Сумчастий вовк

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 08-10-2011

СУМЧАСТИЙ ВОВК, або тасманійський, тилацин (ТhуІасіnus cynosephalus), — єдиний представник особливого роду, що нині живе, небез­підставно має таке ім’я; він насправді схожий на дикого собаку. Його видовжене тіло, форма голови, відокремлена від решти голови морда, стоячі вуха, злі очі, а також піднятий догори хвіст нагадують собаку, тіль­ки кінцівки відносно короткі, і зуби істотно відрізняються.

Сумчастий вовк — найбільший з усіх м’ясоїдних сумчастих. Довжина його тіла перевищує 1 м, довжина хвоста 50 см, старі самці, як запевня­ють, стають ще помітно більшими, досягаючи загальної довжини близько 1,9 м. Коротка, пухнаста шерсть сіро-бурого кольору, на спині з 12—14 чорними поперечними смугами. Волосся на спині біля коренів темно-буре, а кінчики його жовтувато-бурі; волосся на череві блідо-буре біля і коренів і буро-біле на кінцях. Голова світлого кольору, ділянка очей біла; біля переднього куточка ока знаходиться темна пляма, а над оком смуж­ка. Кігті бурі. Ззаду на спині шерсть подовжується і досягає на стегнах найбільшої довжини. Шерсть не дуже обрідна, але коротка і дещо кошла­та. Хвіст лише біля основи вкритий м’якою шерстю, а’далі ~ жорсткою. Морда тварини має абсолютно інший вираз, ніж у- собаки, привертають увагу далеко розрізаний рот і великі очі.

Сумчастий вовк живе в Тасманії. На початку європейської колонізації його було багато, він завдавав багато клопотів і збитків скотарям, оскіль­ки настирливо відвідував стада овець і пташарні. З’явилася вогнепальна зброя — і йому довелося відійти далі всередину острова. Тут у деяких гористих місцевостях він усе ще водиться, найчастіше на висоті близько 1000 м над рівнем моря.

Розколини скель у темних, майже неприступних для людини ущелинах, природні або вириті ним самим глибокі нори є його денним притул­ком; звідси він здійснює свої хижацькі набіги.

Сумчастий вовк — нічна тварина і дуже боїться яскравого світла. Ймовірно, завдяки цій чутливості до світла вдень він неповороткий і неспритний, вночі ж, навпаки, бадьорий, енергійний і часто навіть сміливий і небезпечний; не боїться боротьби і часто виходить із неї переможцем, оскільки єдиними небезпечними ворогами його можуть бути тільки соба­ки. Якщо він і не найдикіший з усіх хижих сумчастих, то в будь-якому разі набагато сильніший і сміливіший від своїх родичів і вже тому заслуговує на свою назву. Він завдає стільки ж шкоди, як і його північний тезко.

Пожива сумчастого вовка складається з дрібних тварин, яких він може добути і здолати; при цьому він знищує як хребетних, так і безхребетних, починаючи від комах і молюсків. Там, де гори доходять до морського бе­рега і де переселенці не дуже закріпилися, він бродить вночі уздовж бере­га, винюхує і відшукує всіляких тварин, яких викинули хвилі. Двостулкові й інші молюски, яких тут дуже багато, є його основною поживою, якщо тільки щастя не посміхнеться і море не приготує йому бенкет, викинувши на берег напівгнилу рибу або тюленя. Але сумчастий вовк іноді й сам полює. На порослих травою рівнинах і в низинах він переслідує швидкого кенгуру, а в річках і ставках — качкодзьоба, незважаючи на його вміння плавати і пірнати. Якщо він дуже голодний, то не гребує будь-якою їжею і не боїться навіть гострих голок, що вкривають єхидну.

Ваш відгук