БіологіяБіологія – це цілі організми, мільйони молекул

Значення розведення свійських птахів. Птахівництво — вигід­на галузь тваринництва, яка дає багато високоякісної продукції. М’ясо свійських птахів смачне й поживне, а курячі яйця — один з незамінних продуктів харчування людини будь-якого віку. Яйця використовують і в харчовій промисловості: вони входять до складу різноманітних харчових продуктів, поліпшуючи їхній смак, якість і зовнішній вигляд. У медицині яйця йдуть для виготовлен­ня лікувальних препаратів. Пір’ям набивають подушки й перини.

Різноманітність порід сільськогосподарських птахів. Свійських птахів — курей, гусей, качок, індиків і деяких інших поділяють на породи. Породи відрізняються одна від одної властивостями, які людина використовує для своїх потреб. Порода — це штучно виведений людиною різновид свійських тварин. Поліпшенням порід свійських птахів займаються колгоспи, радгоспи, дослідні племінні ферми, наукові інститути.

Близько 4500 років тому мешканці стародавньої Індії приру­чили диких банківських курей. Тепер кури — найчисельніші свійські птахи. Кожна порода курей має свої, важливі для господарства властивості.

Несучі породи курей (наприклад, російську білу, леггорн) розводять заради яєць. М’яса вони дають мало (маса цих курей 1,6—2,4 кг), зате кожна курка може знести 200—270 і більше яєць на рік. Від курей м’ясо-яєчних порід (наприклад, загорської, первомайської) дістають і м’ясо, і яйця. Кури м’ясних порід несуть небагато яєць, але ростуть великі (наприклад, плімутроки мають масу 4 кг і більше) і швидко (курчата деяких порід за два місяці набирають понад 1,6 кг).

Людина приручила дику качку-крижня близько 3000 років тому. Качині яйця не дуже смачні, через те розводять переважно м’ясні породи свійських качок (наприклад, московську, україн­ську, пекінську). Двомісячні каченята цих порід досягають маси 2,6 кг та більше. Особливо вигідно розводити качок на ставках, де вирощують коропів: качиний послід удобрює водойму, завдяки чому посилено розмножуються різноманітні безхребетні твари­ни — корм для риб.

Ще задовго до плавання Колумба мексіканські індіанці приру­чили великих птахів з ряду куриних. У XVI ст. їх завезли в Європу, де назвали індиками. Тепер їх розводять заради смачного, ніжного м’яса. Індик — найбільший свійський птах, маса якого досягає 16 кг. Від однієї індички м’ясної породи (наприклад, північнокавказької, московської білої, бронзової) можна одержати 40—60 індичат, які в три-чотиримісячному віці дадуть 160—200 кг м’яса.

Промислове птахівництво. Щоб безперебійно забезпечувати населення м’ясом свійських птахів, діють потужні птахофабрики. На них звичайно розводять курей. Одні птахофабрики спеці­алізуються головним чином на виробництві курячих яєць, інші — курячого м’яса. На кожній птахофабриці утримують стадо для розплоду, є цех інкубації (виведення курчат), промислове стадо курей-несучок, а на фабриках виробництва м’яса — цех відгодівлі молодняка. Діють цехи обробки яєць і м’ясної птиці, а також відходів виробництва.

Курей на птахофабриці утримують в обладнаних приміщеннях, де автоматично регулюються температура, вологість, склад повіт­ря, тривалість дня і ночі. Узимку завдяки штучному освітленню збільшується світловий день, що стимулює курей нести яйця. Птахи сидять у спеціальних клітках із сітчастою підлогою та стінками. Годівниці й напувалки стоять поза клітками, у жолобах. Птахи беруть корм, просовуючи голови крізь вічка сітчастої стінки, тому їжа не засмічується.

Птахів годують так званими комбікормами (комбінованими кормами) — поживною й повноцінною їжею. їх виготовляють з різноманітного кормового зерна, відходів млинарського вироб­ництва, картоплі, коренеплодів та інших продуктів, а також потрібних для росту й розвитку організму вітамінів, мінеральних солей та деяких речовин, що сприяють кращому засвоєнню їжі.

Пташенята виводяться в спеціальних автоматизованих апа­ратах — інкубаторах. Як правило, інкубатор має дві камери. Спочатку лотки з яйцями ставлять у першу, велику камеру. Тут підтримують потрібну для розвитку ембріонів температуру й воло­гість. Автомати кожні дві години перевертають яйця, щоб не присохли в них зародки до оболонки. За день-два до кінця інкубації лотки з яйцями переносять у другу, вивідну камеру, де є всі умови для вилуплювання пташенят. У великий інкубатор одночасно можна закласти до 50 000 яєць.

Значення птахів у природі. Птахи населяють усі материки й більшу частину островів земної кулі. Вони живуть скрізь, де є рослини й тварини, придатні для їхнього живлення: у лісах і садах, на луках і болотах, у тундрі, у степах і пустелях. Деякі птахи більшу частину свого життя проводять у відкритому морі. Тепер у світовій фауні налічується понад 9000 видів птахів. Найбільш різноманітні види птахів у тропічних лісах, а в суворих умовах Арктики й Антарктиди видів небагато, але кількість особин кожного з них дуже велика.

Завдяки своїй дуже великій кількості й різноманітній діяль­ності птахи відіграють у природі досить значну роль. Підраховано, що на земній кулі живе близько 100 млрд. птахів. Усі вони щодня з’їдають велику кількість рослинної і тваринної їжі й цим самим істотно впливають на живу природу, особливо на чисель­ність комах і дрібних гризунів. Нерідко птахи самі стають їжею для інших тварин. Таким чином птахи є важливою ланкою в ланцюгу живлення живих організмів.

Птахи сприяють розповсюдженню насіння. Вони скльовують соковиті плоди горобини, бузини, брусниці, черемхи, чорниці та багатьох інших рослин і, перелітаючи з місця на місце, викидають разом із послідом непошкоджені насінини. Саме завдяки птахам важкий плід дуба — жолудь — опиняється далеко від свого дерева. Сойки та інші птахи, які живляться жолудями, переносять їх на велику відстань і часто гублять. Колібрі й нектарниці, живлячись, подібно до багатьох комах, квітковим нектаром, запилюють квітки деяких тропічних рослин.

Значення птахів для людини залежить головним чином від тієї ролі, яку вони відіграють у природі. Усі комахоїдні птахи вважаються корисними, бо вони знищують комах, насамперед різних масових шкідників культурних та цінних дикорослих рослин. Тому так важливо оберігати птахів і приваблювати їх на поля, городи, у сади. Безперечно, корисні для людини й хижі птахи: вони у великій кількості знищують дрібних гризунів — шкідників польових культур і поширювачів багатьох інфекційних захворювань (чуми, жовтяниці тощо).

На багатьох диких птахів існує промислове й спортивне полю­вання. Полюють з промисловою метою переважно на куриних птахів (куріпок, рябчиків, тетеревів, фазанів), а з водоплавних на качок та гусей.

Гага — велика морська качка. Вона гніздиться на узбережжях північних морів. Своє гніздо вистелює товстим шаром пуху. Гагачий пух м’який, пружний і має дуже малу теплопровідність.

Пташиний послід, який містить велику кількість солей азоту й фосфору, є прекрасним добривом. У місцях, де гніздиться багато птахів, іноді нагромаджується така велика кількість посліду (гуано), що його розробляють промисловими методами.

Пташині пера мали велике значення в історії культури, бо ними користувалися для писання від часів Римської імперії до середини минулого століття. Вироби з металу, якими тепер ми пишемо, за традицією теж називають перами.

Охорона птахів. Птахи — перші й найбільш надійні помічники людини у винищенні шкідливих комах та їхніх личинок. Якщо ми будемо берегти комахоїдних птахів, у нас завжди буде вели­чезна армія невтомних працівників, які захищатимуть ліси й сади від шкідливих комах. Щоб зберегти наших крилатих друзів, треба насамперед не знищувати їх самих, а також не чіпати їхні гнізда та яйця.

Закон про охорону й використання тваринного світу України забороняє вбивати співочих птахів і руйнувати їхні гнізда. Під охороною закону перебувають також хижі птахи.

Рідкісні види птахів охороняються в заповідниках. Наприк­лад, у першому радянському заповіднику — Астраханському ім. В. І. Леніна, що в дельті Волги, охороняються пелікани, білі чаплі, лебеді та інші птахи. У найбільш північному заповід­нику — Кандалакському (Баренцове та Біле моря) під захистом перебувають гага та багато інших морських птахів.

Для розумного використання промислових птахів і збереження якнайбільшої кількості їх установлено суворі терміни полювання. У період розмноження полювати повсюдно заборонено.

Приваблювання птахів якнайближче до полів, садів і городів корисне для врожаю.

Птахам часто бракує зручних місць для гніздування. Тому вже восени або взимку треба розвішувати в лісі, на городах і в садах шпаківні та виготовляти інші штучні гніздівлі, а також насаджувати кущі — зручні місця для гнізд.

Зима — важкий час, особливо для дрібних птахів. У великі морози та в хуртовини не завжди легко знайти їжу. Тому треба й можна підгодовувати птахів не тільки в сільській місце­вості, а й у місті, якщо поблизу будинку є кущі або дерева. Шукаючи взимку їжу, синиці, а інколи й снігурі та омелюхи залітають на людні вулиці міста, обстежують кожне дерево й кущ і дуже швидко помічають влаштовані для них годівниці на підвіконні чи на деревах.

Птахів потрібно любити й берегти не лише тому, що вони корисні, а й тому, що вони веселі, гарні й самою своєю присут­ністю та поведінкою прикрашають і оживляють сади та ліси. Крім того, багато птахів чудово співає, викликаючи в людини добрий, радісний настрій. Отож бережімо й захищаймо наших пернатих друзів і помічників!

В умовах культурних ландшафтів міст і сіл — у парках, садах, а також на луках і полях живуть найбільш відомі нам птахи. До них насамперед належать горобцеподібні.

Ряд Горобцеподібні. Це переважно дрібні й середнього розмі­ру птахи, дуже різні своєю зовнішністю і способом життя. Самці в них звичайно більші від самок. Птахи в основному пристосовані до життя на деревах і в кущах. До горобцеподібних відносять більше половини всіх видів класу птахів — понад 5000 видів. В Україні їх близько 300 видів.

Найбільші з горобцеподібних птахів — це представники родини воронових, у яких дзьоб і ноги сильні, ніздрі, прикриті щетинками, крила широкі. З них у європейській частині Україні найчастіше зустрічається грак. Граки прилітають навесні з вирію раніше за всіх птахів. Селяться вони галасливими колоніями. Живляться граки в основному ґрунтовими безхребетними, причо­му не тільки збирають їх з поверхні, а й добувають із землі.

Ворон ми бачимо цілий рік і вважаємо їх осілими. Проте кільцю­ванням удалось встановити, що багато з них на зиму перекочову­ють південніше, а на їхнє місце прилітають з півночі інші. Живляться ворони тваринною й рослинною їжею. Улітку вони залюбки спустошують гнізда інших птахів, поїдають яйця і пташе­нят. У зв’язку з таким хижацьким способом життя пари, щоб не конкурувати, оселяються далеко одна від одної.

Галка менша від грака й від ворони. Галки часто взимку збираються зграями біля населених пунктів, шукаючи їжі на смітниках.

Сорока має контрастне, чорно-біле забарвлення. Вона будує велике кулясте гніздо з боковим входом, але так маскує його між гілками, що помітити його важко.

Інші горобцеподібні становлять основну масу птахів, що живуть в Україні — понад 300 видів. Вони дуже різноманітні за зовнішнім виглядом, живленням, місцем життя і поведінкою. За тим, чим живляться ці птахи, їх поділяють на дві групи: комахоїдні й зерноїдні. У багатьох комахоїдних дзьоб тонкий і гострий, що дає їм змогу схоплювати навіть дрібних личинок. Така, наприклад, синиця велика. Улітку ми її не бачимо — вона тримається в лісі, гніздиться в дуплах. Узимку ж багато синиць збирається в населених пунктах, прилітає до годівниць. В інших комахоїдних, які ловлять комах у повітрі, дзьоб короткий, але може широко розкриватися. Такий дзьоб, наприклад, у ластівок, їхні довгі гострі крила добре пристосовані до тривалого швидкого польоту. Ластівки на льоту п’ють воду, ловлять комах тощо. Ходити вони майже не можуть, тому на землю сідають рідко, хіба лише тоді, коли збирають матеріал для будування гнізд.

У зерноїдних птахів дзьоб короткий, але міцний, що дає їм змогу розкушувати насіння. Такі, скажімо, усім відомі горобці.

Багато горобцеподібних живляться як рослинною, так і тва­ринною їжею. Наприклад, шпаки, які повертаються з вирію перші разом з граками, більшу частину часу перебувають на полях і луках, де живляться різними безхребетними. Та коли достигають ягоди, вони охоче клюють їх. Багато зерноїдних птахів годують своїх пташенят безхребетними тваринами, бо їхній шлунок ще надто слабкий для перетирання твердих зерен.

Роль дрібних птахів, особливо комахоїдних (та й зерноїдних під час вигодовування пташенят), дуже велика: вони знищують багато комах-шкідників. Чимало зерноїдних птахів, живляться опалим насінням та бур’янами, тому їх теж не можна вважати шкідливими. Тільки деякі зерноїдні місцями можуть завдавати шкоди полям, садам і городам.

Умови життя на відкритому просторі мають ряд особливостей. Тут важко знайти схованку, і тому багато птахів, які живуть у степах і пустелях, мають довгі ноги й витягнуту шию. Завдяки цьому птахи далеко бачать і заздалегідь помічають хижаків. Свою їжу вони знаходять на землі, серед рослин. Для цього птахам доводиться багато ходити, тому ноги в них звичайно розвинені добре. Деякі з цих птахів, рятуючись від небезпеки, не злітають у повітря, а втікають.

Ряд Журавлі. У квітні високо в небі, голосно курличуть і вишикувавшись ключем, летять журавлі. Вони повертаються з Африки та Південної Азії до місць гніздування. Більшість журавлів живуть на заболочених ділянках, проте журавель-красень гніздиться в степових зонах європейської та азіат­ської чистин нашої країни. Прилетівши з вирію, журавлі відразу розпочинають шлюбні ігри. Вони збираються у велике коло, у центрі якого під голосні трубні звуки «танцює» кілька пар. Через певний час у коло стає нова пара, а «танцюристи» переходять до «глядачів».

Журавлі-красені мостять гнізда просто на землі — у стену або на ріллі. Гніздо — неглибока ямка з накиданими стеблами трави. У кладці 2 яйця. Живляться вони переважно рослинною їжею, рідше — комахами. У природі журавлі степові тепер рідкіс­ні, тому їх треба охороняти.

Ряд Дрохви. Дрохва — один з найбільших і рідкісних птахів на території нашої країни. Маса її тіла досягає 16 кг. Дрохви селяться в степах. Вони добре бачать, тому вже здалеку помічають небезпеку і відлітають або втікають на своїх міцних ногах. Затаївшись серед вигорілої на сонці трави, дрохва, завдяки своєму захисному забарвленню, стає зовсім непомітною.

Дрохви — усеїдні птахи: вони їдять листки, насіння, пагони рослин, а також жуків, сарану, ящірок, дрібних мишоподібних гризунів. Пташенята живляться переважно комахами. У разі небезпеки самка вдає з себе поранену й відвертає увагу від пташенят, відбігаючи вбік та волочачи крила. Пташенята при цьому затаюються на землі.

Ряд Страусоподібні. Це великі птахи, які живуть на відкритій місцевості. Крила в страусів слабкі, і літати вони не можуть, зате в них дуже довгі й сильні ноги, тому птахи можуть бігати зі швидкістю до 60—70 км/год. Голова високо піднята на довгій шиї — так далі видно. Живляться страуси зернами, великими комахами, дрібними хребетними.

Африканський страус — найбільший сучасний птах: висота його до 3 м, маса тіла іноді понад 100 кг. Яйце африканського страуса має масу до 1400 г. На ногах цього птаха тільки два пальці, але ноги такі сильні, що, захищаючись, він може кігтем розпороти живіт навіть великому хижакові. Довгі вигнуті пера з крил і хвоста раніше використовувалися як прикраси для капелюхів.

У Південній Америці живуть американські нанду заввишки до 170 см і масою до 50 кг. У них при розмноженні кілька самок відкладають яйця в одне гніздо, а насиджує їх і ходить з пташенятами тільки самець. Це схожі на страусів птахи, але вони не належать до страусоподібних.

Пристосування до середовища життя. Життя багатьох птахів тісно пов’язане з водоймами, у яких вони добувають їжу. Водо­плавні птахи, як показує сама їхня назва, добре плавають, а багато з них ще й пірнають. У зв’язку з цим у водоплавних птахів між пальцями ніг є перетинки, а самі ноги відсунуті далеко назад. По землі більшість із цих птахів рухається повільно й незграбно.

Пір’я у водоплавних птахів не намокає. Це залежить насам­перед від будови пір’яного покриву: щільно переплітаючись, пір’яні й пухові борідки утворюють густий шар з водовідштов­хувальною зовнішньою поверхнею. Цьому сприяють також численні бульбашки повітря між шарами оперення. Крім того, змащування пір’я виділеннями куприкової залози надає йому еластичності й таким чином допомагає зберігати структуру й форму, а отже, й водонепроникні властивості.

До водоплавних належить багато птахів різних рядів. Озна­йомимося з представниками двох рядів.

Ряд Гусеподібні. Це всім відомі качки, гуси й лебеді. У них по краях дзьоба містяться рогові пластинки або зубці різного розміру й форми, а на його кінці є потовщення — нігтик. Гусе­подібні — виводкові птахи.

Качки. У них пари утворюються тільки на один сезон. Самці забарвлені яскраво й різноманітно. У висиджуванні й вихованні каченят вони не беруть участі. Самки мають маскувальне, буру­вато-строкате забарвлення. Гнізда вони будують переважно на землі, під прикриттями: кущами, купами хмизу, навислою травою. Самка вистелює гніздо пухом, який вищипує в себе на грудях. Коли вона встає з гнізда, то прикриває цим пухом яйця, щоб вони не охололи і не впадали в очі хижакам.

В Україні зустрічається 41 вид качок. Найпоширеніший вид крижень, велика дика качка, від якої походять усі свійські качки. Крижні живуть скрізь у помірних і високих широтах Європи, Азії й Америки. Качки живляться на мілких місцях, опускаючи у воду голову й відціджуючи крізь пластинки дзьоба дрібні рослинні й тваринні організми.

Гуси. Гуси більші за качок. Самці й самки забарвлені однако­во. Живляться майже виключно рослинною їжею. Дзьоб міцний, по його краях є зубці. Ними гуси відрізують, як ножицями, листки й стебла рослин, а нігтиком на кінці дзьоба захоплюють зерна. Гуси не тільки добре плавають, а й можуть досить швидко бігати по землі. Гніздяться в безлюдних місцях великими коло­ніями, а в інших — окремими парами. Гусенят висиджує самка, а самець перебуває неподалік від неї, але з виводком ходять обоє. Перед тим як летіти у вирій, гуси збираються в зграї, причому летять вони ключем.

Усього в Україні налічується 14 видів гусей. Родоначальницею свійських червонодзьобих порід є дика сіра гуска.

Лебеді. Це великі птахи, масою до 12 кг, розмах їхніх крил досягає 2,5 м, постава в них гарна, велична. В Україні живе три види лебедів. У самців і самок забарвлення чисто-біле, однакове. Живляться лебеді, як і качки, на мілких місцях безхребетними та частинами рослин, опускаючи голову у воду до самого дна. Пташенят висиджує самка, а самець тримається поблизу, охоро­няючи гніздо й відганяючи при цьому інших лебедів. Пара зберігається протягом усього життя. Тепер лебеді стали надзви­чайно рідкісними. Лебедя малого занесено до Червоної книги. У деяких містах, де є парки із ставками, лебедів тримають як декоративних птахів.

Багато качок і гусей є цінними промисловими птахами, які дають м’ясо, пір’я і пух.

Ряд Пінгвіни. Це зовсім своєрідні птахи. Крила в них вузькі й короткі, схожі на ласти, до літання не пристосовані. Пінгвіни гребуть ними, коли пірнають. На лапах у них є плавальні перетинки. Ноги прикріплені до заднього кінця тулуба, тому на суші пінгвіни стоять вертикально. Зате у воді таке розміщен­ня ніг, що доповнюється роботою крил, дає змогу пінгвінові пливти зі швидкістю понад ЗО км/год. Пінгвіни можуть навіть вистрибувати з води на крутий берег чи крижину заввишки до 1 м. Скелет у них важкий, що полегшує їм пірнання.

Пір’яний покрив дуже густий. На крилах є особливе луско­подібне, дуже тверде пір’я з вузьким опахалом.

Живляться пінгвіни рибою, головоногими молюсками і ракоподібними. Живуть в основному в Антарктиці. Найбіль­ший з них — імператорський пінгвін, заввишки до 120 см, масою до 45 кг. Пінгвіни гніздяться колоніями. Очевидно, це найвитриваліші щодо холоду тварини на Землі. Імператорський пінгвін виводить пташеня в люті морози — при температурі мінус 60—70 °С.

Живучи в Антарктиці, пінгвіни до недавнього часу не сти­калися з людьми і тому зовсім не бояться їх. Навпаки, як дуже допитливі, вони самі приходять на наукові станції, вільно бродять селищем, зазирають у будинки, а похилим трапом залазять навіть на палуби суден.

Ряд Денні хижі птахи. Більшість хижих птахів живиться хре­бетними. Кігті в них довгі гострі, гачкоподібні — ними вони хапають і вбивають здобич. Дзьоб короткий, міцний, кінчик його загнутий гачком униз — ним хижаки розривають здобич на частини. Політ в одних хижих птахів стрімкий, так що вони можуть на льоту хапати дрібних птахів або ловити звірків. Інші повільно ширяють у небі, вистежуючи здобич унизу. Живуть хижі птахи парами, які у великих денних хижаків зберігаються протягом усього життя. Гніздяться на деревах або скелях. Це нагніздні птахи.

Різні соколи — хижаки малого й середнього розміру, які характеризуються швидким польотом. Найбільш звичайний серед них боривітер полює на дрібних наземних тварин — мишоподіб­них гризунів та великих комах. Для людини він має важливе практичне значення. Шуліка чорний, який увійшов у казки як вті­лення зла, насправді живиться малорухливими тваринами — жабами, ящірками, що гріються на сонці, заснулою рибою. Висте­жує він свою здобич, кружляючи високо в небі. Різні орли — вели­кі хижаки, здатні схоплювати досить великих тварин: качок, тетеревів, зайців, дрібних копитних.

Найбільші з хижаків, які живуть у нас,— це грифи. Живлять­ся вони падлом. Кігті в них слабкі (адже здобич уже мертва). Зате дзьоб надзвичайно сильний — ним вони можуть розірвати шкіру навіть у великих копитних. В Україні грифи водяться в горах Криму.

У грифів тіло важке, ходять вони повільно, незграбно, але все-таки можуть робити швидкі кроки, відганяючи від падла конкурентів. Крила широкі, пристосовані до тривалого ширяючого польоту. Розмах їх досягає 2,5 м. Грифи годинами кружляють поволі над безлісою гірською або рівнинною місцевістю, з вели­чезної висоти вистежуючи здобич. Побачивши труп, хижак з великою швидкістю спускається до нього. Грифів легко впізнати по тому, що передня частина голови та шия в них слабко оперені.

Багато денних хижих птахів корисні людині в сільському господарстві, бо вони винищують мишоподібних гризунів і шкід­ливих комах. Інші, виловлюючи насамперед хворих і старих тварин, тим самим сприяють оздоровленню їхнього складу. Бага­то з денних хижих птахів стали дуже рідкісними, і їх занесено до Червоної книги.

Ряд Сови. Коли настає ніч і затихають денні птахи, на полю­вання вилітають нічні хижаки: сови пугачі, сичі, сипухи. У них міцний загнутий дзьоб, гострі кігті.

Величезні очі з дуже розширеними зіницями здатні бачити дрібні предмети при найслабкішому нічному освітленні, а чуткий слух уловлює навіть незначний шурхіт. На відміну від денних хижих птахів, у всіх сов оперення м’яке й пухке, завдяки чому вони літають безшумно. Це допомагає їм добре чути в нічній тиші й раптово з’являтися над жертвою. Удень сов можна поба­чити рідко, бо вони ховаються в безпечних місцях.

Дрібні сови часто живляться мишоподібними гризунами або великими пічними комахами. Великі сови стали рідкісними. Риб­ного пугача занесено до Червоної книги.

Найчастіше в поселеннях людини зустрічається сипуха звичай­на, поширена на всіх континентах. її тіло завдовжки 34 см. Для сови характерний серцеподібний лицьовий диск. її нічний хриплий крик нагадує кректання й шипіння. Вона живиться гризунами, але полює також на кажанів, горобців, земноводних і великих комах.

Пугач звичайний — найбільша сова, розповсюджена скрізь у нашій країні, крім тундри. Гнізда будує на землі та на скелях. Живиться звичайно мишоподібними гризунами, але полює також на зайців та їжаків.

Різноманітність лісових птахів. У лісі живе багато різних птахів. Це дятли, курині, горобині, хижі та інші. Частина з них оселяється також у садах і парках.

Ряд дятли. Великий строкатий дятел трохи більший за шпака. Оперення в нього чорне, з білими смугами, підхвістя яскраво-червоне. У самця, крім того, є ще червона поперечна смуга на потилиці. Голова велика, з міцним, загостреним, долотоподібним дзьобом, шия тонка, ноги короткі, із загнутими гострими кігтями.

Коли дятел сидить на горизонтальній гілці дерева або стрибає по землі, у нього два пальці повернуті вперед і два — назад. Коли ж він лазить по вертикальному стовбуру, положення зов­нішнього заднього пальця різко змінюється: дятел повертає його вбік під прямим кутом до передніх пальців. Крім того, своє тіло він підтримує також хвостом: тверде, пружне пір’я хвоста щосили впирається в кору дерева. Усе це дає йому змогу міцно втримуватися на стовбурі, коли він працює дзьобом.

Живиться дятел як дорослими комахами, які живуть відкрито, наприклад жуками, так і їхніми личинками, що живуть під корою і в деревині. Він роздовбує дзьобом стовбур пошкодженого комахами дерева і здобуває язиком личинок з-під кори. Восени і взимку дятел, крім того, поїдає багато насіння хвойних дерев. Для цього він засовує шишку в щілину або в розчахнуту гілку й роздовбує її.

Лісові курині птахи. У наших північних хвойних і мішаних лісах живуть рябчики, тетереви, глухарі. Дзьоб у них відносно великий, верхівка наддзьобка загострена і трохи загнута вниз, ніздрі заховані під пір’ям. Навесні у самців-тетеревів з’являються яскраво-червоні брови над очима.

Крила в цих птахів короткі, заокруглені, тому літають вони важко, підіймаються з землі із шумом. Ноги чотирипалі, з вели­кими кігтями й густим пір’ям. Узимку по краях пальців з’являються рогові торочки, які полегшують птахам ходіння по пухкому снігу. У вирій лісові курині птахи не відлітають.

Рябчик, тетерев і глухар гніздяться на землі. Тут же часто шукають їжу. Живляться вони всіма лісовими ягодами: чорни­цею, брусницею, плодами ялівцю, шипшини, а також зеленими частинами трав’янистих рослин і комахами. Багато часу прово­дять ці птахи й на деревах, поїдаючи бруньки та сережки берези, вільхи, а глухарі й рідше тетерева — і хвою сосни. Ночують звичайно високо, у густому гіллі, але взимку зарива­ються в пухкий сніг, де проводять усю ніч, а у великі морози й частину дня.

Навесні всі птахи пожвавлюються й починають співати, а в тетеревів і глухарів весняне збудження виявляється в дуже характерних іграх, або токуванні, властивому тільки цим птахам.

Спочатку рано-вранці в лісі лунає багатоголосе бурмотіння: це самці-тетереви розсілися у кронах ще голих беріз і своєрідно «співають». Незабаром вони один за одним злітаються на лісову галявину або на узлісся з кущами і починають ходити й бігати, опустивши крила та волочачи їх по землі, піднявши й розпустивши віялом хвіст. При цьому тетереви наскакують один на одного, гучно шиплять і б’ються дзьобами.

Глухар токує на гілці сосни, часто серед мохового болота, а іноді й на землі. Крила в нього звисають, голова піднята, хвіст розпущений. Пісня в глухаря приглушена. Спочатку чути цокан­ня, потім — скрекотання. Співаючи, глухар не звертає уваги на те, що робиться навколо, він мовби нічого не» бачить і не чує, тому до нього можна підійти зовсім близько.

Дикі кури. У далеких тропічних лісах біля підніжжя Гіма­лайських гір, у Південній Індії, Бірмі та в усій Південно-Східній Азії живуть дикі банківські кури — родоначальники наших свій­ських курей.

Риси схожості між птахами і плазунами. Порівнюючи особли­вості будови птахів і плазунів, неважко помітити певну подібність між ними. У плазунів і птахів шкіра майже не має залоз. У плазунів вона вкрита роговими лусочками, а в птахів такі самі лусочки розвинені на неоперених частинах шкіри, зокрема на цівках. Пташине пір’я — це теж рогові утвори, однакові за походженням з лускою плазунів. У представників обох класів яйця багаті на жовток і подібні своєю будовою. Зародки птахів і плазунів зовні схожі між собою. Усе це свідчить про певну спорідненість між класами птахів і плазунів.

Відмінності між птахами й плазунами дають змогу зробити висновок, що птахи перебувають на вищому рівні розвитку, ніж плазуни. У птахів збільшений головний мозок (зокрема, більші великі півкулі й мозочок), досконаліші дихальна та кровоносна системи (у них подвійне дихання, артеріальна кров не змішується з венозною), температура тіла стала. Цих особливостей немає у плазунів.

Давні птахи. У товщах земної кори було виявлено скам’янілі кістки скелета невідомої істоти і поряд — відбитки її пір’я. Учені відтворили зовнішній вигляд цієї тварини. Вона була завбільшки, як сорока, і мала ознаки і плазуна, і птаха. Формою черепа (із зубами в обох щелепах) і дуже довгим хвостом з 20 хребцями істота нагадувала плазуна. Але тіло її, крім голови, було вкрите пір’ям, а передні кінцівки мали всі основні особли­вості пташиних крил з маховими перами. Лише пальці крила були довші, ніж у сучасних птахів, і з кігтями. На ногах було по чотири пальці: перший палець повернутий назад, решта — вперед. Це означає, що тварина могла добре триматися* пальцями за гілки. Стернові пера прикріплювалися попарно на кожному хребці довгого хвоста, а не так, як у сучасних птахів,— широким віялом на куприковій кістці. Цю тварину назвали «археоптерикс», що означає «давній птах». Археоптерикс жив близько 150 млн. років тому.

Давні птахи жили на деревах, стрибали й лазили по гілках, чіпляючись за них довгими пальцями передніх кінцівок з кігтями. Розпростерши крила, вони спускалися з дерева чи іншого підви­щення косо вниз, а також, змахуючи крилами, перелітали на невеликі відстані.

Предки археоптерикса відомі також за викопними рештками. Учені віднесли їх до класу плазунів. Вони бігали по землі на задніх ногах, за допомогою задніх і коротких передніх ніг лазили також по деревах. їхнє тіло було вкрите лусочками, що будовою нагадували пташине пір’я. Очевидно, у них під впливом присто­сування до життя на деревах поступово утворювалися оперені крила, і вони почали літати.

Особливості будови археоптерикса, цього найдавнішого відо­мого нам птаха, свідчать про те, що перші представники класу птахів виникли й набули здатності літати, живучи в лісі на гілках дерев. Лише згодом деякі птахи почали пристосовува­тися до життя в степах і пустелях, на берегах водойм та в ін­ших місцях.

Загальна характеристика птахів. Птахи — це тварини, вкриті пір’ям, з високою (до 40 °С) і сталою температурою тіла, рухливі протягом усього року. Більшість птахів здатні літати, тому вони легко можуть міняти своє місце життя залежно від умов. Птахи ревно турбуються про своє потомство. їхні яйця великі, вкриті вапняковою шкаралупою.

Завдяки своїй здатності літати птахи розселилися по всій Землі і зустрічаються в найрізноманітніших умовах. Відомо близько 9000 видів птахів.

Залежно від того, як птахи переміщенням реагують на пори року, їх поділяють на три основні групи: осілі, кочові й перелітні.

Осілі птахи цілий рік живуть у тій самій місцевості. Наприкінці літа деякі з них роблять невеликі запаси на зиму. Сойки ховають горіхи й жолуді в ямки та в мох на поверхні землі або в дупла. Синиці й повзики засовують насіння та комах у тріщини кори і в лишайники на деревах. З цих запасів птахи годуються взимку й навесні, коли корму скрізь мало.

Кочові птахи. Об’єднуючись у невеликі зграї, з наближен­ням зими ці птахи поступово перекочовують на південь. На­приклад, граки та снігурі не мають постійних місць зимуван­ня, вони шукають малосніжні або багаті на ягоди та інший корм райони.

Перелітні птахи восени зовсім відлітають з холодних і помірних областей у теплі краї. Вони летять зграями у сотні й тисячі птахів: одні вдень, інші — вночі. По дорозі перепочивають, годуються й летять далі, до звичного для них постійного місця зимівлі.

Частина перелітних птахів покидає райони гніздування пізно восени, коли вже там немає чим годуватися. Наприклад, лебеді й багато качок відлітають не раніше, ніж починають замерзати водойми — основні місця їхнього живлення.

Інші перелітні птахи, наприклад солов’ї, іволги, стрижі виру­шають у вирій рано, наприкінці літа, хоч на місцях їхнього гніздування ще тепло і вдосталь їжі.

Щороку тими самими шляхами летять птахи на зимівлю й повертаються назад, на батьківщину, де навесні виводять пташенят.

Способи вивчення перельотів. Щоб дізнатися, де птахи зиму­ють, їм одягають на ногу легке кільце з номером і випускають їх на волю. У книгу записують назву виду окільцьованого птаха, номер кільця і дату та місце кільцювання. Якщо окільцьованого птаха десь ловлять, то з нього знімають кільце й пересилають у зазначене на кільці місто, повідомляючи, де і коли птаха було здобуто.

Завдяки кільцюванню стало відомо, що сільські й міські ластівки з європейської частини України зимують в Африці, долі­таючи до її півдня, а також в Індії. Європейські білі лелеки проводять зиму в Тропічній та Південній Африці. Наші солов’ї зимують у Південній Нігерії та в басейні річки Замбезі (Південно-Східна Африка).

Причини пташиних перельотів. Дослідами встановлено, що птахи, які звичайно рано відлітають, у клітках восени починають виявляти сильне занепокоєння. Спостереження показали, що птахи намагаються вилетіти з клітки в напрямі їхньої постійної зимівлі. Через кілька тижнів вони заспокоюються. Час занепо­коєння птахів у клітках збігається з часом, коли вільні птахи того самого виду відлітають у вирій.

Учені вважають, що перельоти птахів зумовлені сезонними змінами умов життя. Роблять перельоти й птахи, які живуть у тропічних частинах земної кулі.

Із століття в століття багато їх відлітає з районів, які щороку терплять від посухи чи дощових злив. Птахи, що оселилися в краях з холодним та помірним кліматом, навесні повертаються в рідні місця для гніздування. Цей період сприятливий для вигодовування й виховання пташенят.

Навесні птахи повертаються на батьківщину під впливом інстинкту розмноження, а восени відлітають у теплі краї через те, що стає менше їжі. Скорочення дня для птахів є сигналом для відльоту з місць, де невдовзі не буде корму. Отже, сезонні перельоти — одна з інстинктивних дій, і виникли вони кілька мільйонів років тому під впливом чергування сезонів у природі.

Способи орієнтації птахів під час перельотів. Яким чином птахи знаходять дорогу на місце зимівлі й назад? Тут частково відіграють роль зорова пам’ять і здатність орієнтуватися по сонцю. Але багато денних птахів летять уночі, а вдень зупиняються на годівлю. Спеціальні досліди в планетаріях показали, що птахи можуть орієнтуватися по зірках. Деякі птахи, очевидно, здатні сприймати зміни в магнітному полі Землі. Проте повністю питання орієнтації птахів ще не розв’язані.

Початок розмноження. У всіх наших птахів розмноження починається навесні, хоч і в різні строки. Це залежить від наявності корму: пташенята з’являються тоді, коли потрібна їм їжа є в достатній кількості. Наприклад, граки годують пта­шенят черв’яками й комахами, які водяться в землі і яких найлегше добувати тоді, коли рослинність ще невисока. Тому вони починають висиджувати пташенят напровесні. А птахи, які годують своїх пташенят комахами, що літають у повітрі, можуть повертатися з вирію разом з граками, проте гнізди­тися починають набагато пізніше, коли комах у повітрі стане багато.

Утворення пар. У більшості дрібних і середніх за розміром птахів (наприклад, у горобиних) пари утворюються на один сезон. У великих птахів (наприклад, у лелек і чапель) пари часто залишаються постійними протягом багатьох років. Інші птахи збираються в зграйки із самця і кількох самок або розподіляються на тимчасові пари, щороку нові. У будь-якому випадку пари складаються не випадково, а внаслідок вибору. Цьому передує цілий ряд дій. Наприклад, навесні самці багатьох птахів співають — цим вони приваблюють самок і водночас дають знати іншим самцям, що ця територія зайнята. У птахів, які утворюють лише тимчасові пари (скажімо, у глухарів і тетеревів), самці збираються разом для своєрідних ігор або турнірів. Вони видають особливі, характерні тільки для цього часу звуки, роз­пускають крила й хвіст, намагаючись привернути до себе увагу, і між ними спалахують короткі сутички. Це називається токуван­ням. Воно приваблює самок, які, сидячи збоку, спостерігають за турніром.

Гніздування. Більшість птахів відкладають яйця в гніздо. Ті птахи, які гніздяться на кущах і деревах, в’ють чашоподібні гнізда. Чимало лісових птахів (дятли, синиці) гніздяться в дуплах. Берегові ластівки влаштовують гнізда в нірках, які риють кігтями пальців у кручах.

Деякі птахи (наприклад, качки, журавлі) будують гнізда на землі. Є птахи, які обходяться зовсім без гнізд. Наприклад, кайри кладуть яйця на голу скелю. А зозулі підкидають свої яйця в гнізда інших птахів.

Пташині яйця великі. Зовні вони захищені міцною шкара­лупою, щоб не почавилися під час насиджування. У птахів, які гніздяться на відкритих місцях, яйця нерідко мають плямисте маскувальне забарвлення. У центрі яйця міститься кулястий жовток, оточений рідким білком. Жовток у яйці підвішений на двох еластичних канатиках. Зародок прикріплений до поверхні жовтка, і коли птах, насиджуючи, перевертає яйце для його рівно­мірного обігрівання, жовток на канатиках завжди повертається так, щоб зародок був угорі, ближче до тіла птаха. А от під час насиджування яєць свійськими птахами іноді деякі за­родки не розвиваються, виходять бовтуни. Це трапляється тому, що обірвалися канатики внаслідок необережного струшуван­ня яєць.

Більшість птахів у природі відкладають по кілька штук яєць, деякі — лише 1—2 яйця, але є й такі, що відкладають по 15— 20 штук.

Виводкові й нагніздні птахи. У тетеревів, качок, гусей, лебедів, а також у свійських птахів пташенята з’являються на світ з пухом на тілі, з відкритими очима і можуть через кілька годин або наступного дня після вилуплення вийти з гнізда і навіть бігати за матір’ю. Такі птахи називаються виводковими. Незважаючи на свою самостійність, їх пташенята в перші дні життя все-таки потребують обігрівання і часто ховаються під крила матері, бо в них не відразу встановлюється стала темпе­ратура тіла.

У хижих птахів, у ворон, граків, голубів, дятлів, папуг, гороб­ців, синиць та багатьох інших пташенята вилуплюються безпо­мічними, із зрослими повіками очей і закритими вушними отворами. Тіло в них голе або вкрите окремими пучками тонкого рідкого пуху. Вони не можуть стояти на ногах і довго не залиша­ють гнізда. Такий тип розвитку пташенят називається нагніздним. Батьки годують пташенят тривалий час, навіть тоді, коли ті вже перепурхують з дерева на дерево. Навчившись добре літати, молоді птахи починають самостійно живитися.

Турбота про потомство. Крім насиджування яєць, годування та обігрівання пташенят, у дорослих птахів є ще багато інших турбот про потомство. Деякі нагніздні птахи викидають послід пташенят, щоб підтримувати чистоту в гнізді. Якщо з’являється загроза, дорослі птахи самовіддано захищають гніздо, нападаючи на ворога, часто навіть сильнішого за себе, голосно кричать, скликаючи на допомогу інших птахів. Такий гуртовий самозахист особливо характерний для птахів, що гніздяться колоніями, скажімо для берегових ластівок. У виводкових птахів самка, помітивши небезпеку, видає особливий крик тривоги — і пташе­нята відразу ж розбігаються навсібіч (а якщо можуть літати, то вилітають на дерева) і причаюються. Самка ж кидається назустріч ворогові й часто вдає із себе поранену: біжить, воло­чачи крила по землі, ніби не може злетіти. Хижак кидається за нею, але вона спритно уникає його, відводячи якнайдалі від пташенят, а потім спурхує, залишаючи нападника ні з чим. Самка потім повертається до того місця, де залишила пташенят, і скликає їх. Пташенята, які до того сиділи нерухомо, поспіша­ють до неї.