Койот

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 19-03-2011

КОЙОТ, або вовк луговий, мешкає в Америці. Кремез­ний тулуб його завдяки довгому густому хутру здається ще товщим. Шия коротка і товста. Голова більш витягнута, ніж у вовка, зверху широка; морда гостра. Вуха досить великі, знизу широкі, з незакругленими кін­чиками. Світло-бурі очі мають круглу зіницю. Шерсть брудного жовту­вато-сірого кольору, що переходить на вухах і носі в іржаво-бурий, а на верхній частині шиї та спини — в чорнуватий. Боки шиї, лопатки, стегна і зовнішні боки лап світло-руді або світло-жовті, а черево і задні боки кінцівок білого кольору, вуха іржаво-бурого кольору. Краї губ білі, коло очей буро-сірого кольору. Хвіст біля основи сірувато-жовтого кольору з домішкою чорних волосин, а на кінчику зовсім чорний. Узимку шерсть на спині відростає до 10 см. Трапляються деякі видозміни в кольорі. До­рослі лугові вовки досягають 1,4 м завдовжки, з них на хвіст припадає 40 см. Висота в загривку 55 см.

Луговий вовк у Північній Америці водиться на широкій території, а саме на схід до Великих озер, а південніше — до Східного Техасу і в Мексиці. Англійські природодослідники говорять, що він живе великими зграями і ганяється за великими тваринами, а саме переслідує стада бізо­нів, причому дуже хоробро нападає на хворих, змучених або поранених биків. Принц фон Від і Одюбон, навпаки, стверджують, що він живе по­одинці або парами і за способом життя не відрізняється від нашого вовка. Він хапає все, що може схопити, і за хитрістю своєю не поступається на­шим вовкам і лисицям. Уночі він забігає в індіанські села, а взимку ниш­порить біля жител навіть удень, точнісінько так, як і вовк у снігову зиму під час морозів. У квітні лугові вовчихи живуть у виритих ними норах або в природних печерах, і там у них народжується 6—10 дитинчат. Тічка буває в січні і лютому, і в цей час койоти, які всі собаки, дуже збуджені. Тоді в преріях чутно їхні голоси — своєрідний, наприкінці дещо протяж­ний гавкіт. Багато індіанських собак за своїм зовнішнім виглядом дуже схожі на лугового вовка, тому можна припустити, що вони утворилися від схрещування лугового вовка з собакою. Про життя цієї тварини в неволі я можу повідомити з власного досвіду. Я якийсь час виховував лугового вовка, який жив у мене в кімнаті і поводився так само добре, як добро­душний собака, але тільки зі знайомими. Він у всьому був схожий на свійського собаку. Побачивши мого приятеля, стрибав від радості, махав хвостом і підходив, щоб його попестили; проте він ніколи не лизав руки того, хто його гладив, а просто їх обнюхував. Коли його залишали самого, він сумував і починав тужливо вити.

Ваш відгук