ОСЕЛ СВІЙСЬКИЙ. Степового нубійського осла приручали ще за стародавніх часів; спійманих диких
тварин використовували для облагороджування ослячої породи. Стародавні римляни витрачали великі гроші на це облагороджування, а араби дотепер займаються цим.
Якщо порівняти осла, який у Західній Європі везе мішки на млин або візок з молоком, з його південними побратимами, то можна легко прийняти їх за різні види — так мало схожості між ними. Північний осел, як відомо, ледача, уперта, часто норовиста тварина, яка звичайно, хоч і несправедливо, вважається уособленням дурості та простоти; південний же осел, особливо єгипетський, — прекрасна, жвава, надзвичайно працьовита і терпляча істота, яка у виконанні своєї роботи не тільки не поступається коню, але навіть багато в чому перевершує його. За те про нього піклуються набагато більше, ніж про європейського осла.
Грецький та іспанський осли завбільшки з маленького мула; їхня шерсть гладка і м’яка, грива досить довга, китиця хвоста дуже довга; вуха також довгі, але мають красиву форму; очі блискучі. Велика витривалість, легкий, швидкий крок і м’який галоп роблять цього осла чудовим для верхової їзди. Деякі мають від природи інохідь. Окрім великих ослів, у Греції та Іспанії трапляються менші, але вони все-таки стрункіші і вкриті красивішою шерстю, ніж наші свійські осли. Але арабські осли, особливо ті, яких розводять в Ємені, ще красивіші від цих прекрасних тварин. Тут існує два види ослів: одні великі на зріст, сміливі, моторні, придатні для верхової їзди, інші менші на зріст, слабші, використовуються для перенесення вантажів. Перші пішли, ймовірно, від схрещування з онагром і його нащадками. Подібні ж породи є в Персії та Єгипті. Придатний для верхової їзди осел там цінується більше, ніж посередній кінь.
Осли кращої породи є тільки у найзнатніших людей у країні. Такий осел буває завбільшки із звичайного мула* і, починаючи з довгих вух, так на нього схожий, що їх важко розрізнити. Струнка статура і гладка, м’яка шерсть є його відмітними особливостями, Звичайний осел, який є у кожного жителя країни, середніх розмірів, але дуже старанний, невибагливий до їжі й терплячий. Уночі він одержує свою основну їжу — тверді боби; вдень йому в певні години дають то жмут свіжої конюшини, то жменю бобів.
Східна частина Індостану і Середньої Азії, Північна і Східна Африка, Південна і Середня Європа і, нарешті. Південна Америка — все це країни, в яких дуже багато ослів. Чим посушливіша країна, тим осли в ній кращі. Вологість і холод осел гірше зносить, ніж кінь. Тому в Персії, Сирії, Єгипті і Південній Європі знаходяться найкращі осли; в Середній Африці та Середній Європі, які є межею зони їх поширення, — найгірші.
Усі органи чуття свійського осла добре розвинені. Найкраще розвинений слух, далі йде зір, а потім нюх; дотик його дуже слабкий, смак також не дуже розвинений. Він має чудову пам’ять і завжди знайде шлях, яким одного разу пройшов. Хоча він здається дурним, але іноді буває дуже хитрий і лукавий, і зовсім не такий добродушний, як звичайно вважають.
Осел задовольняється най поганішою їжею і наймізернішим кормом — травою і сіном; він навіть віддає перевагу чортополоху, колючим чагарникам і травам. Але він дуже розбірливий у питві: ні за що не стане пити каламутної води; вона може бути солона, але неодмінно чиста. У пустелях часто не знають, що робити з ослом, оскільки, незважаючи на сильну спрагу, він не хоче пити каламутної води зі шкіряних бурдюків.
У нас час спаровування ослів буває в останні весняні і перші літні місяці, на півдні ж триває цілий рік. Через 11 місяців (звичайно рахують 290 днів) ослиця жеребиться одним, дуже рідко двома, абсолютно розвиненими, зрячими дитинчатами, дуже ніжно облизує їх і дає їм вже через півгодини після народження своє вим’я. Через 5—6 місяців осла можна відлучити від матері, але він ще довго усюди ходить слідом за нею. Навіть у перші місяці свого життя осел не вимагає жодних особливих турбот і піклування; він задовольняється, так само як і дорослі осли, будь-якою їжею, яку йому дадуть. Мати мужньо захищає своє дитинча, коли йому загрожує небезпека, і навіть іноді жертвує собою заради нього. Вже на другому році життя осел досягає розмірів дорослої тварини; але тільки на третьому році набирає сили. Незважаючи па те. що осли повинні багато працювати, вони живуть досить довго. Були випадки, що осли жили 40—50 років.
Ще з давніх-давен злучали коня і осла і завдяки такому схрещуванню одержували помісі, які називаються мулами, якщо батько — осел, і мулами, якщо мати — ослиця. Як перші, так і другі своїм зовнішнім виглядом схожі більше на матір, але вдачу свою успадковують від батька.