Біологія » Архив сайта » Слон африканський

Слон африканський

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 05-09-2011

СЛОН АФРИКАНСЬКИЙ перевершує розмірами свого азійського родича. Тіло його коротше, але вище; плоска голова з тонким хоботом, великими бивнями і величезними вухами, опукла лінія спини, вузькі груди і непривабливі ноги — ось та сукупність ознак, які чітко відрізняють його від азійського слона. Лоб, починаючи від носових кісток, відступає назад, на ньому майже не видно горбиків, далі він опус­кається за тім’яними кістками до потилиці. Всі підвищення і ямки голови більш плоскі, ніж у азійського слона; око майже повністю заповнює орбі­ту; нижня щелепа відносно слабка, і жувальні м’язи мало помітні; хобот, прикріпляючись до лоба, не утворює опуклості і товстої основи.

Хобот спереду заокруглений, з боків дещо сплюснутий, ззаду плоский. Край хобота оточений ледве непомітним валиком. Дуже широкому паль­цю, який не дуже заслуговує на цю назву, відповідає подібна ж видовжена частіша заднього краю отвору; обидва нарости можуть щільно притуляти­ся один до одного своїми краями і так замикати хобот, що з отвору утво­рюється лише поперечна щілина, Носова перетинка глибоко відступає, і довгасті, прямі ніздрі лежать теж у келихоподібному заглибленні. Корот­ка, заокруглена нижня губа не звішується, а зазвичай підібрана. Очі малі та щілиноподібні; райдужна оболонка світлого червонувато-жовто-бурого кольору. Високо на голові сидять величезні вуха, які не тільки покрива­ють собою всю потилицю, але й закидаються аж за лопатку. Шкіра груба і помережана складками і щілинами. За винятком обрідного ряду волосся на шиї і холці, обрідного чорно-бурого волосся завдовжки до 15 см, що звішується з грудей і черева, поодиноких волосинок навкруги очей і на нижній губі та китиці на хвості, волосся якої схоже на дріт і може дося­гати завдовжки 40 см і більше, волосся зовсім немає. Колір шкіри густий аспідно-блакитно-сірий, затемнюється брудом і пилом, і перетворюється на непривабливий жовтувато-бурий.

Зона поширення африканського слона значно скоротилася останнім часом, і нині простягається приблизно від широти озера Чад на півночі до широти озера Нгамі на півдні. Точних меж встановити не можна, оскіль­ки слони не тільки здійснюють далекі мандри, але й змінюють на деякий час території, на яких живуть, зникають з деяких місцевостей надовго і так само несподівано з’являються на інших.

У більшій частині Африки слонів можна побачити лише у відкритому степу, якщо тільки там є дерева і кущі, плоди яких привертають його увагу, або ж його знаходять у болотах, очерет яких є найвищою рослиною тієї місцевості. Вибране ним місцеперебування має завжди задовольняти одну умову: в ньому не повинно бракувати води.

Під час міграції слони зазвичай тримаються певних стежин або про­кладають собі нові. Перешкод для них, мабуть, зовсім не існує: вони пере­пливають річки й озера, легко продираються через найгустіший первісний ліс, підіймаються на стрімкі, кам’янисті і скелясті висоти, прокладаючи на твердому грунті справжні дороги, оскільки вони йдуть не тільки тісним натовпом, але звичайно шикуються в довгі ряди один за одним і тому за­лишають відносно вузькі стежини. Ватажок стада йде спокійно через ліс, не звертаючи уваги на підлісок, який він мне своїми широкими ногами, не турбуючись також про гілки дерев. На відкритих піщаних або ж запи­лених лісових галявинах стадо слонів, мабуть, зазвичай зупиняється, щоб повалятися в піску.

Слон перепливає широкі та швидкі річки, пливе іноді і зовсім під водою, причому виставляє над поверхнею води тільки кінець хобота. Пе­репливаючи через річки, матері звичайно підтримують своїх маленьких дитинчат хоботом.

Хобот — дуже чутлива частина тіла; тому під час всіх зіткнень і грубих або небезпечних дій тварина ретельно оберігає його і з цією метою по можливості згортає. Якщо слон пошкодив собі хобот, то, бажаючи ута­мувати спрагу, він повинен зайти глибоко в воду і пити так, як звичайно п’ють тварини; здоровим хоботом він всмоктує воду і впорскує її собі в рот. Слон відламує хоботом гілки, а також ламає і тонкі дерева, але для зламування товщих удається до ніг. Якщо на службі в людей йому треба піднімати великі тягарі, він бере прикріплений до тягаря мотузок в рот і одночасно кладе його на один із бивнів, якщо вони у нього є. Бивні ви­користовуються, крім того, для різних дій, але завжди, як і хобот, дуже обережно і в будь-якому разі не як важіль, щоб зіпхнути з місця кам’яні брили або вирвати дерева з корінням. Вони служать слону головним чи­ном як зброя для захисту і для нападу, а в інших випадках тварина по можливості щадить їх, оскільки вони відносно легко ламаються. Самці з пошкодженими бивнями або принаймні одним частково чи зовсім злама­ним трапляються усюди.

Зір, здається, не дуже розвинений. Але тим краще розвинені нюх і слух, а смак і дотик, як можна легко переконатися, спостерігаючи слонів у неволі, принаймні не дуже слабкі. Про тонкість слуху цієї тварини мо­жуть розповісти всі мисливці. Найменшого шереху достатньо, щоб при­вернути увагу слона; тріску маленької гілки досить, щоб порушити його спокій. Нюх чудово розвинений і дозволяє тваринам чути на надзвичайно великих відстанях; жоден мисливець не в змозі наблизитися до них на близьку відстань з навітряного боку.

Голос у слона сильний, і звуки, якими він виражає свої почуття, різ­номанітні.

Кожне стадо слонів являє собою велику родину, і, навпаки, кожна родина утворює окреме стадо. Кількість членів родини може бути різною: стадо від 10, 15, 20 голів може збільшитися до декількох сотень. Якщо вони тримаються в місцевостях, де їжі мало, то часто розділяються на менші стада по 10—20 голів, які йдуть одне від одного на декілька ан­глійських миль. При цьому матері з дитинчатами йдуть попереду, а самці, озброєні бивнями, — позаду. Якщо ж стадо тікає, то цей порядок зміню­ється: самці, яких ніщо не затримує, проходять вперед і біжать попереду, тоді як матері, оберігаючи дитинчат, ідуть за ними. З однієї місцевості в іншу слони йдуть звичайно вервечкою; де вони зупиняються, там роз­ходяться на всі боки, щоб шукати корм. З 10 або 11 години до 3 години пополудні і вночі вони звичайно відпочивають і сплять, причому багато які з них лягають. Холодної, дощової днини вони постійно рухаються і взагалі охоче залишають мокрі ліси і гущавину і йдуть на відкрите місце.

Деякі тварини одного стада, мабуть, особливо прихильно ставляться одне до одного, принаймні вони майже завжди ходять разом; навіть між прирученими слонами випадки такої дружби часто трапляються. Хоча ва­тажком і передовою твариною стада завжди буває одна з самок, проте справжній володар стада — найкраще озброєний самець.

Ваш відгук