БіологіяБіологія – це цілі організми, мільйони молекул

Ви вже знаєте, що стебло з розміщеними на ньому листками і бруньками називають пагоном. Кожний пагін розвивається з бруньки. Пригадайте: листки можуть розміщуватись чергово, супротивно і кільчасто. Ділянки стебла, на яких розвива­ються листки, називають вузлами, а ділянки стебла між двома найближчими вузлами одного пагона — меживузлями.

Багато рослин, наприклад тополя і яблуня, мають пагони Двох типів. У таких рослин одні пагони — з довгими меживуз­лями і, відповідно, значно віддаленими один від одного вузла­ми. На цих пагонах розвиваються інші, з короткими меживузлями. Вузли на них розміщені на невеликих відстанях один від одного.

Кут між листком і розміщеним над ним меживузлям називається пазухою листка.

Па верхівці пагона звичайно є верхівкова брунька, а в пазухах листків — пазушні бруньки. Бруньки, які розвиваються на меживузлях, а також на листках і коренях, називають додатковими.

Розвиток пагона з бруньки зародка ви вже спостерігали, пророщуючи насіння. А як розвивається пагін з бруньки на стеблі?

Якщо розглянемо пагони тополі або яблуні, які розвинулися протягом останнього року, то в кожного з них побачимо бруньку на верхівці й пазушні бруньки, які сидять у пазухах листків. Якщо листя вже опало, то пазушні бруньки розміщуються кожна над листковим рубцем, який добре помітний після опадання листка.

Розміщення пазушних бруньок повторює розміщення листків на стеблі. На гілках тополі і яблуні бруньки сидять на вузлах поодинці. Таке розміщення також називають черговим. Чергове розміщення бруньок, як і листків, мають вишня, береза, черемха, ліщина та багато інших рослин.

А на пагонах бузку, бузини, жасмину, жимолості й кімнат­ної рослини фуксії, для яких характерне супротивне листорозміщення, бруньки також розміщені по дві, одна проти одної, тобто супротивно.

Розглянемо будову бруньки . Зовні брунька покрита цуп­кими шкірястими бруньковими лусками, які захищають її від несприятливих впливів.

Розріжемо одну з бруньок уздовж і розглянемо її будову за допомогою лупи. У центральній частині бруньки добре помітне зачаткове стебло, а на ньому — дуже дрібні зачаткові листки. У пазухах цих листків є зачаткові бруньки; вони такі дрібні, що ледь помітні навіть у лупу. Отже, брунька — це зачатковий пагін.

Якщо розрізати кілька бруньок, то можна побачити, що все­редині одних на зачатковому стеблі розміщені тільки зачаткові листки. Такі бруньки називають вегетативними. Всередині інших бруньок є зачаткові бутони. Це генеративні (квіткові) бруньки. Генеративні бруньки зовнішнім виглядом, як правило, відрізняються від вегетативних. Вони більші за вегетативні й округліші.

За розміщенням бруньок на пагонах, за формою бруньок, їх величиною, забарвленням, опушенням і за деякими іншими ознаками, характерними для різних рослин, можна навіть узимку визначити, яке дерево чи який кущ перед нами. Розпізнаючи дерева і кущі взимку, зверніть увагу на такі характерні для їхніх бруньок ознаки. Бруньки звичайно розміщуються безпо­середньо на стеблі. Виняток становить вільха. У вільхи вони сидять на особливих ніжках, і за цією ознакою, а також за сереж­ками і маленькими шишечками вільху легко відрізнити від інших дерев.

Тополю пізнають за її клейкими смолистими загостреними бруньками, які мають своєрідний приємний запах. Брунька верби покрита тільки однією лускою, що нагадує ковпачок. У жостера взагалі немає брунькових лусочок. Довгасті великі бруньки горобини опушені й тому добре відрізняються від бруньок інших дерев.

Бруньки черемхи й чорної смородини мають приємний запах. У супротивно розміщених бруньок бузини, навпаки, запах не­приємний. Понюхавши їх, ви відразу відрізните бузину від інших кущів.