Біологія » Архив сайта » Єнот-полоскун

Єнот-полоскун

0

Автор: admin | Розділ: Загальне ознайомлення з квітковими рослинами | 16-02-2011

ЄНОТ-ПОЛОСКУН має довжину тулуба 65 см, хвос­та — 25 см. Висота в загривку 30—35 см. Хутро жовтувато-сірого кольору, змішаного з чорним, тому що остьове волосся біля коренів буре, в середи­ні жовтувато-буре і на кінці чорне. Передні лапи, чубки біля вух, які ззаду облямовані темно-коричневою смугою, морда і підборіддя мають однако­ве жовтувато-біле забарвлення. Від лоба до кінчика носа і навкруги очей тягнуться темно-бурі смуги. Над очима до скронь пробігає жовтувато-біла смуга. Передні і задні лапи буро-сірі, довга шерсть гомілки і передпліч­чя темно-бурого кольору. Сіро-жовтий хвіст прикрашений чорно-бурими кільцями і таким самим кінчиком. Жоден із цих кольорів особливо не виділяється, так що навіть на невеликій відстані вони зливаються в один загальний сірий колір, який дуже добре підходить і до кольору деревної кори, і до кольору землі, порослої свіжою або сухою травою. Звірі тем­ного, особливо темно-бурого, кольору, шерсть яких найбільше цінується, трапляються в дуже обмеженій кількості. Серед полоскунів рідко бувають особини іншого кольору, хоча все-таки трапляються; так, в Британському музеї знаходиться білий єнот, який забарвленням свого хутра може змага­тися зі сліпуче-білим горностаєм.

Батьківщина полоскуна — Північна Америка, як південна, так і пів­нічна її частина. Зараз він став набагато рідше з’являтися в населених міс­цевостях, ніж раніше, через безперервне переслідування, якого він зазнає. Усередині країни, в лісистих місцевостях, він водиться поки що у великій кількості. Ліси, де є багато річок, озер і струмків, — його улюблене міс­цеперебування. Звичайно він починає своє полювання, коли настають сутінки, а вдень спить в дуплах або на товстих густолистих гілках; там йому немає кого боятися.

Різноманітні овочі, каштани, дикий виноград, маїс, поки качани ще м’я­кі, є його улюбленою їжею. Він, проте, переслідує птахів і розоряє їхні гніз­да, вміє вправно підкрастися до курчати і голуба, майстерно знаходить при­ховане гніздо і ласує яйцями, які він вправно вміє прокусити і випити, не проливши жодної краплі. Часто приходить в садки і будинки тільки для того, щоб вкрасти курей і спустошити їхні гнізда. Вдало ловить риб, крабів і чере­пах і заради цієї ласої їжі вирушає уплав у відкрите море під час припливу. Гусінь жуків для нього — найкращі ласощі; навіть коників спритно ловить. Перед тим як з’їсти, звичайно опускає свою поживу у воду і там перетирає її лапами, наче миє її. Це він робить тільки тоді, коли не дуже голодний.

Вагітність самки триває 9—10 тижнів, і в травні у своєму лігві, дбайли­во влаштованому в дуплі дерева, вона народжує від 4 до 6 дуже маленьких дитинчат. У Берлінському зоологічному саду самка 1871 року народила п’ятеро дитинчат. Вона лежала, дбайливо ховаючи їх між лапами, цілими тижнями на одному місці. Коли дитинчата підросли і почали повзати, вона ловила їх чіпкими передніми лапами і знову ховала під себе. На шостому місяці їхнього життя вони вже наполовину виросли, а через рік були зовсім дорослі.

На єнота полюють не тільки заради його гарного хутра, але і просто заради самого полювання. Якщо його переслідують тільки задля шкурки, то використовують капкани і пастки з рибою або шматочком м’яса як приманку.

М’ясо убитого єнота їдять не тільки індіанці і негри, але навіть і білі а хутро його користується великим попитом: єнотові шуби вважаються найкращими.

Ваш відгук