Морж

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 18-04-2011

МОРЖ — єдиний вид єдиного роду родини Моржі. У зрілому віці цей звір досягає завдовжки 4,25 м, в окремих випадках — 5 м, при товщині 2,5—3 м, іноді 4 м, і важить до 2000 кг. Як і в тюленів, довгий, видовжений тулуб моржів найтовщий посередині, донизу він звужується, але не так сильно, як у інших тюленів. З цього могутнього тулуба виступають кінцівки, схожі на великі лопаті, але, однак, у них мож­на розрізнити ліктьовий і колінний суглоби. Кожна кінцівка має 5 пальців з короткими тупими кігтями. Хвіст являє собою невелику шкірясту лопать. Але головна відмітна ознака моржа — відносно маленька, кругла голо­ва, з двома виступаючими з верхньої щелепи іклами. Морда у нього дуже коротка, широка і тупа, верхня губа м’ясиста і дуже видовжена; нижня ж губа, навпаки, спухла. По обох боках морди сидять поперечними рядами заокруглені, сплюснуті, рогові, щетинисті вуса, до того ж задні довші за передні. Найбільші з них бувають завтовшки з вороняче перо і завдовжки 10 см; їхня кількість доходить іноді до декількох сотень. Ніздрі мають фор­му півмісяця; широко розставлені очі малі, блискучі та захищені повіками, що виступають вперед. Вуха, позбавлені зовнішньої вушної раковини, ле­жать далеко позаду. В передній частині рота два великі ікла, що видаються далеко вперед, витісняють шість передніх зубів, які є тільки у дуже молодих моржів. Ці ікла бувають іноді завдовжки до 80 см, і навіть до 90, важать вони в середньому від 2,5—3 до 3,5 кг; але траплялися зрідка зуби і 7, і 8 кг. Самка має чотири соски. Переважний колір старих і молодих моржів більш-менш бурий. Ікла самки хоча і тонші, але часто довші та красивіші за притуплені ікла самців.

Моржа, як і багатьох інших звірів, люди потроху загнали далеко до Північного полюса, і тепер він може жити тільки там, куди китолови і мис­ливці запливають лише зрідка, та й то з великими труднощами. Нині зона поширення моржів ділиться не тільки на східну і західну частини, але й охоплює різні місцевості, що знаходяться далеко одна від одної. Його мож­на побачити протягом всього року в північних частинах Східної і Західної Гренландії, в Баффіновій затоці, в протоках і бухтах до самої Берінгової протоки, яка з’єднує східний і західний ареали його поширення.

Моржа можна вважати береговим жителем, який уникає відкритого моря і дуже рідко здійснює подорожі. Всі китолови знають, що вони зна­ходяться близько від землі або крижини, якщо в тумані бачать моржів або чують їхнє ревіння; досвід навчив їх, шо моржі не переходять межі твердого або прибитого до берега острова льоду.

Перше враження, яке справляє морж на людину, неприємне.

«Вони лежать, — говорить стародавній спостерігач Мартені, — на кри­жині, розпластавшись, як тюлені, у великій кількості та жахливо ревуть. Вони сплять, хропучи, не тільки на крижинах, але й у воді, так що їх неодноразово вважали мертвими. Ці хоробрі тварини захищають одна одну до самої смерті; коли люди зі шлюпок б’ють, колють і рубають їх, то одні моржі пірнають у воду біля шлюпок і своїми великими зубами про­бивають у них діри, інші без жодного страху пливуть просто на шлюпки і, підійшовши до них, підіймаються з води до половини тулуба».

Залежно від властивостей морського берега на ньому збираються більш-менш численні групи цих тварин. Дорослі живуть окремими стада­ми; самці об’єднуються в одну групу, а самки живуть із сисунами.

На землі морж рухається важко і незграбно, але ще ходить, а не повзає, одночасно пересуваючи ласти, що лежать навхрест, причому відрізняється від інших тюленів тим, що передніми кінцівками стає спочатку пальцями, а задніми — на п’яти. Плаває він, подібно до всіх своїх родичів, швидко і моторно, пірнає на значну глибину і в змозі пробути під водою, напевно, декілька хвилин. Голос його схожий то на мукання корови, то на грубий гавкіт собаки, а під час гніву переходить у справжнє ревіння. Про гостроту його органів чуття Пехуель-Леше говорить:

«Зір його поганий, слух набагато кращий, але особливо добре розви­нений нюх, оскільки він чує людину за сприятливих обставин щонай- менше за декілька сотень кроків, якщо не далі; тому той, хто хоче до нього підкрастися, повинен стежити за напрямом вітру».

Вони завжди готові чинити опір навіть озброєним людям, і смерть товариша тільки ще більше розпалює в них дику лють. Між собою вони так само сильно б’ються, як і з ворогами, але тільки під час тічки, яка звичайно припадає на останні весняні місяці. В цей час самці гарчать і нападають один на одного і ранять супротивників зубами. Після дванадцятимісячної вагітності самка народжує одне дитинча. Вгледівши не­безпеку, вона хапає дитинча передніми ластами і штовхає до моря, там садовить собі на спину, щоб краще охороняти, і бореться з ворогом.

Як показали дослідження Мальмгрена і Броуна, морж живиться ви­ключно тваринною їжею.

Для народів Далекої Півночі, особливо для ескімосів, морж має таке ж саме величезне значення, як і тюлень. Моржі, що розташувалися на березі або на крижинах, менш небезпечні, у воді ж вони виявляють усю свою спритність і силу.

Ваш відгук