Порядок панданоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 16-07-2012

Родина пандановіДосить близький до циклантових, але суцвіття в типових форм панданоцвітих на кінцях дуже галузяться; при основі суцвіть у тропічних форм є по кілька покривних листків; звичайно яскраво забарвлених, у позатропічних 1-2 листки, які не мають яскравого забарвлення. Редукова­ні панданоцвіті з анемофільними квітками виникли, очевидно, від якихось первісних лілієцвітих або близьких до них форм. Від панданових могли виникнути ще більш редуковані позатропічні їжачоголівкові і рогозові.

Родина панданові. Деревовидні рослини з прямим, часто вилчасто розгалуженим стеблом або ліани. Корені нерідко утворюються високо над землею у вигляді ходуль. Листки прості, лінійні, часом дуже довгі, до 3-4м, по краях часто шипуваті, зібрані звичайно на верхівках пагонів пучками. Квітки одностатеві, у початках або кулястих суцвіттях. Тичинок і маточок звичайно багато. Плоди — ягоди або кістян­ки, у багатьох зростаються в супліддя, які часом їстівні. Виключно тропічна родина, що об’єднує 3 роди і близько 850 видів. Найбіль­шим є рід Pandanus, окремі види якого ростуть уздовж морських і річко­вих узбереж, утворюючи зарості. Листки багатьох видів панданів містять волокно, яке використовують на батьківщині на плетиво. Як оригінальні тропічні рослини, з характерними додатковими коренями у вигляді ходуль, панданові часто розводять в оранжереях.

Родина їжачоголівкові. Багаторічні тра­в’янисті болотяні або водяні рослини з повзучими кореневищами і прости­ми або галузястими стеблами. Листки вузькі, лінійні, розміщені дворядно. Квітки в кулястих головках, різностатеві, нижні головки з тичинкових кві­ток, верхні — з маточкових; оцвітина три-, шестичленна, плівчаста, тичинок 3-6 на довгих нитках; маточка одна, зав’язь майже сидяча, одногнізда з коротким стовпчиком і косою довгастою приймочкою; плоди — кістянки або горішки з товстим губчастим міжоплоднем (мезокарпієм); поширюються водою (гідрохорія) або рідше вітром (анемохорія). Невелика позатропічна родина з одним родом їжача голівка, що об’єднує близько 20 видів. Найчас­тіше зустрічаються такі види: їжача голівка проста – стебло в суцвітті не розгалужене; ї. г. розгалужена — стебло в суц­вітті розгалужене; ї. г. мала — стебло звичайно плаваюче, рідше прямостояче. Практичне значення родини незначне.

Родина рогозові. Трав’янисті багаторічники з товстими повзучими кореневищами і нерозгалуженими стеблами. Листки дворядно розміщені, лінійні. Квітки одностатеві, зібрані в щільні цилінд­ричні суцвіття (початки), у верхній частині яких містяться тичинкові, у нижній — маточкові квітки; при основі кожної частини суцвіть є 1-2 вели­ких покривних листки, які рано відпадають. Оцвітини немає; замість неї виникли волосовидні утвори. Тичинок 3, рідко більше або менше. Маточка одна, на довгій ніжці (гінофорі); зав’язь одногнізда, з одним насінним за­чатком. Плід — горішок, з довгим стовпчиком, що, не опадає. Запилюються вітром (анемофілія); плоди завдяки волоскам також поширюються віт­ром (анемохорія).

Невелика родина з одним родом рогіз, що налічує близько 12 видів, поширених майже у всій північній півкулі. Ростуть у заплавинах на берегах річок, болотах, у ставках, старицях і озерах, часто утворюючи великі суцільні зарості. З п’яти відомих у флорі України видів найбільше поширений рогіз широколистий з листками 1-2 см завшир­шки і суцвіттями, частини якого не відокремлені проміжком його осі. Менше поширений рогіз вузьколистий з листками 0,5-1 см завширшки і суцвіттям, частини якого відокремлені голим проміжком його осі. Обидва види використовують на вироблення паперу, картону, на плетіння кошиків та іншої тари; волоски при плодах є набивним й па­кувальним матеріалом, кореневища містять до 40% крохмалю.

Порядок ароїдноцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 11-07-2012

Найхарактернішою рисою цього порядку є наявність при основі су­цвіть великого покривного листкародина ароїдні, або чохла, часто яскраво забарвленого; квітки дрібні, більш або менш редуковані, але ентомофільні, щільно сидять на суцвітті — початку, двостатеві або одностатеві, розміщені звичайно на різ­них рівнях, тичинкові — у верхній частині, а маточкові — в нижній.

Філогенетично ароїдні споріднюють з тропічними циклантовими або близькими до них формами. Ряскові виводять від ароїдних і розглядають як надзвичайно спрощену родину.

Родина ароїдні. Багаторічні трав’янисті рослини, наземні або переважно епіфіти і ліани. Різноманітні листки, цілісні або дуже розсічені, частіше на довгих черешках, при основі розширених у великі піхви. Будова квіток дуже різноманітна, одностатеві, інколи двостатеві, непоказні, дрібні, численні, зібрані в товстий м’ясистий початок з великим, здебільшого яскраво забарвленим покривалом при основі, що функціонально відіграє роль віночка. Редукована оцвітина або шестичлен­на. Кількість тичинок варіює від 1 до 6. Маточка утворена з трьох плодолистиків, рідше з одного, з одно-, тригніздою зав’яззю. Плід — ягода, насіння з ендоспермом; розповсюджується час­тіше птахами (орнітохорія).

Ароїдні є переважно рослинами тропіків і субтропіків; їх налічують близько 2000 видів.  Бага­то ароїдних містять сапоніни, алкалоїди, нітроглікозиди і є отруйними. Окремі види (аїр, арум і ін.) є лікарськими і ефіроолійними. Товсті м’ясис­ті кореневища і бульбокорені деяких ароїдних містять багато крохмалю і придатні для споживання варені або сушені. Так, у тропіках і субтропіках (особливо в східній півкулі) широко культивують як харчову рослину таро, бульби якого досягають ваги 3—4 кг. Як декоративні оранжерейні і кімнатні рослини в нас часто культивують монстеру, види роду філодендрон, окремі види калли, антуріума, каладіумa і ін., часто з строкатими яскраво забарвленими листками і красивими суцвіттями. Особливо популярною є монстера, яку часто неправильно називають філодендроном, що походить з Центральної Америки. У неї великі бли­скучі зелені і красиво розрізані листки, довгі повітряні корені. Дуже невибаглива кімнатна культура.

У нашій флорі родина ароїдних представлена такими цікавими росли­нами.

Аїр тростинний, або татарське зілля, з товстим повзучим кореневищем, мечовидними листками до 1 м завдовжки і бічним зеленим початком. Квітки двостатеві, з шестичленною зеленува­тою оцвітиною. Росте на заболочених луках, болотах, по берегах озер, ут­ворюючи часом значні зарості. Кореневища містять ефірні олії, глікозид акорин, алкалоїд калямин, крохмаль і ін. Препарати, виготовлені з вису­шених кореневищ, використовуються в медицині і парфумерії.

Образки болотяні з серцевидними прикореневими лист­ками і великим, майже плоским покривалом, зсередини білим, зовні зеле­ним; квітки двостатеві, без оцвітини. Рослина отруйна, особливо ягоди. Росте на болотистих луках, у заболочених лісах і по берегах водойм у пів­нічних районах.

Арум плямистий має бульбовидно потовщена ко­рені, списовидні або стріловидні листки, одностатеві квітки, запилюється мухами. Росте у тінистих і вологих лісах, наприклад, у західних районах України. Свіжі рослини отруйні, при варінні і сушінні отруйність зникає.

Родина ряскові. Водяні плаваючі або занурені дуже дрібні редуковані рослини. Усе їх тіло має вигляд зеленої пластинки або лусочки, яка має не листкове, а стеблове походження. Корінці нитковидні або їх зовсім немає. Квітки і суцвіття також дуже редуковані. Ряски досить рідко цвітуть, розмножуються переважно вегетативно (за допомо­гою бічних пагонів, які виникають у невеликих заглибинах пластинки, так званих кишеньках). Квітки різностатеві, містяться в кишеньках по 2-3. Оточені при основі спільним плівчастим чохлом (покривалом). Маточкові квітки мають одну маточку з одногніздою зав’яззю, тичинкові – з однією тичинкою. Плід нерозкривний, з 1-6 насінинами.

Ряскові – невелика родина, що об’єднує 3 роди і близько 25 видів, поширених у прісних водоймах обох півкуль.

Ряскові мають певну цінність як корм для водоплавних птахів, риб і свиней. У висушеному вигляді вони містять до 2-4 % протеїну. З трьох видів ряски, які є у флорі України, найбільше поширена в стоячих водоймах ряска мала з округло-яйцевидними плоскими лусочками, що плавають на поверхні води.

Порядок пальмоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 06-07-2012

За типом будови квітки (шестичленна оцвітина в два тричлені кола, здебільшого 6 тичинок, верхня родина пальмовідво-тригнізда зав’язь і ін..) пальмоцвіті дещо схожі на ліліє цвіті, припускають навіть можливість виникнення їх від деревовидних предків лілійних. Але при основі суцвіть у пальмоцвітих є один або (частіше) кілька великих покривних листків у вигляді чохлів, чого немає в лілієцвітих. Проте близькі філогенетичні зв’язки між цими дво­ма порядками можна вважати ймовірними. Можливо, що й пальмоцвіті і ліліецвіті виникли від якихось спільних предків однодольних. До порядку відносять дві родини: пальмові і циклантові; обидві родини є тропічними.

Родина пальмові. Дерева, здебільшого з колонозидним нерозгалуженим стовбуром, часом досить високим (до 60 м), рідше кущі або ліани (останні з досить довгими — до 100—300 м — і тонкими (2—3 см) деревовидними стеблами). У багатьох пальм стовбур покри­тий волокнами або рубцями, що утворилися з відмерлих листяних піхов або черешків. Листки звичайно великі, зібрані на верхівці стовбура, пір­часті або віяловидні, на довгих (до 1—5 м), часто покритих шипами, череш­ках, розширених при основі в піхву, що більш або менш охоплює стебло; пластинки пірчастих листків в окремих видів досягають 20 м у довжину, а віяловидних — до 3—5 м у діаметрі. Квітки звичайно одностатеві, рідше двостатеві, зібрані у великі (до 3-4 або навіть до 12 м завдовжки) суцвіт­тя у вигляді волотей або розгалужених початків з покривними листками; оцвітина складена з двох тричленних кіл, жовта, біла або зеленувата; ти­чинок 6 або_більше, рідше їх 3; зав’язь верхня, одно-тригнізда, з вільних або (частіше) зрослих плодолистків; плід — суха або м’ясиста кістянка, рідше ягодоподібний; насіння з великим, часом досить твердим ендоспер­мом.

Пальм відомо 240 родів і близько 1700 видів, поширених в областях з тропічним і субтропічним кліматом обох півкуль. Найбільша видова різноманітність пальм сконцентрована нині на островах Малайського архіпелагу (Індонезія) і в тропічній частині басейну Амазонки (Бразілія). Ці області характеризуються тропічним кліматом, з великою кількістю (до 2000 мм і більше) опадів, високою тем­пературою і дуже малим коливанням її протягом року. Тут пальми утво­рюють часом цілі ліси, але здебільшого вони ростуть поодиноко серед ін­ших деревних порід. В областях з теплим і жарким посушливим кліматом пальми добре ростуть, коли близько до поверхні підходять грунтові води (в оазисах пустинь Африки і Аравійського півострова, по берегах морів, океанів, рік і озер). Окремі види пальм ростуть високо в горах (у тропіках). У Південній Європі в дикому стані є тільки один вид хамеропс низь­кий. Це найбільш північне місцезнаходження пальм у природі. У Східній Азії найдалі на північ (до о. Хонсю в Японії) дохо­дить трахікарпус високий.

Філогенетичне положення пальм у системі однодольних не зовсім з’я­соване. За типом квіток пальми найбільше наближаються до лілійних, від деревовидних форм яких вони, можливо, й виникли.

Практичне значення пальм у тропічних країнах Африки, Азії, Пів­денної Америки, Австралії і Океанії досить велике: тут вони є найкорис­нішими рослинами (окремі види дають плоди, якими харчуються мільйо­ни людей, а також олію, справжнє саго й інші продукти харчування). З стовбурів і молодих суцвіть багатьох видів добувають цукристу рідину, що йде на виготовлення вина і цукру. Деревину багатьох пальм широко використовують у будівництві. Листки містять міцне волокно, яке йде на виготовлення кошиків, канатів і вірьовок; ним набивають матраци, роблять щітки, циновки й ін. Великі листки пальм використовують для покрівлі. Крім того, майже всі пальми є чудовими декоративними рослинами і часто культивуються з цією метою в тропічних і субтропічних країнах.

Культурами світового значення є такі види пальм.

Кокосова пальма — стародавня культурна рослина народів тропічних областей, яку за винятковКокосова пальмау корисність для лю­дини називають «королевою» пальм. У дикому стані невідома. Найбільші плантації її є на Філіппінських островах, в Індонезії, на о. Шрі Ланка, в Індії, на островах Океанії і в Африці. На 1 га вирощують 100 дерев, кож­не дерево дає до 60 плодів щороку. Плоди — кістянки, але їх називають звичайно горіхами. Вага одного горіха — до 8 кг. Твердий ендосперм насінини називається копрою. Вона містить до 60—65% жирної олії з при­ємним запахом і є важливим предметом експорту. її вживають в їжу і ви­користовують для технічних цілей. Стовбури дерев використовують як будівельний матеріал, для виготовлення човнів, листя йде на покрівлю, ви­готовлення вірьовок, матів, віників, щіток і ін. Із соку, який добувають при зрізуванні молодих суцвіть, приготовляють вино, добувають цукор.

Фінікова пальма — стародавня культура народів Північної Африки і Азії. З дуже давніх часів її розводять в оази­сах АРЄ, Дунісу, Алжиру, Аравійського півострова та ін. Красива дво­домна пальма з великими пірчастими листками. Під шатром із крон фіні­кових пальм вирощують в оазисах цитрусові, мигдаль, виноград, овочеві і баштанні культури. Смачні і солодкі плоди (фініки — однонасінні ягоди) містять у в’яленому вигляді до 70% цукру та до 2,5% жиру і є важливим продуктом харчування багатьох мільйонів жителів Землі.

Олійна пальма — красиве дерево з великими пірчас­тими листками, родом із західної частини Екваторіальної Африки, де ши­роко культивується як олійна рослина. Олію виробляють з плодів-кістянок. Оранжево-жовтий мезокарп (м’якоть) містить від 25 до 70% жирної олії, в якій багато пальмітинової кислоти. Ця олія непридатна для їжі; її вико­ристовують для технічних цілей. Насіння містить смачну харчову олію і має до 25% поживного протеїну.

Порядок злакоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 02-07-2012

Про походження злаків є різні погляди. Найчастіше їх виводять від лілієцвітих через тропічнийродина злакові порядок, в якого зародок також прилягає до ендосперму збоку. Отже, злаки розглядають як редуковану групу лілієцвітих внаслідок переходу до анемофілії. Про спо­рідненість злаків з лілієцвітими свідчить також один із сучасних тропічних багаторічних злаків з роду стрептохета, який дико росте в лісах Південної Америки. Квітка цього злака дуже близька за своєю струк­турою до квітки лілієцвітих. Так, у нього є 3 лодикули, 3 квіткових луски, 6 тичинок у два кола і гінецей, складений з трьох зрослих плодолистків. Припускають, що від цього типу злаків могли виникнути, з одного боку, бамбукові з їх численними тичинками, з другого — інші злаки з їх редуко­ваними квітками. Є й інші точки зору щодо походження злаків. Так, одні систематики виводять злаки від пальмоцвітих через бамбукові, інші — від тропічних рестонієвих або від ситникових.

Родина злаки. Трав’янисті рослини» рідше деревовидні (бамбуки), з допоміжним корінням мичкуватим і з ко­реневищами. Стебла прості, рідше розгалужені, тонкі, циліндричні, з вуз­лами і порожнистими (в більшості злаків) меживузлями. Листки чергові, розміщені дворядно, з лінійною (рідше ланцетною) пластинкою і довгою піхвою, що охоплює стебло; язичок знаходиться на межі між піхвою і пластинкою має вигляд плівчастого виросту або війочок; форма і величина його має істотне значення для систематики злаків, але морфологічна його природа і функції ще не зовсім з’ясовані. Суцвіття в злаків верхівкове, інколи пазушне, складене з колосків, що зібрані у складний колос, волоть, султан, китицю або початок. При основі кожного колоска є луски, які називаються колосковими. їх звичайно 2 — нижня і верхня, рідше З-4 або 1. Колоски в складному колосі сидять у виїмках колосового стрижня і складаються з 1 — 2—3—5 і більше (до 20) квіток. При основі кожної квітки є звичайно 2 квіткові луски — нижня і верхня; остання часом слабко розвинута. Оцвітина редукована і складається з двох дрібних навколоквіткових плівчастих лусок, що називаються лодикулами; під час цвітіння вони бубнявіють і сприяють розкриванню квіткових лусок. Квітки двостатеві, але бувають і одностатеві, тичинок частіше 3, рідше 2-6 або багато, пиляки кріпляться до ниток спинкою; маточка складається з двох-трьох зрослих плодолистків; зав’язь верхня, одно-гнізда, сидяча або на короткій ніжці; приймочка дволопатева, рідше одно-, трилопатева, периста; плід — однонасінна зернівка суха, в якої насінина зростається з оболонкою плода, рідше плід ягодоподібний.

колоскиЗернівка при достиганні в багатьох дикорослих злаків і в деяких куль­турних (окремі плівчасті сорти ячменю, вівса, проса й ін.) зростається з квітковими лусками, що сприяє кращому їх природному поширенню. При­стосуванням до поширення зернівок вітром у більшості дикорослих зла­ків є також утворення різних остюків, щетинок, волосків, лусочок і ін. Голозерність і неосипуваність зернівок культурних злаків є наслідком ві­кового добору. Майже вся внутрішня частина зернівки зайнята крохма­листим ендоспермом (до 75% її ваги). Ендосперм оточений алейроновим ша­ром з товстостінних клітин, наповнених так званими алейроновими зернами, багатими на білки, жири, частково на вітаміни. При основі зернівки (збоку) міститься зародок, складений з брунечки, зародкового корінця, щитка і епібласта. Щиток при проростанні зернівки сприяє висисанню поживних речовин з ендосперму. Епібласт часто розглядають як рудимент другої сі­м’ядолі, властивої дводольним. Перший листок, що виходить назовні при проростанні насінини злаків, трубчасто згорнутий, твердий, тонко загост­рений. Він сприяє проходженню брунечки через шари грунту. Має назву пір’їнка, або колеоптиле.

Родина злаки охоплює близько 700 родів і близько 10000 видів, поширених майже на всій зем­ній кулі, але особливо ве­лика видова концентрація злаків спостерігається в тропіках. У позатропічних областях злаки займають (або нещодавно займали) величезні відкриті просто­ри суші і створюють панів­ні формації в степах Євра­зії, саванах Африки і Ав­стралії, пампасах Півден­ної Америки, у преріях Північної Америки тощо. Досить помітну і часом па­нівну роль відіграють зла­ки також в травостої зап­лавних, суходільних і гір­ських луків, як ефемери напівпустинь і пустинь і ін. З екологічного боку біль­шість дикорослих злаків належить до ксерофітів, але серед них є чимало мезофі­тів і навіть гідрофітів; більшість культурних зла­ків є мезофітами або мезоксерофітами.

За типом кущіння злаки поділяють звичайно на 3 групи: кореневищні, нещільнокущові і щільнокущові. У кореневищних злаків (наприклад, у пирію повзучого, очерету, куничника, чаполочі й ін.) є пагони підземні (кореневища) і надземні; останні відходять з вузлів кореневища вертика­льно. Кореневище міститься в грунті на різних глибинах. У нещільнокущових злаків вузол кущіння розміщений близько під поверхнею грунту. Прикладом нещільнокущових злаків є наші культурні злаки: жито, овес,, ячмінь, пшениця, а також тимофіївка, єжа збірна, райграс і ін. У щільнокущових злаків вузли кущіння тісно зближені і містяться, як правило, над поверхнею грунту або досить близько від поверхні, кореневища дуже короткі і пагони розташовані щільно (щучник, біловус, ковила й ін.).

У систематиці злаки поділяють на три підродини: бамбуковидні, мітлицевидні і просовидні; кожна з підродин поділяється на серії, серії – на триби, а триби – на роди. В основі поділу злаків на підродини лежить будова квіток, колосків, складних суцвіть і ін..

Порядок осокоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 22-06-2012

родина осоковіОсокові раніше об’єднували з злаками в один порядок лускоцвітих, бо вважали, що квітки в обох родин голі і мають тільки лусочки. Згодом була виявлена значна відмінність в деталях будови квітки, зарод­ка, плодів цих рослин; тому обидві родини тепер розглядаються як окремі порядки. Так, квітку осокових розглядають як голу, тоді як у злаків вона має залишки оцвітини у вигляді лусочок; зародок в осокових осьовий, оточений ендоспермом, у злаків він прилягає збоку до ендосперму; пиля­ки в осокових прикріплені до ниток нижнім кінцем, у злаків — спинкою; плід в осокових мішечок або горішок, у злаків — зернівка. Щодо походження осокових, то вони найближче стоять до ситникових, які близькі до лілійних. До порядку осокоцвітих входить тільки одна родина осокових.

Родина осокові. Трав’янисті, багаторічні, рідше однорічні рослини, здебільшого з тригранним стеблом, без потовще­них вузлів. Листки найчастіше розміщені трирядно, лінійні, з зам­кнутими піхвами і без язичка. Квітки в колосках, одностатеві, або двоста­теві; часом рослини дводомні. Колоски зібрані в складні колосовидні, во­лотевидні, зонтиковидні або головчасті суцвіття. Кожна квітка міститься в пазусі приквіткової луски; оцвітина має вигляд щетинок або лусочок, або ж її зовсім немає, тичинок звичайно 3, рідше 2; маточка складається з двох-трьох плодолистків, з верхньою одногніздою зав’яззю і одним обер­неним насінним зачатком; плід — тригранний горішок або мішечок, тобто горішок, що міститься в зрослому  плівчастому прицвітку.

Осокові — велика родина, що об’єднує 95 родів і понад 3700 видів, поширених майже по всій земній кулі, особливо в областях з помірним і холодним кліматом; в Україні налічують до 140 видів. Госпо­дарське значення осокових незначне, бо сіно більшості осок жорстке, ма­лопоживне, бідне на білки і багате на кремнезем. У стародавні часи важ­ливу роль відігравав папірус, з якого виготовляли папір. Потовщені кореневища деяких видів, зокрема чуфи, або земляного миг­далю, багаті на крохмаль і олію; підсмажені, вони дуже смачні.

Осока — великий і досить поліморфний рід багаторічних рос­лин, що налічує понад 2000 видів. На болотах і вогких луках осоки часто утворюють суцільні зарості і займають величезні простори. Квітки в них одностатеві, у колосках або волотях, плід — горішок, що міститься в мішечку з повіт­рям, тому може переноситись водою на значні віддалі. Як прибережні і водяні досить поширені: осока струнка, о. водяна, о. прибережна, о. носата й ін. Їх великі стебла ви­користовуються часом для плетіння кошиків, циновок і ін. У степах поши­рені о. низька, о. рання, о. лежача й ін., у лісах — о. рідкоколоса, о. волосиста, о. пальчаста. Численні види осок поширені на торфових і осокових боло­тах, заболочених і гірських луках і ін. Дуже поширена в піщаних пусти­нях Середньої Азії осока здута, яка при плодах має характерне пухировидне здуття.

Пухівка — болотяні багаторічні рослини, що утво­рюють на торфових болотах характерні купини. Суцвіття — верхівковий колос; щетинки при плодах білі, численні, утворюють «пухівку». На сфагнових (торфових) болотах лісової зони аж до Заполяр’я досить по­ширена пухівка піхвова, на гіпново-осокових — п. вузько­листа. Близькими до пухівки є рід комиш із зонтиковидними суцвіттями і щетинками при плодах. В озерах, ставках і старицях досить поширений комиш озерний, або куга з висо­ким безлистим стеблом; у лісах і на вологих луках зустрічається комиш лі­совий з нижчим облисненим стеблом.

Порядок орхідноцвіті, або дрібнонасінні

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 21-06-2012

Найхарактернішою рисою порядку, який складається тільки з однієї родини орхідних, є редукціяродина орхідних кількості тичинок до 2 або, час­тіше, навіть до 1, причому нитками вони зростаються з стовпчиком маточки, утворюючи колонку, або гіностегій. Зигоморфія квіток, їх яскраве забарвлення, наявність полініїв (склеєного в грудочку пилку) і утворення величезної кількості дуже дрібного насіння є також специфічними особ­ливостями порядку. З філогенетичного погляду орхідні виводяться від ен­томофільних лілієцвітих із зигоморфними квітками. Вони е найбільш спе­ціалізованою і найвищою гілкою їх еволюційного розвитку.

Родина орхідні. Багаторічники наземні або, час­тіше (в тропіках), епіфіти з кореневищами або бульбами — підземними ко­реневими або надземними стебловими (туберидіями). Листки з піхвами або стеблообгортні. Квітки пазушні, зигоморфні, здебільшого двостатеві, зіб­рані в колоски, китиці, волоті або поодинокі. Запилюються квітки або ко­махами (ентомофілія) з дуже складними і різноманітними формами при­стосування, або дрібними тропічними птахами колібрі (орнітофілія). Ве­лика спеціалізація щодо запилення певними комахами обумовила виникнен­ня надзвичайно яскравих і різноманітних форм, розмірів і забарвлення квіток з сильним і характерним запахом. Проте при всій цій великій різнома­нітності діаграма і формула квітки всієї великої родини залишається майже без змін, а саме: оцвітина віночковидна, з двох тричленних кіл, причому один з листочків оцвітини внутрішнього кола (проти осі) майже завжди має відмін­ну від інших форму, величину і забарвлення і називається губою, він часто має шпорку і нектар; тичинки вдвох колах, здебільшого редуковані до 1 або (рідше) до 2 і зливаються (зростаються) з стовпчиком колонки (гіностегій); пилок склеюється здебільшого в одну грудочку, що називається полінієм; маточка складається з трьох плодолистків; зав’язь нижня, одногнізда; плід — коробочка з досить численним, дуже дрібним насінням.

Орхідні — надзвичайно велика (близько 30 000 видів) і дуже пошире­на родина, особливо в областях з єологотропічним кліматом, де представ­лена в основному епіфітами, тобто формами, що поселяються на інших рос­линах, головним чином на стовбурах і гілках дерев, використовуючи їх як місце прикріплення. Численні орхідеї з їх різноманітними і часом дуже складними формами пристосувань до запилення комахами давно приверта­ли увагу дослідників. Але найправильніше еволюційне трактування цим складним біологічним явищам дав Ч. Дарвін у спеціальній праці, присвя­ченій біології запилення орхідних.

Господарське значення орхідних досить незначне. Деякі тропічні фор­ми, що мають красиві квітки з сильним і приємним запахом, культивують в оран­жереях. Культура орхідей у кімнатних умовах майже неможлива, бо для успішного їх розвитку потрібна висока вологість повітря і температура. Найбільше практичне значення з орхідних має ваніль, плоди якої містять ванілін, що широко використовується в кондитерській промисловості. Ваніль — це ліана; походить з тропічної частини Мексіки; добре росте в оранжереях.

Порядок лілієцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 15-06-2012

Переважно наземні цибулясті або кореневищні трав’янисті багаторічні рослини, рідше деревовидні або ліани; квітки з характерним для одно­дольних тричленним типом будови, п’ятиколові, здебільшого правильні; оцвітина з двох кіл, найчастіше віночковидна; маточка складена з трьох плодолистків, з тригніздою зав’яззю і прямими, горизонтально розташова­ними насінними зачатками з центрально-кутовоюплацентацією.

ліліяОбсяг порядку лілієцвітих різні систематики трактують по-різному. Вони відносять до нього від 6 до 10 і навіть до 20 родин. З них найтиповішою є родина лілійні, що тісно зв’язана з іншими родинами порядку. Палеоботанічні дані свідчать про давність порядку. Окремі види драцен і деревовидні ліани з роду сасапариль відомі вже з верхньої крейди. Припус­кають, що ліліецвіті виникли від якихось примітивних раналієвих з кла­су дводольних і в свою чергу дали початок кільком лініям еволюції однодольних. Зокрема, внаслідок пристосування до комахозапилення роз­винулись дві ентомофільні спеціалізовані лінії еволюції — бананоцвіті і дрібнонасінні, або орхідні. Спрощення квітки в зв’язку з переходом до вітрозапилення призвело до виникнення ряду анемофільних ліній розвитку однодольних — пальмоцвітих, осокоцвітих і злакоцвітих.

Родина лілійні. Багаторічні рослини з цибулинами, бульбоцибулинами або кореневищами, рідше дерев’янисті форми з деревовидними стовбурами. Квітки двостатеві, актиноморфні, зібрані в різні суцвіття (китиця, волоть, зонтик, колос і ін.) рідше поодинокі; оцвітина проста, віночковидна, здебільшого яскраво за­барвлена, шестичленна, з двох кіл, листочки її вільні або більш-менш зро­слі; тичинок 6, маточка одна, складена з трьох плодолистків, з верхньою тригніздою зав’яззю; стовпчик один, рідше 3; плід — коробочка або ягода.

Лілійні — велика (близько 2500 видів) родина, поширена майже по всій земній кулі, особливо о областях із сухим і теплим кліматом. У викопному стані деякі деревовидні форми лілійних (драцени, сасапариль і ін.) відомі вже з верхньої крейди. Зокрема, сасапариль — деревовидну сучасну ліану нижнього гірського поя­су Західного Закавказзя знайдено радянським палеоботаніком А. М. Криштофовичем у третинних відкладах на р. Кринці в Донбасі. Тепер ця родина досягла високого рівня розвитку, про що свідчить велика різноманітність у будові і зовнішньому вигляді окремих родів. На цій підставі деякі систематики поділяють лі­лійні навіть на окремі родини, інші (Енглер) — на 10 підродин і багато триб залежно від харак­теру суцвіть, типу плодів і веге­тативних органів. Дуже різно­манітні в лілійних форми запи­лення; переважає ентомофілія. Досить поширене вегетативне розмноження цибулинами, буль­боцибулинами і кореневищами. Спостерігається видозміна стебел на філокладії (рускус).

Господарське значення родини досить значне. Серед лілійних є чимало корисних рослин: овочевих (цибуля, часник, черемша, спаржа), лікарських (конвалія, сабадила, чемериця, алое, морська цибуля і ін.), декоративних (тюльпан, гіацинт, лілія, драцена, еремурує, функія, юкка й ін.). З ранньовесняних ефемерів, що прикрашають навесні наші ліси і степи, можна назвати проліски, дикоростучі тюльпани, зірочки, брандушку, веснянку й ін. Представників лілійних, що зустрічаються в нас у дикому стані і в культурі, можна поділити на такі групи:

1. Цибулинні рослини; листочки оцвітини вільні, рідше зрослі; плід — коробочка.

Лілія. Цибулини з черепичастими лусками. Квітки в ки­тицях, рідше поодинокі, великі, запашні, яскраво забарвлені або чисто білі. Лілії є досить популярними декоративними рослинами. Для масової ґрунтової культу­ри найчастіше використовують л. білу (L. candidum) родом з Кавказу; л. королівську (L. regale) і л. тигрову (L. tigrinum) з Китаю; л. тонколисту (L. tenuifolium) з Далекого Сходу й ін. Для оранжерейної культури придатні: л. золотиста, родом з Японії; л. красива з Схід­ної Азії; л. королівська, л. довголиста й ін.

Цибуля. Суцвіття зонтиковидні (цимозні). Листки м’ясисті, сокови­ті, трубчасті, жолобчасті, плескуваті. Для більшість видів роду цибулі характерний специфічний різкий часниковий запах, об­умовлений наявністю в тканинах часникової ефірної олії (алілу). Цибуля і часник є давніми цінними овочевими рослинами. Вони багаті на антибіотики, які відкрив і докладно дослідив радянський ботанік Б. П. Токін, назвавши їх фітонцидами. Як пряні овочеві культури в нас розводять: цибу­лю ріпчасту, або городню, цибулю-порей, часник з складною цибулиною з багатьма цибулинками-дітками, якими розмножується.

Проліска. Невеликі цибулинні ранні весняні лісові або осінні степові рослини з яскравими блакитними або фіолетово-ліловими квітками. Зокрема, у листяних лісах, переважно на Правобережжі Укра­їни, рано навесні рясно цвіте проліска дволиста (S. bifolia) з блакитними квіт­ками в китицях по 3-8 на загальному квітконосі. На Лівобережжі Україні поширена п. сибірська з яскраво-синіми пониклими квітками по 1, рідше по 2-3 на квітконосі. У степовій зоні зустрічається п. осіння з фіолетово-ліловими квітками, яка росте по краях подів. Як красиві декоративні багаторічники проліски заслуговують на широке введення в культуру в сади і парки.

2. Кореневищні деревовидні або трав’янисті рослини; плід — коробочка.драцена

Драцена і близький до нього рід кордиліна дико ростуть у субтропічних областях Африки, Азії і Австралії. Характерною рисою обох родів є здатність до вторинного потовщення стов­бура; тому в окремих видів вони досягають часом значної товщини. Листки лінійні, довгі, зібрані пучками на кінцях пагонів. На Чорноморському узбережжі Кавказу (від Батумі до Сочі) часто в садах і парках розводять кордиліну південну, яку садівники звичайно називають дра­ценою. В умовах холодного клімату її вирощують часто в оранжереях і як кімнатну культуру. З роду драцена відоме славнозвісне драконове дерево, родом з Канарських островів. Вік окремих дерев обчислюється в кілька тисяч років, а окружність їх стовбура може досягти 12—14 м. З стовбурів добувають смолу, яка на повітрі швидко стає червоною (так звана «драконова кров»).

Юкка. Деревовидні рослини з укороченим стовбуром і лі­нійними листками в пучках. Квітки білі, численні, у великих китицях. До­сить декоративні рослини; походять з Південної і Центральної Америки. Відомо близько 30 видів. У Криму і на Кавказі найчастіше вирощують у відкритому грунті такі види, як юкка нитчаста і ю. чудова. При легкому захисті на зиму ці види добре ростуть в умовах Києва, Львова, Ужгорода, Одеси й ін.

Алое. Багаторічні, часом деревовидні сукуленти, з м’ясисти­ми листками і стеблами. Поширені переважно в напівпустинях Африки. У нас здебільшого культивують як кімнатну й оранжерейну рослину алое деревовидне. Сік з його листків під назвою сабур використо­вується в медицині. Він містить антраглікозиди і смолисті речовини. Сві­жий сік використовують для заживлення ран і при туберкульозі. У вели­ких дозах (0,5—1 г) сабур застосовують як проносне, у невеликих — для підвищення діяльності органів травлення.

Еремурус. Досить декоративні багаторічники з ви­сокими (до 2 —2,5 м) стрункими і безлистими стеблами, що закінчуються великими щільними китицями красивих рожево-білих або кармінових кві­ток, їх у деяких видів буває до 500—800 у китиці. У культурі найчастіше вирощують еремурус могутній (Е. robustrus) з кар-міново-рожевими квітками, що походить із Середньої Азії. Розмножують, еремуруси діленням кущів.

3. Кореневищні рослини; плід — ягода.

Холодок, або спаржа. Дводомні рослини з дуже га­лузистими стеблами. Листки дрібні, лусковидні, в їх пазухах містяться пуч­ки зелених, голчастих, укорочених гілочок, так званих кладодіїв. Квітки звичайно повислі; ягоди червоні. Найбільше в нашій флорі (луки, схили, степи) поширений так званий заячий холодок; під назвою спаржа вирощують як смачний делікатесний овоч. Як декоративні кімнатні і оранжерейні рослини найчастіше культивують два види, що походять з Південної Африки: холодок пірчастий) і х. Шпргнгера.

Вороняче око. Досить отруйна рослина. Усі її части­ни, особливо кореневище і ягоди, містять глікозид паридин і сапонін паристифин. Росте в тінистих вологих лісах. Має 4 листки в кільці. Оцвіти­на — з 8 листочків, розміщених у два кола; 4 зовнішніх зеленуватих і 4 внутрішніх жовтуватих. Тичинок також 8, у два кола. Ягода сизувато-чор­на. Веснянка дволиста — невелика весняна росли­на вологих листяних лісів з білими запашними квітками в китицях. Лис­точків оцвітини і тичинок по 4, у два кола. Ягода червона. Рускус колючий — дводомний вічнозелений напівкущ з різко вираженими дуже колючими філокладіями. Дико росте у сухих лісах і рідколіссях нижнього поясу Кримських і Кавказьких гір. Сасапариль висока — дерев’яниста чіпка колюча ліана з виткими вусиками при основі листків і сітчастим жилкуванням листків. У лісах Західного Закавказзя ця ліана місцями утворює непрохідні хащі.

Родина амарилісові. Близька до родини лілійних; відрізняється від неї нижньою зав’яззю, наявністю в деяких ро­дів у зіві віночка чашовидної коронки, або так званого привіночка, і де­якими іншими другорядними рисами.

Відомо близько 1000 видів, поширених переважно в областях із сухим і теплим кліматом (країни Середземномор’я, Південна Африка, Мексика і Австралія). У складі родини є чимало красивих декоративних ґрунтових, кімнатних і оранжерейних та прядивних і ефіроолійних рослин.

Однією з перших ранніх весняних рослин нашої флори є підсніжник складчастий, то дико росте в гірських лісах Криму і зацвітає на початку березня або навіть у лютому. З-під снігу цвіте також підсніжник звичайний, який росте по узліссях у рівнинній час­тині. В обох видів квітки сніжно-білі; пониклі; у першого, крім того дуже запашні. Як красиву декоративну весняну рослину часто розводять на квітниках і в парках нарцис поетичний з білими запаш­ними квітками і коротким оранжевим привіночком.

Великі, яскраво забарвлені і красиві квітки мають представники та­ких тропічних і субтропічних родів, як амариліс, клівія, кринум, гіпеаструм і ін., які в нас часто культивують як кімнатні і оранжерейні рослини. Досить цікавою декоративною і водночас важливою ефіроолійною рослиною є так звана тубероза, що походить з Центральної Америки. Вона має добре розвинуті бульби (схожі на цибулини) і молочно-білі з чудовим запахом квітки; розводять її переважно на півдні (Крим, Кавказ) як декоративну. На батьківщині рослини з квіток туберози добувають ефір­ну олію, яка широко використовується в парфумерії.

У посушливих областях Мексіки і Південної Америки досить пошире­ний рід агава з товстими соковитими листками, зібраними в ро­зетку. Листки деяких видів містять міцне волокно — сизаль, що йде на виготовлення канатів, шпагату, грубих тканин, мішків тощо. Як кімнатну й оранжерейну рослину (яку влітку часом виставля­ють у грунт для декорування терас, клумб, ваз і ін.) часто розводять у нас агаву американську, або столітник, з великими темно-зеленими або смугастими листками, колючими по краях. Цвіте агава, викидаючи величезну (до 10 м) квітконосну стрілку з великою кількістю квіток. Після цвітіння надземні органи відмирають.

Родина діоскорейні. Багаторічні виткі лі­ани тропіків і субтропіків з кореневищами або бульбами, багатими на крох­маль. Листки чергові або в кільцях з сітчастим жилкуванням. Квітки не­показні, різностатеві: рослини дводомні; оцвітина шестичленна, вільна; зав’язь нижня, тригнізда; плід — коробочка або ягода. З 9 родів родини найчисленнішим є рід діоскорея, що налічує понад 600 видів. Деякі з них, як ямс, або китайська картопля, що є госпо­дарським аналогом справжнього батату, широко культивується як крох­малистий бульбоплід у Китаї, Японії, Південній Кореї. Скоростиглі сор­ти добре достигають у нас на Чорноморському узбережжі Кавказу.

Родина півникові. Багаторічні, сухопутні або бо­лотяні рослини з кореневищами, бульбоцибулинами, рідше з цибулинами. Листки мечовидні. Квітки такої самої будови,як у попередньої родини, але бувають і злегка зигоморфні; тичинок 3 (з внутрішнього кола редуко­вані); зав’язь нижня,, тригнізда; плід —коробочка. Відомо близько 1500 видів, поширених у різних широтах, особливо в Південній Африці і кра­їнах Середземномор’я. Ряд видів є в культурі як де­коративні (гладіолуси, півники) або пряні (шафран).

Шафран, крокус. Бульбоцибулинні рослини з лійко­видними жовтими або голубими квітками, які мають досить довгі трубки, що починаються просто з бульбоцибулини. Стовпчик нитковидний, довгий, з цілими або роздільними приймочками. Як красиві декоративні рослини, що цвітуть рано навесні або пізно восени, деякі види розводять у садах і парках. З промисловою метою куль­тивують шафран посівний і ш. красивий. Їх вели­кі червоні або жовті приймочки використовують як прянощі в кондитерській промисловості, гастрономії (забарвлення сиру, ковбас, масла, лікерів тощо) і в медицині (при виготовленні деяких ліків).

Гладіолус, або косарик. Бульбоцибулинні рос­лини з яскравими, великими, злегка зигоморфними квітками, зібраними в рідкий однобічний колос. У культурі найбільше по­ширені сорти і форми г. великоквіткового і г. примуловидного, що походять з Південної Африки. Це досить краси­ві декоративні рослини з великими ніжними квітками білого, рожевого, червоного, жовтого, фіолетового, оранжевого кольорів. Багато нових цін­них сортів гладіолусів виведено радянськими оригінаторами.

Родина ситникові. Багаторічники, рідше однорічники, з лінійними або циліндричними листками з піхвами. Квітки непока­зні, актиноморфні, зібрані в щитки, волоті, головки або напівзонтики; оцвітина шестичленна, у два кола; тичинок 6, рідше 3, зав’язь верхня, одно-, тригнізда; плід — коробочка. Хоч оцвітина в ситникових і непоказ­на, плівчаста або шкіряста (що зв’язано з вітрозапиленням), проте за будо­вою квіток вони дуже схожі з-лілійними, а за будовою вегетативних орга­нів — з осоковими, почасти з злаками. Тому їх часто розглядають як пе­рехідну групу від лілієцвітих до осокових.

Ситникоеі охоплюють близько 350 видів, поширених у північних і помірних широтах. Найбільш поширений і численний (близько 30 видів) у нас рід ситник з потовщеними, циліндричними, шиловидними або сплющеними листками. Ситники ростуть здебільшого на вогких за­плавних і гірських луках, на болотах, по берегах водойм, а деякі на солон­цях і солончаках. Місцями вони утворюють значні зарості, але економічне їх значення невелике; худоба їх зовсім не їсть або їсть погано.

Порядок частухоцвіті, або болотникоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 13-06-2012

Охоплюють 6—7 родин водяних, прибережних і болотяних рослин, що мають ряд примітивних рис у будові квітки і анатомічній структурі (тричленний тип будови квітки, апокарпія, геміциклічність, часто невизначене число тичинок і ін.). Ось чому багато систематиків ставить цей по­рядок на початку системи однодольних, виводячи їх від багатоматочкових, зокрема від жовтецевих або лататтєвих. Припускають, що від болотникоцвітих виникла решта порядків Однодольних. Інші ботаніки розглядають болотникоцвіті як гілку, що розвинулась від лілійних або від їх предків, проте цілком імовірно, що обидва ці порядки виникли і розвинулись (не­залежно) від спільних дводольних предків.

Родина частухові. Водяні, прибережні і боло­тяні рослини. Листки в прикореневій розетці. Квітки актиноморфні, з тричленною подвійною оцвітиною; тичинок і маточок 6 або багато; зав’язь верхня; плоди — збірні сім’янки або листянки, з повітроносною тканиною, поширюються водою (гідрохорія). Невелика (близько 70 видів) родина, поширена в областях з помірним і холодним кліматом. Найчастіше зуст­річаються в нас як прибережні і болотяні рослини такі види.

Частуха подорожниколиста з широкоеліптичними (як у подорожника) прикореневими листками і білими або блідо-рожевими квітками, зібраними у велику пірамідальну волоть. Усі час­тини рослини вважаються отруйними.

Стрілолист звичайний має стріловидні надводні листки і лінійні підводні. Квітки білі, у кільцях по 3, на більш або менш довгому квітконосі; тичинок і маточок багато. Восени рослина утворює до 10—12 бульб, що схожі на жолуді; бульби містять до 55% крохмалю. У свіжому вигляді вони мають смак горіхів, а у вареному або печеному — гороху. їх охоче поїдають свині і водоплавні птахи.

Родина сусакові. Близька до попередньої. Від­різняється від неї тим, що насінні зачатки розміщені не на черевному шві, як у частухових, а по всій внутріш­ній поверхні стінок зав’язі. Невелика родина, що налічує всього 1 рід і 2 види водяних і болотяних рослин.

Сусак зонтичний. Кореневищна рослина з лінійно-жолобчастими листками в прикореневій розетці і біло-рожевими квітками, зібраними в прості зонтиковидні суцвіття; плід—збірний, з листянок; бульбовидні кореневища сусака їстівні, вони містять до 66% крохмалю і цукристих речовин. У Нижньому Поволжі і на Кавказі їх часом вживають як картоплю в смаженому і печеному вигляді. Борошно з них має світло-жовтий колір і приємний солодкуватий смак. З листків плетуть циновки, кошики й ин.

Родина жабурникові. Близька до поперед­ніх двох родин, але зав’язь нижня; квітки звичайно дводомні; плоди яго­доподібні. Відомо близько 100 видів, поширених у прісних і морських во­доймах майже по всій земній кулі.

Жабурник, або водокрас, плаває на поверхні води, з округло-нирковидними черешчатими листками, плівчастими при­листками і білими квітками. Росте скрізь у стоячих і прісних водоймах з повільною течією. Зимуючі бруньки жабурника ослизнюються, прили­пають до тварин, які й переносять їх в інші водойми.

Тілоріз алоевидний — багаторічна водяна рослина з жорсткими тригранно-мечовидними гостропилчастими листками в при­кореневій розетці. Квітки білі, при основі жовтуваті. Росте, як і поперед­ня рослина, у водах стоячих і з повільною течією (ставки, озера, стариці річок). Розмножується переважно зимуючими бруньками, які осідають на дно водойм. Тілоріз охоче поїдають рогата худоба і свині; у місцях, де є значні зарості, його використовують часом як корм для худоби, а також на добриво.

Валіснерія спіральна — занурена у воду рослина з стьожковидними довгими листками, дуже цікавим перехресним запилен­ням, що відбувається у воді. Маточкові квітки сидять на досить довгих, спірально закручених квітконіжках, які згодом розкручуються і виносять квітки на поверхню води. У цей час тичинкові квітки, також утворені під водою, відриваються від квітконіжок, спливають на поверхню, підплива­ють до маточкових квіток і запилюють їх. Після запилення квітконіжки маточкових квіток знову спірально скручуються, втягують запилені квітки під воду, де й розвиваються плоди та насіння.

Валіснерію часто розводять в акваріумах у школах і лабораторіях для демонстрування деяких фізіологічних явищ. У природних умовах, у місцях масового поширення вона є добрим кормом для риб і качок.

Елодея канадська, або «водяна чума», — занурена у воду багаторічна рослина з довгими (до 3 м) дуже розгалуженими стебла­ми і дрібними кільчасто розміщеними листками по 3 в кільці; квітки дріб­ні, білі. Рослина з’явилась у Європі в першій половині XIX ст. (1836 p.). Елодея дуже легко і швидко вегетативно розмножується (зимуючими брунь­ками і частинами пагонів); тому вона швидко поширилась у водоймах Європи і місцями призвела до утруднення судноплавства, через що її назвали «во­дяною чумою», або «водяною пошестю». Елодея добре росте в акваріумі і є класичним об’єктом для демонстрування руху цитоплазми, газообміну тощо. У свіжому вигляді елодею охоче поїдають рогата худоба, свині; вона добре силосується і придатна на добриво.

Родина рдесникові. Водяні багаторічні трав’янисті рослини, цілком занурені у воду або листки чи тільки суц­віття плавають на поверхні. Листки чергові, з піхвами або пазушними прилистками. Квітки невиразні, двостатеві або одностатеві, зібрані в ко­лосовидні суцвіття, рідше поодинокі; оцвітина проста, чотиричленна, чашечковидна; іноді її зовсім немає; тичинок і маточок 4, рідше одна; гінецей апокарпний; плоди кістянковидні або горішковидні, з м’ясистими або шкі­рястими стінками.

Невелика, але досить поширена в природі родина, що охоплює кілька родів і близько 100 видів. Найбільшим є рід рдесник, види якого зустрічаються у водоймах майже по всій земній кулі. Квітки в рдесників двостатеві, чотири­членного типу; їх суцвіття звичайно висовуються з води, тому запилюються вони вітром (анемофілія). Зарості рдесників у річках з повільною течією і з стоячими (в старицях) водами ( в ставках і озерах) є улюбленим місцем нересту риб і розвитку рибної молоді. У наших водоймах серед інших ви­дів найчастіше зустрічаються: рдесник плаваючий з надводними еліптичними листками і зануреними лінійними або ланцетними; р. ку­черявий, в якого всі листки занурені, з країв гостропилчасті і хвилясті; р. гребінчастий з вузьколінійними, майже щетиновидними листками й ін.

У прибережних водах Азовського й Чорного морів досить поширена так звана морська трава, або камка, яка утворює тут часом значні підводні зарості. Квітки камки без оцвітини, тичинкові — з однією сидячою тичинкою, маточкові — з однією маточкою; пилок нитковидний. Листки довгі, вузьколінійні. У сухому вигляді їх використовують під назвою морські трави для набивання матраців і як пакувальний матеріал.

Клас однодольні

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 11-06-2012

Клас однодольніТрадиційний поділ покритонасінних на однодольні і дводольні має майже 300-річну історію і зберігся в підручній літературі та в багатьох сис­темах майже до наших днів. У природних системах спочатку розглядали звичайно однодольні (як простішу групу, за тогочасними уявленнями), а потім вже дводольні. Такий порядок розміщення лишався і в деяких ево­люційних, або філогенетичних, системах. У теперішніх системах спочатку розглядають дводольні, а потім однодольні, виходячи не з формальних, а з філогенетичних міркувань.

У питанні про походження однодольних є різні погляди. Раніше вва­жали (Енглер), що обидва класи є паралельними групами розвитку, або принаймні, що однодольні є більш давньою, примітивною групою. Нині більшість ботаніків схиляється до думки, що однодольні є більш розвину­тою групою, яка виникла рано від дводольних багатоматочкових. Виноградов вважає, що однодольні є паралельною гілкою розвитку дводольних, разом з якими вони виникли від якогось спільного предка. Групу одно­дольних розглядають як монолітну, що має монофілетичне походження. Біфілетичне або поліфілетичне походження однодольних, за яким одна час­тина їх виводиться від раналієвих а друга — від перцевих, нині запере­чує більшість ботаніків. Імовірних предків однодольних, за Тахтаджя-ном, треба шукати серед трав’янистих форм, близьких до водяних лататтє­вих, особливо до примітивної тропічної родини кабомбових. Оскільки однодольні зародилися як водяні трав’янисті рослини, то деревовидні їх фор­ми, як вважає Тахтаджян, є всі без винятку вторинними, що виникли від трав’янистих предків. Але це твердження є спірним.

Щодо походження однієї сім’ядолі в однодольних, то раніше вважали, що вона виникла внаслідок зростання двох сім’ядолей (теорія синкотилії). Теорія синкотилії нині відкинута більшістю ботаніків, бо докладні морфо­логічні дослідження сім’ядолі на ранніх фазах її розвитку показали, що вона не має «подвійної» природи, тобто з’явилася не внаслідок зростання двох сім’ядолей. Дводольний зародок міг перетворитися в однодольний, як припускає А. Л. Тахтаджян, на ранніх фазах розвитку внаслідок за­міни двох бічних точок росту однією верхівкою, тобто внаслідок різкої змі­ни ембріонального розвитку. Існують й інші погляди з цього питання. Так, дехто припускає, що в процесі філогенезу одна сім’ядоля перетворилася в щиток (у злаків), який всмоктує поживні речовини з ендосперму, інша — редукована до епібласта. Існують думки, що в однодольних ніколи вза­галі не було другої сім’ядолі, що вона могла виникнути внаслідок мутацій. Проте все це поки що тільки припущення.

Однодольні охоплюють близько 60 000 видів, об’єднуються в 60—65 родин і 10—20 порядків (число порядків і родин у різних системах різне).

Порядок дзвоникоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 23-05-2012

Дзвоникоцвіті більшість систематиків визначають за один з наймолод­ших порядків серед дводольних. Його часом об’єднують із айстроцвітими і лобелієвими в один спільний порядок зрослопилякових; іноді сюдидзвоникові приєдну­ють ще ряд інших тропічних родин. Але віднесення дзвоникоцвітих до цих родин де в чому лишається неясним, тому краще розглядати їх як окремий порядок. Щодо зв’язків дзвоникоцвітих з іншими порядками дводольних, то вони також не досить з’ясовані.

Родина дзвоникові (Campanulaceae). Трави, напівкущі, де­рева (в тропіках), нерідко з молочним соком. Квітки двостатеві, здебільшо­го п’ятичленні, чотириколові; віночок зрослопелюстковий, рідше пелюстки вільні; пиляки спо­чатку склеєні в трубочку; зав’язь нижня, дво-, п’ятигнізда; плід — коробочка, що розкривається стулками або дірочками.

Відомо 50 родів і близько 1000 видів у різних кліматичних областях, переважно в північній півкулі. Найпоширенішим у смузі помірного клімату є рід дзвоники (Campanula), що налічує понад 300 видів, переважно в горах Кавказу і Середньої Азії. В Україні є близько 20 видів. Квітки в дзвоників здебільшого правильні, поодинокі або в суцвіттях, дзвониковидні; пиляки вільні або спочатку склеєні; коробочка відкривається дірочками з клапанами.

Деякі види дзвоників, наприклад дзвоники садові (С. medium) з ве­ликими білими або рожевими квітками розводять як декоративні. У дикому стані в лісах рівнинної частини Україні найбільш поширені: д. персиколисті (С. persicifolia) з лінійно-ланцетними листками (верхніми) і ліловими вели­кими квітками в китицях; д. широколисті (С. latifolia) з великими ясно-фіо­летовими квітками; д. головчасті (С. glomerama), в яких квітки зібрані у верхівкові головчасті суцвіття. Кілька гірських видів поширені в Кар­патах, зокрема д. альпійські (С. аїріпа). Це невисока дворічна рослина ка­м’янистих місць; д. карпатські (С. carpatica) — багаторічна рослина гірських вапнякових скель і ін. Досить цікавою рослиною цієї родини, що росте в нас у соснових рідколіссях, є агалик-трава (Jasione montana), в якої квітки зібрані в кошики, що свідчить про схожість і близькість ро­дини до складноцвітих.