Турухтан

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 07-11-2011

ТУРУХТАН (Phylomachus pugnax) належить до родини Бекасині. На­весні самці прикрашаються великими бойовими комірами, які захища­ють шию і груди та зникають восени. Верхній бік крил — буро-сірий, хвіст — чорно-сірий, черевце — біле; решта оперення буває надзвичайно різноманітна як за кольором, так і за візерунком; особливо різноманітне забарвлення коміра, і неможливо знайти двох самців, які були б схожі один на одного оперенням. Але в одного і того самого птаха щороку на пір’ї з’являється той самий малюнок і те саме забарвлення. Батьківщина турухтанів — північ Старого Світу, хоча окремі екземпляри траплялися і в Північній Америці; під час перельоту птахи ці відвідують усі європей­ські й азійські краї і всю Африку. Улюблені місця турухтанів — великі та плоскі болота.

До і після часу розмноження поведінка самців і самок абсолютно од­накова. Уранці та ввечері вони зайняті пошуками поживи, яка складаєть­ся зі всіляких водяних тварин, черв’яків, комах, а також насіння.

Але коли настає час об’єднання в пари, поведінка турухтанів зміню­ється. Між самцями без жодної видимої причини починаються безпе­рервні бійки. У них немає іншої зброї, окрім м’якого, з тупими краями дзьоба — знаряддя далеко не небезпечного, яким вони ніколи не можуть ні поранити, ні дзьобнути до крові; найбільша невдача, яка може спіткати бійця, — це якщо супротивник схопить його за язика і смикатиме потро­ху за нього. Нарости на голові захищають її, як шолом, а густий шийний комір відіграє роль лицарського щита.

Гніздо влаштовується оддалік від місця поєдинків, на якій-небудь ку­пині в болоті, і являє собою ямку, бідно вистелену травою. Самка наси­джує знесені нею 3—4 яйця протягом 22—23 днів і може служити живим докором самцю, який зовсім не піклується про своє потомство.

Тупайєві

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 06-11-2011

ТУПАЙЄВІ, родина Тupaiidae. Для всіх видів роду Тупайї характерні пухнастий, перистий хвіст, великі опуклі очі, помірно великі закругле­ні вуха, зубна система, що складається з 38 зубів, і тонка кільцеподібна кістка, що замикає ззаду очні западини. Звичайна тупайя (Тuраіа glis) відрізняється від інших видів, окрім своїх розмірів, ще довгим хвостом і забарвленням хутра. У неї темно-буре хутро, яке переходить у чорне, з рудуватим відтінком на нижньому боці тіла, на голові і на хвості — впере­між із сірим. Горло червонувато-сіре; по потилиці проходить сіра попере­чна смужка, а по спині — темно-бура поздовжня смуга. Окреме волосся на спині має сірі та темно-бурі кільця. Утім, це забарвлення залежно від житла тупай дуже змінюється і буває світло-бурого й іржаво-бурого від­тінків, що і призвело до встановлення багатьох різновидів. Довжина тулу­ба тупайї досягає майже 20 см, хвіст має таку ж саму довжину.

Зона поширення цієї тварини досить велика. Вона охоплює приблиз­но Борнео, Яву і Суматру, Малаккський півострів разом із Бірмою до Ас­саму, південні схили Гімалаїв до Непалу, де тупайя трапляється на висоті 1000—2000 м над рівнем моря.

Водиться тупайя в лісах, бамбукових гаях і чагарниках. Іноді добро­вільно заходить у житла і поселяється там.

Трясогузкові

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 05-11-2011

ТРЯСОГУЗКОВІ (Motacillidae) характеризуються надзвичайно струн­кою статурою, довгим хвостом, стрункими ногами і строкатим оперенням. Належать до ряду Горобцеподібні. Більшість видів трясогузок водиться у Старому Світі та поширені тут у будь-якому кліматі; їхнім улюбленим місцеперебуванням є зони, багаті на воду. Північні види трясогузок — перелітні птахи; південні належать до кочівних; нарешті, деякі окремі види — осілі птахи. їхні рухи спритні та граціозні; ходять вони кроками, обачно, киваючи головою при кожному кроці. їхній голос не дуже мило­звучний. Живляться комахами, їхніми личинками, а також деякими нижчими водяними тваринами. Гніздо — досить погана споруда із прутиків, вимощена шерстю і розміщена поблизу води в нірці або заглибленні.

Представником родини є біла трясогузка (Motacilla alba). Завдовжки вона 20 см, розмах крил — 28, довжина крила дорівнює 8,5, хвоста — 9,8 см. Трясогузка населяє всю Європу, включаючи Ісландію, а також Гренландію, Західну і Середню Азію. Узимку вона проникає навіть усе­редину Африки, хоча окремі екземпляри зимують у Південній Європі. У Німеччині білі трясогузки з’являються на початку березня, а за спри­ятливої погоди часто вже наприкінці лютого. Відлітають вони лише у жовтні, а іноді й пізніше. Трясогузки уникають високостовбурних лісів і гір за лісовою межею. Загалом селяться буквально всюди. Вони добре уживаються з людиною, охоче гніздяться поблизу її жител, пристосову­ються до будь-яких обставин і тому досить звичайні навіть у великих містах. Літають легко і швидко, то підіймаючись, то опускаючись, до­вгими дугоподібними лініями, причому переважно низько над водою або землею на невеликі дистанції. Проте можуть відразу пролетіти велику відстань. Бажаючи сісти, раптово опускаються вниз і лише над самою землею розширюють хвіст, щоб дещо послабити силу падіння. Спів, який вони виконують у спокої, під час бігу або польоту, хоч і досить простий, але не позбавлений приємності. Стосовно інших птахів вони виявляють мало приязності, швидше ставляться до них неприязно.

Жовта трясогузка (MoiacUla flava) відрізняється від інших коротким хвостом і шпороподібним кігтем заднього пальця.

Трупіалові

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 04-11-2011

ТРУПІАЛОВІ, родина Isteridae, включає птахів різних розмірів, по­чинаючи завбільшки з ворон і закінчуючи розмірами зяблика. Подо­вжене тіло, міцна будова тіла, довгий дзьоб і м’яке блискуче оперення з переважними чорним, жовтим і червоним кольорами є їх відмітними ознаками. Трупіали поширені виключно в Америці; всі види цих птахів товариські, спритні і добре співають; вони населяють ліси і живляться дрібними хребетними, комахами, м’якотілими, плодами і насінням. їхні гнізда, які за вишуканістю перевершують навіть гнізда ткачиків, підвішені на деревах колоніями.

Найвідоміший із північноамериканських видів цієї родини — балтиморський тру піал. Він характеризується дзьобом, що при­микає до оперення лоба на зразок носика глека, сильними довгополими ногами з гострими кігтями, закругленим хвостом, що ступінчасто коротшає з боків; переважний колір оперення — вогненно-оранжевий.

Навесні, незабаром після своєї появи, ці суто літні птахи починають класти яйця; їхні гнізда влаштовуються по-різному, залежно від клімату. У південних штатах вони звиваються з так званого іспанського моху; у північних же — підвішуються до гілок дерев і вимощуються з ніжного пуху і ниток; нерідко в їхніх гніздах знаходять цілі мотки ниток і шовку, які їм вдається вкрасти. Закінчивши спорудження гнізда, самка кладе 4—6 яєчок. Рухи трупіалів красиві і правильні, політ легкий і прямий, але осо­бливу досконалість вони виявляють під час лазіння. їхній спів простий, але вельми приємний, завдяки його повноті, силі та милозвучності.

Трубкозуб Африканський

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 03-11-2011

ТРУБКОЗУБ АФРИКАНСЬКИЙ, або папський (Orycteropus afer), на­лежить до родини Трубкозубі (Oryctervpodidae) ряду Трубкозубі (Tubulidentata). Трубкозуб досягає довжини майже 2 м, з яких на хвіст припадає близько 65 см, маса його 50—60 кг. Шкіра дуже товста і вкрита гладко прилеглим і досить обрідним, жорстким і щетинистим волоссям. Волосся на верхньому боці тіла дещо коротше, ніж на нижньому, де, особливо біля основи пальців, воно стирчить пасмами. Спина і боки мають жовту­вато-бурий колір із рудуватим відтінком, нижній бік і голова світлі, руду­вато-жовті, задня частина, корінь хвоста і кінцівки бурі; новонароджені дитинчата м’ясного кольору.

Трубкозуб живе в Південній і Середній Африці, від східного до за­хідного її берега, населяючи, подібно до броненосців, рівнини, пустинні місцевості і степи, де водяться мурашки і терміти. Це створіння, що живе самотньо, навряд чи більш товариське, ніж броненосці.

Трубкозуб спить цілий день, згорнувшись у глибокій норі, виритій ним самим, яку він закриває за собою, заткнувши отвір землею. Надвечір виходить на пошуки поживи. Бігає не особливо швидко, але робить при цьому дуже своєрідні і досить широкі стрибки. При цьому торкається землі всією ступнею, тримає голову із закладеними назад вухами перпен­дикулярно опущеною до землі, згинає спину і волочить по землі хвіст для підтримування рівноваги. Край морди проходить так низько над землею, що пасмо волосся, яке оточує ніздрі, замітає її. Час від часу трубкозуб зупиняється, щоб прислухатися, чи немає поблизу ворога, і йде далі. При цьому очевидно, що нюх і слух у нього розвинені найкраще. Швидким рухом морди він повертає кінчик носа на всі боки і подекуди допитливо піднімає вгору свою довгу морду, щоб шукати здобич за допомогою нюху. Так він просувається, поки не знайде слід мурашиної дороги. Тримаю­чись її, він доходить до житла мурашок і починає тут полювання абсолют­но так само, як броненосці або справжні мурахоїди.

Він виявляє неймовірну спритність під час риття. Декількох митей йому абсолютно достатньо, щоб зовсім заритися в землю, яким би не був твердим грунт. Риючи, він працює великими кігтями передніх кінцівок і з силою відкидає назад величезні грудки землі; задніми кінцівками він так далеко відкидає за себе вириту землю, що його оточує справжній дощ пилу. Підійшовши до житла мурашок або термітів, трубкозуб спочатку ретельно обнюхує його з усіх боків, потім починає рити й уривається в землю доти, доки не наштовхнеться на головне гніздо або один із го­ловних ходів комах. У такі головні ходи, які в горбиках термітів мають здебільшого 2 см в діаметрі, трубкозуб засуває свій довгий язик, залишає його там, поки він не вкриється мурашками, потім втягує його разом із мурашками до рота і повторює це доти, доки не насититься. Іноді він просто схоплює губами сотні мурашок відразу.

Удосвіта трубкозуб заривається в землю, причому для нього абсолют­но байдуже, знайде він свою нору чи ні, оскільки за декілька хвилин він зариється так глибоко, як вважає за потрібне для того, щоб провести день у цілковитій безпеці. Якщо нора виявляється недостатньо глибокою, то з наближенням небезпеки він риє далі. Ніякому ворогові неможливо проникнути за ним до нори, оскільки він із такою силою викидає вири­ту землю, що будь-яка інша тварина повертається назад. Навіть людині важко рити слідом за ним, і кожен мисливець через декілька хвилин ви­являється абсолютно вкритим землею та піском.

Трубкозуб надзвичайно обережний та боязкий і навіть уночі, почувши щонайменший шум, негайно заривається в землю. Слух дозволяє йому здалека помітити наближення великої тварини або людини; таким чином, він майже завжди виявляється в безпеці, перш ніж ворог наблизиться. Велика сила робить його, втім, здатним захищатися від різних небезпек. Як броненосець, він чимдуж притискається до стін нори, навіть якщо лише наполовину знаходиться в ній, міцно вчіплюється в землю своїми гострими кігтями, згинає спину і з такою силою притискує її догори, що стає майже неможливо відчепити хоча б одну ногу і витягти тварину.

У північних частинах зони його поширення самка приносить у травні-червні єдине дитинча, яке з’являється на світ голим і дуже довго живиться молоком матері. Однорічний трубкозуб дуже вкритий волоссям; пізніше через риття нір під землею волосся дедалі більше і більше стирається.

Лише у країнах, де часто проходять каравани, трубкозуб своїми норами завдає шкоди; взагалі ж він — швидше корисна тварина, ніж шкідлива.

Тритони

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 02-11-2011

ТРИТОНИ (Triturus) належать до ряду Хвостаті земноводні. Відріз­няються від саламандр більш подовженим тулубом, стисненим із боків, а також зубчастим шкірястим гребенем, який проходить посередині спини й уздовж плоского веслоподібного хвоста; живуть у воді, хоча дорослі особини дихають легенями.

Гребенястий тритон (Triturus cristatus) може послужити типовим представником усіх тритонів. Довжина його 13—14 см. Основний колір темно-бурий із чорними, білими і яскраво-жовтими плямами різного розміру. Живе у всій Європі, виключаючи крайні північні краї, і на Кавказі. На кінцівках у нього є перетинки; по землі рухається незграбно, дуже повіль­но, але у воді плаває добре, причому органом руху у нього є хвіст і лише частково ноги. Якщо басейн, у якому живуть тритони, пересихає, то вони продовжують жити на суходолі або впадають у стан, подібний до сплячки, і таким чином переживають несприятливий для них час. У сплячку впада­ють навіть молоді тритони, в яких ще не відпали зябра.

Ці тварини можуть також зносити дуже люті морози і після відліпи благополучно оживають.

Топірець

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 01-11-2011

ТОПІРЕЦЬ (Fratercula arctica) належить до родини Чистунові, вважа­ється одним із найдивніших морських птахів. Він середніх розмірів, має товсту голову, що сидить на короткій шиї, і дивної будови дзьоб. Якщо дивитися на дзьоб збоку, то він трикутної форми, дуже стиснений із бо­ків, має спереду декілька борозенок і закінчується гострим, дуже ріжучим кінцем. Ноги мають по три пальці, сполучені плавальною перетинкою; крила вузькі, хвіст дуже короткий. Верхня частина спини чорна, нижні частини тіла білі, а боки сірі або чорнуваті. Живе топірець у Льодовитому океані і в північній частині Атлантичного океану до 80° пн. ш. На єв­ропейських берегах Льодовитого океану це найчисленніший мешканець пташиних гір. Узимку він часто з’являється у більш південних країнах, хоча не належить до перелітних птахів.

Найпримітніше, що вражає в цьому птахові, — це його дивний політ просто над водою, причому здається, що він ковзає по поверхні хвиль. Топірець також пірнає без жодного напруження, безшумно, і залишається під водою до 3 хв, досягаючи, кажуть, 60 м глибини. Голос топірця від­різняється від голосу інших подібних птахів дуже низьким тоном. Поживу його складають дрібні ракоподібні та маленькі риби, що служать кормом для пташенят. У середині квітня, коли розтане сніг, топірці з’являються на пташиних горах, і кожна пара відшукує свою стару нірку або вириває нову. Самка кладе тільки одне,, порівняно дуже велике, яйце і разом із самцем по черзі насиджує його протягом 5 тижнів. Батьки однаково ніж­но прихильні до дитинчат, і самець бере на себе всі турботи виховання, якщо самка випадково загине.

Товсторіг

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 31-10-2011

ТОВСТОРІГ, або баран канадський сніговий (Ovis canadensis), на­лежить до родини Порожнисторогі підряду Жуйні. Річардсон повідом­ляє, що тварини ходять зазвичай групами від 3 до ЗО особин. Вівці і ягнята утворюють стада; старі барани, за винятком часу спаровування, тримаються окремо по декілька голів або ж живуть поодинці. У грудні вони об’єднуються з вівцями, і тоді відбуваються серйозні поєдинки між баранами. Решту часу тварини мирно живуть між собою. У червні або липні вівці ягняться; вперше мають по одному, пізніше по двоє дитинчат, яких матері дуже скоро починають водити на найнеприступніші висоти.

Способом життя товсторогі барани істотно не відрізняються від своїх родичів, навіть від козерогів. Вони чудово деруться по горах. Як тільки помічають щось незнайоме, то втікають на стрімкі скелі і там стають на самісінький край, щоб оглянути місцевість. Познайомившись із люди­ною, починають боятися її такою ж мірою, як і іншого свого найзлішого ворога — вовка. М’ясо баранів їдять як білі, так і індіанці, але воно має особливий овечий запах, який дуже помітний у самців, особливо в період спаровування.

Під час битви за самку двоє баранів-товсторогів розходяться метрів на п’ятнадцять, потім на повній швидкості мчать один на одного і зіштов­хуються рогами з таким тріском, що гуркіт лунає по околиці на сотні ме­трів. Ця дуель триває доти, доки один із них, оглушений або знесилений, не залишить поле бою.

Токо

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 29-10-2011

ТОКО, або тукан великий (Ramphastos toko), належить до родини Туканові. Оперення його рівномірно-чорне; надхвістя — світло-криваво-червоне; щоки, горло, защічна і передня частина шиї, а також верхні покрив­ні пера хвоста — білі, на живому птахові вони мають злегка жовтуватий відтінок. Досить великий, високий дзьоб яскраво-оранжевого кольору, краї його мають декілька щербин; до спинки і на кінці нижньої поло­винки — вогняно-червоний; кінець верхньої половинки і краю розщепу перед головними пір’їнками — чорні. Перед оком трикутна пляма жовт­ково-жовтого кольору. Очний обід кобальтово-синій, райдужна оболонка темно-зеленого кольору; ноги світло-голубі. Довжина досягає 57 см, дов­жина крила — 23, а хвоста — 14 см.

Великий тукан живе в підвищених частинах Південної Америки від Гвіани до Парагваю включно, але трапляється і в середній Америці. Ту­кани живляться плодами, комахами і дрібними хребетними. Коли п’ють, то занурюють у воду кінчик великого дзьоба, наповнюють його, дуже втягуючи в себе повітря, і потім підводять дзьоб догори кількома порив­частими рухами.

Гніздяться тукани в дуплах дерев і кладуть по двоє яєць. Пташенята скоро вбираються у красиве оперення батьків, але дзьоб набуває власти­вого йому красивого забарвлення тільки на другому або третьому році.

Тирани королівський

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 27-10-2011

ТИРАНИ КОРОЛІВСЬКИЙ (Tyrannus tyrannus) належить до родини Тираннові. Довжина його — 21 см, розмах крил — 36, довжина крила — 12, довжина хвоста — 9 см. У нього м’яке і блискуче оперенім, що подовжу­ється на голові на зразок чубка. Зверху воно темно-сіре, на голові темніше, знизу сірувато-біле, на грудях із попелясто-сірим нальотом. Вузькі пір’їнки чубка прекрасного вогняно-червоного кольору, облямовані жовтою смуж­кою. Шия і горло білі. Махові і рульові пера буро-чорні, останні до краю темніші і, як і покривні пера крил, на кінці білі. Очі темно-бурі, дзьоб чор­ний, ноги сірувато-блакитні. У самки оперення тьмяніше і темніше.

Коли наближається час висиджування дитинчат, політ цих птахів змі­нюється. Птахи тоді літають на висоті 20—30 м над землею, дуже тріпо- чучи крилами, при цьому вони безупинно видають гучний крик. Самка прямує за самцем, і обоє, мабуть, видивляються місце для гнізда. Водно­час вони звертають увагу і на комах, звертають за ними зі свого шляху то в один бік, то в другий і майстерно, з розмаху, схоплюють помічених мух або метеликів. Стомившись, обидва птахи сідають поруч на гілку, щоб відпочити. Коли місце гніздування знайдено, парочка відшукує на землі сухі гілки, підіймається з ними до горизонтального сучка і влаштовує на ньому основу колиски для своїх пташенят. Туди складаються клапті бавовни, клоччя, шерсть та інші подібні матеріали, які додають гнізду на­лежної міцності. Внутрішні стіни викладаються досить щільно тонкими корінцями і кінським волоссям. У готове гніздо самка кладе 4-6 яєчок завдовжки близько 25 мм і завширшки 19 мм, з неправильними коричне­вими цятками на червонувато-білому тлі, і починає насиджувати. Самець в цей час сидить на гілці біля самки. Якщо помітить ворону, шуліку або орла, то раптово злітає, наближається до цього, без сумніву, досить небез­печного супротивника і з люттю нападає на нього.

М’ясо тиранна ніжне і смачне, ось чому багатьох із цих птахів пере­слідують.