Леопард

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 05-04-2011

ЛЕОПАРД, або барс, має такі ознаки: загальна до­вжина тіла 170—200 см, з яких на хвіст припадає 60—80 см. Голова велика і округла, морда мало видається, шия дуже коротка, тіло сильне, вся по­стать кремезна; кінцівки не дуже високі та помірно товсті, лапи не дуже великі. Основний блідий червонувато-жовтий колір темнішає на спині та переходить на горлі та передній частині грудей у світло- або біло-жов­тий, на нижньому і внутрішньому боці кінцівок — у жовтувато-білий, але все забарвлення здається відносно темним, оскільки плями малі і роз­ташовані досить густо. Взагалі ж, морда, тім’я, загривок, боки голови і шиї, плечі, плечова частина передніх кінцівок і передпліччя, стегна і лапи ззовні, горло і передня частина грудей густо вкриті чорними суцільними, круглими або круглястими плямами, розміри яких коливаються від горо­шини до волоського горіха.

Деякі плями утворюють щось схоже на кільця, темні плями оточують маленьке серединне поле, що спостерігається на всіх плямах верхньої частини спини, боків тіла і верхньої частини хвоста біля його основи. Хвіст біля основи дуже неправильно розмальований видовженими кіль­цеподібними і суцільними плямами, а на кінці — майже чисто-білого ко­льору. Вуха зовні чорнувато-сірого кольору, на кінцях є великі білі плями; очі мають зеленкувато-жовту райдужну оболонку і круглу зіницю. Ні тва­рини різної статі, ні дорослі та молоді тварини, що стали самостійними, не відрізняються істотно один від одного; але є більш темні і навіть чорні екземпляри. Леопарда блискучого буро-чорного кольору, який лише при сонячному світлі здається плямистим, називають в Абіссінії «гезела» і ревно переслідують заради цінної шкури.

Пантері приписують такі ознаки: загальна довжина тіла 200—240 см, з яких близько 82—96 см припадає на хвіст. Голова помірних розмірів, довгасто-округла морда видається досить сильно, шия коротка, тіло ви­довжене, сильні кінцівки відносно товсті, лапи крупні. Основний світлий охристо-жовтий колір переходить на спині в темний червонувато-жовтий, на нижньому боці тіла і внутрішньому боці кінцівок у жовтувато-білий, як у леопарда, але виступає набагато різкіше, оскільки малюнок, що скла­дається з плям, тут абсолютно інший. Окрім голови, потилиці, боків шиї, горла і верхньої частини грудей, на яких декілька плям теж зливаються в дві або три смужки, лише передпліччя і гомілки вкриті суцільними пля­мами, що здебільшого складаються з двох або трьох окремих плям, тоді як плечі та стегна, а також спина і боки усаджені облямованими або кільцеподібними плямами, що злилися. Всі кільцеві плями, або розетки, відрізняються від таких самих плям леопарда своїми значними розмірами. Уздовж середньої лінії спини тягнуться два паралельні ряди розеток, а біля них — два майже паралельних. Верхня частина хвоста до його сере­дини вкрита плямами, що являють собою великі, як на спині, розетки, нижня частина — більш світлими півмісяцевими плямами; друга полови­на хвоста має зверху широкі чорні півкільця, розділені вузькими світлими смужками, а знизу — одноколірні білі півкільця. Жовтувато-білий або чи­сто-білий внутрішній бік кінцівок вкритий великими довгасто-округлими поодинокими чорними плямами. Забарвлення і малюнок вух такі ж самі, як у леопарда; райдужна оболонка звичайно жовтого кольору.

На думку деяких, зондську, або довгохвосту, пантеру, поширену на островах Суматра і Ява, не треба плутати з леопардом і власне пантерою. Відмітними ознаками її, в порівнянні з обома спорідненими видами, вважаються: маленька довга голова, подовжена шия, дуже видовжене тіло, довгий хвіст, що майже дорівнює довжині тіла, низькі сильні кінцівки з міцними кігтями, і, нарешті, особливий малюнок плям. Як суцільні плями, так і розетки, не такі темні та розташовані частіше, ніж у спо­ріднених форм. Хутро набуває, завдяки цьому, синьо-чорного відблиску, який добре помітний, якщо дивитися на хутро за шерстю. Основний ко­лір темний охристо-жовтий, колір тла буро-жовтий, колір кінцівок знизу і з внутрішнього боку сірувато- або жовтувато-білий. Краї вух густого чорного кольору. Райдужна оболонка зеленкувато-жовта.

Так звана чорна пантера, або чорний леопард, є не що інше, як чорні екземпляри того ж самого виду. Як справедливо зазначають Рейнвальд і Куль, і, як відомо, за словами Розенберга, кожному яванцю, цих пантер знаходять в одному приплоді з жовтими, причому як на Зондських ост­ровах, так і на материку. За Сандерсоном і Бленфордом, ці чорні екземп­ляри, що являють собою абсолютно чорну кішку (плями у них можна розрізнити лише при певному освітленні), більш звичні на Малаккському півострові та в Південній Індії, особливо в Траванкурі і Майсурі, ніж у більш північних областях. За словами Сандерсона, вони живуть виключ­но у великих густих лісах, тоді як світліше забарвлені представники того ж самого виду трапляються всюди. Нині можна побачити чорних пантер майже в усіх зоологічних садах, і в деяких їх успішно розводять. Якщо спаровувати чорні екземпляри з чорними, потомство буде чорним.

Мисливці і торговці досить упевнено відрізняють за зовнішніми озна­ками і способом життя леопарда, як більш дрібну і кремезнішу твари­ну, від пантери, яка крупніша і не така огрядна. Адже вміють відрізнити легкого коня від важкого або, як в Індії, присадкуватого тигра гірських місцевостей від худорлявого тигра рівнин. Але слід мати на увазі, що тут йдеться про крайні межі відхилень; у систематиці цей поділ не визнаєть­ся, оскільки різкої відмінності між видами провести не можна. Пантера і леопард у систематиці належать до одного виду. Розміри, форма голови, кремезний стрункий тулуб, довжина хвоста, довжина і кількість шерсті на ньому, плямистість і основне забарвлення хутра бувають у цих тварин дуже різні, а жовтуваті або червонуваті, а також світло- або темно-бурі та абсолютно чорні екземпляри, хутро яких здається плямистим лише при певному освітленні, спостерігаються в різних місцевостях, значно відда­лених одна від одної. Трапляються й альбіноси. Розміри ж тварин у ба­гатьох випадках залежать від віку, житла і способу живлення. В усякому разі, знавці вміють одразу відрізняти шкури африканських леопардів від шкур азійських.

Отже, можна вважати леопарда і пантеру різними тваринами або ж вважати їх тваринами одного виду, як кому більш подобається. Можна також називати африканський «варіант» леопардом, а азійський — панте­рою, хоча в Північній Африці леопарди називаються пантерами, а в Індії і на територіях, що до неї прилягають, наприклад на Цейлоні, розрізня­ють обидва види, що водяться поряд. Своїми звичками і способом життя вони схожі між собою, розмірами і силою не дуже відрізняються. Деякі з цих кішок віддають перевагу дрібнішій дичині та дрібним свійським тва­ринам, інші нападають також на крупну дичину і велику худобу, а також на людей і «хижістю» своєю ближче стоять до тигра, а в Індії у багатьох випадках вважаються навіть більш небезпечними.

Зона поширення цієї тварини дуже велика: вона охоплює всю Африку і всю Південну Азію.

Хоча зараз на Кавказі пантера вже майже винищена, але все ще тра­пляється в Південному Дагестані та Північному Азербайджані. В Серед­ній Азії зона її поширення обмежена середньою течією Амудар’ї, а також межами туркменських пустель, що примикають до цієї річки. В усякому разі, в Туркменії пантера звична лише в Копетдазі та по невеликих доли­нах річок, біля витоку яких і можна провести північну межу поширення пантери. Тоді як у всьому російському Туркестані, в місцях нижньої течії Амудар’ї і біля Аральського моря, а також у західній частині Бухарського емірату її, ймовірно, немає; не можна також бути упевненим, чи тра­пляється вона в південно-східній частині Бухарського емірату. Відомості мізерні і суперечливі; верхня течія Амудар’ї, мабуть, і служить межею.

У Британській Індії, за словами Бленфорда, пантери немає в Пенджабі й у деяких частинах Синду; немає її і в передгір’ях Східних Гімалаїв.

Леопарда можна назвати мовчазною твариною, оскільки рідко почуєш його тихий голос. Іноді вони видають у пустелі грубий крик, що повто­рюється 3—4 рази, а якщо вони перелякані, роздратовані або нападають, то їхній крик нагадує сухий кашель із непіддатливим опису гарчанням, схожим на гарчання скаженого собаки. їхній голос в усякому разі не го­лосніший, ніж голос собаки середніх розмірів.

Леопард, або пантера, — найкрасивіша з усіх кішок на земній кулі. Правда, ми вбачаємо в леві царя звірів, тигр вважається найнебезпечнішим видом цієї родини хижаків, хутро оцелота найкрасивіше забарвлене, але за гармонією будови тіла, красою малюнка на хутрі, силою і сприт­ністю, мужністю і витонченістю рухів вони, як і решта кішок, стоять по­заду леопарда, який поєднує в собі всі тілесні та «душевні» достоїнства окремих видів кішок. Його оксамитова лапа майже так само м’яка, як лапа хатнього кота, але вона приховує дуже гострі кігті; зуби його наба­гато сильніші, ніж зуби лева. Красивий і гнучкий, сильний і спритний, сміливий і хитрий, леопард є ідеальним хижаком.

Забарвлення леопарда на перший погляд може видатися дуже строка­тим для хижака, який, щоб здобути здобич, повинен підстерігати її, хова­тися і підкрадатися. Проте достатньо побіжного погляду на ті місцевості, де ця тварина живе, щоб зрозуміти несправедливість такої думки. Хто до­бре знає житло леопарда, той знає, як природно зливається з навколиш­ньою рослинністю і камінням ця строката істота, що стає непомітною на­віть на близькій відстані. Леопард поширений усюди, де є ліси, причому іноді у відносно великій кількості. Він не любить трав’янистих рівнин, хоча нерідко мешкає і в степу, а в населених місцевостях часто залягає на полях, плантаціях або в прилеглих заростях чагарника. Дуже охоче йде в гори, на схилах яких, порослих густою рослинністю, знаходить не тільки зручні притулки, але й рясну здобич. В Абіссінії навіть у поясі висот від 2000 до 3000 метрів над рівнем моря леопард почуває себе чудово. Не­рідко він селиться поблизу людського житла — але за будь-яких обставин хитрий хижак вибирає собі такі місця, де може найкраще сховатися від стороннього погляду.

Незважаючи на невеликі розміри, леопард є одним із найстрашніших ворогів усіх тварин і навіть людини, якої він, проте, по можливості уни­кає. Завдяки спритності своїх рухів і хитрості, яка йому властива більшою мірою, ніж іншим кішкам, він уміє спіймати навіть найпрудкішу і найобережнішу дичину. В лазінні леопард дещо поступається іншим кішкам. На дереві він ховається майже так само часто, як і в заростях. Якщо його переслідують, він завжди здирається на дерево. У разі потреби леопард перепливає досить широкі річки. Кожний його рух такий гнучкий, такий пластичний, спритний і моторний, що можна тільки милуватися цією твариною, коли вдається її спостерігати. В його рухах не можна помітити нічого, що свідчить про напруження. Тіло згинається в усіх напрямках, а лапа ступає так тихо, ніби несе найлегше тіло.

Леопард хитрий, злий, дикий, кровожерливий, мстивий і зовсім не боязкий. В Африці його називають іноді, як і ягуара в Америці, просто тигром, позначаючи цим його кровожерливість. Він убиває всі істоти, яких може здолати, однаково, великі вони чи малі, можуть захищатися або без опору стають здобиччю. Антилопи, шакали і дрібна худоба є його основною їжею; але він лазить також по деревах, полюючи на мавп, по скелях — на даманів, кидається на дрохв і цесарок, а також на інших птахів, включаючи найдрібніших, і, без сумніву, не уникає земноводних. Усяка тварина годиться йому, але він їсть також, за спостереженнями Пехуєля-Леше, жирні плоди олійної пальми. Павіанів переслідує постійно і перешкоджає небезпечному їх розмноженню, що дуже помітно з великої кількості цих мавп на тих висотах, куди він не доходить.

Якщо стада знаходяться в загороді, то леопард при нагоді влаштовує, як то кажуть, справжню бійню і за одну ніч може вбити дюжину і більше овець.

Бленфорд говорить, що пантера найбільш охоче нападає на шакалів і собак; Сандерсон називає лише собак. Взагалі ж вона нападає на всіх і пожирає все, що трапиться: велику рогату худобу, коней, віслюків, овець, кіз, свиней, антилоп, мавп, павичів, курей і всіляких дрібних тварин, серед них мишей і ящірок; не гидуватиме вона і падлом. Здобич свою пантера прагне понести і заховати; Форсит запевняє, що іноді вона за­тягує здобич на дерева і зберігає її в розгіллі; сам він знайшов одного разу в такому положенні труп нещодавно викраденої дитини.

Полювати на пантер важче, ніж на тигрів. Хоча пантери набагато чис­ленніші, вони не мають такої сильної потреби у воді, не пов’язані з пев­ною місцевістю, і тому їх набагато складніше знайти. До того ж вони смі­ливіші та спритніші супротивники, ніж тигри. Пантери іноді кидаються на слонів, нападають і на загоничів. Мати вперто захищає своїх дитинчат навіть за таких обставин, коли тигр залишив би їх напризволяще.

Час спаровування у леопардів припадає на місяці, що передують весні в тих країнах, де він мешкає. О тій порі часто збираються в одне місце декілька самців; вони огидно кричать на зразок закоханих кішок, але на­багато голосніше і більш низькими голосами, і люто б’ються між собою. Як відомо зі спостережень за тваринами, що знаходилися в неволі, самка після приблизно 90-денної вагітності народжує 3—5 сліпих дитинчат, які розплющують очі на десятий день. В Індії дитинчата, звично їх буває 2— 4, народжуються в лютому-березні. Деякий час потому вони перетворю­ються на привабливих, дуже грайливих створінь. Як кішки, вони весело граються одне з одним і з матір’ю, яка ніжно любить і мужньо захищає їх. На волі вона ховає своє потомство в печері скелі, під корінням велико­го дерева, в густих чагарниках. Як тільки дитинчата досягають розмірів великої кішки, вони починають супроводжувати матір в її нічних походах за здобиччю і скоро привчаються здобувати прожиток самостійно. Мати, що годує своїм молоком дитинчат, звичайно стає лихом для довколишніх поселень. Вона грабує і вбиває особливо активно, але стає більш обе­режною, ніж будь-коли, тому лише в окремих випадках її або дитинчат вдається зловити.

Ваш відгук