Біологія » Архив сайта » Летяга звичайна

Летяга звичайна

0

Автор: admin | Розділ: Загальне ознайомлення з квітковими рослинами | 06-04-2011

ЛЕТЯГА ЗВИЧАЙНА (Pteromys volans) належить до родини Білячі ряду Гризуни. Поширена в північній частині Східної Європи і майже по всьо­му Сибіру. Тварина ця значно менша за нашу білку, тулуб всього 16 см завдовжки, довжина хвоста 10 см, або разом із довгим волоссям 13 см, а маса дорослої тварини рідко перевищує 180 г. Густе, м’яке, шовковис­те хутро влітку на спині блідо-буре, літальна перетинка і кінцівки зовні темніші, сіро-бурого кольору, живіт білий, а хвіст зверху блідо-сірий, а знизу світло-іржавий. Усе волосся верхньої частини тулуба біля кореня темно-сіре, а на кінцях значно світліше, на нижній частині тулуба одно­колірно-біле. Взимку хутро стає довшим, густішим і світлішим, тому вся спина разом із хвостом здається сріблясто-сірою, хоча основне забарвлен­ня хутра зовсім не змінюється.

Летяга мешкає у великих березових або змішаних лісах, що складають­ся з ялиці, сосни і берези. Живе завжди на деревах поодинці або парами. Вдень вона спить у дуплах дерев або в кублах, згорнувшись, клубком, як ліщинова соня, і прикривши себе хвостом, а з настанням сутінків вихо­дить. Рухи її так само моторні, як і денної білки, відмінно лазить, вправно стрибає з однієї гілки на іншу і за допомогою літальної перетинки, що широко розкривається, долає відстані в 20—30 метрів. Щоб перелетіти таку відстань, летяга забирається на саму верхівку і стрибає звідти на нижні гіл­ки наміченого дерева. На землі вона настільки ж безпорадна і не впевнена в собі, наскільки спритна і моторна на деревах. Бігати їй дуже заважає лі­тальна перетинка, яка теліпається складками з обох боків тулуба.

Пожива летяги складається з горіхів, насіння різних рослин, з ягід, березових бруньок, молодих пагонів і сережок, у разі потреби тварина за­довольняється також молодими сосновими пагонами і бруньками. Під час їди летяга сідає на задні лапи, як справжня білка, і підносить поживу до рота передніми лапами. Взагалі вона цілком схожа на білку і відрізняється від неї тільки тим, що належить до нічних тварин. Подібно до всіх своїх родичів, летяга дуже охайна: постійно чиститься і кладе свої нечистоти ви­ключно на землю. З настанням холодів вона впадає в зимову сплячку, яка часом уривається, оскільки вона спить тільки в морозні дні; якщо морози не сильні, вона прокидається і принаймні дві години на день присвячує пошукам поживи. Для сплячки вона готує собі звичайно або одне зі своїх старих кубел, або влаштовується в гнізді якого-небудь птаха. Своє власне кубло вона влаштовує в дуплистих деревах якомога вище над землею, ви­стилає його м’яким мохом або пухкою землею і цим самим прикриває і законопачує вхід. У такому кублі вона народжує влітку 2—3 дитинчат. Вони з’являються на світ голими та сліпими і досить довго залишаються в безпо­радному стані, потребуючи постійних турбот про себе. Вдень мати закутує їх своєю літальною перетинкою, щоб зігріти, і так їй зручніше їх годувати; вночі ж, ідучи на пошуки здобичі, вона дбайливо прикриває своє молоде потомство мохом. Через 6 днів після народження у них прорізуються різці, а ще через 10 днів відкриваються очі, і потім на тілі починає рости шерсть. Восени летяги влаштовують спільне велике кубло, де й живуть усі разом.

Незважаючи на погане хутро, на цю тварину постійно полюють і кож­ну зиму винищують її у великих кількостях.

Ваш відгук