БіологіяБіологія – це цілі організми, мільйони молекул

Вивченню складних явищ, які відбуваються в зелених росли­нах, присвятив своє життя російський учений Климент Аркадійович Тімірязєв. Він з’ясував важливу роль сонячного світла і хлорофілу в утворенні органічних речовин.

У своїй книжці «Життя рослин» К. А. Тімірязєв розповідає про це дуже просто й поетично:

«Колись, десь на землю впав промінь сонця, але він упав не на безплідний грунт, він упав на зелену билинку пшенично­го ростка, або, краще сказати, на хлорофілове зерно. Ударяючись об нього, він погас, перестав бути світлом, але не зник. Він тільки затратився на внутрішню роботу…»

Зелені рослини засвоюють сонячну енергію в процесі фото­синтезу. Живлячись, вони ростуть, цвітуть, у них достигають плоди і насіння. З органічних речовин збудоване тіло рослини, усі її клітини й органи. Органічні речовини відкладаються також у насінні, плодах, коренях і стеблах рослин.

Органічні речовини, які утворюються в рослині, використо-нуються для живлення всіх органів, а також для побудови нових клітин рослини. Тварини і людина споживають готові органіч­ні речовині. Без зелених рослин на Землі не було б їжі, потрібної для життя всіх живих істот.

Але цим не обмежується значення зелених рослин. Вони збагачують атмосферу киснем, потрібним для дихання живих організмів, і вбирають з повітря вуглекислий газ. Поки на Землі достатньо зелених рослин, запаси кисню в атмосфері не вичер­паються.

Ліси, луки, степи та інші угруповання рослин є місцями життя інарин. Тварини знаходять тут їжу, сховище, умови для роз­множення. Кожному з рослинних угруповань відповідає і певне угруповання тварин.

Велике значення мають зелені рослини і в житті людини. Рослини збагачують атмосферу киснем, є джерелом палива, бу­дівельних матеріалів і сировини для промисловості. Вони є їжею для людини, а також для тварин.

Як сировину і паливо людина використовує не тільки росли­ни, які оточують її тепер, а й залишки рослин, що існували тисячі, сотні тисяч і мільйонів років тому. Кам’яне вугілля і торф можуть бути прикладом цього.

Рослини озеленюють наші міста і селища, захищають повітря від забруднення. Сади, парки, сквери, ліси, які оточують зеленим поясом великі міста, необхідні людині. Рослини виділяють кисень, вбирають вуглекислий газ, затримують дрібні частинки пилу та інші шкідливі домішки, які можуть потрапити разом з повітрям у наші легені під час дихання, зволожують повітря, приглушують шум на міських вулицях, протистоять великим вітрам і пиловим бурям. Тому людина насаджує рослини у містах і населених пунктах. Озеленювачі прагнуть створювати в містах багатоярусні насадження з дерев, кущів, трав. У таких наса­женнях поселяються тварини — комахи, птахи, дрібні ссавці. Тут вони знаходять корм і сховище.

Рослинний світ нашої Батьківщини надзвичайно різноманіт­ті. Але нині рослини, як і інші живі організми Землі, зазна­ть різних шкідливих впливів, особливо в містах та на їхніх колицях. Внаслідок цього з’являється загроза для життя рос­ини. Особливу небезпеку становить забруднення води, повітря, грунту шкідливими речовинами. Наприклад, гази, що їх вики­ди ють в атмосферу промислові підприємства і транспорт, спри­чиняють захворювання і загибель рослин: листки втрачають зе­мне забарвлення й опадають, багато які рослини зникають зовсім. Спеціалісти шукають шляхи оздоровлення навколишнього середовища: встановлюють фільтри на промислових підприємствах, знешкоджують дію вихлопних газів транспорту тощо.

На жаль, не всі люди розуміють значення зелених насаджень і дикорослих рослин. Вони витоптують траву, рвуть дикорослі рослини, ламають дерева і кущі, забуваючи про те, що знищити рослину легко, а виростити її — справа довгих років.

Багато школярів недбало поводяться з підручниками, рвуть їх, забруднюють, не дбаючи про те, щоб за цими книжками наступного року могли вчитися їхні молодші товариші. А папір для підручників роблять з деревини. Щоб виготовити 60 кг паперу,  доводиться зрубати доросле дерево. Ось чому берегти папір і збирати макулатуру — означає берегти ліси.

Треба берегти й охороняти зелені рослини в природі й у штучних насадженнях, а також допомагати дорослим в озелененні міст і сіл та доглядати за лісовими насадженнями найближчого лісництва.

Перед людством нині стоїть проблема зберегти всі існуючі види рослин і тварин. У цьому велику допомогу повинні подати нашій країні школярі.

Осіння пора жовтого листя і листопаду — справді гарний час. Чому ж листки втрачають своє зелене забарвлення перед листопадом і набувають багряних та золотисто-жовтих тонів?

Восени листки поступово жовкнуть і червоніють тому, що руйнується хлорофіл; оранжеві й жовті барвники (пігменти) у хлоропластах листків при цьому зберігаються й стають помітними.

Червоне забарвлення листків зумовлюється також пігмента­ми, що містяться в клітинному соку рослин.

Під осінь у клітинах листків нагромаджуються непотрібні рослинам, а іноді й шкідливі для них речовини. Починається лис­топад. Разом з опадаючим листям з рослин видаляються й шкід­ливі речовини.

Листопад — це також пристосування рослин до меншого випа­ровування води восени і взимку. Зимою корені рослин не можуть вбирати з грунту холодну воду. Якби наші дерева й кущі не ски­дали листя, вони загинули б від нестачі вологи. Але в деяких наших квіткових рослин листки зберігаються всю зиму. Це вічно­зелені брусниця, верес, журавлина та інші рослини. Дрібні цупкі листки цих рослин, які мало випаровують води, зберігаються під снігом. Зимують із зеленими листками і багато трав, наприк­лад суниці, конюшина тощо.

Називаючи деякі рослини вічнозеленими, треба пам’ятати, що листки цих рослин не вічні. Вони живуть кілька років і по­ступово опадають. Але на нових пагонах цих рослин виростають нові листки.

У кімнатах часто вирощують філодендрон, бегонію рекс і фі­кус. Звідки вони, ці рослини? Де їхня батьківщина? Які умови життя наклали відбиток на їхній зовнішній вигляд?

Великі листки фікуса, бегонії й особливо філодендрона ви­паровують багато вологи. Батьківщина цих рослин — вологі тропічні ліси, де волога в надлишку.

За зовнішнім виглядом можна розпізнати й рослини посуш­ливих місць. Листки цих рослин невеликі. Іноді їх, як у кактусів, замінюють колючки.

Листки багатьох рослин сухих місць мають пристосування, які зменшують випаровування вологи. Це густе опушення, вос­ковий наліт, відносно невелика кількість продихів та інші оз­наки.

У деяких рослин листки м’ясисті й соковиті, як, наприклад, в алое, агави. У таких м’ясистих листках запасається вода.

Листки можуть бути видозмінені й тому, що виконують якусь іншу, не властиву типовим листкам роль. Наприклад, у барбарису деякі листки перетворилися в колючки, які не тільки випа­ровують менше вологи, ніж типові листки, а й захищають рос­лини від поїдання тваринами.

У гороху верхні частини листків перетворені у вусики, зав­дяки яким рослина підтримується у вертикальному положенні. Цікаві листки комахоїдних рослин. На торфових болотах росте невелика рослина росичка. Листкові пластинки росички покриті волосками, що виділяють клейку рідину . Блискучі, як роса, клейкі краплинки приваблюють комах. Сідаючи на лис­ток, комаха застряє в клейкій рідині. Спочатку волоски, а потім і пластинки листка загинаються й обхоплюють жертву. Коли плас­тинка і волоски листка знову розгорнуться, від комахи лишаєть­ся хітиновий панцир. Усі живі тканини комахи листок рослини перетравлює і вбирає.

Нахиліть гілку з листками і, не відрізуючи її від рослини, помістіть у скляну колбу, а після цього шийку колби закрийте ватою.

Через якийсь час колба покриється краплинками води. Звід­ки ж узялась у колбі вода? її випарували листки. Можна навіть визначити, скільки води випаровує рослина. Зріжте гілку з лист­ками в якої-небудь рослини і поставте в пляшку з водою. На поверхню води в пляшку налийте трохи олії. Вона покриє воду і не дасть їй випаровуватися з поверхні через шийку пляшки. Потім пляшку з водою поставте на шальку терезів і зрівноважте шальки гирями. Вже через добу води в пляшці стане менше. Шалька терезів, на якій стоїть пляшка, підніметься. Щоб знову зрівно­важити шальки терезів, доведеться на підняту шальку покласти кілька гир. їх маса покаже, скільки грамів води випарували за добу листки зрізаної гілки.

Вода випаровується з поверхні листка. Всередині листка во­дяна пара по міжклітинниках проходить до продихів і випа­ровується в основному через них. Особливо багато води випаро­вують молоді листки.

Різні рослини випаровують неоднакові кількості води. Так, кукурудза за добу випаровує 800 г води, тобто трохи менше за літр, капуста — 1 л, а береза — понад 60 л. Правда, за різних умов навіть та сама рослина випаровує різні кількості води. Наприклад, у тіні води випаровується менше, ніж при сонячному освітленні; при великому сухому вітрі випаровування відбуває­ться швидше, ніж у тиху погоду.

Випаровування залежить від навколишніх умов і стану проди­хів. Якщо рослини достатньо забезпечені водою, продихи відкриті вдень і вночі. У деяких рослин продихи відкриті тільки вдень, а на ніч закриваються. Коли води не вистачає, продихи таких рослин закриваються навіть удень, і виділення водяної пари з листків у повітря припиняється. Якщо ж настають сприятливі умови, продихи знову відкриваються.

Випаровування має надзвичайно велике значення в житті рос­лин. Без сонячного світла в рослині не може утворитися цукор. Ллє яскраво освітлені сонцем листки дуже нагріваються. Коли иииаровується вода, листки охолоджуються і рослина не перегрі­вається.

Випаровування води сприяє руху води в рослині. Разом з водою в рослині рухаються мінеральні речовини.

Чим більші листки рослин, чим більша їхня поверхня, тим більше випаровується вологи. Випаровування води листками сприяє надходженню її через корені по стеблу в листки. Підні­маються вода в листки й силою кореневого тиску.

Процес випаровування води листками рослин відрізняється під простого випаровування з якоїсь поверхні. У рослин цей про­цес регулюється відкриванням і закриванням продихів.

Органічні речовини з неорганічних зелена рослина утворює тільки на світлі. Ці речовини використовуються рослинами для живлення. Але рослини не тільки живляться. Вони дихають, як усі живі істоти. Дихання відбувається безперервно вдень і вночі. Дихають усі органи рослини. Рослини дихають киснем, а виді­ляють вуглекислий газ, як тварини і людина.

Переконатися в тому, що рослина дихає, дає змогу дослід. Візьміть гілочку якої-небудь рослини, на якій не менше 10— 12 листків. Замість гілочки можна взяти кілька листків пеларго­нії або примули з довгими черешками. Гілочку або листки постав­те в склянку з водою. Склянку встановіть на тарілці, поряд з якою поставте склянку з прозорою вапняною водою. Потім усе це на­крийте скляним ковпаком або великою скляною банкою і по­містіть у темну шафу. У темряві рослини, як ви вже знаєте, не можуть виділяти кисень. У темній шафі листки рослин тільки дихатимуть, а отже, вбиратимуть кисень і виділятимуть вугле­кислий газ. Від вуглекислого газу, який виділяють листки, нали­та в склянку вапняна вода стане каламутною. Дихання листків не припиняється й на світлі, бо рослини, як тварини і людина, дихають протягом усієї доби.

Отже, на світлі в рослині відбуваються два протилежних про­цеси. Один процес — фотосцнтез, другий — дихання. Під час фотосинтезу утворюються органічні речовини з неорганічних і вбирається енергія сонячного світла. Під час дихання в рослині витрачаються органічні речовини, а енергія, потрібна для життє­діяльності, вивільняється. На світлі в процесі фотосинтезу рослини вбирають вуглекислий газ і виділяють кисень. Разом з вуглекис­лим газом вони на світлі вбирають з повітря і кисень, потрібний для дихання, але в значно менших кількостях, ніж виділяють під час утворення цукру. Вуглекислого газу в процесі фотосинтезу рослини вбирають значно більше, ніж видихають. Декоративні рослини в кімнаті при доброму освітленні виділяють удень значно більше кисню, ніж вбирають його в темряві вночі.

Дихання відбувається безперервно, в усіх тканинах і кліти­нах живої рослини. Коли припиняється дихання, рослина, так само як і тварина, гине.

Надворі мороз, та ось ви відчиняєте двері в оранжерею, і перед вами по-літньому квітучий сад.

Оранжерей і подібних до них теплиць у нашій країні багато. Оранжереї і теплиці — це добре освітлювані, зі скляними дахами і стінами приміщення, у яких цілий рік можна вирощувати рослини та їхню розсаду.

В оранжереях вирощують переважно вічнозелені й листо­падні квітучі декоративні рослини, а в теплицях — овочеві куль­тури (огірки, помідори та ін.)

Теплиці обігріваються гарячою водою або парою, іноді їх опалюють дровами або кам’яним вугіллям. Узимку сонячне освітлення в теплицях доповнюють електричним.

Вирощуючи рослини в теплицях і парниках, можна не тільки регулювати освітлення рослин, а й збільшувати вміст вуглекислого газу в повітрі, оскільки це поліпшує ріст і підвищує вро­жайність рослин. Чим більше органічних речовин утворює рос­лина, тим краще ростимуть її корені, стебла, листки, плоди, насіння; отже, тим вищий буде врожай.

Вирощуючи рослини в теплицях, можна протягом цілого року забезпечувати населення свіжими овочами.

Крім теплиць і оранжерей, в овочівницьких колгоспах, рад­госпах і квітницьких господарствах, де вирощують квітково-декоративні рослини, завжди є парники.

Парники — це найчастіше викопані в землі траншеї, засипані товстим шаром гною, сміття або іншого матеріалу, який, пере­гниваючи, виділяє багато тепла.

Поверх матеріалу, що обігріває парники, насипають шар грунту, в якому вирощують ранні овочі або розсаду. Щоб зберегти в парниках тепло, їх накривають зверху заскленими ра­мами або прозорою плівкою.

У парниках звичайно вирощують ранні овочі, розсаду помі­дорів, капусти, перцю, баклажанів та інших рослин.

Крохмаль у листках зелених рослин утворюється тільки на світлі. З яких речовин утворюється цукор і з нього — крохмаль? Щоб відповісти на це запитання, проведемо такий дослід. Поміс­тимо примулу, що росте в горщику, на кусок скла, прикриємо скляним ковпаком і поставимо на світло. Краї ковпака змажемо вазеліном. Поряд з примулою під ковпак поставимо склянку з розчином їдкого лугу.

Незабаром під ковпаком вуглекислого газу не лишиться: його вбере їдкий луг. Повітря, в якому є вуглекислий газ, проникнути під ковпак не може, бо краї його змазані вазеліном і щільно притиснуті до скла.

Через дві доби знімемо ковпак з рослини, зріжемо один листок і перевіримо, чи утворився в його клітинах крохмаль. Після обробки йодом листок не посиніє. Значить, крохмалю в ньому немає. Отже, крохмаль утворюється в листках тільки тоді, коли и повітрі, яке оточує рослину, міститься вуглекислий газ.

Органічна речовина — цукор — утворюється в зелених части­нах рослини, у першу чергу в листках, тільки на світлі. Він з’являється в хлоропластах, тобто в пластидах з хлорофілом, якщо и повітрі, що оточує зелені рослини, є вуглекислий газ. Для утворення цукру потрібні вуглекислий газ, що надходить через продихи, і вода, яку вбирають корені з грунту; потім цукор перетворюється на крохмаль.

Проведемо ще один дослід. У велику скляну банку опустимо склянку з водою, у яку поставлено гілочки з зеленими листка­ми якоїсь рослини. Склянку з гілочками можна замінити невеликою кімнатною рослиною в горщику. Банку щільно закриє­мо пробкою з уставленою в неї скляною трубкою. Через скляну трубку наповнимо банку вуглекислим газом. Трубку також за­криємо пробкою. Вуглекислий газ опуститься на дно банки, ви­тіснивши легше повітря. Щоб переконатися в цьому, відкриємо панку й швидко опустимо в неї запалену скалку. Вуглекислий газ не підтримує горіння. Якщо скалка погасне, дослід можна проводити. Знову щільно закриємо банку і виставимо її на яскра­ве світло.

Через добу відкриємо банку й знову опустимо в неї запалену скалку. Скалка не гасне, як раніше, а продовжує яскраво горіти. Значить, вуглекислого газу в банці не стало, а з’явився якийсь інший газ, що підтримує горіння. Підтримує горіння тільки кисень. Зелені рослини увібрали вуглекислий газ і виділили кисень.

Якщо банку з зеленою рослиною поставити не на світло, а в темну шафу, опущена в неї запалена скалка погасне, як і раніше. Це підтверджує, що зелені листки вбирають вуглекислий газ і ви­діляють кисень тільки на світлі. Цукор у темряві не утворює­ться, тому й вуглекислого газу в темряві рослина не вбирає.

Отже, зелена рослина сама утворює органічні речовини (в першу чергу цукор) з неорганічних (вуглекислого газу і во­ди), виділяючи при цьому кисень і використовуючи енергію сонячних променів. Тобто зелена рослина сама забезпечує собі живлення і не потребує надходження органічних речовин з навколишнього середовища.

Як же крохмаль з листків потрапляє у насіння, якщо він у воді не розчиняється? Під дією особливих речовин крохмаль знову перетворюється в цукор і відтікає з листків в інші органи. Там цукор може знову перетворитися на крохмаль.

Ви знаєте, що в насінні є запас органічних речовин — крохмаль, жир, білок,— якими живиться зародок під час розвитку. Звідки беруться ці речовини?

Відповісти на це запитання допоможе дослід. Візьмемо якусь кімнатну рослину, наприклад примулу або пеларгонію, і поста­вимо її в темну шафу. Через кілька діб виймемо рослину з шафи. В обох боків одного з листків прикріпимо по клаптику чорного паперу. У тому клаптику, який покладемо на листок зверху, попередньо виріжемо яку-небудь фігуру або слово, наприклад крохмаль. Потім поставимо рослину на сонячне світло або під електричну лампочку. Через 8—10 годин листок зріжемо. Зніме­мо папір. Опустимо листок хвилини на дві в киплячу воду, а по­тім — на кілька хвилин у гарячий спирт. Коли спирт забарвиться В зелений колір, а листок знебарвиться, промиємо його водою, розправимо на тарілці і обіллємо слабким розчином йоду. На знебарвленому листку з’являться сині букви. Відомо, що крох­маль синіє від йоду. Букви з’являться в тій частині листка, на яку надало світло. Отже, в освітленій частині листка утворився крохмаль.

Дослідження показали, що в листках на світлі спочатку ут­ворюється цукор, який потім перетворюється в крохмаль.

Нерозчинний у воді крохмаль під впливом особливих речо­вин знову перетворюється в цукор. Розчин цукру відтікає з листків в інші органи рослини. На початку досліду ми поставили рослину в темне місце, щоб відбувся цей процес, і весь крохмаль з листків перейшов в інші органи.

Але чи в усіх клітинах листка утворюється крохмаль? Щоб відповісти на це запитання, поставимо дослід з кімнатною рослиною строкатолистою пеларгонією. Свою назву ця рослина дістала через білі безхлорофільні ділянки на пластинці листка, понад краєм листкової пластинки в неї проходить біла обля­мівка. Поставимо цю рослину на яскраве сонячне або електричне світло. Через кілька годин зріжемо один з листків. Знебарвимо його, так само, як у першому досліді, промиємо у воді й на 2 — З хвилини покладемо в слабкий розчин йоду. У розчині йоду листок забарвиться в синій колір не весь. Біла смужка понад краєм листка не забарвиться. Посиніє тільки частина листка, яка була зеленою.

Чому в зеленій частині листка виявлено крохмаль, а в білій смужці — ні? У клітинах зеленої частини листка є хлоропласти, які містять хлорофіл. У них утворюється цукор, а потім крох­маль. А в пластидах клітин білої смужки листка пеларгонії строкатолистої немає хлорофілу. Тому тут крохмалю не виявле­но. Отже, цукор утворюється тільки в хлоропластах листків і тільки на світлі. Цей процес називають фотосинтезом. Цукор по­тім перетворюється в крохмаль.

Рослини уловлюють світло в основному своїми листковими її частинками.

У деяких рослин з короткими стеблами листки зібрані в при­кореневі розетки, як у кульбаби й подорожника, і сонячне світло надає на кожний листок.

Листки багатьох рослин добре пристосовані до вбирання сонячного проміння. їхні черешки можуть згинатися, повертаючи пластинку до світла. Це добре видно, наприклад, у бавовнику. Те саме можна спостерігати і в кімнатних рослин. Наприклад, у плюща листки завжди повернуті до світла, і якщо горщик з рослиною повернути, через якийсь час листкові пластинки знову повернуться до світла. Так звана листкова мозаїка — приклад пристосування рослин до кращого використання світла. Листки при цьому розміщуються так, що майже не затінюють один одного.

Подивіться на клен, липу та інші дерева й кущі. На їхніх гілках просвіти між великими листками зайняті меншими. У клена лопаті одних листків заходять у вирізи інших. Лист­кова мозаїка добре виявлена в прикореневих листків куль­баби.

Здавна було відомо, що в тінистому лісі не буває рослин, які ростуть на відкритих сонячних ділянках. А трав’янисті рослини лісу не можна знайти там, де цілий день яскраво світить і пригріває сонце. Якщо світлолюбні рослини потрапляють на дуже затінену ділянку, вони кінець кінцем гинуть. Але деякі рослини можуть розвиватися тільки в тіні; пересаджені, здава­лося б, у кращі умови освітлення, вони скоро гинуть.

Щоб краще зрозуміти значення зелених листків у житті рос­лин, ознайомимося з внутрішньою будовою листкової плас­тинки.

Зробимо гострою бритвою поперечний зріз листкової пластин­ки. Покладемо його на предметне скло в краплю води, накриємо накривним скельцем і розглянемо в мікроскоп. Можна скориста­тися й готовим препаратом. Листкова пластинка складається з безлічі клітин різної величини і форми, тобто має клітинну будову.

Як з верхнього, так і з нижнього боку листок покритий більш чи менш однаковими клітинами, які щільно прилягають одна до одної. Це клітини шкірки, що покриває листок і захищає його від пошкоджень і висихання. Шкірка — один з видів покрив­ної тканини рослин.

Клітини шкірки безбарвні й прозорі, але серед безбарвних клітин зустрічаються розміщені парами зелені клітини. Між ними міститься щілина — міжклітинник. Ці клітини й щілину між ними називають продихом. Через продихову щілину всередину листка проникає повітря і виходять в атмосферу пара води і кисень.

У більшості рослин продихи є тільки в шкірці нижнього боку листкової пластинки. А в деяких, наприклад у капусти, вони розміщені й у шкірці верхнього боку. У рослин, листки яких плавають на поверхні води, наприклад у латаття, продихи є тільки на верхньому боці листка. Кількість продихів вели­чезна. Так, на 1 мм² листка соняшника налічується 220 продихів, а листка клена — 550.

Під шкіркою є кілька шарів клітин. Вони зелені, бо до їхньої цитоплазми входять зелені пластиди — хлоропласти. Колір хло­ропластів зумовлюється вмістом у них хлорофілу — пігменту (барвника) зеленого кольору. Хлорофіл у хлоропластах утворює­ться тільки на світлі. Хлоропласти квіткових рослин за їх формою іноді називають хлорофіловими зернами.

Хлорофіл легко добути з клітин листка, поклавши листок у гарячий спирт. Листок стане безбарвним, а спирт забарвиться в яскраво-зелений колір.

М’якоть листка складається з кількох шарів клітин. Один з шарів безпосередньо прилягає до верхньої шкірки, його клітини схожі на досить рівні стовпчики. У них особливо багато хлоро­пластів. Глибше лежать округліші або неправильної форми клі­тини; вони нещільно прилягають одна до одної. Проміжки між клітинами називають міжклітинниками. Міжклітинники запов­нені повітрям.

Якщо розглядати в мікроскоп внутрішню будову листкової пластинки, у ній можна побачити розрізані впоперек жилки. У них видно поперечні зрізи клітин — судин, ситовидних трубок і волокон. Отже, жилки — це провідні пучки листка. Дуже витяг­нуті клітини з товстими стінками — волокна — надають листку міцності. По судинах рухаються вода і розчинені в ній мінеральні речовини. Ситовидні трубки, на відміну від судин, утворені живими довгими клітинами. Поперечні перегородки між цими клітинами пронизані вузькими каналами; тому ці перего­родки мають вигляд сит. Ситовидними трубками з листків в усі органу рослини надходять розчини органічних речовин.