БіологіяБіологія – це цілі організми, мільйони молекул

МУНТЖАК, або киданг (Muntiacus muntjak), — найвідоміший вид дрібних оленів підряду Жуйні; довжина його тіла досягає 115—120 см, з яких 15—18 припадає на хвіст, висота в холці 65—70 см. Мунтжак — досить стрункий, сильний олень, з шиєю середніх розмірів, короткою головою, високими і стрункими ногами, середньої довжини хвостом і кошлатим хутром; хутро — коротке, гладке і густе, шерсть — тонка, блискуча і жорстка. Забарвлення тіла — темне жовто-буре. Роги білі, з жовтуватим відтінком, сидять на дуже довгих шорстких дудках і спря­мовані криво назад; вони нахиляються спочатку трохи назовні та напе­ред, потім до кінця гачкоподібно загинаються назад і всередину. Внизу ріг утворює один стовбур, потім помітна коротка, товста, загострена надочна гілка, що спрямовується вперед і вгору. Шорсткі дудки дуже своєрідні; вони підіймаються на 8—10 см вгору, вкриті густо оброслою волоссям шкірою, яка біля віночка утворює облямівку з пучкоподібно розташованого волосся, і закінчуються дуже вузьким віночком, що складається з декількох великих кулястих жовен. З віком ці шорсткі дудки товщають, і кількість жовен на них збільшується. Безпосередньо на рогах добре видно глибокі поздовжні борозни, але горбиків немає. У самки замість рогів волосяний чубок.

Мунтжаки поширені на Суматрі, Яві, Борнео, Банку і Малаккському півострові, а також у Бірмі, Хайнані та Британській Індії. Країни, в яких трапляються то пагорби, то долини і які головним чином прилягають до підошов високих гір або знаходяться неподалік від великих лісів, по­єднують у собі, мабуть, всі відповідні умови для життя цієї тварини. На Яві таких місцевостей багато, їх покривають висока трава, кущі та серед­ніх розмірів дерева, які утворюють невеликі гаї, що перериваються лише вузькими смугами обробленої землі. Крім того, мунтжакам подобаються вологі незаселені місця. Тварини ці прокрадаються, як пише Ходжсон, з низько нахиленою головою крізь непрохідну гущавину між зламаними деревами і вміють моторно пробиратися через найменші просвіти. Крик мунтжака чути як удень, так і вночі; це хрипкий, різкий, звучний крик або гавкіт.

Тічка буває в березні та квітні.

Якщо тварина бачить, що її переслідують, то не кидається бігти да­леко, як олень, а біжить спочатку дуже швидко, потім повільніше і обе­режніше, описуючи велику дугу, і поступово знову повертається на своє колишнє місце. Якщо переслідування довго не припиняється, то вона нарешті ховається в густий чагарник, лежить там нерухомо і не звертає уваги на наближення мисливця, оскільки почуває себе в цілковитій без­пеці. Мунтжак — дуже смілива тварина і вправно вміє користуватися сво­їми рогами і зубами. Багатьом собакам при сутичці з ним мунтжак завдає глибоких смертельних ран.

Окрім людини, цих оленів переслідують тигри і пантери. Але м’який клімат і рясна їжа настільки сприяють їхньому розмноженню, що всі втра­ти, які людина і хижі тварини заподіюють стадам, скоро відшкодовуються новими поколіннями.