Акула колюча

0

Автор: admin | Розділ: Будова тварин | 08-02-2012

Акула колюча, або катран, має видовжене, ве­ретеноподібне тіло. Голова закінчується довгим рилом.

Парні плавці (грудні й черевні) рухаються лише у вертикальній пло­щині і являють собою органи, які спрямовують рух риби, утримують тіло в нормальному положенні і виконують роль керма при зануренні та поворотах.

Непарних спинних плавців два — передній і задній. Перед кожним з них є вільний колючий шип.

Хвостовий плавець гетероцеркальний. Між черевними плавцями мі­ститься клоакальний отвір. На черевному боці голови, під ри­лом, розміщений ротовий отвір, що має вигляд поперечної щілини, а над ним парні носові отвори. По боках голови міститься по 5 (рідше більше) зябрових щілин. На голові розташовані порівняно вели­кі парні очі, позаду кожного з них — бризкальце, яке відкривається в глотку.

Шкірні покриви мають будову, властиву хребетним. Тіло вкрите плакоїдною лускою. Кожна лусочка — це пластинка овальної форми з зубцем, вершина якого спрямована назад. До складу луски входить дентин; вершина зуб­чика вкрита емальовим ковпачком. Лу­сочки на щелепах більші за розміром і утворюють зуби. У розвитку зубів і плакоїдних лусок багато спільного, що свідчить про їх гомологію. Крім зубів, плакоїдна луска дає початок та­кож ганоїдній і кістковій лусці. По боках тіла, вздовж голови і тулуба, проходить бічна лінія.

Скелет акул складається, з осьово­го скелета, черепа і скелета кінцівок та їх поясів.

Осьовий скелет. Хребетний стовп утворений амфіцельними хребцями. У таких хребців тіло увігнуте спереду і ззаду. Тіло хребця в центрі має отвір, через який проходить хорда. Вона пронизує весь хребет, потовщується між хребцями, звужується в тілі хребця, на­буваючи чіткоподібної форми. Від верхніх дуг, які охоплюють спин­номозковий канал, зверху відгалужуються верхні остисті відрост­ки. Hижні дуги, які відходять від тіла хребця знизу, в тулубовому відділі представлені короткими відростками. До них прикріп­люються ребра, які закінчуються вільно, обмежуючи зверху порожнину тіла. Короткі нижні дуги хвостового відділу разом з ниж­німи пластинками, змикаючись попарно, утворюють гемальний канал.


Череп у хрящових риб складається з двох основних від­ділів: осьового і вісцерального. До складу осьового черепа входять: мозкова коробка, капсули органів чуттів (нюху, слуху) і скелет рила. Покрив черепа хрящовий, в передній частині його міститься затягнутий перетинкою великий отвір (перед­ня фонтанель). Вростанням у череп першого хребця утворився потиличний відділ, який захищає головний мозок ззаду. Цей відділ має потиличний отвір, через який головний мозок з’єднується із спинним. Вісцеральний скелет складається з ряду розчленованих хрящових дуг, які оточують передню частину травної трубки. До нього входять: зяброві, під’язикова і щелепна дуги. У більшості акул 5 пар зябрових дуг, які утворені чотирма пар­ними і одним непарним (копула) хрящами. Останній замикає дугу зни­зу. До кожної із зябрових дуг прикріплюються міжзяброві перегородки.  Від задніх країв зябрових дуг відхо­дять численні зяброві промені, які під­тримують міжзяброві перегородки. Під’язикова, або гіоїдна, дуга складається з парного гіомандибулярного хряща  — верхнього, порівняно вели­кого елемента; парного гіоїдного і нижнього непарного хря­ща — копули. Гіомандибулярний хрящ з’єднується з черепом і гіоїдом та з щелепною дугою, виконуючи роль «підвіска» (гіостилічний тип черепа). Щелепна дуга утворюється двома парними хрящами: верхніми піднебінно-квадратними, що виконують функцію верхніх щелеп, і нижніми меккелевими, .які виконують функцію нижньої щелепи. Верхні і нижні хрящі з’єднуються між собою попарно. У катрана, як і в більшо­сті інших акул, на лівому і правому боках щелепної дуги розташована пара губних хрящів.

Скелет кінцівок. Непарні плавці складаються із зовнішнього і внутрішнього скелета. Внутрішній скелет представлений рядом паличкоподібних хрящів — радіалій, або проме­невих підпорок, які розміщені в мускулатурі тіла. Зовнішній скелет складається з численних еластоїдинових ниток шкірного походжен­ня, які підтримують плавець. До складу скелета парних плавців вхо­дить скелет поясів кінцівок і скелет вільної кінцівки. Пояс грудних плавців, або плечовий, розташований у товщі мускулатури і має вигляд хрящової дуги, що охоплює тіло риби з боків та знизу. Частина пояса, розташована вище зчленівної поверхні, до якої прикріплюється скелет вільної кінцівки, називається лопатковим, а та, що лежить нижче,— коракоїдним відділом. Пояс задніх кінцівок, або тазовий, пред­ставлений непарним хрящем, який розміщений впоперек тіла, перед клоакою. Скелет вільної кінцівки, подібно до непарних плавців, скла­дається з внутрішнього хрящового і зовнішнього шкірного скелетів. Внутрішній скелет утворений паличкоподібними елементами — базаліями, до яких причленовуються сплющені радіалії, розта­шовані лише з одного боку базалій (унісеріальний плавець). До складу грудного плавця входить три базалії, у черевному е лише одна. У самців акул базалія черевного плавця видовжена і виконує роль копулятивного органа.

Нервова система характеризується високою диференціацією голов­ного мозку. Півкулі переднього мозку відносно великі. Боки, дно і частково покрив утворені з нервової речовини. На покриві проміж­ного мозку розташований епіфіз, на нижньому боці — гіпофіз. Се­редній відділ мозку і мозочок також великі. Основних нервів 11 пар, причому одинадцятої пари (додаткові), як і у всіх риб, немає, але є дванадцята пара (під’язикові). Наявність порівняно великих від­ділів мозку, мозкової речовини у покриві переднього мозку є прогре­сивними ознаками хрящових порівняно не лише з круглоротими, а й з кістковими рибами, хоч відсутність поділу порожнини переднього мозку на два бокових шлуночки є примітивною ознакою цих риб.

Органи чуттів. Орган нюху представлений парними нюховими міху­рами, що закінчуються сліпо. Орган зору — парні очі, оточені в деяких видів мигальною перетинкою, що затягує очне яблуко знизу доверху. Рогівка плоска, кришталик кулеподібний. Органи слуху пред­ставлені внутрішнім вухом, або перетинчастим лабі­ринтом з трьома півколовими каналами. Добре виділена бічна лінія, яка в більшості риб являє собою канал, з’єднаний із зовнішнім середовищем отворами. У примітивних акул бічна лінія являє собою відкриту борозну, подібну до ямок міноги.

Органи травлення, як і в усіх інших щелепноротих, починаються ро­товим отвором, що веде в ротову порожнину. Краї її вистелені кількома рядами порівняно великих конічних зубів. Глотка переходить у короткий стравохід, який відкривається у дугоподіб­но зігнутий шлунок. Передня частина шлунка, як і в інших хребетних, називається кардиальною, задня — пілоричною. Від задньої частини шлунка відходить коротка тонка кишка, що пере­ходить у товсту, всередині якої є висока складка — спіральний клапан, розвинений у акул значно краще, ніж у міноги. Між тон­кою кишкою і шлунком розташована< підшлункова залоза.

Дволопатева печінка має жовчний міхур, про­тока якого відкривається в початковий відділ тов­стої кишки. Си­стема травлення хрящо­вих риб досконаліша, краще диференційована на відділи, ніж у круг­лоротих.

Органи дихання пред­ставлені зябрами. Кожний зябровий отвір відділяється від сусідніх широкими міжзябровими перегородками, в товщі яких залягають зябро­ві дуги. На передній і задній частинах зябро­вих щілин розташовані зяброві пелюстки ектодермального похо­дження.

Кровоносна система у хрящових, як і в інших хребетних, складається з кровонос­них судин і відносно ма­лого серця. Серце має 4 відділи: венозна па­зуха, передсердя, шлуночок і артері­альний конус. Від артеріального конуса від­ходить черевна аорта, яка розгалужується на 5 пар приносних зябро­вих артерій.


Виносні зяброві арте­рії несуть кров у парні судини — корені аорти, які, сполучаючись, ут­ворюють спинну аорту, що забезпечує внут­рішні органи кров’ю.

Від коренів аорти відходять сонні артерії, по яких іде кров до головного відділу. Венозна кров від передньої частини тіла (голови) збирається парними яремними венами, від тулубової частини — парними кардинальними венами, які біля серця зливаються з яремними, утворюючи кюв’єрові протоки, що впадають у венозний синус. Кардинальні вени, проходячи через нирки, утворюють ворітну систему кровообігу. Від кишечника кров збирається у підкишкову вену, яка в печінці теж утворює ворітну систему. З печінки кров по печінковій вені переноситься у венозний си­нус. Від парних плавців кров по бічних венах проходить у кюв’єрові протоки.

Сечостатева система. Функцію органів виділення виконують тулубові нирки (мезонефрос).

Органи розмноження у самок є найчастіше парні яєчники, яйцепроводи (мюллерові канали), які не з’єднуються з яєчниками, а відкриваються у порожнину тіла. У верхній частині яйцепроводів міс­тяться шкаралупові залози. Нижні відділи яйцепроводів трохи розширені і відкриваються в клоаку. Статеві і сечові шляхи у самок розділені. Органи розмноження самців представлені парними сім’яниками, які зв’язані з нирками за допомогою канальців. Канальці, про­йшовши через тіло нирок, відкриваються увольфові канали, які у самців виконують функцію сечоводів і сім’япроводів. Функцію орга­нів виділення виконують задні частини нирок. Передні частини нирок є придатками сім’яників.

Сім’япроводи, розширюючись у нижньому від­ділі, утворюють сім’яні міхурці. Вольфові канали відкриваються у сечостатевий синус, а останній — у клоаку.

Є два підкласи сучасних хрящових риб: пластинчастозяброві і суцільноголові.

Мінога річкова

0

Автор: admin | Розділ: Будова тварин | 06-02-2012

Мінога річкова має змієвидне тіло, яке поді­ляється на голову, тулуб і хвіст. Довжина його — 40 см. По боках голо­ви розташовані очі, прикриті напівпрозорою шкірою. У верхній частині між очима міститься непарний носовий отвір, позаду від нього — паріетальний, або тім’яний, орган у вигляді світлої плями. По бо­ках голови відкривається по 7 пар круглих зябрових отворів. Приблиз­но посередині спинної частини тіла розташований передній спинний пла­вець, за ним — задній, з’єднаний з невеликим хвостовим. Хвостовий плавець —- протоцеркальний (симетричний за зовнішнім виглядом та внутрішньою будовою). Спинні та хвостові плавці підтримуються за допомогою системи довгих тонких хрящових променів — птеригіофорів. З нижнього боку, на межі між тулубом і хвостом, розміщується анальний отвір, а за ним на сосочку — сечостатевий.

Шкірні покриви не мають зовнішнього скелета. Шкіра має багато одноклітинних залоз, які виділяють слиз. На голові і тулубі розташова­ні маленькі отвори органів бічної лінії.

М’язова система. Соматична мускулатура тулуба і хвоста, як і у ланцетника, поділена міосептами на правильні сегменти — міомери. Вісцеральна мускулатура представлена складною системою м’язів, до яких належать кільцеві м’язи зябрових мішків та м’язи ротової воронки і язика.

Скелет утворений в основному хордою, яку оточує оболонка із спо­лучної тканини. Вона, крім хорди, покриває і центральну нервову систе­му. У сполучнотканинній оболонці по боках хорди міститься парний ряд дрібних хрящиків — верхні дуги, які являють собою зачатки хребців. Між ними міститься спинний мозок. Отже, осьовий скелет недо­розвинений, справжнього хребетного стовпа немає. Череп примітивної своєрідної будови. Він складається з трьох відділів: череп­ної коробки, скелета передротової воронки і скелета вісцерального апарата. Мозковий череп оточує головний мозок знизу, по боках і частково зверху. До переднього краю черепної коробки прилягає непарна, двороздільна нюхова капсула. По бо­ках на задній частині черепної коробки розташовані парні слухові капсули, не включені до стінки черепної коробки, як в представників інших класів хребетних. Черепна коробка протягом усього життя міноги ніби перебуває на стадії ембріонального розвитку вищих хребетних. По­середині пластинки, що підстилає мозок, є отвір, через який проходить гіпофізарний виріст Скелет передротової воронки складається з хрящиків, з яких кільцевий та підв’язковийє головними. Вісце­ральний скелет утворений зябровою коробкою і рядом хрящів, розташова­них попереду від неї: парні етилевидні і підочноямкові хрящі, які являють собою видозмінені дор­зальні відділи зябрових дуг. Зяброва коробка представлена хрящовою сіт­кою, утвореною дев’ятьма тонкими, зі­гнутими, розташованими впоперек зябровими дужками і чотирма парни­ми поздовжніми хрящовими смужка­ми, що з’єднують зяброві дуги, та навколосерцевим хрящем, який оточує серце з боків і ззаду. Зябровий апарат у зв’язку з ентодермальним походжен­ням зябер міститься під шкірою. Отже, основними ознаками черепа і вісце­рального скелета міноги є: відсутність щелеп, наявність недорозвиненої че­репної коробки, нерозчленованих зяб­рових дуг і складної системи хрящів ротової воронки.

Нервова система. Головний мозок має п’ять відділів: перед­ній, проміжний, середній, довгастий і мозочок. Вони по­рівняно малі, зокрема передній мозок і мозочок. Усі відділи розташовані в од­ній площині. Покрив мозку складається з епітелію, в якому немає нервової речовини. З покривом про­міжного мозку зв’язане тім’яне око та епіфіз, з дном цього від­ділу — воронка, до якої прикріплюється слабко виявлений гіпо­фіз. Головних нервів 10 пар. Спинний мозок має вигляд сплющеного тіла, від якого відходять спинномозкові нерви.

Органи чуттів мають просту будову. Орган нюху непарний, хоч ню­хові нерви парні. Орган слуху складається з внутрішнього вуха, в яко­му тільки два півколових канали. Найпростішими зоровими рецепторами у міноги є світлочутливі клітини шкіри, за допомогою яких тварина розрізняє світло і темряву Більш досконалим органом у міноги є тім’я­не око. Воно являє собою міхуроподібний утвір, який розміщений над мозком під прозорими покривами голови і визначає напрямок падаю­чих променів. Очі порівняно невеликого розміру. У міноги є бічна лінія, яка має вигляд неглибоких ямок, вистелених чутливими нервами.

Органи травлення починаються широкою передротовою воронкою, оточеною роговими зубами. На дні її міститься язик, також усіяний роговими зубами. Він виконує роль поршня при присмоктуванні тварин. Від заднього кінця воронки у міноги, на відміну від інших хре­бетних, починаються дві трубки. Одна з них, нижня, дуже широка — дихальна; друга, верхня, вузька — стравохід, який обгинає серце і переходить у кишку, відділену від стравоходу клапаном. Передня трохи розширена частина кишки являє собою шлунок, задня — пря­му кишку. Всередині вздовж всієї кишки тягнеться висока складка слизової оболонки, яка описує слабку спіраль. Це спіральний клапан, за допомогою якого збільшується поверхня всисання кишеч­ника і сповільнюється проходження їжі, в результаті чого досягається повніше перетравлення. Кишечник міноги у зв’язку з пристосуванням до напівпаразитичного способу життя не диференційований на відділи і представлений прямою трубкою. Під шлунком міститься велика пе­чінка. Підшлункова залоза зачаткова і розсіяна по кишечнику.

Органи дихання. У міног 7 пар зябрових міхурів ентодермального походження, які однією стороною відкриваються у дихальну трубку, другою — назовні. Дихання відбувається стисканням і розслабленням зябрового апарата. Окислюється кров у зябрових пелюстках.

Кровоносна система у міноги, подібно до ланцетника, замкнена. В неї двокамерне серце, яке складається з трьох відділів: венозної пазухи, передсердя і шлуночка. Від шлуночка серця відходить черевна аорта. Вона роздвоюється і в основі своїй потовщується, утворюючи луковицю аорти. Від обох боків черевної аорти відходить по8приносних зябрових артерій, кожна з яких забезпечує 2 напівзябри. Оксидована кров із зябрових капілярів збирається з кожного боку у 8 виносних зяб­рових артерій. Вони впадають у непарну надзяброву судину — спинну аорту, від якої вперед відходять дві сонні артерії, що несуть кров до голови. Основна частина крові проходить назад по спин­ній аорті, від якої відгалужуються великі гілки судин до основних внут­рішніх органів. Венозна кров збирається із задньої частини тіла у хвостову вену, поділену на парні задні кардинальні ве­ни, які самостійно впадають у верхню частину венозної пазухи. Сюди ж несуть кров із передньої частини тіла парні передні кар­динальні вени, або верхні яремні. У нижню частину венозної пазухи впадає непарна нижня яремна вена, яка несе кров від нижньої частини голови. З кишечника кров збирається по кишковій вені у ворітну вену печінки. З печінки по печінковій вені вона потрапляє в нижню частину венозної пазухи.

Органи виділення представлені парними мезонефричними нирками. Одним краєм вони прикріплюються до спинної стінки по­рожнини тіла. По другій стороні проходять сечоводи — вольфові канали, які ведуть у сечостатевий синус, що відкривається на сечостатевому сосочку сечостатевим отвором. Зв’язок сечової і статевої систем у міноги виявлений слабко, тому статеві продукти ви­носяться через сечостатевий синус і сечостатевий отвір.

Розмноження і розвиток. Статева система представлена великою непарною статевою залозою, яка міститься в порожнині тіла. До­зрілі яйцеклітини і сперматозоїди крізь прориви стінок статевої залози виводяться у порожнину тіла, потім через своєрідні парні отвори по­трапляють у сечостатевий синус, звідки через статевий отвір — у воду, де і запліднюються. Розвиток зародка відбувається з перетвореннями. Яйцеклітина міноги досягає 1 мм в діаметрі, має мало жовтка, дроб­лення повне і нерівномірне. Бластула багатошарова. Внаслідок інва­гінації утворюється гаструла. Довжина личинки, що вилупилась з яйця, піскорийки, досягає 10 мм. Вона відрізняється від дорослої відсутністю дихальної трубки, присисної воронки і зубів, наяв­ністю відносно великого мозку, зачаткових очей, схованих під шкірою, зачаткового черепа і зябрового апарата, чотирикутного рота з верхньою губою і суцільної плавцевої складки, яка у дорослих особин поділяється на плавці. Інший, ніж у дорослої, і спосіб життя личинки. Багато часу вона проводить, зарившись у грунт. Період метаморфозу відбувається на 4—5-му році життя. Личинка в цей час не живиться. Паразитизм у міноги виявлений порівняно слабо і ознак вузької спеціалізації неба­гато. Мінога має ряд спеціалізованих ознак, які з’явились у зовнішній та внутрішній будові в процесі пристосування до напівпаразитичного способу життя.

Ланцетник звичайний

0

Автор: admin | Розділ: Будова тварин | 04-02-2012

Ланцетник звичайний — напівпрозора тварина з добре виявленою метамерією, має рибоподібну форму тіла 5—8 см завдовжки. Вздовж спини тягнеться низька укладка — спинний плавець. Хвостовий відділ ланцетника закінчується високим, загостреним з обох бо­ків хвостовим плавцем, який нагадує ланцет, звідки й походить його назва. Хвостовий пла­вець на черевній стороні переходить у корот­кий низький підхвостовий. У передній частині тіла знизу є передротовий отвір, оточений 10— 20 парами щупалець. З нього починається травний тракт. По боках нижньої частини ті­ла проходять дві метаплевральні складки, які тягнуться до атріального отвору (атріопора). В основі хвостового плавця відкривається анальний отвір, дещо зміщений в лівий бік.

Шкірний покрив складається з двох основних шарів: зовнішнього — епідермісу і внутрішнього — кутису. Епідерміс у ланцетника, на відміну від інших хордових, одношаровий. Кутис — це драглиста тка­нина. Шкіра гола, має залозисті клітини, які виділяють слиз.

Мускулатура складається з численних сегментів, або міомерів, розміщених на спині і відокремлених один від одного сполучнотканинни­ми прошарками — міосептами. Міомери лівого і правого боку роз­ташовані асиметрично так, що проти міомера одного боку розміщені половини двох міомерів другого. Таке розташування полегшує згинан­ня тіла в горизонтальній площині. Мускулатура диференційована сла­бо і забезпечує лише нескладні рухи тварини під час плавання і зари­вання у грунт. Скорочення мускулатури хвилеподібне.

Скелет представлений в основному хордою, яка тягнеться вздовж тіла і заходить у головний відділ, звідси і назва класу. Внутрішня час­тина хорди складається з волокнистих дисків, які чергуються з запов­неними рідиною вакуолями. Навколо хорди є товстий сполучнотканин­ний шар (футляр), що оточує і нервову трубку. Опорою для плавців служать стрижні із щільної драглистої тканини. Подібні скелетні утво­ри складають скелет передротової воронки і щупалець.

Нервова система складається з центральної і периферичної. Цент­ральна нервова система примітивна і являє собою трубку з внутріш­ньою порожниною — невроцелем. На спинному боці краї не зростають­ся, і порожнина має вигляд щілини. Передня розширена частина трубки порівнюється із шлуночком мозку. На дні міститься інфундибулярний орган, що виконує функції гіпофіза хребетних. У молодих особин невроцель сполучається з середовищем за допомогою своєрід­ного отвору— невропору. У дорослих особин цього сполучення не­має, а на місці виходу невропору назовні залишається заглибина, або нюхова ямка Келлікера, яка, очевидно, сприймає хімічні властивості води. В середньому відділі мозкової трубки розташована рефлек­торна дуга, в якій відбувається сприймання, перетворення і пере­давання інформації. Периферична нервова система має відносно склад­ну будову Від переднього кінця мозкової трубки відходять дві пари головних нервів, від інших частин — ряд спинномозкових. Кожний мус­кульний сегмент має дві пари нервів — спинну і черевну; кожний спин­ний нерв має один корінець, який виконує рухову і чутливу функції, тобто змішаний. Кожний черевний нерв має багато корінців і є лише руховим. Правий і лівий спинномозкові нерви чергуються один з одним.

Органи чуттів розвинені слабо, що, мабуть, обумовлено малорухли­вим способом життя ланцетника. Вздовж нервової трубки по боках невроцеля розташовані численні світлочутливі органи — очки Гессе. По всьому тілу в епідермісі розмішені чутливі клітини.

Органи травлення і дихання. Травний апарат починається передротовою лійкою, навколо якої розташовані щупальці. На дні ротової лій­ки міститься отвір, оточений мускульною перетинкою — парусом, який виконує роль сфінктера. На передній частині перетинки є віночок пальцеподібних щупалець, які утворюють війчастий орган. По­заду паруса також є щупальці — цідильний апарат. Об’ємиста глотка пронизана великою кількістю (до 150 пар) косо розташованих зябрових щілин, що відкриваються в навколозяброву (атріальну) порожнину і відділені вузькими зябровими перегородками, по яких проходять крово­носні судини. Вздовж середньої лінії черевного боку глотки тягнеться борозна, вистелена залозистими і ми­готливим клітинами. Біля ротового от­вору борозна роздвоюється і двома смужками піднімається на спинну ча­стину глотки, де продовжується у ви­гляді виросту (пластинки). Остання коливальними рухами допомагає цир­куляції води в зябровій порожнині. Це ендостиль.

Завдяки війкам епітелію ендостилю утворюється струмінь, який захоплює ослизнені кормові грудочки і перемі­щує їх по жолобку та надзябровій бо­розні у кишечник. Кишечник не дифе­ренційований на відділи. Він відкрива­ється самостійним анальним отвором. Від черевної сторони передньої части­ни кишки починається порожнистий слі­пий печінковий відросток, гомологічний печінці високоорганізованих тварин.

Вода, потрапляючи в глотку завдяки рухові війок, омиває зяброві перегородки. Кисень з неї надходить у кров, яка рухається по тонких судинах зябрових перегородок. Потім вода з атріальної порожнини че­рез атріопор виходить назовні. Така будова дихального апарата має пристосовне значення, оскільки зяброві щілини захищені від забруднен­ня частинками грунту з дна, куди заривається ланцетник.

Кровоносна система замкнена, представлена рядом судин, по яких тече безбарвна кров. Серця немає. Під глоткою розташована скоротлива черевна аорта, по якій венозна кров рухається до го­ловного відділу. Від неї в обидва боки відгалужуються зяброві артерії, розміщені в зябрових перегородках. Тут венозна кров окси­дується крізь тонкі стінки зябрових судин, які не мають капілярних відгалужень, і вливається в парні надзяброві судини, що є коренями спинної аорти. Парні надзяброві судини на рівні задньо­го кінця глотки зливаються, утворюючи основний артеріальний стов­бур — спинну аорту, яка проходить під хордою вздовж тіла. Від аорти відгалужуються кровоносні судини до внутрішніх органів, а від коренів її відходять сонні артерії, по яких тече кров до головного відділу. Від переднього кінця тіла кров виноситься парни­ми— яремними (або передніми кардинальними), від заднього — парними задніми кардинальними венами. Передні й задні кардинальні вени відповідних сторін сполучаються між собою, утворюючи ліву і праву кюв’єрові протоки. Через останні ви­ливається кров у венозний синус, від якого починається черевна аорта. Кров від внутрішніх органів збирається в підкишкову вену, яка, дійшовши до печінки, утворює сітку капілярів — ворітну си­стему печінки. Від печінки кров по печінковій вені надходить у венозний синус. Ззаду в кюв’єрові протоки впадають парні навколозяброві (атріальні) вени. Рухається кров по судинах завдяки скороченню че­ревної аорти і нижніх частин зябрових судин («зяброві серця»).

Органи виділення представлені нефридіями, які являють собою ко­роткі, зігнуті під прямим кутом трубочки. Вони (близько 100 пар) роз­міщені над глоткою. Одним кінцем трубочки відкриваються у навколо-зяброву порожнину, другим, на якому містяться численні замкнені отво­ри,— в порожнину тіла. Ці отвори — нефростоми — вкриті довгими клітинами — соленоцитами. Всередині соленоцит має канал з ми­готливим волоском. Органи виділення ланцетника дуже подібні до ви­дільної системи кільчастих червів.

Розмноження і розвиток. Вперше вивчав особливості розмноження ланцетника О. О. Ковалевський. Статева система представлена подіб­ними за зовнішім виглядом товстостінними міхурцями — статевими залозами. їх приблизно 25 пар у самців і самок. Дозрілі статеві про­дукти виводяться через спеціальні, тимчасово сформовані протоки в атріальну порожнину, а потім через атріопор — назовні, де відбувається запліднення. Дрібне, бідне на жовток яйце зазнає повного і майже рів­номірного дроблення, внаслідок чого виникає бластула кулеподібної форми. Більші за розміром клітини вегетативного полюса вги­наються всередину, в результаті чого утворюється гаструла. Вона має два шари — ектодерму і ентодерму. Потім гаструла витягується, в результаті чого гастропор (отвір) зменшується. Ектодерма на верхній частині починає заглиблюватись, утворюючи медулярну пластин­ку, а пізніше — нервову трубку. Одночасно відбувається дифе­ренціація ентодерми, яка на спинній частині потовщується, згортається і відділяється від кишки, перетворюючись на хорду. Збоку, вздовж пер­винної кишки, виникають поздовжні випинання — складки, які, відді­ляючись від неї, утворюють ряд целомічних мішків. Стінки їх дають мезодерму, а порожнини утворюють вторинну порожнину тіла, або целом. Целомічні мішки, розростаючись, поділяються на спинну час­тину, розміщену з боку хорди і нервової трубки,— соміти, і на черев­ну, що міститься з боку кишки,— бокові пластинки. Нижня частина соміта (склеротом) дає початок клітинам, які формують фут­ляр хорди і нервової трубки, опорні промені в плавцях і, очевидно, міосепти. З частини соміта, що прилягає до хорди (міотом), развивається тулубова мускулатура. Із зовнішньої частини соміта (шкірного листка) утворюється сполучнотканинна частина шкіри — кутис. З бо­кових пластинок формуються очеревина, мускулатура кишечника, поперечні м’язи і брижі. В останніх у вигляді видовжених канальців роз­виваються основні кровоносні судини. Із стінок вторинної порожнини тіла виникають нефридіальні канальці і статеві залози. Вигинанням пер­винної кишки на кінці, протилежному гастропору, та зустрічним вгинан­ням ектодерми утворюється рот. У зародка ротовий отвір закладається асиметрично на нижньому лівому боці. На протилежному кінці формує­ться анальний отвір. Зяброві щілини закладаються теж асиметрично. Ліві зяброві щілини (14 шт.) виникають на черевному боці, потім змі­щуються на правий бік. Тут над першим рядом з’являється другий з 8 щілинами. Перший ряд щілин спочатку переміщується на черевний бік, а потім на лівий. Кількість щілин на цей час з 14 зменшується до 8. Потім кількість зяб­рових щілин з обох боків збільшується, а рот переміщується на нижню частину тіла.

Ембріональний розвиток ланцетника являє собою спрощену схему розвитку хребетних і про­ходить дуже швидко. Якщо запліднення відбу­лось ввечері, то зародок вилуплюється вранці, а другої доби формуються рот і перша зяброва щілина. Личинкова стадія триває близько трьох місяців. У перший період життя тіло личинки вкрите війками і тримається вона у верхніх ша­рах води. Пізніше війчастий епітелій зникає і ли­чинка опускається на дно. Від дорослої форми личинка відрізняється відсутністю передротової воронки, атріальної порожнини, меншою кількі­стю зябрових щілин і тим, що останні відкри­ваються назовні. Вивчення стадій розвитку лан­цетника дає змогу встановити ранню філогенію хордових.

Розмножуються ланцетники навесні, влітку і восени. У Чорному морі розмноження почи­нається в кінці травня і триває до серпня. Розви­ток заплідненої ікри та личинок відбувається в товщі води і продовжується близько 3 місяців. Статевої зрілості ланцетник досягає на другому, рідше на третьому році життя.