БіологіяБіологія – це цілі організми, мільйони молекул

ЗМІЇ, характеризуються видовженим, більш-менш циліндричним тілом, що поступово стоншується до кінця. Шкіра вкрита лусками, які мало відрізняються і за будовою, і за розташуванням від лус­ки ящірок. Справжні кінцівки завжди відсутні. Найважливішою відміт­ною ознакою є рухливість лицьових кісток, унаслідок чого паща і глотка можуть сильно розширятись. Голова у змії буває зазвичай невеликих роз­мірів, овальної або трикутної форми, здебільшого приплюснута. Ротова щілина дуже велика, настільки, що розріз її заходить далі очей.

Скелет має вкрай просту будову і складається з безлічі хребців, від 200 до 430. Кожний хребець, починаючи з другого або третього від чере­па, несе пару ребер, які вільно закінчуються, оскільки грудної кістки зо­всім немає. Немає також ні плечового пояса, ні таза. Виняток становлять удави, у яких є зачаткові задні ноги і таз. Ребра у змій мають особливе значення, оскільки замінюють їм відсутні кінцівки. Найважливішою час­тиною скелета є череп, своєрідно побудований. У ньому особливо при­мітна будова щелепного апарата. Міжщелепна кістка щільно зв’язана з носовою; верхньощелепні, крилоподібні та піднебінні кістки, навпаки, дуже рухомі у більшості змій і можуть бути зміщені у будь-який бік. Зуби розміщуються не тільки на щелепах, але часто і на піднебінних та крило­подібних кістках. Зуби дуже гострі і гачкувато зігнуті, завжди щільно при­ростають до кісток, на яких вони сидять. Вони служать тільки для укусів і затримування здобичі, а не для пережовування їжі.

Відповідно до видовженої форми тулуба внутрішні органи дуже ви­тягнуті. Дихальне горло тягнеться під стравоходом і переходить в одну тільки праву легеню, що має вигляд довгого порожнистого мішка. Серце, значно віддалене від голови, має малі розміри і складається із двох абсо­лютно відмежованих передсердь і двох шлуночків, не зовсім розділених. Органи травлення мають дуже просту будову. Довгий м’язистий стравохід поступово розширяється в мішкоподібний видовжений шлунок, який, у свою чергу, продовжується в товсті і тонкі кишки, дуже мало закручені. Так само видовжені нирки, печінка, жовчний міхур і підшлункова залоза. У голові змії є шість пар залоз і одна непарна, а саме: під’язикові передня і задня, слізні, губні нижня і верхня, і, нарешті, отруйні. Слинні залози у деяких видів досягають значних розмірів; їхні виділення служить тварині для обливання здобичі, яку без цього проковтнути було б дуже важко. Отруйні залози також дуже великі і мають усередині невелику порожни­ну, де збирається отрута. Ця порожнина сполучається з вивідним канальцем, який відкривається в отвір зубного каналу. Отруйна залоза оточена дуже сильним мускулом, під час стискання якого отрута тече по вивідній протоці і звідти виливається в канал зуба.

Язиком змія обмацує кожний предмет, який їй трапиться і з яким вона хоче ознайомитися. Орган цей дуже довгий і тонкий, спереду розді­ляється на дві частини, які на кінцях закінчуються ороговілими вістрями. У задній частині він укладений в чохол і може бути зовсім втягнутий у нього або, навпаки, дуже випнутий. Зір у змій менш досконалий, ніж у інших плазунів; особливість ока полягає в тому, що замість рухомих повік очне яблуко закрите у них опуклою прозорою шкіркою. Внаслідок цього очі у змій здаються абсолютно нерухомими, ніби скляними, але під цією шкіркою, схожою на годинникове скельце, око може вільно рухатися на всі боки. Проте пильність у змії досить велика; набагато менше розвинені нюх і слух.

Під час повзання змії користуються своїми ребрами, рухомо зчлено­ваними з хребцями, як ногами. Рухи роблять за допомогою бічної хви­леподібної звивини. Хребетний стовп дуже гнучкий, ребра легко пере­суваються вперед або назад своїми нижніми кінцями; змія навперемінно скорочує то одні, то інші бічні м’язи. Порівняно з ящірками, жабами, мишами тощо змії рухаються набагато повільніше.

Змії живуть у всіх частинах світу, починаючи від 67° пн. ш. і при­близно до 60° пд. ш.; кількість змій, їхні розміри, ступінь отруйності і яскравість забарвлення взагалі збільшуються у напрямку екватора і змен­шуються у напрямку полярних кіл. Найбільше змій у тропічній Америці та Індії. Новий Світ багатший узагалі на плазунів, і зокрема на змій, ніж Старий. Австралія, хоча порівняно бідна на змій, але дивує тим, що близько двох третин змій, які живуть там, належать до отруйних, тоді як в інших країнах відсоток отруйних змій набагато менший. Згадаймо, що на Канарських островах, на Мадейрі і в Новій Зеландії, наскільки дотепер відомо, змій немає зовсім.

Окрім тепла, досить важливою умовою життя для змії є волога, хоча існує багато видів змій, які живуть виключно в безводих пустелях.

Утім, отруйні змії здебільшого виповзають і вдень, але тоді вони пере­важно гріються і взагалі перебувають у напівсонному стані, а діяльність їхня починається лише з сутінків. Усі змії — хижаки і живляться майже виключно такими тваринами, яких вони самі зловлять і уб’ють. Способи полювання дуже різноманітні. У більшості випадків вони підстерігають здобич із засідки, несподівано кидаються на необережну жертву, що на­близилася, кусають її і потім, залежно від розмірів здобичі, проковтують її негайно, ще живу, або спершу душать її. Всі змії проковтують здобич виключно цілком. Великі змії, як, наприклад, удави, можуть проковту­вати навіть великих тварин; в одного застреленого пітона в шлунку зна­йшли дорослу антилопу, в якої не було жодної зламаної кісточки, хоча голови зовсім не було. Інші змії задовольняються дрібнішою здобиччю: маленькими ссавцями, пташками, плазунами, рибами тощо. Комахами і черв’яками живляться тільки найменші змії; звичною поживою змії є також яйця птахів.

Цікаво спостерігати, як змія проковтує дуже велику для неї здобич. Учепившись зубами, завжди у них загнутими назад, змія поступово пе­ресуває щелепи вперед, тому виходить, що не здобич проштовхується в глотку, а сама паща змії ніби натягується на здобич; маленька змія, за­вдовжки 40—50 см, може таким чином проковтнути ціле яйце, яке зна­чно більше за її власну голову. Проковтування великих тварин навіть для гігантів зміїного царства вельми складне. Велику користь змії дають при цьому слинні залози, виділенням яких жертва спершу рясно змочується. Усі види змій, які мають довгі отруйні зуби, використовують їх під час ковтання. Зуби ці рухомі і ніби крокують по жертві. Проковтнувши здо­бич, змія тривалий час лежить абсолютно нерухомо і перетравлює їжу; травлення відбувається дуже енергійно. Та частина, яка знаходиться в нижній частині шлунка, перетравлюється раніше, потім вона переходить у кишки, а на її місце надходить нова порція з верхньої частини шлунка та зі стравоходу.

У всіх отруйних змій у верхній щелепі знаходяться довгі, загнуті, по­рожні всередині зуби. Верхня щелепа у них порівняно коротка і надзвичайно рухлива. Зуби тверді, крихкі і дуже гострі, тому, подібно до голки, вони легко проникають у тіло і проколюють шкіру. Нерідко трапляєть­ся, що отруйні зуби ламаються, і тоді на їхньому місці з’являються нові зуби. Відновлення це відбувається дуже швидко. Маленької краплі отрути достатньо, щоб протягом декількох хвилин отруїти кров навіть великої тварини (за одне доїння гримучої змії збирають 40—60 мг отрути в сухій вазі). Отрута складається з білкових речовин і зберігає свою смертонос­ну властивість протягом дуже тривалого часу. Безпосередньо після укусу жертва зазвичай відчуває нестерпний біль, який проходить по тілу, як електричний струм. Після цього хворий відчуває страшенне знесилення, голова паморочиться, і напади глибокої непритомності йдуть один за од­ним. Дуже часто з’являється блювота, іноді навіть з кров’ю, пронос, а деколи починається кровотеча з носа, вух, рота. У міру збільшення слаб­кості зменшується відчуття болю; нарешті настає повна непритомність, і хворий помирає в забутті. Укушена частина тіла зазвичай набрякає, і пух­лина поширюється далі.

Примітно, що деякі тварини не піддаються дії зміїної отрути; із таких тварин відомі сірий варан і їжак. Утім, деякі учені сумніваються щодо не­вразливості цих тварин; мабуть, тварини ці не терплять від отруйних змій тільки тому, що добре захищені проти них, як, наприклад, їжак своїми голками, свиня товстим шаром сала, а варан імунітетом на отруту кобри.

Приручення змій відоме із давнини, так само їх віддавна використо­вують фокусники і приборкувачі, але майже завжди близьке спілкування з цими тваринами залишається небезпечним.