Китова акула

0

Автор: admin | Розділ: Тип позвоночні | 18-01-2014

Китова акулаКитова акула на даний час являється найбільшою рибою яка може досягати до 15 метрів в довжину. За недоказаними свідченнями цих акул бачили і більшої довжини. Найменша акула цього сімейства, яку вдавалося піймати була 1,8 метра. Вага цієї риби при 12 метрах довжини досягає 14 тонн.

Першими хто познайомився з цими акулами, були моряки які плавали в тропічних морях. Вченим вдалось познайомитись з цими акулами лише в 1828 році. Перша акула яку розглядали вчені була піймана біла Південної Арики і сягала довжини лише 4,5 метрів. Подальше ці акули не дуже часто знаходились в руках вчених. Вченим вдалося оглянути лише до 100 штук.

Мається багато відомостей, що ці риби полюбляють тропічні і субтропічні води. В цих водах можна зустріти цілу стаю акул. Однак цю акула можна побачити в усіх океанах, але вони не люблять покидати тепловодні райони. Ці акули належать до числа пелагічних і перебувають на поверхневих шарах води.

Ці акули дуже повільні і мають звичку лежати нерухомо на поверхні води. Із-за такої звички бували випадки попадання під кораблі. В 1905 році один із кораблів відчаливши з Індії своїм носом зумів зачепити акулу в довжину 17 метрів і тягти перед собою на очах здивованих пасажирів близько 15 хвилин.

Китова акула має міцне важке тіло і зовсім невеличку голову з маленькими очима і великими зябровими щілинами. Поздовжні гребні розташовані вздовж боків тулуба. Хвостовий плавник нагадує форму півмісяця, а вісь круто задрана нагору. Тіло буває темно-сірого або коричневого забарвлення с білими або жовтими плямами.

Розмноження акул відбувається методом укладання у рогові капсули відкладених яєць. Вченим пощастило мати можливість оглянути яйце акули. Це яйце було знайдене в одній із мексиканській затоці не далеко біля берега на глибині 56 метрів. Діаметр цього яйця був 40 см а довжина 67 см всередині був майже готовий ембріон.

Харчується акули лише невеликими рибами, кальмарами, ракоподібними. Цей процес проходить дуже повільно, акула відкривши свою пащу тихенько пливе і збирає свою поживу. Після закривши пащу, акула випускає воду крізь зяброві отвори. Після їжа через стравохід який дуже вузький, попадає в шлунок. Живлячись таким способом акулі не потрібні великі зуби, тому вони у неї маленькі але дуже багато. Зубів нараховується до п’ятнадцяти тисяч і служать вони для удержання їжі.

Акула тиха, спокійна риба і не загрожує нападами на людину. Існує багато випадків наближення людей до цих акул. Деякі люди мали можливість не тільки доторкнутися а й залізти зверху на цю рибину. Ця акула стає небезпечною лише в одному випадку, коли її загарпунено. Своїм хвостом вона може розтрощити все навкруги.

Для промисловості ця акула не підходить.

Сімейства акул

0

Автор: admin | Розділ: Тип позвоночні | 22-12-2010

Не дивлячись на загальну схожість в будові, кожний вид володіє індивідуальними особливостями. Далі більш детально будуть описані основні сімейства по окремості.

Китові акули

Китова акула вважається одним з найзагадковіших видів. До квітня 1828 року, коли декільком відважним африканським рибакам вдалося загарпунити цю величезну рибу, китова акула була примарою, яку зрідка бачили, про яке часто розказували всякі небилиці, але якого ще жодного разу не вдавалося піймати і вивчити. З тих пір пройшло багато років, було спіймано досить багато китових акул і багато що дізналося про них, але і дотепер вони не перестають вражати нас своїми розмірами. Довжина їх доходить до 20 метрів. Розміри їх такі великі, що майже неможливо точно визначити їх вагу. Доктор Е. У. Гаджер, що присвятив все життя вивченню китових акул, вважає, що 12 метрів тільки середня довжина цих величезних акул, і що деякі з них досягають в довжину 23-25 метрів. Вага такої акули, вирахуваний по формулі, запропонованій доктором Гаджером, повинен бути не менше 20-25 тонн.

Китова акула — пелагічна риба. Водиться вона в тропічних зонах Атлантичного, Тихого і Індійського океанів. Але попадається вона і північніше, на широті Нью-Йорка і навіть штату Массачусетс.

Харчується китова акула ракоподібними і дрібною рибкою, яких втягує разом з водою в свою величезну пащу, де, злегка зігнувшись, може поміститися доросла людина. У китової акули величезна кількість крихітних зубів (учені узяли на себе працю перерахувати їх у одного екземпляра — їх виявилося 15 тисяч). Всі ці зуби вузькою стрічкою опоясують лягти відразу за ротовою щілиною акули. Ними не можна ні кусати, ні дробити пищу, і їх єдине призначення — утримувати в пащі те, що потрапляє в неї разом з водою. Горло китової акули дуже вузьке, і стравохід повертає до шлунку мало не під прямим кутом. Очевидно, що вона не може проковтнути крупну рибу, а вже тим більше людини, випадково що виявився на її шляху.

Нам майже ніщо не відоме про те, як розмножується китова акула, хоча спостереження за нею ведеться більше ста років. Є лише окремі розрізнені факти, що допомагають розгадати цю загадку. В 1910 році у самки китової акули, анатомованої на Цейлоні, знайшли в яйцепроводах 16 яєчних капсул. В 1955 році в двохстах кілометрах від Порт-Ізабел в Техасі на глибині п’ятдесят сім метрів була знайдена подібна ж капсула. В ній знаходився зародок китової акули, з легкістю пізнаний завдяки характерному забарвленню — білі плями і смуги на темному фоні. В довжину яйце мало 63 сантиметри, завширшки — 40. Тепер уже не залишалося ніяких сумнівів, що китові акули породжують своє потомство за допомогою яєць.

Піщані акули

До сімейства Carchariidae (Піщані акули) належать декілька видів, майже нічим не відмінні один від одного. Проте живуть вони в різних півкулях, і якщо про акул одного з цих видів точно відомо, що вони нападають на людину, то акули другого з них, озброєні такими ж гострими зубами і кровожерними інстинктами, поки знаходяться тільки під підозрою.

Австралійська піщана акула (Carcharias arenarius Ogilby) — одна з самих небезпечних акул в Світовому океані. Довжина її доходить до 4,5 метра. Зуби її, численними рядами прикрашаючі лягти, довгі, тонкі і загинаються всередину.

Її найближча родичка-піщана акула (Carcharias taurus Rafmesque), то з швидкістю блискавки пускає в хід свої гострі як кинджал зуби, то млява і повільна. Рибаки знають, що, коли вона потрапляє в сіть, доброго від неї не чекай, але протягом багатьох літ її не вважали небезпечною для плавців.

Перший відомий напад піщаної акули на людину відбувся в липні 1961 року в протоці у Лонг-Айленда (США). Піщані акули зустрічаються в Атлантичному океані. На сході Атлантики вони відомі в Середземному морі, біля берегів тропічної Західної Африки, у Канарських островів і островів Зеленого Мису, біля берегів Bосточної і Південної Африки. В Західній Атлантиці вони водяться по всьому побережжю Північної Америки (від затоки Мен до Флориди) і далі на південь аж до Бразилії.

В довжину дорослі акули цього вигляду можуть досягати 3 метрів. Верхня частина тіла піщаної акули сіро-коричневого кольору, більш темного на спині, рилі і черевних плавниках і більш світлого на боках. Черево брудно-білого кольору. На боках круглі або овальні жовто-коричневі плями, по яких піщану акулу можна відрізнити від тих видів, на які вона в іншому схожа. Піщана акула харчується рибою, проводячи спустошливі набіги на косяки камбали, луфарей і сельди-менхаден.

Оселедцеві акули

До сімейства оселедцевих акул відносять великих акул (Велика Біла Акула, Мако, Голуба акула) з торпедообразним тілом. Сімейство ділять на три роди: Lamna, Isurus і Carcharodon. Найзнаменитішим членом цього небезпечного сімейства є велика біла акула (Carcharodon carcharias Linnaeus) з роду Carcharodon, відмінна від своїх родичів величезними зазубленими зубами трикутної форми і твердою репутацією людоїда. Це сама кровожерна риба зі всіх існуючих в морі і одна з найбільших — величина її нерідко доходить до 12-13 метрів, а іноді і більш. Озброєна рядами гострих як бритва зубів, що досягають часом 5 сантиметрів в довжину, безпомилково що йде по сліду здобичі, велика біла акула несе з собою таку ж вірну і швидку смерть, як гільйотина. Не дивлячись на неймовірну популярність білої акули, для іхтіологів вона все ще залишається загадкою. Нічого невідомо, наприклад, про те, як вона виводить потомство, а її блукання по морях і океанах часто здаються абсолютно випадковими, немов кожна окрема особина рухається по одному індивідуальному маршруту, ігноруючи всі зональні закони. Частіше за все вони зустрічаються в теплих морях, включаючи Середземне, але нерідко заходить і в північні води. Теоретично велика біла акула вважається пелагічною рибою, але її неодноразово знаходили в пастках, поставлених біля самого берега. Особливо часто велику білу акулу зустрічають в морях південної півкулі. В Австралії найбільше число нападів акули на людину відносять за рахунок великої білої.

Гідним родичем великої білої акули є мако (Isurus охyrinchus Rasinesque і I. glaueus Muller et Henie — представник роду Isurus. Це одна з найсильніших і швидкохідних акул. При довжині в три метри мако в середньому важить 450 кілограмів, адже нерідкі чотириметрові екземпляри. Мако — акула, що має безліч назв, як наукових, так і побутових. Мако, що живуть в Атлантичному океані (I. охyrinchus), відомі також під назвою гостроносої оселедцевої акули. Мако з Індійського і Тихого океанів і вод, що омивають Південну Африку, називають бонито, сіро-голуба акула і голуба морська свиня. Мако – яйцеживородящі акули. Зародки «викльовуються» з яєць ще в утробі матері і харчуються за рахунок желточного мішка і живильних соків, що оточують їх в яйцепроводі. Після того, як вони поглинуть весь жовток вони починають пожирати незапліднені яйця. Послід самки мако звичайно складається з десяти добре відгодованих дитинчат.

Оселедцеві акули Lamna nasus Bonnaterre і Lamna ditropis Hubbs et Toilet — представники третього роду Lamna, що входить в сімейство оселедцевих акул, — також вносять свій внесок в морі плутанини з назвами акул. В затоці Мен її звуть голуба акула, можливо, через сіро-голубе забарвлення спини, яка на череві різко змінюється білим кольором. Але якнайбільше цій акулі підходить її найпоширенішу назву — оселедцева акула, оскільки її основна їжа — оселедець. Lamna. nasus водиться в континентальних водах Північної Атлантики, на сході — від Північного моря до Південної Африки і на заході — від Ньюфаундленду до Нью-Джерси, а можливо, і до Південної Кароліни. Схожий з нею тихоокеанський вид — Lamna ditropis удосталь водиться в північно-східній частині океану, від Аляски до Північної Каліфорнії. На Алясці її іноді називають лососева, або семужная, акула, через спустошення, які вона проводить в косяках цієї риби. В західній частині Тихого океану її зустрічають і в помірному поясі. Швидка, обтічної форми, досягаючи 3,5 в довжину, оселедцева акула вважається небезпечною для людини, хоча жодного нападу зареєстровано не було

Гігантські акули

Гігантська акула (Cetorhinus niaximus Gunnerus) відома також під назвою слоняча акула. Ця риба поступається за розмірами тільки своїй далекій родичці — китовій акулі (Khincodon tupus). Гігантські акули досягають в довжину 14, а іноді і 20 метрів. Вага їх вимірюється тоннами. Гігантська акула плаває, широко роззявивши лягти; вода проціджується через зяброві «тичинки» і виходить назовні, а планктон — їжа гігантської акули — залишається в глотці. Гігантська акула відрізняється крайньою повільністю. Гігантську акулу вважають нешкідливою. Те ж можна сказати і про слона… якщо не полювати на нього. Учені вважають, що гігантські акули є живородящими, що зачинають вони своє потомство на поверхні моря, а народжують в бездонних глибинах, куди не проникає сонячне проміння, причому період внутрішньоутробного розвитку триває не менше два роки. Зустрічаються вони в помірних і північних широтах, у західного і східного побережжя Ірландії, у Гебрідськіх островів і біля берегів Норвегії. В період між листопадом і лютим гігантська акула з’являється біля берегів Каліфорнії. Її знаходять також у побережжя Перу, Еквадору, Австралії, Нової Зеландії, Японії і Китаю, і навіть в наших водах (в Білому морі). До теперішнього часу відомий всього один вид гігантської акули — Cetorhinus maximus.

Акули-Няньки

Акули-няньки (Gingtymostoma cirratum Bonnaterre) — єдиний вид обширного сімейства Orectolobidae, який водиться в Атлантичному океані. Акули-няньки мають цілком пристойні розміри: нерідко зустрічаються особини від 3 до 3,6 метра. Акула в 2,5 метри важить від 150 до 160 кілограмів Все життя акули-няньки проходить на мілководді. Там вона зачинає своє потомство, а потім, в прогрітій сонцем воді, вона народжує своїх дитинчат — від одного до двадцяти шести штук за раз. Живе вона зграями, по два і більше десятка особин в зграї. Годується молюсками, креветками, крабами, морськими їжаками, омарами і пропливаючою мимо дрібною рибкою. Акула-нянька не має нічого спільний з австралійською піщаною акулою (Carcharias arenarius), яку часто називають сіра акула-нянька. Це повільна, живе на дні акула, як правило, невеликої величини. Але навіть скромна акула-нянька може бути небезпечною.

Лисячі акули

Морська лисиця (Alopias vulpinus Bonnaterre) — єдина акула, що користується хвостом для добування їжі. Нерідко можна бачити, як морська лисиця «косить» своїм хвостом рибу, щоб убити або оглушити її і потім проковтнути без перешкоди. Морська лисиця переслідує косяки скумбрії, оселедця, золотої макрелі і іншої риби. Морські лисиці досягають в довжину 6 метрів і більш (рахуючи хвіст). Вага їх доходить до 450 кілограмів. Це пелагічні акули, але в гонитві за здобиччю вони часто підходять до берегів.

Котяча акула

Котяча акула — Scyliorhinus canicula — дрібний донний вигляд. Тіло дещо стисло зверху вниз. Зуби дрібні численні. Спина буро-жовта з численними темними дрібними плямами. Котячі акули відносяться до яйцеродних акулам. Більшість що входять сюди видів має невеликі розміри, як правило менше метра (від 60 до 90 сантиметрів). На перший погляд вони схожі на акул-няньок і бородатих акул (Orectolobidae). Але між двома сімействами існує невелика, але вельми важлива відмінність. Рот і ніздрі котячої акули не сполучений між собою борозенкою, як це має місце у акул-няньок. Це означає, що сімейство Scyliorhinidae піднялося в своєму розвитку на одну сходинку вище, підійшовши ближче до високоорганізованих видів акул.

Куньи акули

Куньи акули в деяких відносинах займають проміжне положення між сімействами котячих і сірих акул. До цього сімейства належать 7 пологів і більше 30 видів. Всі вони мешкають в прибережних водах на невеликій глибині. Деякі види мають місцеве промислове значення, особливо в басейні Середземного моря і в країнах Азії і Африки. Кунья акула харчується головним чином крабами і іншими крупними ракоподібними, восьминогами і дрібною рибою, а також молюсками і черв’яками. Вона дуже ненажерлива. Як показали проведені підрахунки, тільки в одній невеликій затоці 10 000 таких акул щорічно знищують 60 тис. омарів, 200 тис. крабів і біля 70тыс. різних риб. Розміри куньих акул звичайно невеликі, і вони рідко досягають в довжину більше 1,5 м. Розмноження відбувається шляхом яйцеживородіння або живородіння. В останньому випадку є жовткова плацента. Кунья акула приносить 10-20 дитинчат.

Акули Сірі

Сімейство Акули Сірі (Carcharhinidae) Ці акули не мають яких-небудь специфічних особливостей зовнішньої будови, відразу впадаючих в очі. Для них характерна звичайна «акулообразная форма» тіла, наявність двох спинних плавників, передній з яких розташований попереду черевних плавників, досить великий спинний плавник з подовженою верхньою лопаттю, що має виступ у кінця. Остання зяброва щілина знаходиться над початком підстави грудного плавника. На очах є добре розвинута мигальна перетинка. Зуби звичайно мають вид трикутних пластинок з пильчатой зазубленою по краях або без неї. Сірі акули народжують живих дитинчат, серед них є яйцеживородящі і живородящі види. Сірі акули є самою високоорганізованою і процвітаючою групою сучасних акул. Вони зустрічаються як в прибережних водах, так і у відкритому океані. Сімейство укладає 15 пологів з більш ніж 60 видами. До сімейства сірих акул належать: довгокрила, синя, супова, тигрова і тупорила акули.

Акули молот

До сімейства акул-молотів належать 2 роди з сьома видами. Акули-молоти близькоспоріднені сірим акулам, але відрізняються від них, а також від всіх інших риб своєрідною формою голови. Вона сильно сплющена зверху вниз і має з боків два великі вирощування, на зовнішніх краях яких розташовані очі, а дещо одступи від них — великі ніздрі. Така форма передньої частини тіла полегшує, мабуть, маневрування акули у вертикальній площині, а широко розставлені носові отвори дають акулі-молоту можливість більш точної орієнтації по відношенню до джерела того або іншого запаху. Всі вони мають переважно тропічне розповсюдження Молотоголові акули — швидкі і сильні плавці, що зустрічаються в рівному ступені в прибережній смузі і у відкритих водах. Їжа акул-молотів складається з різноманітних донних безхребетних (креветки, краби, молюски), риб (оселедцеві, скумбрії), кальмарів. В шлунках крупних особин частіше за все знаходять скатів і акул, у тому числі своїх побратимів по вигляду. Акули-молоти розмножуються шляхом яйцеживородіння або живородіння. Самка за один виплод приносить у різних видів від 6—9 до 30—40 дитинчат, причому новонароджені акулята, схожі по всіх пропорціях з дорослими особинами, мають довжину 45—50 см. Крупні молотоголові акули представляють значну небезпеку для що знаходяться у воді людей.

Колючі акули

У безлічі що входять в сімейство колючих акул видів є дві загальні риси. Перед кожним спинним плавником колючої акули стирчить схожий на колючку шпилька. Ні у одного з цих видів немає анального плавника. Найпоширенішим виглядом — не тільки серед цього сімейства, але і взагалі серед акул — є звичайна колюча акула, або катран. В цьому сімействі з’єднані досить дрібні акули. Відомі 9 пологів і близько двох десятків видів катранових акул. Вони зустрічаються у всіх морях і океанах. Інші акули, що належать до того ж роду, що і катран, не досягають такої високої чисельності. Деякі з них звичайні не тільки в помірно теплих, але і в тропічних водах. Ряд пологів, що належать до сімейства колючих акул, входить до складу глибоководної фауни. До них відносяться, наприклад, акули з роду Etmopterus, максимальна глибина незаселеного яких складає 2074 м. Деякі глибоководні види колючих акул, як і малороті акули, володіють здібністю до свічення.

Акули

0

Автор: admin | Розділ: Тип позвоночні | 21-12-2010

Акули з’явилися на землі за мільйони літ до появи першої людини. Вони змогли пережити динозаврів і, що найдивніше піддалися не таким значним еволюційним змінам, як інші мешканці землі. Перші пластинозяброві з’явилися 300 млн. років тому, в середині девонского періоду. А до юрського періоду досягли практично повної адаптації. В цей час формується безліч сімейств акул і скатів. До кінця міоцену (приблизно 26 — 12 мільйонів років тому) акули були в числі найпоширеніших тварин, що населяли моря.

Останки цих істот вражають уяву. Судячи з розміру зубів (15 см. в довжину і вагою 340 р. кожний), знайдених в Каліфорнії, окремі особини досягали в довжину 36 метрів. В пащі такої акули може, встати в повний зріст і витягнути руки в сторони, поміститися доросла людина. Формою ці зуби ближче всього до зубів сучасної білої акули і належать її стародавньому предку кархародону.

Не можна з упевненістю припустити, що всі стародавні види акул вимерли остаточно. В кінці 19 століття біля берегів Японії була спіймана акула-носоріг, що вважалася вимерлою 100 мільйонів років тому. Хто знає, може і зараз, десь на неймовірній глибині мешкають стародавні кархародоны.

Акули належать до типу хребетні, класу хрящові риби, підкласу пластинозяброві (еласмобранхії — elasmobranchh), загін акули. До підкласу еласмобранхії відносяться і скати. Цей підклас, що включає всі види акул, скатів і проміжних форм, іноді називають селахиями. В даний час відомо близько 360 видів акул. І без сумніву, ученим належить відкрити ще багато нових.

Характерною межею всіх акул є хрящовий, а не кістковий скелет, 5-7 зябрових щілин з боків від голови, відсутність зябрової кришки, шкіра, покрита плакоидной лускою, верхня щелепа, сполучена з черепною коробкою тільки з’єднаннотканинними зв’язками або зчленовуваннями хрящів, відсутність плавального міхура і нерівнолопостний хвостовий плавник.

Тіло акул звичайно має подовжену форму без уплощення в спинно-черевному напрямі. Торпедообразна форма тіла забезпечує високі гідродинамічні властивості. Максимальна зареєстрована швидкість голубої акулы — 42.5 км/ч, а акули мако — близько 60. Безперечно, це добрий показник: так само жваво скачуть кращі скакуни на іподромах. Не дивлячись на те, що скелет складається тільки з хрящів, він володіє необхідною жорсткістю. Щелепа і хребет – ділянки маючі особливо сильне навантаження, укріплені за рахунок звапніння — відкладення в хрящі зв’язаних між собою гранул фосфату і карбонату кальцію.

Завдяки унікальній будові щелепи (верхня щелепа не співдадає з черепною коробкою) акула може проковтнути здобич, що перевищує її власний розмір. У акул, що належать до різних видів, зуби можуть бути різної форми: плоскими трикутними або загостреними конічними, бугровидними або шилообразними, зазубленими або гладкими, одновершинними або з додатковими верхівками. Зуби акули є модифікацією плактоідной луски і складаються з дентину, покритого зовні емаллю. Зуби у акули ростуть все життя, розташовуючись в пащі в декілька рядів. Звичайно акула використовує тільки декілька передніх рядів, задні ж зуби заломлені всередину, і змінють передні у міру потреби.

Кількість зубів у різних видів акул неоднаково. Якщо зуби мають форму зазублених трикутників, то їх менше ніж дрібних гладких зубів, як у китової і гігантської акули. У тигрової акули в 5 — 6 рядах є 280 зубів. У китової акули налічується 7 тисяч, у гігантської — близько 2 тисяч зубів. Ці зуби призначені для того, що б не дати дрібній здобичі вислизнути, коли лягти закрита.

Акули володіють прекрасним нюхом. В результаті проведених дослідів над акулами, що містяться в неволі, було виявлене, що вони можуть розрізняти навіть незначні зміни складу води. Екстракт з риби вони відчувають навіть при його наявності у воді в пропорції 1:10 млрд. Засліплені акули безпомилково припливають до місця, де у воду опущені шматки риби або кальмарів.

Слуху акул так само можна позаздрити. Високі частоти вони можуть сприймати дякуючи сенсорними клітками внутрішнього вуха, а низькі — схожими клітками, розташованими в окремих ямках і системі замкнутих каналів т.б. бічної лінії на поверхні голови і тулуба. Найбільш добре вони уловлюють звуки частотою 20-300 Гц. Акула сприймає не тільки звукові коливання, але і коливання низької частоти, наприклад, такі, які викликає що б’ється на гачку риба.

Розмір очей у акул може бути різним. У одних акул очі нерухомі, у інших «мигають» за допомогою мигальної перетинки. Зір у акул розвинутий не так добре, як нюх. В сітківці знаходиться багато паличок тобто кліток, що відповідають за сприйняття слабого світла, але немає колб. З цього можна зробити висновок про те, що акули не розрізняють кольору. Очі мають слабу роздільну здатність, але у деяких видів акул позаду сітківки розташовано знаходиться дзеркальце (tapetum lucidum) відображає світло, що пройшло мимо світлочутливих кліток, назад на них і таким чином кількість уловлюваної енергії, що підвищує. Аналогічне дзеркальце є у кішок.

Крім типових органів нюху і дотику на морді акули розташовані так звані ампули Лоренцині – електрорецептори, що дозволяють акулі уловлювати електричні поля, випромінювані всіма живими організмами. Ці рецептори розташовані групами на поверхні голови.

Абсолютно всі акули м’ясоїдні. Але гастрономи пристрасті у них різні. Хто то віддає перевагу виключно мікроскопічному планктону, а хто то не геть поживитися і гігантською морською черепахою. Вважається, що акула може переварити все, що проковтне, це торкається навіть металевих предметів. Це можливо завдяки шлунковому соку, однією з основних складових якого є соляна кислота Травний апарат у акул складається з шлунку і кишечника із спіральним клапаном. Клапан є вирощуванням слизистої оболонки травного тракту. Він утворює від 4 до 50 оборотів і сильно збільшує всмоктуючи поверхню кишечника. Є думка, що процес перетравлення їжі відбувається тільки в спіральному клапані, який по будові нагадує штопор. Їжа йде вниз із спіралі гвинтоподібним рухом. Шлунку ж відводиться тільки роль сховища. Цьому є ряд доказів. Наприклад, в шлунку чотирьох метрової тигрової акули, померлої в неволі, знайшли двох дельфінів, що чудово збереглися, приблизно по метру кожний. Акула ця, спіймана за місяць до того, одержувала в їжу тільки конину і весь цей час, якщо не більше, тримала дельфінів у себе в шлунку «про запас».

Слаборозвинений мозок характерний тільки для примітивних акул. У процвітаючих нині видів мозок по складності і будові не поступається мозку плазунів, і розвинутий краще ніж у багатьох кісткових риб. Основну масу мозку акули складають нюхові частки, завдяки чому вона володіє вражаючою нюховою здатністю. Примітно, що ніздрі акули, якими вона уловлює запахи, абсолютно не використовуються для дихання.

З першого і до останнього дня свого життя акули знаходяться в безперервному русі. Це зв’язано з тим, що у всіх акул відсутній плавальний міхур, що дозволяє кістковим рибам зависати на будь-якій глибині. Якщо акула зупинитися, то вона потоне. Але не можна сказати, що акули зовсім не сплять. Прибережні акули іноді дрімають, опустившись на дно. Пелагічним видам дещо складніше, але і вони відпочивають. Річ у тому, що акули можуть рухатися не тільки за допомогою хвоста, але і за допомогою так званого «реактивного двигуна». З силою виштовхуючи воду із зябрових щілин, акули просуваються вперед. Саме так і плавають під час відпочинку акули, що мешкають далеко від берега і на великій глибині.

Виділяють три основні способи розмноження акул: живородіння, яйцеживородіння (зародок розвивається в яйці, що знаходиться в тілі матері) і яйцекладка (зародок розвивається в яйці, відкладеному у воду). Не дивлячись на різні способи для всіх акул характерний внутрішнє запліднення. Щоб забезпечити його, внутрішній край кожного черевного плавника самців перетворений на трубчастий придаток — птеригоподий. Під час розмноження один з птеригоподіє в згинається вперед і вводиться в клоаку самки.

У яйцеродних видів запліднене яйце, спускаючись по яйцепроводу, проходить через білкову і скорлуповую залози завдяки яким знаходить тверду шкаралупу. Потім яйце відкладається на дно. Єдиним виключенням є яйця полярної акули, що не мають твердої оболонки. З її відсутністю пов’язують таку велику плодючість цього виду акул. Річ у тому, що незахищені яйця є великими ласощами для багато кого донний хижаків, тому для збереження вигляду акула повинна відкладати значно більше яєць. При розкритті полярної акули було знайдено декілька тисяч яєць, загальним вагою 134 кілограми. Вся решта яйцеродних акули відкладає не більше 10 штук.

Велика частина сучасних акулоподібних належить до яйцеживородящим і характеризуються тим, що запліднене яйце залишається в задньому відділі яйцепроводів (в «матці») аж до народження памолоді. На додаток до цього у ряду акул спостерігаються личинки-яйцеїди і канібали. Личинки-яйцеїди після вилуплення якийсь час залишаються в матці і харчуються незаплідненими яйцями, постійно утворюваними самкою. Канібали — це звичайно перші і найкрупніші з що вилупилися там личинок, які пожирають як незапліднені яйця, так і своїх побратимів. У яйцеживородящих акул памолодь народжується цілком сформованій. До цієї групи відноситься, наприклад, гігантська акула, яка раз в два роки приносить 1–2 нащадки 1,5–2 метри кожний.

У живородящих акул розвиток ембріона також відбувається в «матці», в якій є навіть подібність дитячого місця (плаценти), що служить для живлення зародка за рахунок материнської крові. Число новонароджених акулят у живородящих акул порівняно невелике: від 2–4 у морської лисиці до 4–5 у голубої акули. Новонароджені акули вже мають в довжину 1–1,5 метри і повністю готові до самостійного існування.

Через свою унікальну живучість і пристосованість акули розповсюдилися по всіх морях і океанах земної кулі. Найбільш різноманітні акули в теплих морських водах. Але є види, що живуть і в умеренной і навіть в арктичний зоні. Так в 1912 році тіло двухсполов іннометрової акули було знайдено на побережжі острова Маккуорі, в 1100 кілометрах від Полярного круга. Акула ця була представником доти невідомого ученим вигляду і отримала назву полярна акула Уїтлі (Somniosus antarcticus Whitley). Деякі види, наприклад тупорила акула (Carcharhinus leucas), на більш менш тривалий час заходять в річки і прісні озера. Акули зустрічаються від прибережних мілководій до глибин 3600 м., де тиск води складає більше 400 кг. на квадратний сантиметр. Найкрупніший з видів, що нині живуть, — китова акула (Rhincodon typus), що досягає 15 м в довжину і маси більше 10 т; найдрібніший — карликова колюча акула (Squaliolus laticaudus) завдовжки в статевозрілому стані всього 15 см.

За акулами міцно закріпилася репутація людоїда. Насправді, потенційно небезпечних для людини тільки близько 40 видів (з 350 нині існуючих). Найбільш небезпечні біла (Carcharodon carcharias), тигрова (Galeocerdo cuvieri) і тупорила (Carcharhinus leucas) акули. Щорічно реєструється 50-70 нападів акул на людину, близько 10 з них із смертельним результатом.

Самі акули відрізняються неймовірною живучістю і практично несприйнятливі до болю. Випатрана, прострелена кулями, не раз пронизана гарпунами, акула ще настільки життєздатна, що може відкусити руку (з одним рибаком так і трапилося). Інша, теж випатрана і кинута в морі, тут же знову попалася на гачок, проковтнувши нанизані на нього власні кишки.