Морфологічна і анатомічна будова кореня і коренеплодів

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 19-09-2012

Корінь — це осьовий підземний вегетативний орган рос­лини, на якому ніколи не утворюються листки. Він характеризуєть­ся верхівковим ростом, радіальною будовою і позитивним геотро­пізмом, на ньомубудова кореня розташований кореневий чохлик. Корені досить різноманітні за будовою, походженням, вибагливістю до умов зов­нішнього середовища. За походженням розрізняють головний ко­рінь, бокові і додаткові. Головний корінь завжди утворюється із зародкового корінця насінини. Додаткові утворюються на інших органах: стеблі, листках, цибулинах, кореневищах тощо. Від го­ловного і додаткових коренів відходять бічні першого порядку, з яких, у свою чергу, формуються корені другого порядку, і т. д. Форма коренів досить різноманітна: нитко-, конусо- і веретеноподібна і т. д. Щодо субстрату розрізняють 4 екологічні групи коре­нів: підземні, водяні або плаваючі, повітряні і корені-присоски, або гаусторії.

Сукупність усіх коренів рослини називається кореневою систе­мою. Розрізняють два типи кореневих систем — стрижневу і мич­кувату. Стрижнева має добре розвинений головний корінь, який відрізняється від бічних за розмірами. Мичкувата коренева систе­ма не має головного кореня або він слабко розвинений, а основна маса коренів представлена додатковими або бічними. Стрижнева коренева система характерна для дводольних рослин, мичкувата — для однодольних.

Корінь виконує багато функцій: прикріплює рослину до суб­страту, поглинає розчинені у воді мінеральні речовини і передає їх до стебла і листків, вступає в симбіоз з бульбочковими бакте­ріями і грибами, утворюючи мікоризу. У багатьох рослин корені виконують також ряд додаткових функцій, у зв’язку з чим вони видозмінюються. Видозмінами коренів є запасаючі корені — коре­неплоди (морква, петрушка, хрін), кореневі бульби (жоржини, пшінка), а також ходульні корені, які відходять високо від стебла (у монстери), корені-присоски, якими вони прикріплюються до субстрату (у плюща, фікуса), повітряні корені (у тропічних ор­хідей).

Будова головного, бічних і додаткових коренів однакова і до­сить стала. В корені виділяють такі зони: поділу клітин з корене­вим чохликом, росту, розтягування, всмоктування з кореневими волосками, галуження. Розрізняють первинну і вторинну анато­мічну будову кореня.

Первинна анатомічна будова кореня характерна для однодоль­них рослин. На поперечному зрізі в зоні кореневих волосків роз­різняють два комплекси: первинну кору, вкриту шаром клітин покривної тканини з кореневими волосками — епіблемою, і цент­ральний циліндр. Первинна кора складається з трьох шарів: 1) ек­зодерми — одно- або багаторядного шару клітин, який виконує захисну функцію і приходить на зміну епіблемі; 2) мезодерми — товстого шару клітин паренхімного типу, який виконує поглинальну функцію; 3) ендодерми — внутрішнього шару первинної кори. Клітини ендодерми розташовані в один шар, їхні радіальні і внут­рішня тангентальна стінка підковоподібно потовщені, мертві, скорковілі або здерев’янілі. Серед щільно зімкнених клітин ендодер­ми містяться живі тонкостінні пропускні клітини, крізь які вода з розчиненими речовинами надходить з кори до ксилеми цент­рального циліндра. Усередину від ендодерми розташований цент­ральний циліндр, в якому виділяється зовнішній шар живих клі­тин (перицикл) і радіальний провідний пучок, у якому промені ксилеми чергуються з ділянками флоеми. Перицикл — це твірна тканина, яка складається з одного ряду клітин, з яких утворюють­ся бокові корені, або додаткові бруньки. Між ксилемою і флоемою міститься тонкостінна паренхіма. Промені ксилеми розташовані напроти пропускних клітин.

При вторинній будові кореня, характерній для дводольних рос­лин, що приходить на зміну первинній, також розрізняють корову частину і провідний пучок (центральний циліндр). Перехід до вто­ринної будови завжди пов’язаний з утворенням вторинної меристеми — камбію, який закладається в центральному циліндрі внаслі­док поділу клітин тонкостінної паренхіми, розташованої між ксилемою і флоемою, та частково перициклу. Клітини камбію, діля­чись, відкладають до центру клітини вторинної ксилеми, а до пе­риферії — вторинної флоеми. Крім того, камбій відкладає паренхімні клітини серцевинних променів. Клітини перициклу також діляться і утворюють шар фелогену, внаслідок чого утворюється перидерма. Первинна кора, розташована до периферії від перидерми, відмирає і злущується.

Коренеплоди редьки і моркви також мають вторинну будову, проте запасні поживні речовини у редьки відкладаються в парен­хімі вторинної ксилеми, а у моркви — у паренхімі вторинної флое­ми. Коренеплоди буряка мають третинну будову. В них запасні поживні речовини відкладаються в паренхімі, розташованій між додатковими камбіальними кільцями.

Видозміни коренів

1

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

У моркви, буряка, ріпи, брукви та деяких інших рослин поживні органічні речовини запасаються в коренеплодах. В утворенні коренеплодів беруть участь і головний корінь, і ниж­ні частини стебла.

Більшість рослин, що утворюють коренеплоди,— дворічники. Першого року з насіння розвиваються рослини, які мають тільки корені, стебла і листки. До осені кожна з таких рослин у го­ловному корені й нижній частині стебла нагромаджує поживні речовини. Восени надземні органи відмирають, а коренеплід зберігається й зимує. Наступного року рослина, використовуючи Відкладені в коренеплоді поживні речовини, розвиває з бруньок нові надземні органи, зацвітає й плодоносить. Після того, як у плодах достигне насіння, дворічні рослини відмирають.

Крім коренеплодів, є й інші видозміни кореня, наприклад кореневі бульби. Вони з’являються в результаті потовщення бічних або додаткових коренів і також запасають поживні речови­ми, наприклад, у жоржин, пшінки, батату (солодкої картоплі), який вирощують у тропічних і субтропічних країнах.

Своєрідні додаткові корені — зачіпки розвиваються, наприк­лад, у плюща. Такими коренями рослини прикріплюються до будь-якої опори, завдяки чому ростуть угору, до світла.

У деяких тропічних дерев на стовбурах і навіть на великих гілках утворюються додаткові корені, які доростають до землі і виконують роль підпірок. Повітряні корені, що вільно звисають, утворюють, наприклад, орхідеї, які живуть на стовбурах і гілках дерев у вологих тропічних лісах. Такі корені вбирають дощову воду і допомагають рослинам вижити.

Дихання коренів

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Для нормального росту і розвитку рослини необхідно, щоб до її коренів надходило свіже повітря. У цьому можна переко­натися на нескладному досліді.

Візьмемо дві однакові посудини з водою, у якій розчинені всі необхідні рослинам мінеральні речовини. У кожну посудину помістимо по два проростки квасолі або соняшника, які розви­ваються однаково. Воду однієї посудини щодня будемо насичу­вати повітрям за допомогою пульверизатора. Через якийсь час рослини в другій посудині перестануть рости, зачахнуть і кінець кінцем загинуть. Рослини гинуть через нестачу повітря, потріб­ного для дихання коренів.

Корені, як і всі інші органи рослини, дихають. Під час ди­хання клітини кореня вбирають кисень і виділяють вуглекислий газ. Тому, вирощуючи рослини, треба стежити, щоб до коренів постійно надходило свіже повітря. Для цього грунт регулярно розпушують культиваторами або сапами.

На важких глинистих і дуже зволожених грунтах рослини особливо страждають від недостачі кисню. Вода в таких грунтах витісняє повітря, і нормальне дихання коренів порушується. Тому культурні рослини погано розвиваються на заболочених, надто зволожених ділянках.

Розпушування грунту, крім того, допомагає зберегти вологу на сухих ділянках. Коли грунт підсихає, на його поверхні утво­рюється кірка, яка сприяє швидкому випаровуванню води. Під час розпушування кірка руйнується, і в поверхневому шарі зберігається волога. Вода перестає випаровуватися з глибших шарів грунту. Недарма розпушування іноді називають «сухим поливанням». Кажуть так: «Краще один раз добре розпушити, ніж два рази погано полити».

Добрива

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Мінеральні й органічні речовини грунту мають велике зна­чення для росту і розвитку рослин. Чи можна збільшити їх вміст у грунті? Виявляється, можна. Для цього в грунт вносять органічні і мінеральні добрива.

Органічні добрива (від слова «організм») — це або відхо­ди життєдіяльності тварин (гній, пташиний послід), або від­мерлі частинки організмів тварин і рослин (перегній, торф тощо).

Гній — найбільш поширене органічне добриво. У ньому є ре­човини, що містять азот, фосфор і калій, які найбільше потрібні рослині. Вони засвоюються тільки після розкладання гною, тоб­то після перетворення органічних речовин у мінеральні під дією мікроорганізмів. Тому гній вносять у грунт восени, щоб за осінь і весну він устиг перегнити.

Багато сполук калію є в попелі. Попіл можна використову­вати як калійне добриво.

Залежно від вмісту мінеральних речовин розрізняють азотні, фосфорні й калійні мінеральні добрива. З азотних добрив най­більш поширені сечовина, сульфат амонію і селітра, з фосфор­них — суперфосфат, а з калійних — хлорид калію. їх виробляють в основному на хімічних заводах.

Мінеральні добрива. розчиняються у ґрунтовій волозі й ви­користовуються рослинами швидше, ніж гній.

Найкраще розчиняються у воді азотні й калійні добрива, тому їх вносять у грунт перед самою сівбою, в першій половині ііта. Азот посилює ріст стебел і листків.

Фосфорні добрива розчиняються гірше, і тому їх вносять у грунт восени разом з гноєм.

Фосфор прискорює достигання плодів. Калій посилює ріст коренів, цибулин і бульб. Фосфор і калій підвищують також холодостійкість рослин.

У колгоспах і радгоспах успішно використовують гранульо­ми ні добрива. їх виготовляють у вигляді зернинок (гранул) із суміші торфу або перегною і мінеральних добрив.

Внесення добрив під час росту рослин називають підживленням. Рослини підживлюють тими мінеральними речовинами, які потрібні їм у цей період життя.

Підживлення може бути сухим і рідким. При сухому підживленні у грунт вносять сухий попіл і сухі мінеральні добрива, її також гній. При рідкому підживленні добрива, наприклад гноївку, пташиний послід, розбавляють водою. Підживлювати рослини краще після дощу, коли грунт насичений вологою. Якщо дощів довго не було, рослини треба спочатку добре полити во­дою, а потім підживити.

Вносити добрива слід відповідно до норми. Надлишок їх може пошкодити рослинам. Якщо добрива вносити вчасно і правильно, можна добитися високого врожаю сільськогосподарських культур.

Рух води і мінеральних речовин у рослині

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Що вбирає корінь з грунту, крім води? Якщо спалити будь-яку рослину, то, як і після спалювання насіння, лишається зола. У ній містяться мінеральні речовини, увібрані рослиною з грунту.

Встановлено, що в рослину з грунту надходять переважно мінеральні речовини, у яких є калій, фосфор і азот. Вони потрібні рослинам у різних кількостях. Інших речовин надходить дуже мало.

Воду і мінеральні речовини вбирають з грунту кореневі во­лоски. Що ж далі відбувається з цим розчином у рослині? Щоб відповісти на це запитання, треба ознайомитися з внутрішньою будовою кореня.

Якщо зробити тонкий поперечний зріз кореня через всисну зону й розглянути його в мікроскоп, то побачимо, що зовні корінь покритий особливим шаром клітин. Деякі з цих клітин мають довгі вирости, що відходять у боки від кореня. Це і є кореневі волоски.

зріз кореня

Під шаром клітин з кореневими волосками містяться клітини рівної форми і величини. Вони утворюють кору кореня. В цен­тральній частині зрізу видно округлі отвори. Це судини — довгі порожнисті клітини з товстими оболонками, розрізані впоперек.

Судини тягнуться вздовж кореня в його центральній частині й продовжуються в стеблі. По них рухається вода з мінеральни­ми речовинами, яка надходить через кореневі волоски з грунту.

Кожна судина насправді складається не з однієї, а з кількох мертвих клітин, що лежать одна над одною паралельно осі кореня. Живий вміст цих клітин зруйнувався, й лишилися тільки клітинні оболонки. Поперечні перегородки між такими клітинами руйнуються, а розміщені уздовж оболонки дерев’яніють.

З клітин із кореневими волосками водний розчин просочує­ться и клітини кори кореня і, рухаючись далі з клітини в клітину, потрапляє в судини. Судинами кореня вода піднімається спочатку м стебло, а судинами стебла — до листків рослини.

Судини кореня деяких рослин вдається розглянути за допо­могою лупи. У таких рослин просвіти судин порівняно великі. Наприклад, діаметри судин у корені ясена досягають майже 1/3 мм, а в корені гарбуза вони ще більші.

Вбирання води коренем

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Переконаймося в тому, що корені вбирають з грунту воду з розчиненими в ній речовинами. Зріжемо кімнатну рослину бальзамін або три-, чотиритижневу рослину соняшника чи квасолі так, щоб лишився пеньок заввишки 2—3 см. На пеньок надінемо гумову трубку завдовжки 3 см, наллємо в неї трохи води і на її верхній кінець надінемо скляну трубку заввишки 20— 25см, зігнуту так, як зображено на малюнку . Через якийсь час вода в скляній трубці підніметься і витікатиме назовні. Звідки береться вода, що витікає з трубки? Воду з грунту вбирає корінь. Судинами кореня вона під тиском надходить у пеньок, а потім у трубку. Цей тиск називають кореневим. Так кореневий тиск сприяє надходженню води з кореня в стебло.

Якщо грунт у горщику із зрізаною рослиною полити теплою водою, вода почне швидше підніматися по трубці й витікати з неї. А після поливання грунту дуже холодною водою вода пе­рестане підніматися. Отже, вбирання коренем води залежить від температури. Холодна вода погано вбирається коренями. Тому не слід поливати рослини холодною водою.

Без води рослини жити не можуть. Вода входить до складу клітин рослини. Вона необхідна для набубнявіння і проростання насіння. Але особливо багато води потрібно дорослим рослинам під час росту. Коли починають достигати плоди, потреба рослин у воді, як правило, зменшується.

Культурні рослини наших садів, парків, квітників і скверів краще поливати увечері, коли спаде спека. У цей час вода добре вбирається в грунт і менше випаровується.

Поливальницю треба тримати близько до поверхні ділянки або горщика з рослиною, щоб струмінь води не розмивав грунт. Краще поливати рослину рідко, але сильно, ніж часто, але потроху.

Для поливання посівів і насаджень на великих площах у колгоспах і радгоспах застосовують спеціальні дощувальні уста­новки.

У багатьох районах нашої країни землі доводиться зрошува­ти. Для цього споруджують зрошувальні канали, ставки. Щоб зберегти вологу в грунті й захистити посіви від суховіїв, на­саджують лісові смуги.

Грунт

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Коли в проростків достатньо розвинуться корені, вони почи­нають вбирати з грунту воду і мінеральні речовини. Що ж таке грунт і які речовини містяться в ньому?

Грунт — це верхній родючий шар землі. Якщо в грунті вико­пати ямку завглибшки 50—60 см і одну з її стінок зробити пря­мовисною, то можна побачити шари грунту.

Верхній шар має найбільш темне забарвлення. Він прони­заний корінням рослин. Крім живих коренів, у цьому шарі зу­стрічаються відмерлі частинки рослин, рештки дощових черв’я­ків, комах та інших тварин. Рослинні й тваринні рештки під впли­вом мікроорганізмів розкладаються й утворюють перегній. Пере­гній надає верхньому шарові грунту темного забарвлення.

Шари, що лежать глибше, мають світліше забарвлення, бо в них менше перегною. Під грунтом звичайно залягають пісок, глина і каміння.

Грунт відрізняється від гірських порід — піску або глини — наявністю перегною. Найбільше перегною в чорноземних грун­тах. Сірі підзолисті грунти бідні на перегній.

Що ще є в грунті, крім перегною? Відповідь на це запитання дають прості досліди.

Візьмемо трохи грунту й прожаримо його на вогні в жерстяній банці. Після прожарювання грунт світлішає, бо перегній згорає. Всиплемо половину-речовин, що залишилися після про­жарювання, в склянку, заллємо водою і розмішаємо. Вода в склянці стане каламутною через те, що дрібні частинки глини довго лишаються завислими у воді; а пісок осідає на дно склянки досить швидко.

Якщо злити каламутну йоду, а в склянку з грунтом знову налити чистої води, розмішати грунт, знову злити каламутну воду і так зробити кілька разів, вода відмиє всі дрібні й легкі частинки глини. У склянці лишиться чистий пісок. Отже, у грунті є перегній, пісок і глина.

Другу половину речовин, що лишилися після прожарювання, всиплемо в склянку, заллємо водою, розмішаємо й залишимо на добу. Пісок і глина поступово осядуть на дно. Наступного дня збовтаємо грунт у склянці з водою. Потім невелику кіль­кість каламутної води пропустимо крізь фільтр з промокального паперу. Відфільтровану воду зберемо в фарфорову чашечку і кілька крапель її випаруємо над вогнем, нанісши на скло. Коли вода випарується, на склі лишиться білуватий наліт. Це ті мінеральні речовини грунту, які добре розчиняються у воді. їх розчин пройшов крізь фільтр, а коли вода випарувалась, вони  лишилися на склі. Розчинних мінеральних речовин у грунті дуже мало.

Таким чином, проведені досліди показали, що до складу грун­ту входять пісок, глина та інші нерозчинні мінеральні речови­ни, а також розчинні мінеральні речовини і перегній. У грунті є також повітря і вода. Вологість грунту легко виявити на до­тик. Наявність повітря можна встановити, якщо суху грудочку грунту кинути у воду. У воді з неї відразу почнуть виділятися пухирці повітря.

Восени після збирання врожаю поля переорюють, щоб змен­шити втрати води і повітря з грунту

Зони (ділянки) кореня

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Якщо розрізати молодий головний корінь уздовж, потім з однієї половинки зробити тонкий зріз, приготувати з нього препарат і розглянути його в мікроскоп, то можна побачити, що клітини різних ділянок кореня неоднакові між собою формою і розмірами. Кінчик кореня покритий, як наперстком, кореневим чохликом. Чохлик можна помітити неозброєним оком, розглядаючи на світло кінчик кореня: тут корінь трохи темні­ший і щільніший, ніж в інших частинах.

Кореневий чохлик захищає верхівку кореня від пошкоджень твердими частинками грунту. Клітини кореневого чохлика жи­вуть недовго, поступово відмирають і злущуються. Замість від­мерлих клітин кореневого чохлика постійно утворюються нові.

Під чохликом містяться клітини, що діляться,— зона поділу. Цю частину утворюють дрібні, щільно притиснуті одна до одної живі клітини. Тут клітини весь час діляться, кількість їх збіль­шується. Вище міститься зона росту, або розтягування; тут клітини розтягуються, внаслідок чого корінь росте в довжину.

Ще далі від кінчика кореня поверхневі клітини утворюють безліч тонких і прозорих кореневих волосків.

У багатьох рослин кореневі волоски можна побачити і без мікроскопа. Наприклад, їх добре видно в проростків гороху. У проростка пшениці і багатьох інших злаків кореневі волоски нагадують легкий пушок.

Кореневий волосок являє собою довгий виріст зовнішньої клітини кореня. Він одягнутий у клітинну оболонку, під якою містяться цитоплазма, ядро, безбарвні пластиди і вакуоля з клітинним соком.

Кореневі волоски дуже малі — звичайно не довші 10 мм — і недовговічні. У багатьох рослин вони живуть лише кілька днів, м потім відмирають. Нові волоски виникають у вигляді виростів молодших поверхневих клітин, розміщених ближче до кінчика кореня. Отже, всисна зона, як і інші зони, постійно перемі­щується вслід за кінчиком кореня, який росте, і весь час перебуває приблизно на тій самій відстані від нього.

Проникаючи між частинками грунту, кореневі волоски щільно прилягають до них і вбирають з грунту воду та інші речовини. Через це частину кореня вище зони поділу, де містяться коренені волоски, називають всисною зоною. Вище від всисної зони, тобто ще далі від кінчика кореня, знаходиться провідна зона. Тут увібрана коренем вода з розчиненими в ній мінеральними речовинами переміщується в напрямі до стебла.

Корені, особливо молоді частини, які мають кореневі волоски, легко пошкоджуються. Кореневі волоски добре зберігаються, коли рослину пересаджують разом з землею. Тому розсаду овочевих Культур та інших рослин вирощують у торфоперегнійних гор­ничках. Розсада, вирощена в горщечках з торфу і перегною, Швидко приживається, бо корені при цьому не пошкоджуються.

Отже, неозброєним оком у молодого кореня можна розрізнити кореневий чохлик, кореневі волоски, схожі на легкий пу­шок, і провідну зону. Але детальніше всі зони можна розглянути тільки в мікроскоп.

Мікроскоп дає змогу побачити подібність будови клітин од­нієї зони кореня і відмінність їх від клітин інших зон.

Групи клітин, що мають однакову будову і виконують одна­кові функції, називають тканинами.

Корінь, як і інші органи, складається з різних тканин: зона поділу — з твірної тканини, всисна зона — із всисної тканини.

До складу провідних тканин кореня входять судини. По них з грунту піднімається вода з розчиненими в ній поживними речовинами. У провідних тканинах кореня є також клітини, по яких до кореня надходять органічні речовини, що утворилися в листках і стеблах.

Під шаром клітин, що утворюють кореневі волоски, міститься кора кореня. Вона складається з більш чи менш округлих клітин.

Ріст кореня

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Ви знаєте, що, коли проростає насіння, першим з насінної шкірки з’являється корінець зародка. Спочатку він ледь помітний, а незабаром витягується і стає великим. Чому це відбувається?

Корінець зародка і корінь дорослої рослини, як і всі інші Органи, мають клітинну будову. Клітини зародкового корінця вби­рають розчини поживних речовин насінини, ростуть і діляться.

Якщо на корінець проростка гороху нанести тушшю поперечні рисочки на відстані 2 мм одну від одної і помістити проросток у пляшку з налитою на дно водою, через добу відстані між мітками поблизу кінчика кореня збільшаться. Це відбувається тому, що тут міститься ділянка, де молоді клітини діляться і ростуть. Внаслідок поділу цих клітин утворюються нові — дочірні — клітини. Дочірні клітини в свою чергу діляться і ростуть. Так маленький корінець поступово перетворюється у великий корінь. Корінь росте верхівкою. Переконатися в цьому неважко. Якщо відірвати або відрізати кінчик кореня — його верхівку, ріст кореня в довжину припиниться. У кореня з відірваним кінчиком утворюється багато бічних коренів. Кожний з бічних коренів також росте верхівкою. Цю властивість кореня викорис­товують у вирощуванні розсади капусти, помідорів, айстр та інших культурних рослин, що мають стрижневу кореневу сис­тему. Прищипування головного кореня в рослин під час пере­саджування припиняє його ріст у довжину й спричиняє ріст бічних і додаткових коренів, коренева система стає потужні­шою. Прищипують корінь під час пікірування.

Пікірування — це відщипування кінчика кореня і розсаджу­вання молодих рослин за допомогою загостреного кілочка, що нагадує піку. Від назви кілочка — піка, пікетка — цей процес і дістав назву — пікірування. Пікірування розсади зумовлює ріст бічних і додаткових коренів та їх розростання у верхньому, найбільш родючому шарі грунту.

Розростаються кореневі системи і в ширину. Так, у кукурудзи коренева система розростається в боки від стебла майже на 2 м, а в городньої цибулі — на 60—70 см.

Особливо розростаються корені дерев. Наприклад, у дорослої яблуні вони ростуть у боки на 15 м від стовбура рослини, а в глибину — до 3—4 м. Основна маса коренів розвивається на гли­бині 15 —18 см від поверхні грунту. Тому не можна вирощувати овочі, польові або якісь інші культури під кронами плодових дерев. Загальна довжина всіх коренів однієї рослини дуже вели­ка. Завдяки розростанню кореневих систем рослини дістають більше поживних речовин з грунту.

Кореневі системи різних рослин розростаються в грунті не­однаково. В одних вони заходять далеко вглиб, в інших розгалу­жуються вшир на невеликій глибині

Стрижневі й мичкуваті кореневі системи

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Корені закріплюють рослину в грунті й міцно утримують її протягом усього життя. Через корені рослини дістають з грунту мінеральні речовини, в тому числі й воду.

Розвиваючись з маленького корінця зародка, корінь дерева розгалужується, глибоко проникає в грунт, досягає великих роз­мірів і утримує дуже важкий стовбур і гілки з листям. Щоб уяви­ти, наскільки міцні корені дерев, розкрийте під час сильного віт­ру парасольку й спробуйте утримати її. Стовбур дерева з усіма гінкими і листям можна порівняти з гігантською парасолею. Ураганний вітер може вирвати дерево з землі або зламати стов­пу р. Але це трапляється нечасто.

Звичайно, не в усіх рослин таке міцне коріння, як у великих дерев. В однорічних трав’янистих рослин корені переважно не­мічні кі й неглибоко проникають у грунт. Ознайомимося з ко­ренями різних рослин. Усі корені рослини утворюють її коре­неву систему.

Порівняйте викопані з коренями однодольні і дводольні рослини, наприклад пшеницю і кульбабу.

Кульбаба має добре помітний головний корінь, який розвивається з зародкового корінця. Від головного кореня відходять невеликі бічні корені. Головний корінь схожий на стрижень. Тому в рослин з добре розвинутим головним коренем кореневу систему навивають стрижнево.

У пшениці багато коренів, майже всі вони однакової довжини і товщини й ростуть пучком. Ці корені відростають від стебла, їх називають додатковими. Головний корінь серед додаткових коренів пшениці нічим не виділяється. Якщо головний корінь не розвивається або не відрізняється від численних додаткових коринів, кореневу систему називають мичкуватою.

Багато дводольних рослин мають стрижневі кореневі систе­ми Добре помітний головний корінь у щавлю, квасолі, соняшни­ки, конюшини, моркви та в багатьох інших рослин.

Звичайно стрижневу кореневу систему добре видно тільки в молодих дводольних рослин, які виросли з насіння. У багато­річних рослин (жовтець, суниці, подорожник та ін.) часто голов­ний корінь відмирає, а від стебла відростають додаткові корені.

Мичкувату кореневу систему здебільшого мають однодольні рослини — усі хлібні злаки, цибуля, часник та ін. Коли роз­вивається мичкувата коренева система, головний корінь росте недовго і стає непомітним серед безлічі додаткових коренів, які відростають пучком від підземної частини стебла.

Отже, у рослин корені бувають різні. По-перше, корінь може розвиватися з зародкового корінця. Це головний корінь. По-друге, корені можуть відростати від стебел. Це додаткові корені. По-третє, корені можуть розвиватися на головному і на додаткових коренях. Це бічні корені. Додаткові корені можуть відростати не тільки на підземній, а й на надземній частині стебла, а також на листках.

Легко спостерігати розвиток додаткових коренів, якщо поста­вити у воду гілки тополі, верби або смородини. Додаткові корені добре розвиваються в капусти, картоплі, кукурудзи та деяких інших рослин, якщо підгорнути грунтом нижню частину стебел.