Особливості зовнішньої будови й пересування жаб залежно від середовища життя

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 02-11-2010

Середовище життя жаб. Жаби водяться майже на всій території нашої країни, крім Далекої Півночі, Сибіру та високо­гірних районів. Живуть вони в сирих місцях: у болотах, вологих лісах, на луках, на берегах прісноводних водойм або у воді, їхня поведінка багато в чому визначається вологістю.

Коли сухо, жаби деяких видів ховаються від сонця, а після його заходу й у дощову погоду виходять на полювання. Інші види живуть у воді або біля самої води, тому вони полюють і вдень.

Живляться жаби різними комахами, переважно жуками й двокрилими, але їдять також павуків, наземних і водяних черевоногих молюсків, а іноді й мальків риб. Свою здобич жаби підстерігають, нерухомо сидячи в потайному місці.

На полюванні основну роль відіграє зір. Помітивши комаху чи іншу дрібну тварину, жаба швидко викидає з рота широкий липкий язик, до якого й прилипає жертва. Жаби ловлять лише рухому здобич.

Активні жаби тільки в теплу пору року. Коли настає осінь, вони йдуть на зимівлю. Наприклад, трав’яні жаби зимують на дні незамерзаючих водойм, у верхів’ях річок або струмків, скупчуючись десятками й сотнями особин. Гостроморда жаба на зиму ховається в тріщини грунту.

Зовнішня будова. Тіло в жаби коротке, велика плоска голова без різких меж переходить у тулуб. У земно­водних, на відміну від риб, голова з’єднана з тулубом рухомо. Хоч у жаби й немає шиї, вона все-таки може трохи нахиляти голову.

На голові помітні двоє великих опуклих очей, захищених повіками: шкірястою — верхньою і прозорою рухомою — ниж­ньою. Жаба часто мигає. При цьому волога шкіра повік змочує поверхню очей, оберігаючи їх од висихання. Ця особливість розвинулася в жаби внаслідок наземного способу її життя. Риби, очі яких постійно перебувають у воді, повік не мають. Попереду очей на голові в жаби помітна пара ніздрів. Це не тільки отвори органів нюху.

Жаба дихає атмосферним повітрям, що надходить у її ор­ганізм крізь ніздрі. Очі й ніздрі містяться на верхній частині голови.

Ховаючись у воду, жаба виставляє назовні тільки очі та ніздрі. При цьому вона може дихати атмосферним повітрям і бачити те, що відбувається навколо. Позаду кожного ока на голові видно невеликий кружечок, затягнутий шкірою. Це зовнішня частина органа слуху — барабанна перетинка. Внут­рішнє вухо жаби, як і в риб, міститься в кістках черепної коробки.

У жаби добре розвинені парні кінцівки — передні і задні ноги. І ті й ті складаються з трьох основних відділів. У передній нозі розрізняють плече, передпліччя і кисть. У жаби кисть закінчується чотирма пальцями (п’ятий палець у неї недороз­винений) .

Відділи задньої ноги називають стегном, гомілкою і стопою. Стопа закінчується п’ятьма пальцями, з’єднаними між собою плавальною перетинкою. Відділи кінцівок рухомо зчленовані між собою за допомогою суглобів. Задні ноги значно довші й міцніші за передні, вони відіграють основну роль у пере­суванні.

Сидячи, жаба спирається на злегка зігнуті передні кінців­ки, задні в цей час складені й притулені до боків тіла.

Швидко випростуючи їх, жаба робить стрибок. Передні ноги при цьому захищають тварину від удару об землю. Плаває жаба, підтягуючи й випростуючи задні кінцівки, а передні притискаючи до тіла.

Шкіра в усіх сучасних земноводних гола. У жаби во­на завжди волога від слизу, що його виділяють шкірні залози.

Вода з навколишнього середовища (з водойм, дощова або роса) потрапляє в організм жаби крізь шкіру і з їжею. Жаба ніколи не п’є воду.

Скелет жаби складається з таких самих основних відділів, як і скелет окуня, проте у зв’язку з напівназемним способом життя і розвитком ніг у його будові є ряд особливостей.

На відміну від риб у жаби є шийний хребець. Він нерухомо з’єднаний з черепом. За ним ідуть тулубові хребці з бічними відростками (ребра в жаби не розвинені).

Шийний і тулубові хребці мають верхні дуги,, які захищають спинний мозок. Хребет у жаби, як і в усіх інших безхвостих земноводних, закінчується довгою хвостовою кісткою.

У тритонів та інших хвостатих земноводних цей відділ хребта складається з великої кількості рухомо з’єднаних між собою хребців.

У черепі жаби менше кісток, ніж у черепі риб. У зв’язку з тим, що жаба дихає легенями, зябер у неї немає.

Кожна кінцівка складається з трьох основних відділів. Кінцівки сполучені з хребтом за допомогою кісток, які утворюють пояси кінцівок. Пояс передніх кінцівок (груднина, дві воронячі кістки, дві ключиці та дві лопатки) має вигляд дуги і розміщений у товщі м’язів. Пояс задніх кінцівок утворений зрощеними тазо­вими кістками й щільно прикріплюється до хребта. Він є опорою для задніх кінцівок.

Розмноження і розвиток риб

1

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 01-11-2010

Органи розмноження. Окуні, як і більшість риб, роздільно­статеві. У порожнині тіла в самок міститься великий яєчник, у якому розвиваються яйцеклітини (ікринки), а в самців — пара довгих сім’яників. У період розмноження сім’яники напов­нюються густою білою рідиною — молочком. У ньому містяться мільйони сперматозоїдів. Статеві органи відкриваються назовні на черевній частині тіла статевим отвором.

Нерест. Коли статеві клітини дозрівають, у риб з’являється інстинкт розмноження. Тоді вони переходять у місця, найбільш сприятливі для розвитку їхнього потомства. Риби одних видів припливають з моря в річки, а інших, навпаки,— з річок у море. Це так звані прохідні риби. Для відкладання ікри вони долають великі відстані.

Складну інстинктивну поведінку риб у період розмноження називають нерестом.

На Далекому Сході хід деяких лососевих (кети, горбуші) для викидання ікри є цікавим видовищем: величезні табуни риб рухаються проти течії, долаючи всі перешкоди. На порогах риби вискакують з води, а на мілких місцях буквально повзуть по дну, виставляючи спину над водою. У верхів’ях річок вони відкладають ікру і до краю знесилені, скочуються вниз за течією. Багато з них при цьому гине. До прохідних риб, що постійно живуть у морі, а для розмноження заходять у річки, належать також осетрові та деякі інші риби.

Вугри, які мають довге змієподібне тіло, живуть у прісних водоймах, а для розмноження пливуть з річок Європи та Північної Америки в Атлантичний океан. Багато риб розмножуються на мілководді своїх водойм.

Окунь досягає статевої зрілості на другому році життя. Його нерест починається лише після того, як розтане лід на водоймах. За деякий час до нересту забарвлення окунів стає особливо яскравим. Вони збираються табунами в затонах, у старорічищах та в інших місцях, де вода мілка й без течії.

Самки викидають склеєну у вигляді стрічок ікру на водяні рослини. Самці в цей час випорскують молочко. Рухливі сперма­тозоїди підпливають до ікринок і проникають у них.

Розвиток. Запліднена ікринка ділиться. Утворюється бага­токлітинний зародок, на черевній частині якого видно жовтковий мішок — надлишок запасів поживних речовин ікринки. В окуня через 9—14 днів після запліднення личинка залишає оболонку ікринки й починає самостійно живитися спочатку мікроорга­нізмами, а потім — дрібними рачками та іншими тваринами, завислими у товщі води. Через певний час личинка стає схожою на дорослого окуня — це мальок. Він росте порівняно швидко: приблизно через 2 місяці довжина його досягає 2 см, а через рік молодий окунь стає завдовжки 10 см.

Турбота про потомство. Ікра окуня часто гине внаслідок виси­хання водойм, а личинки й мальки — від ворогів. Лише завдяки тому, що під час нересту самка викидає до 300 000 ікринок, частина потомства досягає дорослого стану. Кількість ікринок у риб інших видів може бути ще більша: наприклад, тріска викидає їх кілька мільйонів.

Ті види риб, яким властива турбота про потомство, від­кладають звичайно невелику кількість ікринок, але їхня ікра, личинки й мальки не гинуть у такій великій кількості.

Самець триголкової колючки будує з водоростей гніздо у формі муфти й охороняє ікринки, відкладені туди самками. Розчепіривши колючки, він люто нападає на риб, що наближаються до гнізда, очищає його від сміття, лагодить, підгрібає грудними плавцями свіжу воду. Кілька днів самець стереже мальків і не дає їм відходити далеко від гнізда. Таким чином він зберігає молоде потомство.

Ще самовідданіше турбується про потомство африканська прісноводна риба тиляпія: самець виношує ікринки в ротовій порожнині, і навіть мальки в разі небезпеки ховаються в рот батька. Самці морського коника виношують ікринки в сумці на череві

Нервова система, органи чуттів і поведінка риб

3

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 31-10-2010

Спинний мозок. Центральна нервова система в риб, як і в ланцетника, має вигляд трубки, її задній відділ — спинний мозок — міститься в каналі хребта, утвореному верхніми дугами хребців. Від спинного мозку між кожною парою хребців управо і вліво відходять нерви, що керують роботою м’язів тіла, плавців та органів, розміщених у порожнині тіла.

Нервами від чутливих клітин на тілі риби в спинний мозок надходять сигнали про подразнення.

Головний мозок. У риб та в інших хребетних тварин передня частина нервової трубки видозмінена в головний мозок, захи­щений кістками черепної коробки. У хребетних розрізняють п’ять відділів головного мозку: передній мозок, проміжний мозок, середній мозок, мозочок і довгастий мозок. Усі відділи головного мозку мають велике значення в життєдіяльності риб. Наприклад, мозочок керує координацією рухів і рівновагою тварини. Довга­стий мозок поступово переходить у спинний мозок. Він відіграє велику роль у керуванні диханням, кровообігом, травленням та іншими дуже важливими функціями організму.

Органи чуттів дають змогу рибам добре орієнтуватися в навколишньому середовищі. Важливу роль при цьому відіграють очі. Окунь бачить лише на порівняно близькій відстані, але розрізняє форму й колір предметів.

Перед кожним оком риби є по два отвори — ніздрі, які ведуть у сліпий мішок з чутливими клітинами. Це орган нюху.

Органів слуху зовні не видно, вони містяться справа й зліва в кістках задньої частини черепа. Завдяки щільності води звукові хвилі добре передаються через кістки черепа й сприй­маються органами слуху риби. Досліди показали, що риби можуть чути кроки людини, яка йде берегом, дзеленчання дзвоника, постріл.

Органи смаку — чутливі клітини, що містяться в окуня, як і в інших риб, не тільки в ротовій порожнині, а й на всій поверхні тіла. Так само розкидані й дотикові клітини. У деяких риб (наприклад, у сома, коропа, тріски) на голові е дотикові вусики.

Для риб характерний особливий орган чуттів — бічна лінія. Зовні видно ряд отворів. Вони сполучені з каналом, розта­шованим у шкірі риб. У каналі містяться чутливі клітини, з’єд­нані з особливим нервом, що проходить під шкірою. Бічна лінія сприймає напрям і силу течії води. Завдяки бічній лінії навіть осліплена риба не наштовхується на перешкоди і може ловити рухому здобич.

Рефлекси риб. Спостерігаючи за поведінкою окуня в акваріумі, можна помітити, що він на подразнення відповідає двояко.

Якщо до окуня доторкнутися, він миттю шугоне вбік. Так само швидко реагує на їжу: як жадібний хижак, окунь стрім­голов кидається на свою здобич (на дрібних риб і різних безхребетних — ракоподібних, черв’яків). Збудження від побаче­ної здобичі йде зоровим нервом у центральну нервову систему й відразу ж від неї руховими нервами передається до м’язів. Окунь пливе до жертви й хапає її. Така реакція організму на подразнення природжена, а такі рефлекси називаються, як ви вже знаєте, природженими, або безумовними. У всіх тварин одного виду безумовні рефлекси однакові. Вони передаються від покоління до покоління.

Якщо годування риб в акваріумі супроводжувати якимись діями (умовами), наприклад засвічувати лампочку або постуку­вати об скло, то через певний час такий сигнал починає приваб­лювати риб сам собою, без підгодовування. На подібні сигнали в риб виробляються набуті, або умовні, рефлекси, що виникають за певних умов.

На відміну від природжених рефлексів умовні рефлекси не є спадковими. Вони індивідуальні й виробляються протягом усього життя тварин.

Внутрішні органи риб

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 30-10-2010

Порожнина тіла. У тулубному відділі риб під хребтом є велика порожнина тіла, у якій містяться внутрішні органи.

Травна система. Окунь — хижак. Він живиться різними вод­ними тваринами, у тому числі й рибами інших видів. Свою здобич окунь захоплює втримує гострими зубами, що є на щелепах. Проковтнута їжа проходить через глотку й стравохід у шлунок. Окунь ковтає свою здобич цілою, тому його шлунок може дуже розтягуватися. Мікроскопічні залози стінок шлунка виділяють шлунковий сік. Під його дією їжа починає перетрав­люватися. Частково змінена, вона проходить потім у тонку кишку, де на неї діють травний сік підшлункової залози й жовч, що над­ходить з печінки. Запас жовчі збирається в жовчному міхурі. Поживні речовини проникають крізь стінки в кров, а неперетравлені рештки надходять у задню кишку й викидаються назовні.

Дихальна система. Риба дихає розчиненим у воді киснем постійно заковтуючи воду. З ротової порожнини вода виходить назовні через зяброві щілини, якими пронизані стінки глотки, й омиває органи дихання — зябра. В окуня вони складаються із зябрових дуг, на кожній з яких з одного боку містяться яскраво-червоні зяброві пелюстки, а з другого — білясті зяброві тичинки. Зяброві тичинки — цідильний апарат: вони не дають здобичі вислизнути через зяброві щілини. Зяброві пелюстки, пронизані тонесенькими кровоносними судинами — капілярами. Через тонкі стінки зябрових пелюсток у кров проникає розчинений у воді кисень, а з крові у воду видаляється вуглекислий газ. Якщо кисню мало, то риби підіймаються до поверхні води й починають хапати повітря ротом. Довго, перебуваючи у воді, бідній на кисень, риби можуть загинути. Узимку під кригою у водоймах іноді бракує кисню. Тоді настає задуха риби. Щоб запобігти цьому, слід прорубати ополонки.

Висохлі зяброві пелюстки не можуть пропускати кисень і вуглекислий газ. Тому на суші риба швидко гине. Ніжині зябра зовні прикриті зябровими кришками.

Кровоносна система риб замкнута. Вона складається із серця і судин. Судини, якими кров тече від серця, називаються артеріями, судини, якими кров тече до серця,— венами. Серце в риби двокамерне. Воно складається з передсердя і шлуноч­ка, м’язові стінки яких по черзі скорочуються. З передсердя кров виштовхується в шлуночок, а з нього — у велику артерію — черевну аорту. Зворотному рухові крові перешкоджають клапани. Черевна аорта веде до зябер. Кров, що тече по них, має темне забарвлення, вона насичена вуглекислим газом і нази­вається венозною. У зябрах судини розгалужуються на капіляри. Кров у капілярах звільняється від вуглекислого газу й насичу­ється киснем. У судинах, що відходять від зябер, тече вже яскраво-червона, насичена киснем артеріальна кров. Вона влива­ється в спинну аорту, яка тягнеться вздовж тіла під хреб­том. У хвостовому відділі спинна аорта проходить крізь нижні дуги хребців.

Від спинної аорти відходять менші артерії, які, розгалу­жуючись у різних органах, переходять у капіляри. Крізь стінки цих капілярів у тканини надходить кисень і поживні речовини, а з них у кров — вуглекислий газ та інші продукти життєдіяльності. Поступово яскраво-червона артеріальна кров темніє, перетворю­ється на венозну, що містить у собі багато вуглекислого газу і мало кисню. Венозна кров збирається у венах і по них над­ходить у передсердя. Таким чином кров безперервно цирку­лює по одному замкнутому колу кровообігу.

Видільна система. У верхній частині порожнини тіла лежать дві стрічкоподібні червоно-бурі нирки В. У капілярах нирок з крові відфільтровуються продукти розпаду, утворюючи сечу. Сеча двома сечоводами проходить у сечовий міхур, що від­кривається назовні позаду анального отвору.

Обмін речовин. В організмі риб, як і в інших живих орга­нізмах, відбуваються процеси, що забезпечують їхній ріст, життє­діяльність, відтворення, постійний контакт і обмін із зовнішнім середовищем. Сукупність цих процесів називається обміном речовин живих організмів.

Скелет, м’язи і плавальний міхур річкового окуня

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 29-10-2010

Скелет окуня складається з великої кількості кісток. Його основу становить хребет, що тягнеться вздовж усього тіла риби від голови до хвостового плавця. Хребет утворений з численних хребців (в окуня їх 39—42).

Коли окунь розвивається в ікринці, у нього на місці май­бутнього хребта з’являється хорда. Пізніше навколо неї вини­кають хребці. У дорослого окуня від хорди залишається тільки хрящоподібні рештки між хребцями.

Кожний хребець складається з тіла й верхньої дуги, яка закінчується довгим верхнім відростком. У своїй сукупності верхні дуги разом з тілами хребців утворюють хребетний канал, у якому міститься спинний мозок.

У тулубному відділі тіла до хребців збоку приєднуються ребра. У хвостовому відділі ребер немає; кожен розміщений у ньому хребець має нижню дугу, що закінчується довгим ниж­нім відростком.

Спереду з хребтом з’єднується скелет голови — череп. Скелет мають і плавці. У парних грудних плавцях він сполучений з хребтом кістками плечового пояса. Кістки, що з’єднують скелет парних черевних плавців з хребтом, в окуня не розвинені.

Скелет має велике значення: він є опорою для м’язів і захи­щає внутрішні органи.

М’язи. Під шкірою риб містяться прикріплені до кісток м’язи, які утворюють мускулатуру. Найсильніші з них є на спинній частині тулуба й у хвостовому відділі. Скорочуючи й розслаблюючи м’язи, риба вигинається, що допомагає їй руха­тися. У голові та біля плавців містяться м’язи, які рухають щелепи, зяброві кришки і плавці.

Плавальний міхур. Річковий окунь, як і інші риби, важчий за воду. Триматися у воді йому допомагає плавальний мі­хур. Він міститься в черевній порожнині зверху над кишеч­ником і має форму напівпрозорого мішечка, наповненого газом.

Плавальний міхур утворюється в зародка окуня як виріст кишечника з боку спини. На стадії личинки зв’язок міхура з кишечником втрачається. На 2—3-ю добу після вилуплення личинка спливає до поверхні води і заковтує атмосферне повітря, яким заповнюється плавальний міхур. У противному разі личинка не може плавати й гине.

Регулюючи об’єм плавального міхура, окунь тримається на відповідній глибині, спливає або занурюється у воду. Із стиснен­ням міхура надлишок газу поглинається кров’ю в капілярах внутрішньої поверхні міхура. Якщо міхур розширюється, то газ із крові надходить до нього. Коли риба опускається на глибину, об’єм міхура зменшується і щільність тіла окуня збіль­шується. Це сприяє швидкому занурюванню. Під час спливання об’єм міхура збільшується, і риба стає трохи легшою. Поки вона перебуває на тій самій глибині, об’єм міхура не змінюється. Таким чином риба, не рухаючись, може триматися на одному рівні, ніби висіти у товщі води.

На відміну від річкового окуня, в інших риб, наприклад коропа, ляща, плітки, оселедця, між кишкою й плавальним міхуром усе життя зберігається тонка трубочка, так звана по­вітряна протока. Надлишок газу виходить через цю протоку в кишечник, а звідси через рот і зяброві щілини — у воду.

Основна функція плавального міхура — забезпечувати плаву­чість риб. Крім того, він дає змогу рибам краще чути, бо як хороший резонатор посилює звуки.

Риби. Річковий окунь — представник кісткових риб

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 28-10-2010

Риби — водяні тварини, пристосовані до життя у прісних водоймах і морській воді. Вони мають твердий скелет (кістковий, хрящовий або частково закостенілий).

Розглянемо особливості будови і життєдіяльності риб на прикладі річкового окуня.

Середовище життя і зовнішня будова. Річковий окунь живе в прісноводних водоймах (у повільних річках та в озерах) Європи, Сибіру й Середньої Азії. Вода чинить помітний опір тілам, що рухаються в ній. Окунь, як і багато інших риб, має обтічну форму — це допомагає йому швидко плавати у воді. Голова окуня поступово переходить у тулуб, а тулуб — у хвіст. На загостреному передньому кінці голови міститься рот з губами, який може широко розкриватися.

На верхній частині голови видно дві пари невеликих отворів — ніздрі, які ведуть до органа нюху. З боків голови є двоє великих очей.

Плавці. Вигинаючи сплюснуте з боків тіло і хвіст то вправо, то вліво, окунь рухається вперед. У плаванні велику роль віді­грають плавці. Кожний з них складається з тонкої шкірної пере­тинки, що підтримується кістковими плавцевими променями. Розчепірюючись, промені розтягують шкірну перетинку, і поверхня плавця збільшується. На спині в окуня є два спинних плавці: великий передній і трохи менший задній. Кількість спинних плавців у різних риб може бути різна. На кінці хвоста міститься великий дволопатевий хвостовий плавець, на нижній частині хвоста — анальний. Усі ці плавці непарні. Є в риби і парні плавці — їх завжди дві пари. Грудні парні плавці (передня пара кінцівок) містяться в окуня з боків тіла позаду голови, черевні парні плавці (задня пара кінцівок) — на нижній частині тулуба. Основну роль у русі вперед відіграє хвостовий плавець.

Парні плавці допомагають рибі робити повороти, зупинятися, повільно рухатися вперед і зберігати рівновагу.

Спинні та анальний плавці надають тілу риби стійкості під час руху і крутих поворотів.

Покриви і забарвлення. Тіло окуня вкрите кістковими лусочками. Кожна лусочка своїм переднім краєм заходить у шкіру, а заднім — налягає на лусочку наступного ряду. Усі разом вони утворюють захисний покрив — луску, що не зава­жає рухові тіла.

Водночас із ростом риби збільшуються і лусочки, з них можна дізнатися про вік риби.

Зовні луска вкрита шаром слизу, що його виділяють шкірні залози. Слиз зменшує тертя тіла риби об воду і захищає тварину від бактерій та цвілевих грибів.

Як і в більшості риб, в окуня черево світліше за спину. Зверху забарвлення спини майже зливається з темним дном, а знизу світле черево менш помітне на світлому фоні поверхні води.

Забарвлення тіла окуня залежить від навколишнього сере­довища. У лісових озерах з темним дном воно темне, іноді там трапляються навіть зовсім чорні окуні. У водоймах зі світлим піщаним дном живуть окуні зі світлим яскравим забарвленням. Окунь часто ховається в заростях. Тут зеленавий колір його боків з вертикальними темними смугами робить окуня непомітним. Таке захисне забарвлення допомагає рибі ховатися від ворогів і краще підстерігати здобич.

З боків на тілі окуня від голови до хвоста проходить вузька темна бічна лінія. Це особливий орган чуттів, з будовою та значенням якого ви ознайомитеся далі.

Ланцетник — нижча хордова тварина

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 27-10-2010

Середовище життя і зовнішня будова. У багатьох морях тропічної та помірної зон, зокрема й у Чорному морі, на не­великій глибині в місцях із чистим піщаним дном живуть маленькі (завдовжки 4—8 см) напівпрозорі тварини — ланцетники. Тіло ланцетника блідо-рожеве, з боків сплюснуте, на передньому й задньому кінцях загострене. Хвостовий відділ облямований шкірною складкою — хвостовим плавцем, що своєю формою нагадує гострий з обох боків хірургічний інструмент — ланцет (звідси назва — ланцетник). Більшу частину часу ланцетник проводить, зарившись у пісок і виставивши назовні передній кінець тіла, на якому міститься рот, оточений 10—20 парами щупалець. Якщо ланцетника потривожити, він відпливає на невелику відстань і знову заривається в грунт.

Хорда. Хордові тварини. Уздовж спинної частини тіла лан­цетника тягнеться хорда — твердий пружний стрижень, який складається з особливих клітин, що тісно прилягають одна до одної. Хорда виконує роль внутрішнього скелета Щ. Вона є опорою для внутрішніх органів і надає тілу певної пружності, що має велике значення при зариванні в грунт. У ланцетника хорда зберігається все життя.

Далі ми ознайомимося з іншими тваринами, які мають хорду в дорослому віці або лише під час зародкового розвитку.

У ланцетників немає ні черепа, ні головного мозку. Тому їх відносять до групи безчерепних. Риби, земноводні, плазуни, птахи, ссавці мають хорду тільки на стадії личинки та під час зародкового розвитку. В дорослих хорда замінюється хря­щовим (у хрящових риб) або кістковим хребтом, який скла­дається з окремих хребців. Тому таких тварин об’єднують у групу хребетних.

М’язи в ланцетника Містяться з боків від хорди у вигляді двох стрічок. Ланцетник може робити досить одноманітні рухи. Вигинаючи тіло то в один, то в другий бік, він плаває й зари­вається в грунт.

Травна система. На передньому кінці тіла міститься ротовий отвір, оточений передротовою заглибиною із щупальцями. Дрібні планктонні організми або частинки їжі з водою через рот потрапляють у широку глотку, прилипають до її внутрішньої поверхні, склеюються слизом у грудочки і надходять у кишеч­ник, де перетравлюються. Вода виходить назад крізь зяброві щілини в стінці глотки. Неперетравлені рештки їжі виводяться назовні через анальний отвір на черевці біля хвостового плавця

Органи дихання ланцетника — це зябра, за допомогою яких він дихає розчиненим у воді киснем. Дихання відбувається водночас із живленням. У стінках глотки є дуже багато отворів — зябрових щілин. Навколо них у тканинах містяться капіляри, у яких відбувається газообмін між водою і кров’ю. З води в кров переходить кисень, а з крові у воду — вуглекислий газ. Зовні зябрових щілин не видно, бо вони прикриті шкірними складками, які захищають їх від засмічення піском.

Кровоносна система замкнута і складається з двох основних кровоносних судин — спинної і черевної. Черевною судиною кров, насичена вуглекислим газом, тече вперед до зябрових капілярів. Тут вона віддає вуглекислий газ, і збагачується киснем і тече по черевній судині. Серця в ланцетника немає, кров рухається завдяки скороченням стінок кровоносних судин.

Органи виділення в ланцетника мають таку саму будову, як і в кільчастих червів, але вони розміщені вздовж глотки й відкри­ваються в навколозяброву порожнину.

Нервова система являє собою нервову трубку, що тягнеться вздовж спини над хордою. Нервова трубка складається з нервових клітин і по всій довжині має однакову будову. Головного мозку в ланцетника немає.

Від нервової трубки до внутрішніх органів і поверхні тіла відходять численні нерви, які сприймають хімічні й механічні подразнення. У ланцетника дуже слабко розвинені органи чуттів, немає органів слуху і зору. Роль органів зору виконують світлочутливі клітини, розміщені рівномірно над нервовою трубкою. Вони здатні лише відрізняти світло від темряви. Відчувши світло, ланцетник заривається в пісок. На тілі лан­цетника є клітини дотику.

Докладно вивчаючи розвиток і будову ланцетника, академік Олександр Онуфрійович Ковалевський виявив, що за ба­гатьма ознаками (наявністю хорди, будовою і розміщенням нервової системи тощо) ланцетник — справжня хордова тварина. Водночас він подібний і до кільчастих червів: у нього майже така сама будова органів виділення, немає серця й головного мозку. Вивчення його будови допомагає вченим з’ясувати по­ходження всіх хордових, до яких належить і сама людина.