Мангуста індійська звичайна

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 12-04-2011

МАНГУСТА ІНДІЙСЬКА ЗВИЧАЙНА (Herpestes edwardsi) належить до родини Віверові. Вона набагато менша за іхневмона (див. Іхневмон). Довжина її тулуба досягає 40—50 см, хвіст трохи коротший. Довге жор­стке хутро сірого кольору. Волосся на кінцях має широкі білі кільця, що і додає шерсті сріблястого світло-сірого відтінку. На голові та стегнах забарвлення темнішає, а на кінцівках воно переходить у чорний колір. Щоки і горло відливають рудуватим кольором.

Зона поширення проходить через весь Індостан на схід, ймовірно, до Ассаму, а на захід — до Афганістану і Белуджістану; крім того, вона трапляється і на Цейлоні.

Індійській мангусті не подобаються ліси, вона віддає перевагу ча­гарникам, гаям, дібровам, плантаціям, берегам, порослим чагарником і очеретом, кам’янистим схилам і часто заходить у будинки, де заподіює велику шкоду, винищуючи свійських птахів та інших дрібних свійських тварин. У викопаних ними норах самки народжують по троє-четверо ди­тинчат. Індійська мангуста живиться солодкими плодами, але віддає пе­ревагу м’ясній їжі. Перебігаючи зі скелі на скелю, з каменя на камінь, з ущелини в ущелину, вона так ґрунтовно досліджує місцевість, що навряд чи від неї сховається що-небудь їстівне. Іноді вона пролазить у найвужчі щілини і витягує звідти мишей, щурів, ящірок, змій та інших тварин, спійманих у їхніх норах і лігвах. Під час нападу на курей їй доводиться діяти значно обережніше. Тут уже вона удається до своєї природної хи­трості: кидається на землю і удає із себе мертву, щоб обдурити дурного птаха, який із цікавості приходить подивитися на невідомий предмет. Як тільки він наблизиться, мангуста вмить оживає і за два-три стрибки на­здоганяє свою жертву.

Індійську мангусту хвалять і шанують за її перемоги над отруйними зміями. Незважаючи на свої незначні розміри, вона може здолати навіть очкову змію, здобуваючи перемогу над нею не стільки своєю силою, скіль­ки спритністю. Місцеві жителі стверджують, що коли мангусту вкусить отруйна змія, вона поспішає відшукати особливу траву або гірке коріння, відоме під назвою «мангусвайл», з’їдає цю протиотруту і, вилікувавшися, може знову продовжувати сутичку зі змією. Дослідники визнають, що в цих розповідях є частка правди і отруєна укусом змії мангуста дійсно тікає з поля битви, щоб відшукати цілюще коріння і нейтралізувати змі­їну отруту, після чого знову береться за змію. Але Теннент говорить, що сингалезці не вірять розповідям європейців про свідоме вживання про­тиотрути укушеною змією мангустою; якщо під час сутички з очковою змією, на яку вона нападає так само легко, як і на споріднених їй ссав­ців, тварина їсть якусь траву або коріння, то це, мабуть, є абсолютною випадковістю. Жердон і Стерндаль пояснюють невразливість мангусти в боротьбі зі зміями властивістю її шкіри. За Блєнфордом, отрута діє в її організмі повільніше, ніж в інших ссавців однакових із нею розмірів.

Індійська мангуста краще за інших придатна для приручення, тому що вона надзвичайно охайна, чиста, весела і відносно добродушна. Тому на батьківщині її можна побачити в багатьох будинках як звичну свійську тварину. За гостинність, що їй надається, мангуста відплачує багатьма по­слугами: подібно до іхневмона, вона швидко очищає будинок від щурів і мишей. Як справжня мангуста, вона діяльна тільки вдень. Коли її вперше приносять у незнайоме житло, вона жваво оббігає весь будинок, вишукує всі нори, щілини і затишні кутки і за допомогою свого тонкого чуття не­гайно ж розшукує гризунів. Вона діє так енергійно і старанно, що ніколи не залишається без здобичі.

Як вже говорилося, мангуста — досить добродушна тварина, але в пога­ному настрої вона, подібно до злого собаки, рішуче вишкіряє зуби на кож­ного, хто до неї наблизиться; втім, гнів її нетривалий, і тварина незабаром заспокоюється. З людиною мангуста сходиться дуже швидко; за короткий термін вона так звикає до свого господаря, що ходить за ним усюди, спить разом із ним, їсть з його рук і взагалі поводиться як свійська тварина.

Ваш відгук