулику готовий вже для початку невели­кий стільник, завбільшки приблизно 10 см2. Тоді бджоли, не гаючи часу, летять за здобиччю.

Кожна бджола, перш ніж відлетіти, намагається якнайкраще запам’ята­ти місце, тому після виходу з вічка (з нього вона завжди виходить задом) перш за все сідає на дощечку під вічком і уважно озирається довкола. Потім вона відлітає трохи і, описавши декілька кіл навколо вулика, знову сідає на вічко. Бджола, яка полетіла за кормом, може бути відсутньою години дві. Вона відшукує квіти, смолянисті бруньки беріз і хвойних дерев.

Ось підлетіла до вулика бджола, важко навантажена здобиччю. Перш за все вона сідає і відпочиває після тяжкого шляху; потім обережно зала­зить усередину і тут починає звільнятися від принесеної здобичі. В цьому їй допомагають інші робітниці. Одні злизують своїми язичками солодку рідину, принесену бджолою; інші вибирають справжній мед із медового пухирця у вигляді чистих, прозорих крапельок. Зібраний пилок вона це­ментує жировими виділеннями своїх залоз, скачує його в невеликі грудки; смолу вона збирає щелепами і складає її в особливі кошики; смолянисті речовини потрібні бджолам як будівельний матеріал, з нього виготовляється так званий прополіс, яким вони замазують усі щілини і отвори; якщо, наприклад, вічко виявиться завеликим, то бджоли починають його зменшувати, зводячи з боків стінки; нарешті, прополіс потрібний їм для того, щоб прикривати ті предмети, яких вони не можуть видалити з ву­лика навіть спільними зусиллями, а тим часом їхнє видалення необхідне. Нерідко трапляється в старому вулику побачити замуровану товстим ша­ром прополісу мертву мишу або черв’яка. Таким чином бджоли усувають трупний запах, який отруїв би їм повітря.

Для запліднення достатньо навіть одного трутня, і самка буде заплід­неною вже до кінця свого життя. Трутні після цього стають непотрібни­ми, і робітниці їх негайно виганяють, для того, щоб дарма не годувати цих ледарів. Через декілька днів цариця починає відкладати яйця і про­тягом декількох років, зазвичай 4 або 5, може відкласти від 50 до 60 тисяч яєць. Відкладання яєць проходить з особливою церемонією.

Матка заглядає в чарунку, з якої знімається кришка, спочатку засовує туди голову, а потім опускає яйцеклад і кладе туди одне яєчко, круглень­ке, напівпрозоре, близько 2 мм у довжину. Одночасно з цим робітниці починають клопотатися біля відкладених яєць. Вони кладуть біля них невелику кількість драглистої рідини, яка містить у собі суміш меду, квіт­кового пилку і води, все це належним чином пережоване, перероблене; потім кришка чарунка закривається.

Уже на четвертий день вилуплюється з яйця личинка і негайно ж по­чинає їсти. Робочі бджоли раз у раз підкладають їй нові запаси їжі, так що днів через шість личинка вже стає великою і гладкою. Тоді робітниці дещо змінюють форму чарунки, витягаючи вперед одну зі стінок і загинаючи її всередину. Якщо погода досить холодна, то бджілки навіть власним тілом зігрівають личинку. Що стосується личинки, то вона вкривається шовко­вистою павутиною, линяє і залишається нерухомою у вигляді лялечки. На 21-й день після відкладання яйця кришка чарунки відкривається і звідти виповзає робоча бджола, яка абсолютно сформувалася.

Камеру, що звільнилася, вичищають, наводять там лад і готують до відкладення нового яєчка.

Після виходу з чарунка молода бджола потягується, струшує крильця­ми, а навколишні бджоли скупчуються навколо неї, радісно вітаючи ново­народжену. Вони облизують її, годують; але недовго тривають ці турботи, оскільки за декілька годин бджілка міцніє і за прикладом інших береться до роботи. Проте в більшості випадків перші тижнів зо два молоді бджілки залишаються у вулику виконувати хатню роботу, оскільки вони ще не на­стільки досвідчені, щоб бути в змозі легко розшукати дорогу і не збитися зі шляху, коли повертаються назад. Дивно, шо робочі бджоли і матки вихо­дять з одних і тих самих чарунок. Усе залежить від умов живлення. Правда, чарунка, з якої повинна вийти матка, відрізняється своїми розмірами від інших. Але природодослідники пробувати перекладати в маткову чарун­ку яєчко з простої чарунки, і результат виходив однаковий. Нині біологія бджоли досліджена добре. Виявляється, що як робоча бджілка, так і цариця походять із заплідненого яйця, а трутні — з незапліднених. Під час кладки яєць матка довільно деякі запліднює, а деякі ні.

Подальший розвиток як робочих бджіл, так і молодих маток обумов­люється кількістю та якістю живлення. Майбутню матку, ше личинкою, бджоли добре годують добірним кормом, тоді як для інших бджіл призна­чається корм нижчої якості і в меншій кількості. Внаслідок цього біль­шість бджіл виходить недорозвинутими, тоді як матка — цілком розви­нута, нормально сформована самка.

Життя кожної робочої бджілки нетривале: рідко перевищує 6 тижнів.

Нарешті збір меду припиняється, беруться заморозки, і тоді бджоли го­туються до зимівлі. Вони ретельно закладають кожну щілинку, зменшують до мінімальних розмірів отвір вічка і сидять, зібравшись докупи, зігріваючи одна одну. Бджоли піклуються про те, щоб повітря всередині вулика було чисте. Гниття і зіпсоване повітря спричиняє серед них масові захворюван­ня. Іноді бджоли влаштовують вентиляцію; для цього вони стають в ряд і починають безупинно махати крилами, координуючи свої рухи.

У середині лютого матка починає відкладати яйця, але нове поколін­ня за зиму звичайно гине, так само як і велика кількість колишніх бджіл. Навесні спільними зусиллями бджілки витягують і викидають трупи за­гиблих бджіл, відносячи їх на деяку відстань, розкупорюють чарунки, на­водять там лад і сортують свої запаси. Матка в цей час відкладає яйця в чарунки трутнів, а трохи пізніше відкладає 2—3 маткові яйця.

Деякі спостерігачі стверджують, що матка робить це неохоче і з при­мусу робочих бджіл, але інші заперечують це. Коли розвивається молода матка, то бджоли цілою юрбою оточують її чарунку і не дозволяють їй ви­лізти, замуровуючи дедалі товщою кришкою. Ув’язнена б’ється, пищить, подібний писк чути ще з декількох чарунок; тоді настає тривожний час у вулику. Стара матка відчуває, що в неї з’явилися суперниці. Бджоли розділяються на групи. Старі товпляться біля старої матки, молоді — біля молодих. Ніхто тоді не летить за медом, усі залишаються у вулику. Група бджіл сідає біля вічка. Раптом відбувається катастрофа. Довго стримувана молода матка нарешті вивільняється з чарунка і виходить назовні. Іноді вона негайно ж стає до смертельного бою з колишньою маткою. Але бджо­ли до цього звичайно не допускають і вилітають з вулика, оточуючи мат­ку. У більшості випадків стара матка виходить з вулика, але сідає поблизу.

Нові матки, які народжуються після цього, повинні також залишити вулик, і тому роїння може відбуватися кілька разів, одне за одним. Якщо ж для цього бджіл недостатньо, то робітниці просто вбивають нових маток.