Лебеді

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 31-03-2011

ЛЕБЕДІ — птахи з родини Качині. їхнє тіло видовжене, шия дуже довга, голова середніх розмірів; дзьоб завдовжки, як голова, прямий і рів­номірно широкий. Кінцівки низькі, прикріплені далеко ззаду, плавальні перетинки між пальцями дуже великі. Лебеді населяють всі географічні пояси земної кулі, за винятком екваторіальних зон; найбільше їх у по­мірному і холодному поясі Північної півкулі. Житлом служать прісноводі озера і багаті на воду болота; гнізда свої вони зазвичай влаштовують на суші. Перед зльотом вони шумно ляскають крилами і вдаряють своїми кінцівки по поверхні води; таким чином вони рухаються, поки злетять, 15—20 м, а потім підіймаються в повітря. Деякі види іноді подають голос; у більшості випадків це сильне сичання або глухе ґелґотання, рідше звук, схожий на звук труби. Тільки небагато видів мають сильний, благозвуч­ний голос, особливо приємний, якщо його слухати здалеку.

Обидва птахи однієї пари надзвичайно прихильні одне до одного, і одного разу утворена пара не розпадається все життя. Так само ніжно ставляться батьки до свого потомства; самець хоча й не насиджує яйця, але пильно оберігає самку і попереджає її про щонайменшу небезпеку. Гніздо — велика, невміла споруда, основою для якої служать різноманітні водяні рослини. Кладка складається з 6—8 яєць брудного білого кольору, з яких після 5-тижневого насиджування викупляються гарненькі пташе­нята, вкриті густим пухом.

Живляться лебеді рослинами, що ростуть на воді або в болоті, ко­махами та їхніми личинками, черв’яками, черепашками, земноводними і рибами. Вони здобувають усе це, занурюючи свою довгу шию у воду, обриваючи там рослини і обнишпорюючи мулисте дно.

Беркут і річкова скопа часто нападають на дорослих лебедів, але від інших хижих птахів цим гордим і досить сильним створінням мало до­водиться потерпати. Люди полюють на лебедів заради м’яса і пір’я, осо­бливо заради їхнього пуху.

Ручний лебідь наших ставків — лебідь-шипун — ще й досі є у дикому стані на півночі Європи і Східного Сибіру. Достатньо звернути увагу на його видовжене тіло, довгу шию і червоний дзьоб, щоб не сплутати його з жодним іншим видом; оперення його чисто-біле. Лебідь-кликун відрізняється від попереднього більш осад­куватим тулубом і коротшою шиєю; на останнього дуже схожий малий лебідь, який відрізняється від нього головним чином своїми невеликими розмірами.

Тут я обмежуся лише описом лебедя-кликуна, який досить пошире­ний у Європі та Азії й іноді трапляється навіть у Північній Америці. Красою своєю цей лебідь поступається своєму родичу шипуну, проте вигідно відрізняється від нього своїм гучним і досить милозвучним голосом.

Маючи неабиякий розум і спостережливість, кликун успішно вміє уникати переслідувань людини, тому полювати на нього досить важко. У болотах Фінляндії, Північної Росії і Середнього Сибіру кликуни гніз­дяться в досить великій кількості.

З неєвропейських видів найкрасивішим є чорношиїй лебідь, сам білого кольору, за винятком чорної шиї і голови. Поширений в Південній Америці. Характером і способом життя він мало відрізняється від своїх північних родичів, але красою форм і граціозністю рухів посту­пається шипуну.

В Австралії водиться чорний лебідь, буро-чорного ко­льору, за винятком білих махових пер. Птахів цих нещадно переслідують; у період гніздування в них забирають яйця, а під час линьки розшукують їх по болотах і вбивають просто заради забавки.

Ваш відгук