Мурашки

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 25-04-2011

МУРАШКИ живуть групами, ще більшими, ніж бджоли; у них розріз­няють особин трьох статей: крилатих самок, крилатих самців і безкрилих робітників, які так само, як і бджоли, являють собою недорозвинених самок. Серед робітників розрізняють іноді ще особливий стан солдатів, які мають великі розміри, велику голову і могутні щелепи.

Голова у мурашок порівняно велика, особливо у робітників, і най­менша у самців. Щелепи дуже розвинені, звичайно широкі, плоскі, на внутрішньому краї яких є ріжучі або зубчаті пластинки. Нижні щелепи складаються з однієї лопаті, щупальця циліндричні, язичок досить розви­нений, але не так, як у багатьох інших перетинчастокрилих. Сяжки зви­чайно колінчасті, джгутик складається з 9—12 члеників, звичайно у вигляді ниточки, рідше у формі булави. Груди зазвичай бувають порівняно вузькі, крила взагалі розвинені слабо і відпадають, як у самців, так і у самок, негайно ж після спаровування; навпаки, ніжки розвинені добре, стегна прикріплені до тулуба одним вертлугом. Черевце 6- або 7-членне і з’єднується з грудьми за допомогою стеблинки різної довжини; стеблин­ка ця буває одночленною або двочленною і надає тілу велику рухливість. У самців голова набагато менша, більш тонкі, але видовжені ніжки, вузь­кі, слабо розвинені щелепи. Самки і робочі мурашки можуть сильно ку­сатися своїми щелепами, причому впускають у ранку крапельку отруйної рідини, а саме зневоднену мурашину кислоту; у деяких мурашок є жало.

Личинки складаються завжди з 12 члеників; жувальця в них недо­розвинені, нижні щелепи зрослися. Тіло загострене спереду і розширене ззаду. Досягнувши певного віку, мурашина личинка перетворюється на лялечку і готує собі маленький кокон. Цих лялечок часто називають му­рашиними яйцями. Пожива мурашок складається з усіляких солодощів, які вони збирають як на рослинах, так і на тваринах, використовують для цього тлю, злизуючи солодку рідину, яку та виділяє на своєму тілі. Що стосується личинок, то їх годують особливою рідиною, яку мурашки від­ригують; але іноді живляться, мабуть, і рослинними речовинами, оскіль­ки в багатьох видів мурашок знаходять великі запаси насіння і трав.

Розрізняють п’ять основних типів побудови гнізда: 1) земляні гнізда; 2) деревні гнізда, які влаштовуються в гнилому дереві; 3) картонні гнізда, котрі будують з пережованих деревних стружок, які скріпляють клейкою слиною; 4) складні гнізда, які будують без дотримання якоїсь однієї систе­ми; таким чином зводять свої споруди в основному руді мурашки; 5) гнізда, побудовані в різних щілинах стін, тріщинах скель або в людських житлах.

Усіма будівними роботами в гнізді займаються тільки робочі мураш­ки, причому головним їхнім знаряддям праці є могутні щелепи. Обов’язок великоголових мурашок, яких називають солдатами, полягає в охороні мурашника. Коли трапиться яка-небудь велика жертва, то солдати роз­ривають її на шматочки. Але й робочі мурашки сильні саме своєю солі­дарністю, оскільки вони постійно й у всьому допомагають одне одному і діють спільно. Яйця кладуть зрілі самки. Яйця бувають досить великі, білого або яскраво-жовтого кольору. Самка просто кладе їх у купу в одну з камер і подальше турбування про потомство надає робочим мурашкам. Вони негайно ж розбирають їх, ретельно облизують, причому, ймовірно, забезпечують їх необхідною кількістю вологи, і потім розносять у різні камери в приготовані наперед приміщення.

У жодної з тварин турбота про личинки не доведена до такої доско­налості, як у мурашок. Протягом одного дня мурашки по декілька разів перетягують личинки з верхніх поверхів на нижні, залежно від погоди. Якщо стає тепло, то личинки перетягують угору, щоб їх зігрівало сонячне тепло; як тільки погода псується, мурашки негайно тягнуть їх униз, щоб личинки зігрілися внутрішнім теплом гнізда. Годування личинок — дуже відповідальна справа для мурах. Для кожної личинки призначається окре­ма мурашка, яка годує її з рота особливою рідиною, облизує її і очищає від бруду, що випадково пристав. Навіть тоді, коли личинка вже дозріла, робітники допомагають їй вийти з кокона, розгризаючи оболонку.

Роїння відбувається навесні, коли крилата самка і крилаті самці ви­літають цілими зграями, кружляючи в повітрі, підіймаючись на значну висоту, б’ються між собою, кусаються. Після закінчення спаровування самці звичайно втрачають свої крила і в більшості випадків скоро гинуть. Що стосується самок, то робітники захоплюють їх, силоміць тягнуть у гніздо, тут обривають їм крила і після цього починають їх так само шану­вати, як бджоли вшановують свою царицю.

Влаштувавшись у гнізді, самка починає відкладати яйця. Часто буває, що самка самостійно започатковує нове гніздо, причому сама піклується про виведення першого потомства, а турботи про подальше перекладає знову на робітників, що народилися. Проте є підстава вважати, що навіть перше виведення проходить не без участі старих робітників мурашок.

Іноді в одному гнізді живуть усі три роди особин мурашок двох різних видів. У такому разі менш численних називають «мешканцями». В інших випадках у мурашиному гнізді живуть лише робочі мурашки іншого виду, які були викрадені господарями ще лялечками і живуть тут як раби. Проте і ставлення до рабів буває дуже різним. У деяких колоніях робітники-господарі виконують різні роботи разом із рабами, але бувають і більш цікаві стосунки, коли господарі не можуть обійтися без рабів. Так, у мурашки-амазонки, яка дуже смілива на полюванні на інших мурашок, всі роботи в гнізді виконують інші мурашки з виду Formica fusca; вони навіть померли б з голоду, якби працелюбні мурашки не годували їх. Окрім мурашок інших видів у їхніх колоніях живуть також і інші тварини, яким дали за­гальну назву «друзі мурашок». Одні з цих тварин живуть у мурашниках тільки у вигляді личинок і лялечок; від них мурашкам немає ні шкоди, ні користі. Така, наприклад, личинка бронзовки, яка, не шкодячи нікому, поїдає деревну гнилизну всередині мурашника. Інші, вже дорослі, комахи також живуть у мурашиних гніздах. З них найцікавіші трав’яні воші, або тля, яку мурашки захоплюють на своїх полюваннях і приносять до себе, де утримують як дійних корів. Дійсно, вони доять їх, тобто особливим чином обмацують їхні сяжки і примушують випускати солодку рідину, якою ласують. Деякі мурашки ведуть правильне сільське господарство. Вони влаштовують особливу загородку, оточену високою стіною, і напускають туди тлю, наче худобу в хлів. Нарешті, є й такі комахи, які проводять в мурашниках весь цикл свого розвитку.

Про розумові здібності мурашок і їхню кмітливість з найдавніших часів існує безліч легенд. Клеанд розповідає, як одного разу натовп му­рашок підійшов до чужого мурашника з трупом мурашки, Негайно ж на шум з мурашника вискочило декілька сторожових воїнів, які подивилися, в чому справа, і знову сховалися. Прибульці знову голосно їх викликали, і ця церемонія повторилася тричі. Нарешті з мурашника вийшла процесія, і тим, що принесли труп, передали черв’яка як викуп за тіло померлого товариша, принесеного ними.

Деякі спостерігачі припускають у мурашок існування розмовної мови за допомогою знаків і стверджують, що мурашки можуть передавати свої враження одне одному шляхом дотику сяжок. Ландау пішов ще далі і до­водить, що у мурашок є звукова мова, але звуки ці нечутні для людського вуха. Нарешті, у деяких мурашок був знайдений на черевці особливої будови орган, яким комаха може видавати звук, помітний навіть для лю­дини. Звідси Ландау припустив, що мурашки вміють між собою перемов­лятися. Крім того, поза сумнівом, у мурашок дуже добре розвинений нюх, яким вони теж керуються при розпізнаванні одне одного.

Нині всіх мурашок розділяють на п’ять родин: 1) справжні мураш­ки, в яких стеблинка одночленна; 2) кліщові мурашки з такою ж самою будовою черевця, але вони мають жало; 3) жалоносні мурашки, в яких черевце перетягнуте між першим і другим члеником; 4) сліпі мурашки, в яких ні самці, ні робітники не мають очей; 5) вузлові мурашки, які мають жало і двочленисту стеблинку.

Згадаємо ще гігантську мурашку (Camponotus herculeanus), котра до­сягає 17,5 мм завдовжки, і подібну до неї велику мурашку (С. ligniperdus), з червоним кольором на грудях. Але найцікавіша руда мурашка (Formica rufa), в якої головний щиток не має виїмки, лоб зморшкуватий, груди червонуваті та оброслі щетинами; самець сягає завдовжки 11 мм, сам­ка — менш як 10, а робітник 4,5—6,5 мм. Ця мурашка поширена по всій Європі, переважно в Азії і Північній Америці. Вона живе переважно в хвойних лісах, де влаштовує зі шматочків листя, кори, хвої і грудочок землі величезні гнізда, до 125 см у висоту, але підземна частина їх на­багато більша.

З європейських видів згадаємо чорну мурашку (Lasius niger) до 11 мм завдовжки, поширену майже по всій Європі, яка живе в гнилих пнях; бура мурашка (Lasius fuliginosus) поширена в Європі та Північній Америці, живе в грунті, в дуплах деревах, а також у тріщинах стін. Дуже цікава медова му­рашка (Myrmecocystes mexicanus), поширена в Центральній Америці та пів­денній частині Сполучених Штатів. Вона влаштовує собі гніздо в піщаному грунті, у вигляді коридорів і численних камер, розташованих у декілька по­верхів один над одним. Натуралісти зі здивуванням помічали, що в деяких з підземних камер висять причеплені ніжками до стелі товсті мішкоподібні мурашки. Виявилося, що це живі посудини для збереження меду. Деяких мурашок їхні товариші примушують їсти надзвичайно багато меду і потім підвішують їх униз головою. Однак вони не вмирають — висять нерухомо і в разі потреби відригують мед, щоб передати його товаришам.

Жалоносні мурашки (Poneridae) так називаються тому, що у них, як у самок, так і в робітників, є жало. Ці комахи живуть невеликими група­ми, поширені головним чином в Азії і Південній Америці.

Бродячі мурашки (Апотта arceus) поширені в Західній Африці, жи­вуть родинами. В родині є маленькі мурашки і великі. В їхньому житті цікаве те, що вони постійно кочують з місця на місце; до того ж це ніч­ні тварини і вдень вони звичайно ховаються в траві. Місцевим жителям вони заподіюють значної шкоди, поїдаючи молодих пташенят свійських птахів. Розповідають, що ці мурашки надзвичайно кмітливі, і якщо їм до­водиться перебиратися через струмочок або через канавку, то вони міцно зчіплюються в ряд один з одним і утворюють таким чином живий міст, по якому вільно переходять їхні товариші.

Вузлові мурашки {Myrmicidae) дуже численні; основною їхньої ознакою є двочлениста стеблинка; робітники і самки озброєні жалом.

Дернова мурашка {Fefraniorium caispitum) досить поширена в Європі живе в садках, лісах, під корінням, а також просто під дерном. Лялечки їхні утворюють дуже великий кокон, який лише насилу можуть перетягувати робочі мурашки. Забарвлення їх буває різноманітним, але переважно темних кольорів, довжина робочих мурашок 2,3—3,5 мм. Самка 6—8 мм завдовжки, а самець близько 7 мм.

До найцікавіших мурашок належать господарські мурашки, спосіб життя яких вивчали ще стародавні натуралісти. Розміри їхні досить значні, колір бурий різних відтінків; у них легко відрізнити великоголових мурашок, тобто солдат. Оскільки вони полюбляють сонце, то влаштовують свої гнізда на відкритих сонячних місцях, звичайно у вигляді круга близько 5 кроків у діаметрі. Навкруги гнізда вони влаштовують ще двір, обгороджений огорожею. На цьому дворі вони ретельно розчищають грунт і видаляють всі рослини, окрім тільки певного виду, так званого мурашиного рису, а іноді розводять траву буффало.

Ваш відгук