Морські ссавці

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 02-12-2010

Пристосування ссавців до життя у воді. Морськими звірами називають представників двох рядів — ластоногих і китоподібних. Предки морських звірів були наземними тваринами, близькими до давніх (примітивних) хижих. Про це свідчить подібність зубів у хижих і ластоногих. Водний спосіб життя наклав глибо­кий відбиток на будову морських звірів. їхні кінцівки перетвори­лися на органи руху у воді — ласти, які зовні нагадують парні плавці риб. Форма тіла морських звірів також рибоподібна, обтічна. Волосяний покрив у воді не захищає від охолодження, тому в морських звірів під шкірою розвинувся товстий шар жиру, завдяки якому зберігається стала висока температура тіла.

Ряд Ластоногі. Це великі звірі, мають веретеноподібну форму тіла, коротку шию і перетворені на ласти кінцівки. Більшу частину свого часу вони проводять у воді. На крижину чи на берег виходять лише для розмноження або для нетривалого відпочинку. Відомо близько ЗО видів ластоногих, серед них гренландський тюлень, морський котик і морж.

Гренландський тюлень — це ластонога тварина, у якої нема вушних раковин, задні ласти короткі, витягнуті назад і для пересування по суші не служать. Тюлені, повзучи по твердому, користуються лише передніми ластами. У дорослих тюленів шерсть негуста, без підшерстя. У молодих, які ще не вміють плавати, хутро густе, звичайно біле.

Гренландські тюлені живуть в арктичних морях. Більшу части­ну року вони проводять у відкритому морі, живлячись рибою, молюсками і рачками. Узимку тюлені підходять до берегів і виби­раються на великі рівні крижані поля. Тут самка народжує одне велике зряче маля. Тепла біла шерсть захищає тюленя від морозу й робить непомітним серед снігів. Коли починається весна, стадо відкочовує на північ. Тюленів добувають заради шкур і жиру.

Морський котик має вушні раковини і задні ласти, за допомогою яких пересувається. Задні ласти на суші підгинаються під тіло, потім випростовуються — і котик стрибає.

Морські котики живуть у далекосхідних морях. їхнє тіло вкрите густою шерстю з щільним водонепроникним підшерстям. На початку літа котики великими стадами виходять на береги островів для розмноження. Самка народжує одне маля, вкрите чорною шерстю. Восени, коли малята підростуть і навчаться плавати, котики покидають острови до наступної весни. Хутро котиків дуже цінне.

Морж — найбільший з усіх ластоногих звірів, завдовжки до 4 м і масою до 2000 кг. У моржа шкіра гола, шерсті немає. Для нього характерні величезні ікла завдовжки 40—70 см, які стирчать з верхньої щелепи прямовисно вниз. Ними моржі риються на дні, шукаючи різних великих безхребетних — молюсків, раків, червів. Наївшись, моржі люблять поспати на березі, збившись у тісну купу. Рухаючись по суші, вони задні ноги підгортають під себе, але через велику масу далеко від води не відповзають. Живуть у північних морях.

Ряд Китоподібні. Представники цього ряду кити й дельфіни — ніколи не виходять на сушу. Ці тварини рухаються у воді за допомогою хвостового плавця і пари передніх кінцівок, видозмінених у ласти. Дві невеликі кісточки на місці таза свідчать про те, що предки китоподібних мали також задні кінцівки. Малята китоподібних народжуються цілком сформованими й від­разу можуть пливти за матір’ю.

Синій кит —найбільша сучасна тварина класу ссавців. Деякі екземпляри досягають у довжину ЗО м, маса їхнього тіла — 150 т. Це відповідає масі не менш як 40 слонів. Синій кит належить до беззубих китів. Він живиться дрібними водяними тваринами, переважно рачками. З верхньої щелепи звисають численні еластичні рогові пластинки з торочкуватими краями китовий вус. Набравши у величезну ротову порожнину води, тварина проціджує її через рогові пластинки, а застряглих рачків ковтає. За добу синій кит з’їдає 2 — 4 т. їжі. Кити, які мають замість зубів китовий вус, належать до вусатих, або беззубих, китів. їх відомо 11 видів.

Друга група — це зубаті кити. Вони мають дуже багато зубів, деякі до 240 штук. Зуби в них усі однакові, конусоподібні. Ними кити лише захоплюють здобич. До зубатих китів належать дельфі­ни й кашалоти.

Дельфіни порівняно невеликі (завдовжки 1,5—3 м) китопо­дібні, морда яких витягнута, наче дзьоб. У більшості дельфінів є спинний плавець. Їх усього 50 видів.

Здобич дельфіни знаходять за допомогою ультразвуків. У воді вони видають цокаючі звуки або переривчастий свист високого тону, а відбиту від предмета луну уловлюють органами слуху.

Обмінюючись звуковими сигналами, дельфіни можуть швидко зібратися там, де хтось із них виявив табун риб. Коли якомусь дельфінові загрожує небезпека, то інші, почувши тривожні сигна­ли, приходять йому на допомогу.

Будова головного мозку в дельфінів складна, його великі півкулі мають багато звивин. У неволі дельфінів швидко можна приручити, вони легко піддаються дресируванню.

У північних і далекосхідних морях, а також у Балтій­ському й Чорному живе дельфін-білобочка завдовжки до 2,5 м. Його струнке тіло зверху чорне, боки і черево білі. На витягнутих щелепах у нього міститься понад 150 зубів однакової конічної форми. Ними дельфін хапає й тримає рибу, яку ковтає цілою.

Кашалот— великий зубатий кит. Довжина самців до 21 м, самок — до 13 м, маса — до 80 т. У кашалота величезна голова — до 1/3 довжини тіла. Його улюблена їжа — великі головоногі молюски, за якими він пірнає на глибину до 2000 м. Під водою кашалот може перебувати до 1,5 год.

Ряд хижі

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 01-12-2010

Хижі ссавці живляться переважно великими тваринами і тому мають міцні ікла і такі самі кутні зуби пилкоподібної форми. Малята в них народжуються сліпі й безпорадні. У природі хижі ссавці виконують роль регуляторів чисельності копитних, гризунів та інших тварин. До хижих належить близько 235 видів.

Родина Вовчі. Це середніх розмірів звірі, на високих ногах. У них дуже тонкий нюх, вони можуть почути здобич по її слідах і довго переслідувати її. Оскільки навколишня обста­новка при цьому швидко змінюється, ці звірі кмітливі й легко набувають нових умовних рефлексів. В Україні живе 8 видів: лисиця звичайна, песець, вовк, єнотовидний собака та ін.

Лисиця звичайна розповсюджена по всій нашій країні, крім Далекої Півночі. Улітку живе в норі, де й народжує 4—6 лисенят. Доглядають їх самка і самець. Спочатку вони приносять лисеня­там убитих тварин, потім — поранених і нарешті зовсім живих. Так батьки поступово привчають лисенят до полювання. Восени сім’я розпадається, і взимку лисиця й лис живуть поодинці. Хутро в них у цей час густе й пухнасте, тому вони сплять просто на снігу, не ховаючись у нору. Основу їхнього живлення станов­лять мишоподібні гризуни та інші дрібні хребетні, а восени лисиці охоче їдять ягоди. Узимку вони не гребують падлом і часто годуються покидьками на околицях населених пунктів, можуть погосподарювати й у курнику. Лисяче хутро гарне й високо ціниться.

Вовк. Це великий хижак, його маса в середньому становить 50 кг, деякі особини мають масу 80 кг. Поширений по всій країні.

Завдяки своїм розмірам і силі вовки можуть нападати на звірів, набагато більших за себе. На великих копитних вони намагаються полювати зграєю. Зграя з 5—12 вовків утворюється тому, що восени виводок не розпадається. У кожної зграї своя територія, у межах якої вона й кочує. У районах розвинутого тваринництва вовки можуть завдавати людям великої шкоди, тим більше що вони звичайно намагаються забити якнайбільше тварин — про запас. Бували випадки, коли вони нападали й на людину, часто це — скажені вовки. Тому в населених районах чисельність вовків повинна постійно перебувати під контролем людини.

Родина Котячі. У котячих дуже загнуті кігті. Під час ходіння вони втягуються в особливі сумки, тому й завжди гострі. Здобич котячі схоплюють спочатку кігтями, а потім — уже зубами. Нюх у багатьох з них слабкий або майже відсутній, зате слух дуже тонкий. Тому жертву вони підстерігають у засідці аби тихенько підкрадаються, а тоді стрибають на неї. Відомо 36 видів котячих.

Тигр живе в Південній Азії та на Далекому Сході. Великий хижак, масою до 300 кг. Живиться дикими свинями та оленями, може нападати й на свійських тварин. Участі у вихо­ванні тигренят самець не бере. Через те, що тигрів залишилося небагато, полювання на них заборонене.

Рись живе в тайзі. Це досить великий звір, масою близько 15 кг. Рись добре пристосована до життя в лісах з глибоким снігом: ноги в неї довгі, а подушки лап широкі. Її основна їжа — зайці й тетеревині, нападає вона також на козуль і молодих оленів.

Родина Куницеві. Це переважно невеликі хижаки з довгим гнучким тілом на порівняно коротких ногах. Така будова дає їм змогу проникати у вузькі нори й щілини. Живляться вони в основному гризунами й птахами. У багатьох з них гарне і міцне хутро. В Україні найбільш розповсюджені розгля­нуті нижче види куницевих.

Куниця і соболь. Це лісові деревні звірі. Оселяються в дуплах або норах. Ці звірі можуть полювати не тільки на землі, а й на деревах. Живляться в основному мишоподібними гризунами, їдять ягоди й плоди.

Тхір і норка. Тхір живе в кущах, на узліссях. Іноді водиться поблизу населених пунктів і, проникаючи в пташники, може передушити чимало птиці. Але основу його живлення становлять полівки та миші. Норка тримається біля водойм, добре плаває й пірнає, полює на прибережних і водяних тварин: жаб, гризунів, вужів, раків, іноді й риб.

Горностай і ласка — найменші хижаки. Горностай завбільшки як пацюк, а в ласки тіло трохи більше від пальця людини, і вона легко прослизає в мишачі нори. Обидва звірки на зиму біліють, але в горностая залишається чорним кінчик хвоста. Вони жив­ляться в основному мишоподібними гризунами.

Родина Ведмедьові. Це великі звірі, масивні, з великою головою, видовженою мордою й могутніми стопохідними п’яти­палими лапами. В Україні живе три види ведмедів: бурий, білий та білогрудий.

Бурий ведмідь зустрічається в лісах по всій території України, крім Криму. Маса його до 300 кг. Він усеїдний, узимку залягає в сплячку.

Білий ведмідь живе в Арктиці. Він найбільший хижак, самці досягають 800 кг. Чудово плаває й пірнає, живиться в основному тюленями й рибою.

Ведмежата (як у бурого, так і в білого ведмедя) народжу­ються дуже маленькими, масою всього до 1 кг.

Ссавці, що гризуть

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 30-11-2010

Особливості будови зубів. Тверда їжа стирає й притуплює зуби, особливо різці. Через те у ссавців, які споживають тверду рослинну їжу, зуби мають особливу будову. Такі тварини (гри­зуни і зайцеподібні) відгризають їжу різцями й старанно пере­тирають кутніми зубами. Іклів у них немає, різці великі й гострі. Спереду вони вкриті товстим шаром емалі, через те не тупляться навіть від дуже твердої їжі. Під час гризіння різці верхньої та нижньої щелеп дотикаються і сточуються — більше з того боку, де немає емалі (або де вона тонша). Різці, хоч би як не сточувалися, завжди однакового розміру, бо ростуть усе життя тварини.

Ряд Гризуни. Це найбільший ряд серед ссавців (їх близько 2000 видів) — Гризуни живляться рослинною їжею. Тіло в них завдовжки від 5 см (у деяких мишей) до 130 см (у водосвинки). Гризуни поширені скрізь, в Україні їх налічується близько 150 видів. Плодючість гризунів дуже висока. Багато з них розмно­жуються по кілька разів на рік. Тому в деякі роки чисельність їх може різко зростати.

Білка звичайна дуже поширена в лісах європейської та азіат­ської частин нашої країни. Більшість часу вона проводить на деревах, чудово лазячи за допомогою гострих кігтів. Під ялинами та соснами часто можна побачити обгризені до стрижня шишки — сліди білчиної діяльності: вона відгризла лусочки, добираючись до насіння. Крім насіння хвойних дерев, горіхів і жолудів, білка їсть також листкові бруньки, ягоди, гриби та комах. Восени робить запаси на зиму. Відпочиває вона в дуплі або в гнізді, що його сама будує. Самка народжує тут 4—5 білченят, яких приблизно півтора місяця вигодовує молоком. Білка — цінний об’єкт мисливського промислу.

Мишоподібні гризуни — численна група (близько 1500 видів) дрібних, а іноді й середнього розміру гризунів. До неї належать добре відомі всім хатні миші й пацюки, хом’яки, полівки (вони подібні до мишей, але в них коротший хвіст). Більшість мишо­подібних гризунів дуже плодючі. Завдяки своїй чисельності вони мають велике значення в природі та господарстві людини. На деяких з них, наприклад на ондатру, полюють з промисловою метою заради гарного хутра.

Батьківщина ондатри — Північна Америка. Близько півсто­ліття тому ондатру завезли в Україну і випустили на волю. Тепер вона стала однією з основних хутрових тварин нашої країни.

Значення гризунів у природі і для людини. Одні гризуни (білка, ондатра) ціняться як хутрові тварини, інші (деякі мишо­подібні гризуни) є основною їжею цінних хутрових звірів. Багато гризунів (ховрах малий, полівка звичайна) завдають шкоди посівам зернових культур, пацюки та хатні миші знищують і псують запаси продуктів на складах і в житлових приміщеннях. Лісові миші в розсадниках і лісонасадженнях з’їдають насіння і сходи цінних порід дерев.

Великої шкоди завдають гризуни, переносячи збудників бага­тьох небезпечних захворювань людини і свійських тварин. Без­посередньо від гризунів або через ушкоджені ними продукти людині передаються інфекційні захворювання. Мишоподібні гризуни, ховрахи і деякі інші гризуни в природних умовах хворіють на чуму, енцефаліт і ряд інших хвороб, які можуть передаватися людині через кровосисних членистоногих (бліх, кліщів).

З гризунами-шкідниками ведуть боротьбу — їх знищують різ­ними способами, відловлюють мишоловками, кладуть біля нір отруєну принаду. Дуже велике значення має охорона хижих птахів і ссавців, які живляться гризунами.

Ряд Зайцеподібні. Це ссавці-гризуни. На їх верхній щелепі є дві пари різців. Передні різці в них більші. Відомо близько 65 видів. Сюди належать зайці, кролі.

Зайці. В Україні найвідоміші заєць білий і заєць сірий. Заєць білий живе у північних лісах і в тундрі. Він добре пристосувався до тривалої зими. На снігу зайця білого добре маскує пухнаста біла шерсть, яка виростає замість бурої літньої. Його широкі лапи вкриті щільним волоссям. Заєць швидко пересувається, не провалюючись навіть у пухкому снігу. Двічі-тричі на рік у теплу пору самка зайця білого народжує від 1 до 6 зайченят, укритих шерстю, зрячих і здатних пересуватися.

Відразу після народження вони, нассавшись густого й жирного молока, розбігаються й причаюються в затишних місцях. Самка знаходить їх через 2—3 доби й знову годує. Рідко навідуючись до зайченят, самка менше привертає до них увагу хижаків і тим зберігає потомство.

Молоді зайці ростуть дуже швидко: через 5—10 днів вони починають самостійне життя, а наприкінці першого року вже можуть розмножуватися.

Кролі. У нашій країні дикі кролі живуть на півдні України, заселяючи горбисту місцевість та балки. Тут вони риють багато нір, у яких ховаються від найменшої небезпеки. Живляться вони вночі недалеко від нір. У норі самка вистилає тепле гніздо. Звичайно 3—4 рази на рік вона народжує по 4—12 малят. На відміну від зайченят кроленята народжуються сліпі, голі й без­помічні.

Людина приручила дикого кроля й вивела багато порід свій­ських кролів, які дають смачне м’ясо, хутро, шерсть (кроля­чий пух).

Ряд рукокрилі

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 29-11-2010

Рукокрилі — крилаті ссавці. Вони літають за допомогою передніх кінцівок, що перетворилися на крила. Між довгими тонкими кістками передніх кінцівок, боками тіла, задніми ногами й хвостом у них натягнута тонка шкіряста перетинка. Перший палець на передніх кінцівках вільний, ним рукокрилі чіпляються за стовбури дерев або стіни печер, коли сідають. На тілі, як правило, добре розвинений волосяний покрив. Рукокрилі поширені по всій Землі. Відомо їх близько 1000 видів, в Україні — 41 вид.

Пристосованість рукокрилих до польоту. Рукокрилі (напри­клад, кажани) добре пристосовані до польоту, але будова крила в них інша, ніж у птахів, про що вже було сказано вище. Під час польоту кажани махають крилами. При цьому пальці розхо­дяться в боки, літальна перетинка натягується і площа крила збільшується. Махальний політ у рукокрилих, як і в птахів, сприяв значному розвиткові грудних м’язів; на грудній кістці в них розвинений кіль.

Орієнтування в просторі. Уночі кажани шукають у повітрі комах, спритно хапають їх ротом. Учених здавна цікавила здат­ність рукокрилих орієнтуватися в темряві: осліплені кажани, літаючи, не тільки не натикалися на гілки дерев, а й успішно полювали нарівні із зрячими. Проте, якщо кажанові закрити не очі, а вушні раковини й рот, він навіть не намагається підня­тися в повітря. Виявилося, що кажани орієнтуються в просторі за допомогою звуків дуже високого тону — ультразвуків, яких людина не чує. Ультразвуки, що їх переривчасто посилають тварини, добре відбиваються від предметів, які трапляються їм на шляху, й у вигляді луни вловлюються чутким слухом звірка.

Кажани — рукокрилі невеликого розміру. У нашій країні живуть руда вечірниця, підковоніс великий та ін. Полюють кажани вночі. Удень вони сплять на горищах, у підвалах, дуплах дерев та в інших затишних місцях — іноді їх там дуже багато. Учепившись задніми ногами, кажани висять униз головою. Під час денного сну температура тіла в них падає, дихання та кровообіг уповільнюються. Самка народжує переважно одне голе й сліпе маля. На полювання вона вилітає разом з ним. Маля міцно тримається за тіло матері.

Узимку кажани впадають у глибоку тривалу сплячку. Вони заздалегідь злітаються до місць зимівлі й забираються в надійні сховища. Вечірниці на зиму відлітають у більш південні райони.

Забобонні люди бояться кажанів через їхню незвичайну зовнішність і потайний спосіб життя. Насправді кажани дуже корисні, вони знищують шкідливих жуків, комарів. Кажанів слід приваблювати в населені пункти, зберігати для них притулки або розвішувати дуплянки, як для птахів.

Не всі кажани живляться комахами. На Кубі й у тропічних країнах Америки живуть рибоїдні кажани, які на льоту вихоплю­ють кігтями задніх ніг маленьких рибок, що піднялися до поверхні води. У тропічних лісах Південної Америки водяться кровососи. Уночі гострими, як лезо бритви, різцями кровосос зрізує в твари­ни шматочок шкіри й злизує кров. Великі (розмах крил до 170 см) крилани, які живуть у тропічних країнах, живляться плодами рослин.

Ряд комахоїдні

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 28-11-2010

Ссавці цього ряду — найдавніші й найпримітивніші з плацен­тарних. Головний мозок у них малий, півкулі його не мають звивин. Умовні рефлекси виробляються погано. Температура тіла не завжди стала. Зуби — різці, ікла та кутні — мало відрізня­ються за формою. Зір слабкий. Добре розвинений тільки нюх, тому кінець морди витягнутий у невеликий, але добре помітний хоботок.

Предки комахоїдних — можливі родоначальники всіх інших плацентарних. До комахоїдних належать землерийки, кроти, їжаки.

Землерийки. Зовні землерийки подібні до мишей. Найпошире­ніша бурозубка звичайна. Її невелике тіло, завдовжки 7— 10см, вкрите темно-бурим хутром. Бурозубка найчастіше живе в лісах і на луках, але може жити і в степах, і в тундрі.

Незважаючи на короткі ноги, бурозубка швидко бігає. Оскіль­ки звірок дуже рухливий, він потребує багато їжі. За добу бурозубка з’їдає в 1,5—2 рази більше за масу свого тіла. Наситив­шись, звірятко недовго відпочиває, та тільки-но їжа перетравить­ся, знову йде шукати поживу. Усі зуби землерийки мають однакову будову. Такими зубами можна схопити й грубо перем’яти здобич, а розжувати її як слід не можна. Землерийки діяльні цілу добу в усі пори року. Здобич, в основному комах, вони відшукують на землі, у лісовій підстилці, під снігом та в інших місцях, малодоступних для комахоїдних птахів. Землерийки корисні тим, що поїдають багато шкідливих комах.

Кріт звичайний. Кріт живе у землі, у виритих ним норах. Особливо багато кротів у лісовій та лісостеповій зонах — на луках, полях, узліссях, у садах та на городах. Тут часто можна побачити купи землі, викинутої з підземних галерей крота. Це кротовини. Усе тіло крота пристосоване до життя в норах і риття: воно мускулисте, циліндричної форми, без вушних раковин на голові, шия майже непомітна. Кріт риє землю сильними передніми кінцівками — вони короткі, але з широкою кистю та міцними кігтями. Такою лапою, наче лопатою, кріт розпушує землю і відки­дає її назад. Він живе постійно в темряві, тому очі в нього недорозвинені, завбільшки з макове зернятко. Тварина шукає їжу за допомогою добре розвинених нюху й дотику.

Волосяний покрив крота короткий і бархатистий. Коли тварина рухається в норі вперед, підшерстя щільно прилягає до тіла й захищає шкіру від землі та вологи. Коли він рухається назад, підшерстя легко влягається в зворотному напрямі.

Кріт діяльний цілий рік. Він увесь час обходить вириті в різних напрямах нори завдовжки кілька сотень метрів і поїдає по дорозі дощових черв’яків, комах та їхніх личинок. Коли їжі стає мало, кріт риє нові ходи. Кротів добувають заради гарного хутра.

В Україні живе 4 види кротів.

Їжак звичайний. Мабуть, кожен бачив їжака і знає, що він у разі небезпеки згортається в клубок, виставляючи голки — видозмінені волосини. їжак — тварина нічна. Він великий нена­жера. Живиться безхребетними, переважно личинками комах. Коли настає зима й не вистачає їжі, їжак ховається в заздалегідь приготовлене лігво і впадає в глибоку сплячку. Температура його тіла знижується, дихання стає нечастим, серце працює повільно й слабко — весь організм тварини перебуває в глибокому заціпенінні, аж поки не настане тепла пора року.

В Україні живе 7 видів їжаків.

Походження ссавців

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 27-11-2010

Подібність і відмінність між ссавцями і плазунами. У будові скелета, м’язів, органів травлення, дихання, кровообігу, виділення між ссавцями й плазунами є значна подібність. У покривах ссавців легко виявити ознаки, спільні з плазунами (рогові лусочки на хвості деяких ссавців, наявність кігтів). Яйцекладні ссавці, як і плазуни, мають клоаку. Вони так само відкладають яйця. Усі ці риси схожості між плазунами і ссавцями свідчать про їхню спорідненість. Проте між ними є й відмінності: ссавці теплокровні, будова серця і центральної нервової системи в них складніша, вони мають молочні залози.

Подібність зародків у плазунів і ссавців. На певних стадіях розвитку зародки плазунів і ссавців мають подібну будову. Це свідчить про спорідненість плазунів і ссавців.

Викопні предки ссавців — звірозубі ящери — жили 200 230 млн. років тому. За рештками їхніх скелетів учені встановили, що ноги звірозубих ящерів містилися під тулубом, як у ссавців, а не були розставлені в боки. Зуби кріпилися до щелеп коренями й поділялися на різці, ікла та кутні. Перші представники давніх ссавців мали ознаки і плазунів, і ссавців. У ссавців був цілий ряд переваг над плазунами, насамперед високорозвинений голов­ний мозок і вигодовування малят молоком. Це сприяло кращому виживанню потомства, а завдяки сталій високій температурі тіла ссавці змогли заселити райони, недоступні для плазунів (тундру, полярні райони, високогір’я тощо).

Перші ссавці були дрібними, не більшими від пацюка, тому тривалий час не могли конкурувати з велетенськими, панівними тоді на Землі давніми плазунами. Та коли клімат на Землі змінився, стало холодно, більшість холоднокровних давніх плазу­нів вимерли, а ссавці завдяки теплокровності розселилися по всій Землі.

Розмноження і розвиток ссавців

3

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 26-11-2010

Як ви вже знаєте, усі ссавці вигодовують малят молоком. Воно має всі потрібні для розвитку організму речовини і дуже легко засвоюється. Залежно від особливостей розмноження й роз­витку ссавців поділяють на три групи.

Яйцекладні, або першозвірі. Ці ссавці не народжують живих малят, а відкладаю яйця. Крім того, у них, як у плазунів і птахів, є клоака. До яйцекладних належать качконіс і єхидна, які живуть в Австралії та на прилеглих островах.

Качконіс — дуже своєрідна тварина. Завбільшки він такий, як кріль, а спереду має роговий виступ, схожий на качиний дзьоб. Коли вперше опудало тварини привезли до Європи, то вчені сприйняли його за підробку й вирішили, що качиний дзьоб пришито до якогось звіра. Ще більше всі здивувалися, коли довідалися, що качконіс… відкладає яйця й насиджує їх! Хто ж він: птах чи ссавець? Проте виявилося, що його малята, вилупившись, годуються все-таки молоком. Молочні залози не мають сосків. Молоко, як піт, виділяється на шерсть, і малята злизують його.

Єхидна зовні нагадує їжака з дуже довгими голками. Вона теж відкладає яйця, але не насиджує їх, а виношує в сумці на череві. Так само, як і в качконоса, малята злизують молоко, яке виділяється по всій поверхні черева.

Температура тіла в яйцекладних становить 25—ЗО °С.

Сумчасті — це ссавці, у яких народжуються дуже маленькі, слабкі й безпорадні малята (наприклад, у кенгуру, довжина тіла якого 2 м, маля народжується завдовжки 3 см). Тому таке маля мати довго доношує в сумці на череві. У якій є молочні залози із сосками. Спочатку маля висить на соску, не випускаючи його з рота. Підростаючи, воно починає вилазити із сумки й живитися тією самою їжею, що й дорослі тварини. Проте ще довго маля, відчувши небезпеку, ховається в сумку й знову підкріплюється молоком, хоча в цей час на другому соску вже може висіти його молодший братик.

Поширені сумчасті в Австралії та Америці. Усього налічують близько 270 видів. Серед них найбільш відомі кенгуру. Вони пересуваються, стрибаючи на задніх ногах, а передніми тільки підтягують до рота траву й гілочки.

Плацентарні — це такі ссавці, у яких маленьке яйце після запліднення розвивається в особливому органі — матці, а зародок прикріплюється до стінки матки за допомогою плаценти.

У плаценті крізь пуповину тісно стикаються кровоносні судини матері й зародка. У зародок із крові матері надходять усі потрібні поживні речовини й кисень, а в зворотному напрямі виводяться продукти обміну.

Процес внутрішньоутробного розвитку зародка тварин і люди­ни називають вагітністю. Строки вагітності в ссавців різні. Як правило, у дрібних тварин вагітність коротка (наприклад, у деяких мишоподібних гризунів вона триває 11 — 15 діб), у звірів серед­нього розміру — кілька місяців, у великих — рік і більше. Крім того, на ці строки впливає і спосіб життя. У тих тварин, які народжують малят у норах, дуплах та інших схованках, вагітність коротка. У них малята народжуються сліпі, безпорадні — до 5—6 малят у звірів середнього розміру і 8—12 —у дрібних. У тих звірів, які живуть, не ховаючись у нори, і швидко пересу­ваються, вагітність триває досить довго. Малята в таких ссавців народжуються великі, добре розвинені й уже через кілька годин можуть іти вслід за матір’ю; кількість їх у зв’язку з великими розмірами всього 1—2. Частота розмноження також залежить від розміру тварини і строків вагітності: чим коротша вагітність, тим частіше повторюється розмноження. Наприклад, у дрібних мишоподібних гризунів може бути 5—8 поносів на рік. Великі тварини розмножуються раз на кілька років.

Вигодовування малят молоком — одна з найхарактерніших особливостей усіх ссавців (звідси й назва класу). Молоко утворюється в молочних залозах самки, які звичайно містяться на грудях або на череві. Протоки молочних залоз відкриваються назовні маленькими отворами на кінці сосків, кількість яких буває різна (від 2 до 22) і залежить від плодючості виду. У самки свійського собаки, яка нараз приводить 3—8 щенят, є 8 сосків. Молоко надзвичайно поживне й містить у собі всі потрібні для росту й розвитку маляти речовини: воду, жири, білки, вуглеводи, вітаміни й мінеральні солі. Білий колір молока зумовлений тим, що жир, який входить до його складу, має вигляд мікроскопічно дрібних крапельок. Такий жир легко перетрав­люється в організмі маляти. Підростаючи, малята переходять на звичайний корм.

Нервова система, органи чуттів і поведінка ссавців

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 25-11-2010

Головний мозок у ссавців поділяється на такі самі відділи, як і в інших хребетних. Проте в них великі півкулі переднього мозку мають складнішу будову. Зовнішній шар великих півкуль складається з нервових клітин, які утворюють кору мозку. Кора великих півкуль у багатьох ссавців, у тому числі й у собаки, настільки збільшена, що лежить не рівним шаром, а утворює складки — звивини. Чим більше звивин, тим краще розвинена кора мозку і тим більше в ній нервових клітин. Якщо в піддос­лідного собаки видалити кору великих півкуль, то в нього зберігаються основні інстинкти, але втрачаються всі набуті навички, а нові умовні рефлекси вже ніколи не утворяться.

Мозочок добре розвинений і, подібно до великих півкуль, має багато звивин. Розвиток мозочка пов’язаний з координацією складних рухів ссавців.

Органи чуттів. У ссавців розвинені нюх, слух, зір, дотик і смак. Проте ступінь розвитку кожного з цих чуттів у різних видів неоднаковий і залежить від способу життя та життєвого середовища. Наприклад, у кротів, які живуть у повній темряві підземних ходів, недорозвинені очі. Дельфіни й кити майже не розрізняють запахів. Більшість наземних ссавців мають дуже тонкий нюх. Хижакам, у тому числі й собаці, він допомагає відшукувати здобич; травоїдні на великій відстані можуть* відчути наближення ворога; тварини одного виду на запах виявляють один одного. Слух у більшості ссавців також добре розвинений.

Цьому сприяють вушні раковини, які в багатьох звірів рухомі й уловлюють звук. Особливо тонкий слух у тих видів звірів, які активні вночі. Зір у ссавців відіграє меншу роль, ніж у птахів. Далеко не всі звірі розрізняють кольори. Ту гаму кольорів, яку бачить людина, сприймають тільки мавпи.

Органами дотику ссавців є особливі довгі й тверді волосини, так звані вуса. Більша частина їх міститься навколо носа й очей. Наблизивши голову до досліджуваного предмета, ссавці одночасно обнюхують, розглядають і сприймають його на дотик. У мавп, як і в людини, основними органами дотику є кінчики пальців. Смак особливо добре розвинений у травоїдних, які завдяки цьому відрізняють їстівні рослини від отруйних.

Поведінка ссавців не менш складна, ніж поведінка птахів. Поряд із складними інстинктами вона багато в чому визнача­ється вищою нервовою діяльністю, в основі якої лежать умовні рефлекси, що виробляються протягом життя. Особливо легко й швидко утворюються умовні рефлекси в тих ссавців, у яких добре розвинена кора великих півкуль головного мозку.

Уже з перших днів життя малята ссавців упізнають матір. Виростаючи, вони безперервно збагачують особистий досвід у відносинах з навколишнім середовищем. В іграх (борюкання, взаємне переслідування, стрибки тощо) молоді тварини трену­ються й виробляють індивідуальні прийоми нападу та захисту. Такі ігри властиві тільки ссавцям.

Через те що навколишнє середовище мінливе, у ссавців постій­но виробляються нові умовні рефлекси, а ті, що не підкріплюються умовними подразниками, втрачаються. Завдяки цій особливості ссавці швидко й дуже добре пристосовуються до умов навко­лишнього середовища.

Внутрішня будова ссавців на прикладі свійського собаки

1

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 24-11-2010

У ротовій порожнині собаки, як і в інших звірів, містяться язик і зуби. Язиком звірі визначають смак їжі: його поверхня вкрита численними сосочками, у яких закінчуються смакові нерви. Язик перемішує їжу в роті, сприяючи змочуванню її слиною, яку виділяють слинні залози. Під дією слини й починається травлення їжі.

У ссавців, на відміну від більшості плазунів, зуби мають корені, якими вони закріплені в ямочках щелеп. Кожний зуб складається з особливої речовини — дентину і вкритий зовні міцною емаллю. Будова зубів, залежно від їхнього призначення, в ссавців різна. Спереду в щелепах собаки видно долотоподібні різці, за якими йдуть великі ікла. У глибині рота містяться кутні зуби. У щенят спочатку прорізуються молочні зуби, які пізніше замінюються на постійні. Великі шматки м’яса собака розриває гострими краями кутніх зубів. У собаки крайні кутні зуби мають притуплені верхівки: ними він розчавлює рослинну їжу. Кістки він обгризає невеликими різцями.

Шлунок у собаки, як і в більшості ссавців, однокамерний. Кишечник складається з тонких, товстої і прямої кишок. У кишеч­нику на їжу діють виділення травних залоз кишечника, а також соки печінки й підшлункової залози. Неперетравлені рештки їжі надходять у товсту кишку й через пряму кишку та анальний отвір виводяться назовні.

У всіх звірів грудна порожнина відокремлена від черевної м’язистою перегородкою — діафрагмою. Вона широким куполом заходить у грудну порожнину й прилягає до легень. Вдих відбу­вається внаслідок збільшення об’єму грудної порожнини із скоро­ченням міжреберних м’язів та діафрагми. Ребра переміщуються вперед і в боки, а діафрагма з опуклої стає плоскою. У цей момент силою атмосферного тиску повітря нагнітається в легені. Під час опускання ребер грудна клітка звужується і повітря виштовхується з легень — відбувається видих.

Серце в ссавців складається з чотирьох камер: двох перед­сердь і двох шлуночків. Кров рухається двома колами крово­обігу: великим і малим. Органи виділення в ссавців — це пара нирок, формою подібних до квасолин. Містяться вони в черевній порожнині з обох боків від поперекових хребців. Сеча двома сечоводами стікає в непарний сечовий міхур, а звідти сечовивід­ним каналом періодично виводиться назовні.

Обмін речовин у ссавців завдяки добре розвиненим дихальній та кровоносній системам відбувається з великою швидкістю. Температура тіла в них, як і в птахів, стала, але нижча на кілька градусів. Нормальна температура тіла в собаки 37—38 °С.

Зовнішня будова ссавців, їхній скелет і м’язи на прикладі свійського собаки

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 23-11-2010

Зовнішня будова. Собака був першою свійською твариною. Людина приручила його ще в глибоку давнину. Приручений собака допомагав первісній людині на полюванні, охороняв її житло. Тепер є собаки службові, мисливські й декоративні, а також безпородні (дворняги). Собаки допомагають прикордон­никам охороняти кордони нашої Батьківщини, а під час Великої Вітчизняної війни вони відшукували поранених, допомагали в розвідці та зв’язку. На собаках учені досліджують життє­діяльність організму. Собака раніше від людини побував у космосі.

Тулуб собаки, наприклад вівчарки або лайки, стрункий і м’я­зистий. Кінцівки в нього містяться не з боків тіла, як у плазунів, а під тулубом. Тому тіло цієї тварини не торкається землі. Ходить собака, спираючись на пальці з міцними кігтями. Гнучка шия дає змогу повертати головою в різні боки. Рот тварини обмежений рухомими губами — верхньою і нижньою. Над ним міститься ніс із парою зовнішніх носових отворів — ніздрів. Очі мають добре розвинені повіки. Мигальна перетинка (третя повіка) у собаки, як і в усіх ссавців, недорозвинена. З усіх тварин лише у ссавців є зовнішнє вухо — вушна раковина. У собаки воно велике й рухоме.

Покриви. Шкіра в ссавців міцна й еластична, у більшості звірів укрита волоссям. Волосяний покрив — характерна ознака цього класу хребетних. Розрізняють товсте й довге волосся — ость — і коротке м’яке — пух, або підшерстя. Груба й міцна ость захищає підшерстя і шкіру від пошкоджень. Підшерстя, у якому затримується багато повітря, добре зберігає тепло тіла.

Крім ості й підшерстя на тілі звірів розвиваються великі волоси­ни — органи дотику.

Волосся ссавців, як і пташине пір’я та луска плазунів, склада­ється з рогоподібної речовини. Двічі на рік собака, як і багато інших ссавців, линяє — частина волосся випадає й замінюється новим. Основа волосини міститься в особливій волосяній сумці, у яку відкриваються протоки сальних залоз, які містяться поряд. Їхні виділення змащують шкіру та волосся, завдяки чому воно стає еластичним й не намокає.

У шкірі більшості звірів містяться й потові залози. Піт, випа­ровуючись з поверхні тіла, охолоджує його. Разом з ним із тіла виводяться також надлишок солі й сечовина; отже, потові залози відіграють роль додаткових органів виділення.

У собаки потових залоз мало, тому його тіло охолоджується прискореним диханням.

Пальці в ссавців закінчуються роговими кігтями* нігтями або копитами. Іноді рогові утвори розвинені також на голові (роги в носорогів, антилоп, рогатої худоби тощо) або на хвості (напри­клад, рогові лусочки в пацюків).

Скелет ссавців складається з тих самих відділів, що й в інших хребетних. Черепна коробка в них більша: це пов’язано з більшими розмірами головного мозку. Дуже характерна риса ссавців — наявність 7 шийних хребців: і в довгошийої жирафи, і в кита кількість шийних хребців однакова. Грудні хребці (їх звичайно 12—15) разом з ребрами й грудниною утворюють міцну грудну клітку. Масивні хребці поперекового відділу сполучені між собою рухомо. У цьому відділі тулуб може згинатися й розгинатися. Кількість поперекових хребців у різних видів ссавців неоднакова (2—9), у собаки їх 6. Крижовий відділ хребта (3—4 хребці) зрісся з кістками таза. Кількість хребців хвостового відділу (від трьох до кількох десятків) залежить від довжини хвоста.

Пояс передніх кінцівок у ссавців складається з двох лопаток до яких приросли воронячі кістки, і двох ключиць. У собаки ключиці не розвинені. Пояс задніх кінцівок — таз — складається з трьох пар тазових кісток. Скелети кінцівок у ссавців і плазунів подібні між собою, але в деталях вони в різних видів неоднакові й залежать від умов життя тварини.

М’язи. У більшості ссавців, у тому числі й у собаки, особливо розвинені м’язи спини, кінцівок та їхніх поясів. Собака може бігти великими стрибками, згинаючи й розгинаючи тулуб і по черзі відштовхуючись від землі то передніми, то задніми ногами. Сильними є і ті м’язи, які приводять у рух нижню щелепу. Собака міцно затискує свою здобич зубами.