Розмноження ссавців

0

Автор: admin | Розділ: Розмноження | 13-02-2012

У більшості видів ссав­ців самки за своїм зовнішнім виглядом майже нічим не відрізняються від самців. В інших така різниця між статями виявляється в основ­ному в розмірах, загальному вигляді, забарвленні тощо. Самці нерідко більші від самок, кремезніші, з грубішим волосяним покривом (тюлені, кашалоти, багато копитних, деякі мавпи). У китів беззубих, навпаки, самки більші від самців. Для ссавців багатьох видів характерні такі ознаки, як наявність іклів (моржі), бивнів (слони), рогів (олені), гри­ви (леви), бороди (козли) тощо. В деяких тварин статевий диморфізм виявляється у забарвленні. Наприклад, у самців павіанів яскраво за­барвлені ділянки голої шкіри. Часто самці відрізняються від самок роз­витком м’язів, силою і тембром голосу.

У різних ссавців статева зрілість проявляється в різному віці. Ссавці великого розміру стають статевозрілими порівняно пізно. Так,, у слонів і носорогів вона настає десь на двадцятому році; в оленів — у 2—4 роки; у котиків морських, ведмедів, тигрів — у 3—4 роки; у більшості тюленів, вовків, собак, куниць — у 2 роки; у зайців, сонь — на друге літо, в ондатр — після 4 місяців, у мишей польових, щурів звичайних — після 3 місяців; у мишей хатніх — через 2,5 місяця; у по­лівок — близько 1—2 місяців. Самки деяких ссавців швидше стають-статевозрілими. Так, самки марала стають статевозрілими у 2-річному віці, тоді як самці — на 5—6-му році. Період розмноження у ссавців по­чинається статевим збудженням У самок таке збудження називається тічкою, пов’язаною з дозріванням яйцеклітин. У самців цей стан називається гоном. У більшості тварин тічка відбувається весною; у деяких (наприклад, миші летючі) — два рази на рік — восени і весною, в інших (наприклад, гризуни) час тічки залежить від географічних умов. У багатьох копитних тічка буває восени, у хижих — зимою, у мавп — мешканців теплих країв — в будь-яку пору року.

Яйцеклітини у різних груп ссавців різні. Яйцекладні ссавці мають яйця великого розміру (10—20 мм). Вони багаті на жовток і мають добре розвинену білкову оболонку і зовнішню щільну пергаментноподібну оболонку. Сумчасті ссавці мають дрібніші яйця (0,2—0,4 мм), в яких мало жовтка і є білкова оболонка. У вищих, або плацентарних, ссавців яйця досить дрібні (0,05—0,2 мм), в них немає білкової обо­лонки і жовтка.

Серед ссавців є як моногамні, так і полігамні види. Одні види утворюють пари лише на період розмноження. Деякі мавпи, вовки, песці, частково лисиці, бобри утворюють пари на все життя. До полі­гамних належать коні, осли, олені та інші парнокопитні, тюлені вухаті тощо. У моногамних ссавців турботу про покоління беруть на себе самки і самці, у полігамних — самки.

Запліднення. У період запліднення значна частина ссавців змінює місця свого знаходження, вибираючи більш відповідні для дальшого розмноження. Запліднене яйце протягом першої половини вагітності розвивається дуже повільно (латентна фаза яйця). Наші летючі миші запліднюються восени, сперматозоїди протягом зими зберігають життє­здатність у статевих шляхах самок і лише весною зливаються з яйце­клітинами. Встановлено, що в деяких тварин (соболь, горностай) за­пліднене яйце починає розвиватися, а потім переходить у стан спокою, який триває більшу частину зими, і лише в кінці неї розвиток понов­люється. Отже, справжній період вагітності у цих тварин порівняно короткий.

Період ембріонального розвитку, як і загальний стан новонаро­джених, у різних ссавців неоднаковий і до певної міри залежить від розмірів тварин:

Довгий період вагітності характерний і для тварин, які не мають сховищ. Так, у баранів гірських він триває близько 150 днів, у лосів, оленів — до 250, зебри — до 340— 365 днів. Малята цих видів добре розвинені і швидко починають ходити за матір’ю. Період ембріональ­ного розвитку залежить і від три­валості часу між заплідненням яйця і прикріпленням зародка до стінок, що супроводжується утворенням плаценти. Дуже короткий ембріональний період у сумчастих: у дріб­них сумчастих — близько тижня, у сумчастих середніх розмірів — близько двох тижнів, у великих кенгуру — 40 днів. Короткий період вагітності у хом’яка сірого — близько 11 —13 днів, максимальний у слона індійського — понад 500 днів. Отже, період ембріонального розвитку має пристосовний характер. У близьких видів, які живуть у різних умовах, період вагітності різний. Так, зайці народжують малят на по­верхні землі, кролики — в норах. У зайців період вагітності довший, малята в них вкриті шерстю, зрячі і здатні до бігу в перші дні. У кро­ликів період вагітності значно коротший, але малята в них безпорадні, голі і сліпі.

Розміри новонароджених у різних ссавців різні. Так, у тюленів розміри їх досягають 25—30% від розмірів дорослих, у китів —1/4, 1/3, 1/2від розмірів дорослих. Період народження у різних ссавців припа­дає на різний час року. У ссавців, що живуть в холодному та помір­ному кліматі, народження припадає в основному на весну. Але бувають випадки появи малят у холодний період року. Ведмеді, наприклад, народжують зимою в берлозі, багато тюленів теж зимою і просто на льоду. Значна частина інших ссавців, що живуть на півдні (миші хат­ні, полівки, щури сірі), маючи корм протягом року, розмножуються у всі сезони, хоч, звичайно, в них є певна періодичність.

Плодючість у різних ссавців теж різна і залежить від періоду ста­тевого дозрівання, періоду між двома приплодами, величини виводка. Як правило, ссавці дають по одному виводку на рік. Проте багато гри­зунів — по кілька виводків. Окремі ж дають один виводок у 2—3 роки.

Швидкість розмноження залежить від умов року. В сприятливі роки щодо метеорологічних і кормових факторів білка дає 3 поколін­ня по 6—8, а то й 10 малят. У важкі роки — тільки 1—2 виводки по 2—3 малят. Подібна картина спостерігається і в інших гризунів (ондатра, мишовидні, а також зайці). На плодючість впливає і геогра­фічне положення місцевості. Так, білка на північній межі свого поши­рення дає одне покоління в рік, а в південних районах — до 3. Таке коливання кількості поколінь спостерігається і в ондатри — від 1 до 4.

Для визначення інтенсивності розмноження важливе значення має показник розмноження, встановлений І. Г. Підоплічком (1951). Його можна визначити, поділивши число можливих нащадків на тривалість життя самки. Відомо, наприклад, що ведмідь бурий живе близько 50 років, народжує через кожні 2 роки, даючи по троє малят. Весь період, протягом якого самка здатна народжувати, становить приблиз­но 40 років. За цей час за 20 виплодів самка може дати близько 60 ма­лят. Отже, показник плодючості ведмедя бурого = 1,2. Найбільш низь­ким показником плодючості характеризуються зубри (0,4%), носороги (0,1), слони (0,1—0,2), олені (0,6), лосі (1,6%). Більш високий показник характерний для багатьох хижих (рись—-2,1, борсук — 2,5, куниці — 2,8%). Найвищий показник у таких тварин, як лемінг копитний (15), па­цюк сірий (20), полівка сіра (ЗО—66%).

Загальними ознаками ссавців щодо їх розмноження, за винятком яйцекладних, є живородіння, вигодовування малят молоком, внутрішнє запліднення та влаштування гнізда. Залежно від того, в якій мірі про­являються ці особливості у різних ссавців, їх можна поділити на кіль­ка груп:

Ссавці, які відкладають запліднене яйце і насиджують його в гнізді (качконіс).

Ссавці, які відкладене яйце поміщають у сумку, що з’являється на черевній частині в період розмноження (єхидна).

Ссавці, які народжують недорозвинених малят (розвиток прохо­дить у матці, але без справжньої плаценти). Недорозвинене маля до­ношується в сумці, яка також виникає на період розмноження (сум­часті).

Ссавці, які народжують добре розвинених малят, що обумов­люється розвитком справжньої плаценти.

Розмноження птахів

1

Автор: admin | Розділ: Розмноження | 10-02-2012

Період активності статевої системи у біль­шості птахів обмежується певним періодом року. Біологія розмножен­ня птахів характеризується рядом прогресивних особливостей: заплід­нені яйця птахи відкладають у гніздо, температурний режим розвитку зародка створюється самими птахами під час насиджування кладки. Гнізда, як і виводки, охороняються батьками. Можливість виживання молоді у птахів більша, ніж у нижчих груп тварин.

Статеве дозрівання у птахів відбувається у різному віці, що тісно пов’язано з їх розміром. Самки, як правило, здатні до розмноження ра­ніше за самців.

Статевий диморфізм у птахів проявляється в розмірах, забарвлен­ні, поведінці тощо. В окремих видів птахів (весло­ногі, пінгвіни, трубконосі, гагари, стрижі, крутиголовки) статевий димор­фізм не проявляється. У куликів, мартинів, чистунів, сов, багатьох ден­них хижих, горобиних він виявлений слабко і лише в розмірах. Часто самці більші за самок (курині, дрохви). У птахів, де турбота про поко­ління припадає на самців (плавунчики, бекаси кольорові, триперстки, казуари, ківі), самки більші за самців. Самки бувають більшими і в птахів, у яких особливу турботу про покоління проявляють самки (біль­шість сов, денних хижих, багато куликів). Часто самці відрізняються більшою яскравістю забарвлення. Це характерно для тих птахів, у яких самці не беруть участі у вихованні молоді (багато куриних, качки). Самки у цих видів мають більш тускле забарвлення, що має захисне значення. Яскраве оперення, наприклад у самців качок, фазанів, тете­ревів, глухарів, райських птахів, іволг, горихвісток, в’юркових. Статеві відміни виявляються і в забарвленні інших частин тіла (голих частин, дзьоба, райдужини, гребенів, м’ясистих наростів).

У період розмноження багато птахів утворюють шлюбні пари — моногамія. Птахи, які не утворюють пар, звуться полігамними. В деяких птахів (ракші, багато горобиних) такі пари утворюються лише на період розмноження, в інших (лелеки, великі хижі птахи, лебеді) — на кілька років або й на весь період життя. В окремих випадках птахи утворюють пари лише на кілька годин. При цьому самки і самці в шлюбний період багаторазово змінюють партнерів і про покоління тур­буються самки (полігінія). Сюди належать багато качок, курині, деякі кулики. Для деяких птахів характерне явище поліандрії, при якому одна самка запліднюється кількома самцями (кулик-плавунець, триперстки, тінаму). Утворення пар у птахів супроводжується особли­вою формою поведінки — токуванням. Токування у птахів проявляється неоднаково: вони приймають різноманітні пози, демон­струють своє прикрашаюче оперення, кричать, співають, влаштовують бійки самців одного виду. Наприклад, індик звичайний надувається, розпускає хвіст, опускає крила до самої землі. При цьому наповнюють­ся кров’ю м’ясисті відростки на голові. Півень розпускає крила, настов­бурчує пір’я. Тетерева-косачі під час токування десятками збираються на узліссях, полянах ще вночі, а вранці токуючі самці приймають певні пози, час від часу злітають вгору, «бурмочуть». На такі токовища прилітають і самки. Самці глухарів ходять з красиво розпущеними хвоста­ми і «креслять» по снігу розпущеними крилами. В розпал токування пів­ні регулярно прилітають на токовище звечора, хоч основне токування відбувається вранці. Спочатку самці співають, сидячи на дереві, потім спускаються на землю. Закінчується токування після запліднення знову на деревах. Спів у глухарів складається з «текання» і глухої пісні — «точіння». Вся пісня триває 5—6 секунд, але птах майже не робить пауз і стає глухим до будь-якого шелесту і шуму. Деякі кулики (бекаси) токують в повітрі, то піднімаючись, то опускаючись. При цьому при роз­пусканні рульового пір’я утворюється звук, який нагадує мекання вівці. Гагари, норці, качки, лебеді токують на воді. При цьому можна спосте­рігати інтенсивні плаваючі рухи. Спів є одним з пристосувань, які по­легшують зустрічі статей у природі. Спів самця є сигналом самці, разом з тим — і іншим особинам того самого виду про те, що територія зайнята. Найбільш активно співають птахи перед початком гніздуван­ня, під час гніздування, коли гормональна діяльність активізує спів.

Деякі птахи (глухар, тетерев, турухтан) токують групами, інші (ку­ріпка біла, рябчик, чибіс) — поодинці. Токування пов’язане з утворен­ням гніздових ділянок, на яких і відбувається утворення пар. Лише у деяких птахів (хижі, лебеді, чистики, гуси) пари формуються на зимів­лях. Гніздові ділянки бувають різних розмірів. У великих хижих пта­хів вони досягають кількох кілометрів, у дрібних птахів займають лише 0,2—0,5 га, у птахів, які живуть колоніями, розмір гніздової ділянки — саме гніздо. Птахи активно захищають гніздову ділянку від вторгнення особин того ж виду, особливо у найбільш важливий період — період відкладання яєць і насиджування кладки. Гніздові ділянки різних пар в тій чи іншій мірі відокремлені одна від одної. Як правило, охороняють гніздову ділянку види, які погано літають і не можуть у короткий час підносити здалека значну кількість корму (мухоловка сіра, щеврик лі­совий, куріпка біла). Після вилуплення пташенят гніздова ділянка втра­чає своє значення, оскільки п роль зводиться до забезпечення моногамії.

Складні форми поведінки птахів у шлюбний період є проявом високої до­сконалості вищої нервової діяльності. У формі інстинктів виявлена турбота про покоління, влаштування гнізд, на­сиджування кладки, вигодовування пташенят, захист їх тощо.

Гнізда птахів. Гніздо є центром гніздової ділянки. Місце для гнізда у птахів, які активно захищають гніздо­ву ділянку (дрімлюги, деякі кулики, горобині та ін.), знаходить самець, який з’являється на місце гніздування раніше за самку. Час будування гні­зда, його розміри і форма неоднакові у різних видів. Гніздо має внутрішню заглибину — лоток і стінки гнізда — борти. Функція гнізда багатогранна: воно зберігає кладку в компактній ку­пі, що дає можливість квочці покрити її тілом, є місцеперебуванням протя­гом деякого часу пташенят, в ньому створюється оптимальний температур­ний режим, що забезпечує захист за­родка від вологи, вітру, дощу, холоду тощо. Гніздо, будучи замаскованим або розташованим у малодоступному місці, захищає кладку, пташенят і квочку від ворогів тощо. Гнізда у пта­хів бувають різними за своєю склад­ністю (рис. 162). У дрімлюги, кайри, зуйка гніздом є ділянка субстрату, на яку птахи відкладають яйця. Гні­здо у крячка річкового — заглибина в піску. Подібні гнізда, але трохи склад­ніші, влаштовують кулики, курині, які вистилають заглибини підстилкою. Примітивне гніздо інколи птахи вла­штовують на деревах — підстилка без бортів (голуби). Гнізда більшості го­робиних та інших птахів є більш дос­коналими, мають глибокий лоток, на­півзакриті чи закриті. Багато птахів (синиця довгохвоста, ремез, вівчарики та ін.) влаштовують гнізда досить складної будови, що є проявом високої форми поведінки. Між найпрості­шою будовою гнізда і найбільш складними гніздами є ряд переходів.

У деяких птахів гніздування пов’язане з утворенням дупел (сини­ця велика, дятли, шпаки), нір (ластівки берегові, зимородки-рибалочки, стрижі). Ластівки сільські зліплюють гнізда з глини і гною, дрозди — обмазують внутрішню частину гнізда глиною. Для влаштування гнізда деякі птахи використовують найрізноманітніший будівельний матеріал: траву, мох, пір’я, лишайники, прутики. Будівельний матеріал добува­ють з найближчої місцевості.

За характером розміщення гнізд птахів поділяють на колоніальних і гніздуючих поодинці. До птахів, що гніздяться колоніально, належать більшість мартинів, кайри, пелікани, баклани, граки, коровайки, ластів­ки берегові та ін. Цих птахів порівняно небагато. Колоніальне гнізду­вання пов’язане з наявністю багатої на їжу невеликої площі, необхід­ної для гніздування. Таке гніздування птахів має деякі переваги над поодиночним у захисті від хижаків.

При поодинокому гніздуванні окремі пари займають певну ділянку, на якій вони розміщують гніздо і добувають корм як для себе, так і для пташенят (кулики, річкові качки). Отже, гнізда у птахів дуже різ­номанітні, але завжди є характерними для кожного виду. Вони виявля­ють одну з конкретних форм зв’язку виду з середовищем.

Форма, розмір, кількість яєць та їх забарвлення. Зробивши гніздо, птахи починають відкладати яйця. Форма яєць, розмір їх та кількість дуже мінлива. У більшості видів яйця видовжені, один кінець тупий, другий гостріший. Значне звуження одного кінця і розширення другого спостерігається у кайр. У деяких, наприклад сов, яйця майже круглі.

Кількість яєць у різних птахів буває неоднакова. Одні птахи (кай­ри, деякі великі хижі) відкладають одне яйце, інші (багато голубів, га­гари, журавлі) мають кладку з 2 яєць. Три яйця відкладають більшість мартинів, рябки; чотири яйця — кулики. Горобині мають кладку з 4— 6 яєць (іноді — 15, наприклад, у синиці). Найбільшу кількість яєць у кладці мають качині (16), курині (куріпка сіра — до 25, кеклик — до 26 штук). Розміри кладок змінюються у одних і тих же видів. Більш-менш постійна кількість яєць характерна для тих птахів, які відклада­ють небагато яєць. Значно більші коливання яєць у кладках бувають у птахів, що відкладають багато яєць.

У багатьох видів птахів при сприятливих температурних і кормових умовах кількість яєць у кладці більша. Ця закономірність добре про­являється у деяких денних хижих (мишоїдів), сов, куриних. Як прави­ло, виводкові птахи утворюють більшу кладку і відкладають крупніші яйця, ніж гніздові. Відносна вага яєць також дуже мінлива: порівняно велика у дрібних птахів, менша — у птахів великого розміру. Чим біль­ша кількість яєць у кладці, тим менша відносна вага яйця. Відносна вага усієї кладки, як і окремого яйця, у різних видів птахів зазнає знач­них коливань. У погонича звичайного вона становить 125%, У кулика-перевізника — 117%, у королька — 120%, у качки-гоголя — 110%, у нор­ця великого —1/7-1/8ваги тіла. Проміжок між відкладанням яєць та­кож різний у різних птахів. У більшості птахів він триває 2 доби, іноді, зокрема у хижих птахів,— 5 діб. Якщо відбирати з кладки по одному яйцю до насиджування, то деякі птахи поповнюють її. Очеретянка боло­тяна при цьому відкладає до 11 яєць, галка — до 15, крутиголовка — до 62, дятел золотий — до 71. Цю особливість враховують при розве­денні яйценосних порід курей та інших одомашнених птахів, а також при експлуатації «пташиних базарів» на півночі. Втративши кладку після її утворення, деякі види птахів роблять другу.

Забарвлення яєць різноманітне. У птахів, що відкладають яйця в закриті гнізда, нори, дупла або прикривають кладку, яйця білі (зимо­родки, сови, дятли, сиворакші, деякі горобині). У птахів, гнізда яких відкриті або знаходяться на землі, яйця строкаті і загальне забарвлен­ня кладки нагадує фон навколишнього середовища.

Насиджування. Створити більш-менш стабільний температурний ре­жим допомагають насідні плями. Це своєрідне пристосування для виведення потомства у птахів: пух і пір’я в області плям випадають, одночасно посилюється постачання цих місць кров’ю. Порівняно ста­більний температурний режим ха­рактерний для зародків тих птахів, у яких в насиджуванні беруть участь обидва батьки (страуси, дят­ли, голуби). У виводкових птахів, у яких насиджує тільки самка і наси­джування відбувається з перервами, менш стабільний температурний режим (курині, гусині, великі хижі). У деяких птахів при насиджуванні кладки спостерігається строгий роз­поділ часу насиджування. Так, у страуса африканського самка наси­джує вдень, самець — вночі; самець дятла насиджує вночі, самка — вдень. Період насиджування у різних видів птахів неоднаковий. Він тісно пов’язаний з розмірами птаха, яйші, умовами гніздування тощо. Так, найбільш короткий інкубаційний період характерний для дрібних горобиних. Він триває до 15 днів. Найбільший — у великих денних хижих птахів — до 44 днів. У виводкових птахів насиджування триває трохи довше, ніж у гніздових.

Пташенята, що вийшли з яєць, у різних птахів розвинені неодна­ково. У зв’язку з цим усіх птахів ділять на дві групи: ви­водкові і гніздові. Пташенята виводкових птахів з’являються на світ зрячими, покритими пушком, проявляють здібність до самостійного руху за батьками, добування корму. До виводкових птахів належать: бігаючі, гусині, курині, пастушки. Пташенята гніздових птахів вихо­дять з шкаралупи голими, сліпими, безпорадними. Тіло одних з них мало, інших добре опушене, з дуже несталою температурою. Такі пташенята довгий час перебувають у гнізді і вигодовуються батьками. Період перебування пташенят у гнізді в багатьох горобиних майже до­рівнює періоду насиджування. У птахів великого розміру ріст і розви­ток пташенят проходять повільно, і пташенята перебувають у гнізді довго (у крука близько 50 днів). Пташенята, що виводяться у назем­них гніздах, розвиваються швидше, ніж ті, які живуть у закритих міс­цях. До гніздових птахів належать горобині, дятли, ракші, стрижі і ба­гато інших. Між виводковими і гніздовими є ряд перехідних груп. До виводкових належать і кулики, в малят яких проявляються деякі озна­ки гніздових. У напіввиводкових (чистуни, мартини та ін.) пташенята зрячі й опушені, але певний час вони знаходяться на місці виходу із яйця і вигодовуються батьками. До гніздових належать хижі птахи, але їхні пташенята бувають вкриті густим пухом і в деяких вони зрячі.

У більшості птахів спостерігається турбота про захист покоління. Форми захисту різні: розташування гнізд у важкодоступних місцях — на деревах, гілках, скелях; маскування гнізд у норах, дуплах. У багатьох птахів яйця мають маскувальне забарвлення, що робить їх непомітними. Яйця деяких куликів, дрімлюг та інших важко помітити навіть на близькій відстані. Гніздові птахи активно захищають своїх малят, що знаходяться в гнізді, намагаючись прогнати ворога. Малята виводкових мають захисне забарвлення, що допомагає бути непомітни­ми для ворогів. При цьому про небезпеку попереджають їх дорослі, пташенята завмирають на місці. Деякі птахи відводять ворога від гніз­да, прикидаючись пораненими (плиска, дрімлюга і багато куликів). Окремі види птахів (великі хижі) самі захищають гнізда, кладки і пта­шенят. У деяких птахів виробилось своєрідне пристосування для охоро­ни гнізда. Так, казарки інколи розташовують гнізда недалеко від гні­зда сокола-сапсана, який активно захищає своє гніздо і цим самим не допускає хижака на цю територію. В стінках гнізд орла степового влаштовують гнізда горобці.