Суріката

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 11-10-2011

СУРІКАТА (Surісаtа surісаtа), яка належить до родини Віверові, по­ширена в Африці від озера Чад до передгір’їв мису Доброї Надії. Голова з вузькою довгою мордою, високі кінцівки, чотирипалі лапи, хвіст, рівно­мірно по всій довжині вкритий обрідною шерстю, і, нарешті, відсутність першого псевдокутнього зуба — все це відрізняє сурікату від схожих на неї мангуст. Кінцівки цієї тварини служать найхарактернішою її прикме­тою: вони озброєні довгими і міцними кігтями, які, особливо на передніх лапах, досягають такого розвитку, як у жодного з членів цієї родини. За допомогою цих кігтів суріката легко вириває досить глибокі ходи. У сам­ки під хвостом є два залозистих мішки.

Ця маленька тварина на високих кінцівках досягає завдовжки 50— 60 см, з яких майже половина припадає на хвіст. Шерсть досить груба, сірувато-бурого кольору з жовтуватим відтінком; на цьому тлі на задній частині спини виділяються від восьми до десяти темних смуг. На ногах шерсть світліша, сріблястого кольору; губи, підборіддя і шоки білі; кінчик морди, кільце навколо очей, вуха і кінчик хвоста чорні. Очі мають велику круглу зіницю і коричневу або сріблясто-сіру райдужну оболонку.

Під час ходи суріката спирається на землю майже всією ступнею, од­нак при цьому не згинає кінцівок. Прислухаючись до чогось, вона під­водиться на задніх лапах; іноді буває, що вона робить у цьому положенні декілька кроків уперед. Із органів чуття найбільше, мабуть, розвинений нюх; слух у неї поганий, зір не дуже розвинений. Поживу свою вона шу­кає, обнюхуючи все довкола. Знайшовши який-небудь предмет, що при­вернув її увагу, вона хапає його передніми лапами, обнюхує, кілька разів повертає, знову обнюхує, підносить до рота і з’їдає. Молоко, яке вона дуже любить, хлебче, як і всі інші рідини. Бігаючи назад і вперед, суріката раз у раз видає тихий крик, схожий на «уй-уй».

Ваш відгук