Тамандуа

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 14-10-2011

ТАМАНДУА, або мурахоїд чотирипалий (Таmаnduа tеtrаdасtylа),— му­рахоїд, який живе на деревах, представник особливого роду, оскільки у нього на передніх лапах по 4, а на задніх — по 5 пальців і довгий хвіст його служить йому для хапання. Тварина трапляється приблизно в тих самих країнах, що і гігантський мурахоїд, але доходить до Перу. Довжина його дорівнює приблизно 100 см, з яких близько 50 см припадають на ту­луб. Середня висота його 30—35 см. Голова тамандуа витягнута, закінчу­ється довгою мордою. Верхня щелепа довша за нижню, шия велика, тіло широке, вуха яйцеподібні і віддалені від голови, кігті передніх кінцівок 2,5 і 5 см завдовжки, загнуті по довжині і стиснені з боків, кігті задніх кінцівок коротші, мають однакову довжину і мало загнуті. Товстий, м’я­зистий хвіст, здатний обвиватися, до кінця стоншується. Пряме, жорстке на дотик, блискуче щетинисте волосся вкриває підшерсток. На верхньому краї лопатки волосся настовбурчується, перед лопаткою воно спрямоване вперед, а за нею — назад. Колір шерсті на голові, за винятком чорного кільця навколо ока, на потилиці, спині до крижів, на шиї, грудях, пере­дніх кінцівках від середини плеча і на задніх від колінного зчленування, а також на задніх частинах — біло-жовтий; чорна смуга тягнеться від шиї назад по плечах і боках тіла і так швидко збільшується в ширину, що на боках і стегнах задніх кінцівок цей колір вже переважає. Край морди, губи, повіки і підошви кінцівок голі і мають чорний колір, вуха і хвіст укриті лише обрідним волоссям. Молоді тварини біло-жовтого кольору і лише на другому і третьому році поступово набувають кольору дорослих. Хода тамандуа, хоч і дещо швидша, ніж у мурахоїда, але все-таки дуже повільна. Для спання він лягає на черево, прикріплюється хвостом, при­кладає морду до грудей і зовсім затуляє її обома передніми кінцівками.

Пожива його складається переважно з деревних мурашок. Принц фон Від знайшов у його шлунку лише термітів, мурашок та їхні лялечки, але вважає, що тамандуа може живитися і бджолами. У з’їденій ним їжі зна­ходили також землю і шматочки дерева, що потрапили, мабуть, випадко­во разом із мурашками.

«Я знайшов його лише на галявині незайманого лісу, — повідомляє. Гснзсль. — У самому лісі він мені не траплявся, так само я не бачив його і в саванах. Деякі із зібраних мною екземплярів були застрелені на високих деревах. Від ворога цей мурахоїд прагне завжди втекти, хоч і без особливої квапливості. Якщо його наздожене людина або собака, то він стає на задні лапи, немов ведмідь, і з бурчанням чекає супротивника, але ніколи не обхоплює його. Передні лапи його, крім великих загнутих і гострих кігтів, мають ще дуже розвинені, міцні, як ріг, потовщення на долонях. Із швидкістю блискавки схоплює він су­противника кігтями, притискуючи його водночас до долонь. Я бачив, , як один ще не дорослий тамандуа розправився з двома великими со­баками, схопивши одного за ніс, а другого за верхню губу. Він тримав їх таким чином, стоячи на задніх лапах. Зазвичай у таких випадках мисливець перерізує хоробрій тварині сухожилля зчленування пере­дньої лапи, щоб змусити його випустити собаку, Безглузда пристрасть бразильців до вбивства дуже шкодить цій нешкідливій і корисній тва­рині. Для бразильця неможливо, побачивши тамандуа, не зійти з коня і не розрубати йому голову своїм великим ножем, а потім залишити труп на поживу грифам. Він робить цс хоча б для того, щоб випро­бувати важкість і гостроту свого ножа».

Голос тамандуа випадає чути дуже рідко. Самка народжує, кажуть, навесні одне дитинча і довго носить його із собою на спині.

Ваш відгук