БіологіяБіологія – це цілі організми, мільйони молекул

Порожнина тіла птахів майже повністю захищена грудною кліткою і широким тазом. У ній містяться внутрішні органи.

Органи травлення. Кістки щелеп укриті зовні роговими чохлами, які утворюють дзьоб. Дзьоби в птахів бувають різні за розміром й формою, залежно від їжі та прийомів її здобування. Зубів у птахів немає, їжу вони ковтають цілою, але якщо шматок надто великий, то птах відщипує шматочок дзьобом. Стравохід може дуже розтягатися. Крім того, деякі птахи наби­вають його до самого верху, не відчуваючи при цьому ніяких незручностей. У багатьох птахів (наприклад, у голубів) наприкін­ці стравоходу є розширення — воло, у якому вони зберігають запас їжі. Шлунок складається з двох відділів. У першому з них — залозистому — їжа обробляється шлунковим соком і розм’якшується. Другий відділ — м’язовий — має товсті стінки, між якими їжа перетирається. Цьому сприяють дрібні камінці, що проковтує птах. Травлення відбувається швидко, навіть у птахів, які живляться жорсткими сухими зернами. Воно триває не більше 2-3 годин. Це пояснюється тим, що підтримання сталої високої температури тіла і польоти потребують багато енергії. Унаслідок цього птахи їдять часто і взагалі більшу частину часу проводять у русі, шукаючи собі їжу. Кишечник закінчується клоакою. Сюди відкриваються вивідні ходи органів розмноження й сечоводи, якими надходять продукти виділення з нирок — кашкоподібна сечова кислота.

Органи дихання. Крім легень, у птахів є ще повітряні мішки — порожнини, які містяться в проміжках між органами. Вони сполучені і з легенями. У спокої птах дихає, стискуючи й роз­ширюючи грудну клітку. У польоті ж, коли працюють крила, стискуються й розширюються повітряні мішки, повітря з яких проходить крізь легені. Чим частіше піднімаються й опускаються крила, тим інтенсивніше циркулює повітря. Наприклад, голуби в спокої вдихають і видихають повітря 26 разів на хвилину, а в польоті — 400. Тому птах під час польоту не задихається. Крім того, повітря, заходячи в повітряні мішки, охолоджує їх, оберігаючи тіло птаха від перегрівання.

Кровоносна система складається з чотирикамерного серця і двох кіл кровообігу. В серці є два передсердя і два шлуночки. Тому артеріальна і венозна кров повністю розділена, і в усі органи, крім легень, надходить чиста артеріальна кров. Серце в птаха міцне, воно здатне посилювати свою роботу в десятки разів. Наприклад, у голуба в спокої воно скоро­чується 165 разів на хвилину, а в польоті — 550 разів. Тому обмін речовин відбувається дуже інтенсивно і температура тіла в птахів у середньому становить близько 42 °С, а в деяких дохо­дить і до 44,5 °С.

Органи чуттів. У птахів найкраще розвинений зір — під час швидкого льоту тільки за допомогою зірких очей можна з далекої відстані оцінити обстановку. Чутливість очей у деяких птахів у 100 разів більша, ніж у людини. Крім того, птахи однаково добре розрізняють деталі як у далеких, так і в дуже близьких предметів. Птахи мають кольоровий зір, і до того ж він набагато кращий, ніж в інших тварин. Вони сприймають не лише основні кольори, а й їхні відтінки та поєднання.

Птахи добре чують, але нюх у них слабкий.

Нервова система. У головному мозку птахів добре розвинені зорові горбики середнього мозку. Мозочок набагато більший, ніж в інших хребетних, бо він забезпечує координацію рухів, які в птахів, зокрема в польоті, надзвичайно складні.

У птахів, порівняно з рибами, земноводними та плазунами, збільшені півкулі переднього мозку. Тому їхня поведінка більш складна. Щоправда, чимало їхніх дій природжені, інстинктивні. Такими є, наприклад, особливості їхньої поведінки, пов’язані з розмноженням, утворенням пари, побудовою гнізда, висиджу­ванням пташенят. І разом з тим у птахів протягом життя з’явля­ється багато умовних рефлексів. Наприклад, молоді пташенята часто зовсім не бояться людини, але з віком починають ставитися до неї з обережністю. Більше того, чимало з них навчаються розрізняти ступінь небезпеки: неозброєних людей мало бояться, а від людини з рушницею тікають геть. Свійські й приручені птахи швидко звикають до людини, яка їх годує, упізнають її. Дресировані птахи здатні за вказівкою дресирувальника викону­вати різні трюки, а деякі (наприклад, папуги, майни, ворони) навчаються досить розбірливо повторювати різні слова.

Скелет птахів складається з кількох відділів: черепа, хребта, поясів кінцівок і самих кінцівок. Він легкий, бо більшість кісток усередині порожнисті й заповнені повітрям. У птахів, які не літа­ють і які живуть на воді, він важкий. Порівняно з плазунами у птахів міцність скелета збільшена внаслідок зростання кіс­ток.

У черепі розрізняють: округлу черепну коробку, у якій міститься головний мозок, дуже великі очні ямки, беззубі верхню й нижню щелепи — кісткову основу дзьоба. Усі його кістки, крім нижньої щелепи, міцно зрослися між собою, бо під час клювання череп зазнає великого навантаження.

Шийний відділ хребта довгий, а його хребці мають особливу, сідлоподібну форму. Тому він дуже гнучкий, і птах може вільно повертати голову назад на 180° або дзьобати їжу довкола себе, не присідаючи й не повертаючи тулуба.

Грудні хребці майже не рухаються, поперекові та крижові міцно зрослися між собою і є надійною опорою тулуба. Це особливо важливо під час польоту.

Кілька останніх хвостових хребців зрослися у куприкову кістку, що є основою для кріплення рульових пер.

Грудну клітку в птахів утворюють хребет, ребра й широка, схожа на човник, грудна кістка — груднина. Груднина має внизу високий гребінь — кіль, до якого кріпляться м’язи, що підіймають і опускають крила.

До грудних хребців прикріплені ребра. Ребро птаха має дві частини. Верхня частина ребра рухомо сполучена з хребтом, а нижня — з грудною кісткою.

Пояс передніх кінцівок у птахів складається з трьох парних кісток: воронячих, лопаток і ключиць. Ключиці зрослися своїми нижніми кінцівками у вигляді вилочки. Скелет пташиного крила утворюють одна плечова кістка, дві кістки передпліччя — ліктьова та променева — і кілька кісток кисті.

На відміну від більшості земноводних і плазунів, у яких на передніх кінцівках є по п’ять пальців, у птаха передня кінцівка — крило — має тільки три пальці. Кілька дрібних кісточок кисті зрослися між собою й утворили одну складну кістку. Менша кількість пальців, а також зрощення дрібних кісток кисті роблять цей відділ крила, на який під час польоту припадає найбільше навантаження, досить міцним. Вилочка в поясі передніх кінцівок збільшує його міцність і водночас пом’якшує поштовхи при помахах крил.

Пояс задніх кінцівок складається з трьох пар тазових кісток, які зрослися з поперековими та крижовими відділами хребта і першими хвостовими хребцями. З боків тазових кісток міс­тяться суглобові ямки, до яких рухомо причленовуються задні кінцівки.

Нога поділяється на досить товсте стегно, тоншу й довшу гомілку з двох зрощених кісток, цівку й пальці. Цівка характерна тільки для птахів; у ній кілька дрібних кісток ступні зрослися в одну кістку. До нижнього кінця цівки причленовуються кістки пальців. Цівка допомагає птахові піднімати тіло над поверхнею і, крім того, пом’якшує удар під час приземлення після польоту.

Мускулатура. У всіх птахів, що літають, найбільшими м’язами тіла є парні великі грудні м’язи. їхня маса така сама, як і всієї іншої мускулатури. Ці м’язи починаються на грудній кістці та її кілі, а закінчуються на плечі. Прикріплюються вони до бічних поверхонь кіля. Основна їхня робота — опускання крил. Підні­мають крила інші, трохи слабкіші підключичні м’язи, що містяться під великими грудними м’язами. Добре розвинені також м’язи ніг. Через суглоби ніг перекинуті сухожилля, кінці яких проходять у пальці. Коли птах присідає на гілці, сухожилля натягуються, пальці згинаються й міцно охоплюють гілку. Тому птахи можуть не тільки сидіти, а й спокійно спати на дереві. До ребер та їхніх відростків прикріплені міжреберні м’язи, завдяки яким зміню­ється об’єм грудної клітки птаха під час його дихання.

М’язи шиї беруть участь у рухах голови: у поворотах, підніман­ні та опусканні її.

Середовище життя і зовнішня будова голуба сизого. Розгляне­мо зовнішню будову птахів на прикладі голуба сизого. Голуби живуть у містах і селах, тримаються зграями, оселяю­ться на будинках. Живляться насінням і зеленими частинами трав’янистих рослин, а також хлібом та іншими рештками людської їжі.

Тіло голуба поділяється на такі самі відділи, як і тіло плазу­нів,— голову, шию, тулуб і кінцівки. Голова в птаха невелика, округлої форми, з витягнутим уперед досить довгим і тонким дзьобом, покритим роговим чохлом. Дзьоб складається з двох частин: верхньої — наддзьобка і нижньої — піддзьобка. В основі наддзьобка відкриваються ніздрі. З боків голови містяться великі круглі очі, трохи нижче й позаду них під пір’ям сховані вушні отвори. Шия в голуба рухлива, завдяки чому птах може не тільки спритно збирати корм та озиратися на всі боки, а й чистити дзьобом пір’я черевця, крил, спини й хвоста. За допомогою передніх кінцівок — крил — голуб літає, їх поверхні підтри­мують птаха в повітрі.

Ходить голуб, спираючись на пальці задніх кінцівок — ніг. Нижня частина ніг і пальці з кігтями вкриті грубою шкірою з роговими лусочками.

Покриви тіла. Шкіра в птаха суха, тонка і вкрита пір’ям. Пір’яний покрив — дуже характерна зовнішня ознака, якою птахи (пернаті) відрізняються від усіх інших тварин.

Контурне перо має вузький твердий стрижень і широкі, м’які опахала з обох його боків. Опахала пера утворюються густою сіткою відгалужених від стрижня дуже тонких рогових борідок.

Борідки 1-го порядку прикріплені до стрижня паралельно одна одній. Від кожної такої борідки з обох її боків відходять ще тонші борідки 2-го порядку, які налягають на сусідні й чіп­ляються за них мікроскопічними гачечками. Така будова пера робить його гнучким, легким і майже непроникним для повітря.

Контурні покривні пера, налягаючи одне на одне верхівками, як черепиця, утворюють суцільну обтічну поверхню, що полегшує політ. Основну роль під час польоту відіграють великі контурні пера крил і хвоста.

Під контурними перами ростуть дрібні пухові пера. Опахала в них м’які, пухкі, без борідок 2-го порядку. У деяких птахів є ще й пух — коротенький стрижень з пучком борідок на верхівці у вигляді пензлика.

Пір’я, особливо пухове, і пух зберігають тепло пташиного тіла. Між борідками, у стрижнях і серед окремих пушинок міститься багато повітря, яке погано проводить тепло.

Птахи періодично линяють: старе, зношене пір’я випадає, а замість нього виростає нове.

З шкірних залоз розвинена лише куприкова, яка міститься на спині, біля основи хвоста. Видавивши дзьобом з неї краплини маслянистої рідини, птах переносить їх на пір’я. Завдяки такому змащуванню пташине пір’я робиться еластичним і пружним, а у водоплавних птахів — непромокальним.

Пір’я, пух, рогові покриви дзьоба й ніг, а також кігті птахів утворюються з верхніх шарів шкіри. Зроговіла шкіра на ногах, маючи вигляд дрібних лусочок або пластинок, що прилягають одна до одної, нагадує луску плазунів.

Родовід плазунів. Близько 300 млн. років тому на Землі з явилися перші земноводні. Але вже наприкінці того періоду й пізніше клімат знову став сухим, і нащадки перших земноводних почали розвиватися в двох напрямах. Одні так і залишилися біля води й перетворилися на сучасних земноводних. Інші, навпа­ки, поступово пристосувалися до сухого клімату й перетворилися на плазунів.

Які ж зміни відбулися з ними? Насамперед на яйцях з’явилася міцна оболонка, так що їх можна було відкладати на суші. Крім того, яйця стали більші, з великим вмістом жовтка. Зародок дістав змогу довше розвиватися, унаслідок чого з яйця вилуплю­валася вже не безпорадна личинка, а цілком сформована тварина, тільки менша від дорослої, але цілком пристосована до умов життя на суші.

Дорослі плазуни теж набули потрібних для життя на суші змін. У них утворилася щільна зроговіла шкіра, яка захищає тіло від висихання. Через таку шкіру не проходить кисень. Тому змінилися легені: вони стали комірчастими, тобто збільшилася їх робоча поверхня. Крім того, з’явилися ребра, утворилася грудна клітка, активізувалося дихання внаслідок розширювання й стискування грудної клітки. Шлуночок серця розділила навпіл перегородка, хоча не повністю, тому артеріальна й венозна кров у ньому частково змішується, але не настільки, як у земноводних. І все-таки вони ще залишаються холоднокровними тваринами, температура їхнього тіла залежить від температури навколиш­нього середовища.

У скелеті, крім того, що з’явилися ребра, дуже видовжився шийний відділ, голова стала рухомішою. Хапаючи здобич, плазуни не повертаються всім тілом, як це роблять риби й земноводні, а повертають тільки голову. Удосконалилися органи чуттів. Помітно розвинувся мозок. У зв’язку з тим що плазуни виконують різноманітніші рухи, у них збільшився мозочок, відповідальний за координацію рухів. Стала складнішою будова головного мозку. Ускладнилася й їхня поведінка порівняно з*поведінкою земноводних.

Розквіт і вимирання давніх плазунів. Отже, плазуни стали набагато рухливішими і, не боячись відійти від води, широко розселилися по суші. Поступово серед них виникло багато різних видів. Особливо характерна для того часу поява велетен­ських плазунів. Наприклад, деякі динозаври («жахливі ящери») досягали довжини до ЗО м і маси тіла до 50 т. Це були найбільші з усіх наземних хребетних, які будь-коли існували на Землі. Такі гіганти навіть були змушені знову повернутися до напівводного способу життя: у воді їхнє тіло ставало легшим. Вони бродили по мілких місцях і живилися прибережними рослинами та водоростями, дістаючи їх завдяки своїй довгій шиї. Були тоді й хижаки, теж дуже великі, завдовжки до 10 м. Деякі тодішні плазуни навіть повністю повернулися до водного способу життя, хоч і не втратили легеневого дихання. Таким був, наприклад, іхтіозавр («рибоящер»), формою тіла дуже схожий на сучасного дельфіна. Нарешті, були також літаючі ящери — птеродактилі.

Таким чином, плазуни освоїли всі життєві середовища — наземне, водне й повітряне. Вони утворили велику кількість видів і стали панівними на Землі.

Але 70—90 млн. років тому клімат на більшій частині Землі різко змінився, став холодним. Водночас зросла кількість різноманітних видів теплокровних ссавців — конкурентів плазу­нів. Це й спричинилося до того, що більшість плазунів, насам­перед усі гігантські форми, вимерли: адже вони не могли схова­тися від холоду. До нашого часу збереглося небагато плазунів: черепахи, крокодили, ящірки й змії. До речі, і серед них дуже великі трапляються тільки в теплих країнах і ведуть водний або напівводний спосіб життя.

Ряд Черепахи. Це своєрідні плазуни, характерною ознакою яких є те, що їхнє тіло вкрите кістково-роговим або кістково-шкірястим панциром. Він складається із спинного й черевного щитів, утворений розширеними кістками скелета. Якщо чере­пасі загрожує небезпека, вона втягує голову, кінцівки й хвіст у панцир або ховає їх під його виступи. Це її добре захи­щає від ворогів, бо панцир дуже міцний. Зубів у черепахи немає; її щелепи, схожі на дзьоб, укриті роговими пластинками. У черепах добре розвинуті зір та нюх. Шийний і хвосто­вий відділи хребта рухливі, інші приросли до спинного щита панцира.

У ряді переважають види сухопутних черепах. Деякі черепахи пристосувалися до життя у воді. Черепахи, які живуть у річках і озерах, мають між пальцями ніг плавальні перетинки, а в морських черепах ноги перетворилися на ласти.

Більшість черепах живе в тропіках. У Середній Азії трапляється середньоазіатська черепаха завдовжки 20 — 25 см. Побачити її можна навесні й восени. Узимку вона, як і всі інші плазуни, впадає в сплячку. Крім того, ця черепаха перебуває у сплячці й улітку, коли вся рослинність, якою вона живиться, вигорає.

У південних областях європейської частини — живе болотяна черепаха завдовжки 25 см. Вона добре плаває і пірнає, живиться різними водяними безхребетними. На Далекому Сході в Примор’ї поширена так само пов’язана з водним середовищем далекосхідна шкіряста черепаха, яка не має рогового панциря. Ця чере­паха, на відміну від степової та водяної, дуже агресивна.

Коли її спіймати, вона люто кусається дзьобом, хоч і не має зубів.

У тропічних морях живуть дуже великі морські чере­пахи масою до 300 кг і більше, які плавають за допомогою ластів. На берег вони виходять тільки для того, щоб відкласти яйця.

Ряд Крокодили. Ці тварини нагадують гігантських ящірок. На задніх лапах у них перетинки, а хвіст сплюснутий з боків Крокодили добре плавають і пірнають. Це великі хижаки завдовжки 1,5—7 м. Проте у воді, особливо каламутній, крокодилів побачити важко. Ніздрі й очі в них містяться на невеликих, піднятих над поверхнею голови горбиках. Тому кро­кодил може виставити наверх тільки ніздрі й очі, а сам пов­ністю залишається у воді. Це допомагає йому нападати на­віть на великих звірів, які приходять до водопою. Але така здобич дістається крокодилові нечасто — звичайно крокоди­ли живляться різними водяними тваринами, найчастіше — рибою.

Самка відкладає яйця на березі у вириту нею ямку й стереже їх. Коли з яєць вилуплюються малі крокодили, вона переносить їх у роті в воду. Під час такої мандрівки вони визирають поміж зубами з материного рота.

Серед сучасних плазунів у крокодилів найскладніша будова. Зокрема, легені в них мають усередині багато перегородок, а сер­це, на відміну від усіх інших плазунів, чотирикамерне, хоча венозна й артеріальна кров, виходячи з нього, частково змі­шується.

Шкіра у крокодилів укрита дуже товстими щитками. Якщо їх зняти, залишається шкіра з дуже гарним малюнком. З неї виготовляють портфелі, сумки, взуття. У деяких країнах, напри­клад на Кубі, крокодилів (міссісіпського алігатора) розводять у розплідниках заради цінної шкіри.

Загальна характеристика плазунів. Плазуни — тварини із сухою зроговілою шкірою, вкритою лусочками або щитками.

Дихають вони легенями, мають два кола кровообігу. В шлуночку серця перегородка неповна, тому венозна й артеріальна кров частково змішується. Температура тіла плазунів залежить від температури навколишнього середовища, через те багато з них люблять грітися на сонці. Яйця покриті щільною оболонкою, великі. З яйця виходять малі, але повністю сформовані тварини. Деякі плазуни живородні.

Пристосування до умов життя. Більшість плазунів — типові наземні тварини. На відміну від земноводних, у них добре роз­винені легені, немає шкірного дихання, тому вони не потре­бують регулярного змочування шкіри. Розмножуються плазуни не у воді, а на суші. Через те вони часто поселяються далеко від водойм. Деякі плазуни живуть у воді (наприклад, кро­кодили, морські й прісноводні черепахи). Але перейшли вони у водну стихію вже після того, як пристосувалися жити на суші. Усі водяні плазуни дихають тільки атмосферним повітрям, а для розмноження неодмінно виходять на берег, де й відкла­дають яйця.

Відомо понад 8000 видів сучасних плазунів. Крім того, знай­дено численні рештки давно вимерлих представників цього класу. Ви ознайомитеся з основними рядами сучасних і вимерлих плазунів.

Ряд Лускаті. Як видно із самої назви, тіло представників цього ряду (ящірок і змій) вкрите лускою. Крім ящірки прудкої, відомо багато інших видів. Живородна ящірка не відкладає яєць: її потомство вилуплюється з яєць ще в тілі матері.

Про змій чули всі. Багато хто бачив їх у природі або в зоопар­ку. Але не так просто сказати, чим змія відрізняється від ящірки. Справа в тому, що є безногі ящірки (в Україні, наприклад, веретільниця), яких часто плутають із зміями. Із зовнішніх ознак важливо виділити будову повік: у змій вони зростаються, стають прозорими й прикривають очі, наче годинникове скло.

Тому погляд у цих тварин здається дивним, застиглим. Це породило хибну думку, нібито зміям властивий гіпнотичний вплив. У ящірок, у тому числі й безногих, повіки рухомі й непрозорі очі. У змії, коли вона линяє, шкіра злущується вся відразу, вивер­таючись, наче панчоха. Забобонні люди безпідставно вважають, ніби скинутий змією кожушок має чудодійні властивості.

Змії пересуваються, плазуючи й звиваючись усім тілом по землі. Звичайно змії відкладають яйця. Проте звичайна гадюка, яка водиться в Україні,— змія живородна.

Усі змії ковтають свою здобич цілою. Кістки щелеп у них з’єднані розтяжними зв’язками й рухомі, а зуби загнуті назад. Змія мовби натягує свою голову на здобич, поступово ковтаючи її. Деякі змії поглинають свою здобич живою. Так з’їдають жаб і риб вужі, які живуть біля водойм або у воді. Удави спочатку душать здобич, обвиваючись навколо неї своїм м’язистим тілом. У пустелях Казахстану, Середньої Азії та на Кавказі трап­ляються невеликі (менші за 1 м) удавчики, що нападають на тушканчиків та інших дрібних тварин. У тропічних країнах живуть величезні удави. Найбільша змія — велетенський удав анаконда, завдовжки до 11 м, водиться в Південній Америці.

Отруйність змій загальновідома, хоч отруйні змії становлять лише одну десяту частину всіх видів цих тварин. У голові отруйної змії позаду очей містяться отруйні залози (видозмінені слинні залози), які виробляють сильну отруту

Передні зуби отруйних змій мають борозну або канал, якими отрута під час укусу вводиться в організм жертви або ворога. Так зване «жало» — довгий роздвоєний на кінці язик — ніякого відношення до отруйного апарату не має. Це орган дотику й смаку, однаковий в отруйних і неотруйних змій. Змія постійно висовує свій язик, «обмацуючи» ним навколишні предмети.

Якщо людину вкусить змія, не можна займатися самоліку­ванням (робити надрізи, припікання, перетяжні пов’язки тощо).

Потерпілого треба якнайшвидше доставити до лікаря. Найдійовіший спосіб лікування — впорскування спеціальної протизміїної сироватки й переливання крові. Потерпілому від укусу гадюки рекомендується пити гарячий чай або каву.

Убивати змій, навіть отруйних, не треба. Отруйні змії, які водяться на території України, самі на людину не нападають. Найчастіше вони кусають тих, хто їх дражнить або наступає на них.

Знищуючи шкідливих гризунів, усі змії, у тому числі й отруйні, приносять користь. Зміїну отруту використовують у медицині для виготовлення ліків. З цією метою змій розводять у спеціаль­них розплідниках.

Роль ящірок і змій у природі полягає в тому, що вони є необхідною ланкою в ланцюгу живлення організмів.

Середовище життя і зовнішня будова. По всій території нашої країни, крім Далекої Півночі, живуть різноманітні ящірки. Найпоширеніша з них — ящірка прудка. Це невелика тварина: довжина тіла разом з хвостом становить 15—20 см. Вона живе на сухих, прогрітих сонцем місцях у степах, лісах, горах на висоті до 1,5 км. Бурувате або зелено-буре забарвлення добре приховує її серед каміння й трави. Живуть ящірки парами, ховаючись уночі в норах, під камінням, під корою пнів. Тут вони й зимують. Живляться комахами.

Голова ящірки спереду загострена, з тулубом її з’єднує коротка товста шия. На кінці морди є пара ніздрів. Нюх у ящірки розвинений краще, ніж у земноводних. Очі захищені повіками. У ящірки є третя повіка — напівпрозора мигальна перетинка, за допомогою якої поверхня ока постійно зволожується. Позаду очей міститься округла барабанна перетинка. Слух у ящірки дуже тонкий: легенький шурхіт повзучої комахи вже привертає її увагу.

Раз у раз ящірка висовує з рота довгий, тонкий, роздвоєний на кінці язик — орган дотику.

Кінцівки поділяються на такі самі відділи, як і в жаб. Пальців на кожній нозі по п’ять, перетинок між ними немає.

Усе тіло ящірки вкрите лускатою сухою шкірою. Луска на морді й на череві має форму досить великих щитків. На кінчиках пальців роговий покрив утворює кігті, за допомогою яких ящірка може лазити. Роговий покрив тіла перешкоджає ростові тварини, через те ящірка за літо чотири-п’ять раз линяє: зроговілі шари її шкіри відлущуються й відпадають шматками.

Внутрішня будова ящірки багато в чому подібна до внутріш­ньої будови земноводних, хоча деякі системи органів мають істотні відмінності. У ящірки шийних хребців 8 — вони забез­печують рухомість голови. До грудних хребців з кожного боку приєднується по ребру. Другий кінець кожного ребра за допомогою хряща зростається з непарною грудною кісткою. Так утворюється грудна клітка, що оберігає легені й серце тварини.

Шкірного дихання в ящірки немає. Вона дихає тільки легенями. Будова легень у неї складніша, ніж у жаби: вони комірчасті, завдяки чому збільшується поверхня газообміну.

Серце трикамерне, складається з двох передсердь і шлуночка. У ящірки, на відміну від земноводних, шлуночок має неповну внутрішню перегородку, яка ділить його на праву, венозну, частину і ліву, артеріальну.

Хоча будова легень і серця ящірки складніша (порівняно із земноводними), обмін речовин у її організмі відбувається все-таки повільно й залежить від температури навколишнього середовища. Тому в теплу погоду ящірки жваві, а в холодну, як і всі плазуни, стають млявими.

Травна, видільна та нервова системи ящірки подібні будовою до відповідних систем земноводних. Але в неї в головному мозку трохи більше, ніж у земноводних, розвинений мозочок, який керує рівновагою та координацією рухів. Це пов’язане з великою рухливістю ящірки і значною різноманітністю її рухів.

Розмноження. Риби й земноводні під час розмноження викидають статеві клітини у воду. Там відбувається й заплід­нення. У плазунів, які розмножуються на суші, самець уво­дить сперматозоїди в клоаку самки. Вони рухаються яйце­проводом і проникають у яйцеві клітини. Яйцеві клітини пла­зунів запліднюються не у воді, а всередині організму сам­ки. Внутрішнє запліднення властиве всім наземним хребетним тваринам.

У травні — червні самка ящірки прудкої відкладає від 5 до 15 овальних яєць, які закопує в неглибоку ямку або залишає в тій самій схованці, де ночує.

Яйця плазунів досить великі. У ящірки прудкої вони бувають завдовжки до 1,5 см. У яйці міститься запасна поживна речо­вина — жовток, яким живиться зародок. Зовні яйце вкрите шкірястою оболонкою, що захищає його від висихання. На відміну від риб і земноводних, з яйця виходить не личинка, а схожа на дорослу молода ящірка.

Регенерація. Ящірками живляться різні птахи, дрібні ссавці та змії. Якщо хижакові вдається схопити ящірку за хвіст, то частина його відпадає. Завдяки такій властивості ящірка може врятуватися від ворога. Відпадання хвоста — рефлекторна відпо­відь на біль переламуванням посередині одного з хребців. М’язи навколо рани скорочуються, і кровотечі не буває. Пізніше хвіст знову відростає, тобто регенерує.

Ряд Безхвості земноводні, як уже свідчить сама назва, об’єднує земноводних, у яких у дорослому стані немає хвоста і є задні ноги, призначені для стрибання по суші. У світі відомо близько 3500 видів земноводних безхвостих, зокрема жаби, ропухи, квакши тощо.

Жаби, які живуть в Україні,— бурі й зелені. Бурі — трав’яна й гостроморда — навесні з’являються дуже рано, як тільки зійде сніг, і відрізняються від зелених не лише своїм забарв­ленням, а й неголосним кректанням. Зелені жаби — став­кова та озерна — навесні прокидаються пізніше за бурих, коли розтане лід, і заявляють про себе голосним кваканням самців.

Ропухи від жаб відрізняються своєю грубою шкірою, укритою горбиками. Шкіра ропух виділяє їдку рідину, що спричиняє подразнення, потрапляючи в очі або рот. Якщо таке трапиться, треба промити їх чистою водою. Розповіді, ніби шкірні виділення ропух спричиняють у людини утворення бородавок, позбавлені будь-яких підстав.

Ропухи активні тільки вночі, а вдень вони ховаються в темних місцях. Задні кінцівки в них коротші, ніж у власне жаб. Через те вони гірше стрибають.

Маючи добре розвинені легені й суху шкіру, ропухи можуть жити далеко від водойм і тільки на час розмноження пере­ходять у воду. Вони селяться на городах, полях, у лісах, парках і приносять людині користь, знищуючи різних шкідників куль­турних рослин.

Квакши. У нашій країні в південних областях європей­ської частини, на Кавказі й на Далекому Сході зустрічаються невеликі жаби завдовжки 4—5 см — квакши. Побачити їх майже неможливо, бо живуть вони на деревах. Але. кричать квакши дуже голосно. На землю вони спускаються навесні,» щоб відкласти ікру, та восени — на зимівлю. Ряд Хвостаті земноводні об’єднує земноводних, які мають довгий хвіст і короткі ноги. Вони пересуваються за допомогою ніг, виляючи всім тулубом та хвостом. Налічують близько 350 видів хвостатих земноводних, в Україні — 11 видів. З них найбільш відомі тритони.

Навесні в тритонів уздовж спини виростає хвилястий гребінь, завдяки якому збільшується шкірне дихання. Особливо високий він у самців. Улітку тритони виповзають на сушу і ведуть потайний спосіб життя неподалік від різних водойм (у старих пнях, ямах та інших вологих місцях). Під час життя на суші гребінь у тритона зникає.

У лісах Карпатських гір і на Кавказі живуть саламандри. Шкірні виділення в них отруйні. Забарвлення звичайної сала­мандри застережне: яскраві жовті плями на чорному тлі.

Значення та охорона земноводних. Земноводні відіграють велику роль у природі, входячи в різні ланцюги живлення. Крім того, більшість з них корисні для людини. Вони знищують багато різних шкідників рослин.

Особливо корисні ропухи, які часто селяться на городах і поїдають тут слизнів. Зелені жаби вишукують личинок і ляле­чок кровосисних комарів. Велике значення мають жаби як ла­бораторні тварини: на них проводять різноманітні досліди з біології й медицини.

Земноводних треба всіляко охороняти. Не можна забрудню­вати дрібні водойми, бо саме в них можуть розмножуватися земноводні. У багатьох країнах видано спеціальні закони, які забороняють винищення цих тварин. Іноді вживають навіть спеціальних заходів, щоб запобігти їхній загибелі. Наприклад, у деяких країнах з інтенсивним автомобільним рухом, під автодорогами прокладають спеціальні тунелі, якими можуть пересуватися жаби, коли змінюють місце життя.

Загальна характеристика. Земноводні — холоднокровні тва­рини, пристосовані до життя в наземно-повітряному й водяному середовищах. Як і всі наземні хребетні, вони мають парні кінцівки та легені. У дорослих тварин серце трикамерне, крово­обіг відбувається по двох колах. Органи зору та слуху при­стосовані до функціонування в повітряному середовищі. Водяне походження земноводних виявляється в тому, що вони від­кладають ікру, і їхні личинки розвиваються у воді. У дорослих тварин у диханні бере участь гола, вкрита слизом шкіра. Тому земноводні й тримаються вологих місць.

Органи розмноження земноводних своєю будовою дуже подібні до органів розмноження риб. Усі земноводні роздільно­статеві.

Відкладання ікри. На зиму всі земноводні ціпеніють, але тільки-но пригріє весняне сонце, вони прокидаються і невдовзі починають розмножуватися. Самці деяких видів жаб голосно квакають. Звук у них підсилюють особливі мішки — резонатори, які під час квакання ррздуваються з обох боків голови. Тварини паруються. Статеві клітини трубчастими протоками потрапляють у клоаку, а звідти викидаються назовні. Самки земноводних відкладають у воду ікру, схожу на риб’ячу. Самці випускають на неї рідину із сперматозоїдами.

Розвиток. Через певний час оболонка кожної ікринки на­бухає й перетворюється на драглисту прозору кулю, усередині якої видно яйце. Верхня половина його темна, а нижня світла: темна частина яйця краще вловлює сонячні промені й дуже нагрівається. Грудочки ікри в багатьох видів жаб спливають на поверхню, де вода тепліша.

Низька температура затримує розвиток. Якщо погода тепла, яйце починає ділитися й перетворюється на багато­клітинний зародок. Через один-два тижні з ікринки «вилуплю­ється личинка жаби — пуголовок. Зовні він нагадує малу рибку з великим хвостом.

Дихає пуголовок спочатку зовнішніми зябрами, що мають вигляд невеличких пучків з боків голови. Невдовзі вони замі­нюються внутрішніми зябрами. У пуголовка одне коло крово­обігу і двокамерне серце, на шкірі помітна бічна лінія. Таким чином, личинки земноводних мають багато спільного з рибами.

Перші дні пуголовки живуть за рахунок поживних речовин, нагромаджених в ікринці. Потім у них прорізується рот з рого­вими щелепами. Пуголовок починає живитися водоростями, найпростішими та іншими водяними організмами. Далі він змінюється тим швидше, чим тепліша погода. Спочатку в нього з’являються задні ноги, потім — передні. Розвиваються легені. Пуголовок уже підіймається до поверхні води і ковтає повітря. Хвіст поступово коротшає, пуголовок стає жабеням і виходить на берег. Від часу відкладання ікри до кінця перетворення пуголовка на жабеня минає 2—3 місяці. Жабенята, як і дорослі жаби, живляться тваринною їжею. Розмножуватися вони можуть з третього року життя.

Походження земноводних. Тісний зв’язок земноводних з водою, а також будова і спосіб життя їхніх личинок свідчать про походження цих тварин від риб. Удалося знайти скам’янілі рештки вимерлих земноводних. Зверху їх вкривала луска, а їхній череп нагадував череп кистеперих риб.

Учені встановили, що перші земноводні з’явилися понад 300 млн. років тому. їхніми предками були прісноводні кистепері риби. Скелет плавців вимерлих кистеперих дуже подібний до скелета кінцівок земноводних. Припускають, що вимерлі кисте­пері мали легені. Вони жили в мілких озерах та річках, могли переповзати з однієї водойми в іншу за допомогою своїх м’я­зистих плавців. Від цих риб і пішли перші наземні хребетні — давні хвостаті земноводні. Безхвості з’явилися пізніше і пішли від давніх хвостатих земноводних.

200 млн. років тому Землю вкривали величезні болота. Цей період був особливо сприятливий для розвитку земноводних. Деякі з них досягали 5—б м завдовжки (найбільша сучасна земноводна тварина завдовжки 1,5 м — гігантська саламандра, яка живе в Південно-Східній Азії).

М’язи. Будова м’язів у жаби набагато складніша, ніж у риб. Адже жаба не тільки плаває, а й пересувається на суші. Завдяки скороченням деяких м’язів або груп м’язів вона може робити складні рухи. Особливо розвинені в неї м’язи кінцівок.

Травна система в земноводних має майже таку саму будову, як у риб. У жаби, на відміну від риб, задня кишка відкривається не безпосередньо назовні, а в особливу розширену частину задньої кишки — у так звану клоаку. У неї виходять також сечоводи й вивідні протоки органів розмноження.

Дихальна система. Жаба дихає атмосферним повітрям за допомогою легень і шкіри. Легені подібні до мішків. їхні стінки пронизані численними кровоносними судинами, у яких відбувається газообмін. Горло жаби кілька разів на хвилину відтягується вниз, внаслідок чого в ротовій порожнині утво­рюється розріджений простір, і повітря через ніздрі проходить у ротову порожнину, а звідти — в легені. Назад воно виштов­хується під дією м’язів стінок тіла. Легені жаби розвинені слабко, тому шкірне дихання для неї так само важливе, як і легеневе. Газообмін можливий Якщо жабу помістити у суху посудину, то шкіра в неї невдовзі висихає і тварина може загинути. У воді жаба повністю пере­ходить на шкірне дихання.

Кровоносна система. Серце жаби міститься в передній частині тіла, під грудиною. Воно має три камери: шлуночок і два передсердя. Навперемінно скорочуються то обидва передсердя, то шлуночок.

Праве передсердя містить тільки венозну кров. Ліве — тільки артеріальну, а в шлуночку кров частково змішана.

Кровоносні судини йдуть від шлуночка так, що лише в голов­ний мозок надходить чиста артеріальна кров, а все тіло дістає змішану кров.

У жаби кров з шлуночка тече артеріями в усі органи й тканини, а з них венами повертається в праве передсердя — це велике коло кровообігу. Крім того, з шлуночка кров надходить у легені та в шкіру, а з легень — назад у ліве передсердя — це мале коло кровообігу. У всіх хребетних тварин, крім риб, два кола кровообігу: мале — від серця до органів дихання і назад до серця; велике — від серця артеріями до всіх органів і від них назад до серця.

Обмін речовин у земноводних відбувається повільно. Темпе­ратура тіла жаби залежить від температури навколишнього середовища: підвищується в теплу пору року і знижується в холодну пору. У спеку температура тіла жаби підтримується на низькому рівні внаслідок випаровування вологи з поверхні її шкіри. Як і риби, жаби та інші земноводні — холоднокровні тварини. Тому при похолоданні жаби стають млявими, нама­гаються забратися туди, де тепліше, а на зиму й зовсім впадають у сплячку.

Центральна нервова система та органи чуттів земноводних складаються з тих самих відділів, що й у риб В Але в земно­водних передній мозок розвинений більше, ніж у риб: у ньому вже можна розрізнити два горбочки — великі півкулі. Тіло в земноводних знаходиться близько до землі, і їм не треба підтримувати рівноваги. Через те мозочок, який координує рухи, розвинений у них менше, ніж у риб.

Будова органів чуттів відповідає наземному способові життя земноводних. Наприклад, кліпаючи повіками, жаба видаляє порошинки з очей і зволожує їхню поверхню.

У земноводних, як і в риб, є внутрішнє вухо. Проте в повітрі звукові хвилі поширюються набагато гірше, ніж у воді. Тому в жаб розвинулося ще й середнє вухо, яке посилює слух. Починається воно барабанною перетинкою — тонкою круглою плівочкою ззаду очей. Сприйняті нею звукові коливання через слухову кісточку передаються у внутрішнє вухо.