Біологія » Архив сайта » Сумчастий диявол

Сумчастий диявол

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 10-10-2011

СУМЧАСТИЙ ДИЯВОЛ (Sarcophilus harrisi), Тварина дістала таку бага­тозначну назву завдяки своїй неймовірній дикості. Вона зовсім не приру­чається. У неволі, навіть за умови найретсльнішого догляду, він не втрачає своєї дикої вдачі і ніколи не полюбить і не впізнаватиме людину, яка годує і доглядає його. Сумчастий диявол має міцний тулуб, голова дуже велика, незграбна, товста, з широкою мордою. Вуха короткі, зовні вкриті шерстю, всередині голі та складчасті. Очі маленькі, зіниці круглі. Ніс голий, губи усаджені численними бородавками. Хвіст короткий, конічної форми, дуже товстий біля основи і швидко стоншується; низькі, дещо криві кінцівки приблизно однакової довжини. У зубній системі на один псевдокутній зуб менше, ніж у сумчастого вовка. Шерсть складається з короткого, що ніде не подовжується, м’якого волосся; хвилясто закручене волосся вусів товсте, щетинисте і коротке, пасмо щетини на щоках надзвичайно довге. Голова вкрита обрідною чорною шерстю, що аж просвічує червонувата шкіра. На грудях сумчастого диявола знаходяться біла краватка і дві білі плями; решта тіла вкрита чорною шерстю. Довжина тіла тварини досягає одного метра, з яких на хвіст припадає близько ЗО см.

Це справжня нічна тварина; він так само боїться денного світла, як і сумчастий вовк або наші сови. Світло, мабуть, дійсно викликає біль. За тваринами, що містяться в неволі, спостерігали: коли їх виносили на світло, вони негайно квапливо і перелякано прагнули знайти найтемніше місце в клітці, корчилися, відверталися і прагнули захистити очі від украй неприємної дії світла за допомогою постійних рухів мигальної перетин­ки. Поки сонце не зайшло, сумчастий диявол ховається в найтемніших і глибоких норах, у розколинах скель, під корінням дерев і тут впадає в глибокий сон, схожий на смерть; тоді його не може розбудити навіть шум полювання. Після настання. ночі він залишає лігво і бродить, шукаючи здобичі. При цьому він виявляється відносно швидким і моторним у своїх рухах та витривалим у бігу; але все-таки спритністю і гнучкістю поступа­ється віверам і куницям, з якими хотіли його порівнювати. Його постава і деякі звички нагадують ведмедя. Під час ходи він ступає всією ступнею, а коли сидить, то спирається, як собака, на задню частину.

Люто нападає він на всіх тварин, які трапляються на його шляху. Відшукує здобич як серед хребетних, так і серед безхребетних; з того, що дає йому ця небагата країна або море, він не гидуватиме нічим, оскільки його ненажерливість не поступається його люті. Під час своїх хижацьких набігів диявол видає звуки, які є чимось середнім між звуч­ним гавкотом і бурчанням. Його ненажерливість часто призводить до загибелі. Він іде, не замислюючись, у будь-яку пастку і бере будь-яку приманку: чи це шматочок м’яса якого-небудь хребетного або ще щось. Важче, кажуть, полювати на нього з собаками; відчувши небезпеку, він у бійці виявляє надзвичайну хоробрість і захищається до кінця, навіть із сильнішим супротивником. Міцні щелепи, страшні зуби, скажена лють і безстрашність часто дозволяють йому відбивати напад собаки. І справді, навряд чи знайдеться такий мисливський собака, який забажав би стати з ним до бою.

Ваш відгук