Тигр

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 26-10-2011

ТИГР (Рапіhеrа tigris) — найстрашніша з усіх кішок, хижак, перед ЯКИМ навіть людина виявляється майже безпорадною істотою. Освоєння В людиною дедалі нових територій не тільки не витіснило і не знищило тигра, подібно до інших хижаків, а, навпаки, примусило його наблизитися до людського житла, а в деяких місцях йому навіть вдалося потіснити людину.

Тигр є дуже красивою кішкою з чудово забарвленим хутром. Він вищий і стрункіший, ніж лев, але аніскільки не поступається йому красою і силою. Довжина його тіла від носа до кінчика хвоста визначається досить І по-різному. Еліот наводить дуже наочний приклад того, наскільки несхожі виміри, зроблені різними спостерігачами: один із них визначив довжи­ну тигра 284 см, а двоє інших вказали довжину того ж тигра 355 і навіть 365,7 см. Цілком можливо, що в деяких місцевостях тигри досягають осо­бливо великих розмірів і серед них трапляються справжні велетні.

Тулуб тигра дещо тонший, а голова кругліша, ніж у лева; хвіст без китиці на кінці; шерсть досить коротка і гладка, а на щоках дещо подо­вжена у вигляді бакенбардів. Самка нижча зростом, і бакенбарди у неї ко­ротші. У тигрів, що мешкають у більш північних країнах, шерсть узимку густіша і довша, ніж у тих, які живуть на спекотних рівнинах Індії. Хутро тигра дуже красиве: на світлому іржаво-жовтому тлі чітко виділяються темні смуги, що цяткують хугро на череві; на внутрішніх боках кінцівок, під хвостом, на губах і на нижніх частинах щік хутро майже біле. У пів­нічних тигрів жовтий колір хутра дещо темніший, ніж у тих, які живуть у джунглях. Від спини з боків тягнуться поперечні чорні смуги досить неправильного малюнка, причому відстань між ними буває різна в різних особин. Деякі з цих смуг діляться на частини; суцільні смуги темніші. Хвіст світліший за тулуб і також поцяткований чорними кільцями. Вуса білі. Зіниці очей круглі, райдужна оболонка жовтувато-бура. Дитинчата забарвлені точнісінько так, як і дорослі особини, тільки жовтий колір їхнього хутра дещо світліший.

Зона поширення тигра дуже велика, оскільки він живе не тільки в спекотних країнах Азії, наприклад в Індії, а й у багатьох інших місцях цієї величезної частини світу, яка за розмірами набагато більша за Європу. Він трапляється навіть у Південно-Східному Сибіру. Північна межа зони поширення тигра проходить на північ від широти Берліна (слід відзна­чити, що Сибір має набагато холодніший клімат, ніж європейські країни, які лежать на тих самих широтах).

Усі тварини мають підставу боятися тигра. У тропічних країнах багато тварин видають гучні звуки, коли почують тигра. Вони знайомі з ним і з досвіду знають, яка небезпека їм загрожує, коли тигр виходить зі свого лігва. Занепокоєння оленів, павичів, інших птахів, а особливо мавп дає мисливцеві дуже важливі вказівки про наближення небезпечного звіра. Форзіт д’а.інші наводять багато прикладів діяльної участі мавп у полю­ванні на тигрів. Так, довго переслідувана тигриця, яка зжерла вже багато людей, неодмінно б сховалася у скелястій ущелині, якби старий гульман (один із видів мавп), що бігав по скелях, не показав мисливцеві її при­тулку своїм криком і жестами.

Голос тигра за силою не може порівнятися з голосом лева. Зазви­чай він видає протяжний тужливий звук, який іноді досить швидко по­вторюється і закінчується трьома або чотирма короткими звуками. Крім того, він може видавати низький горловий звук «а-о-ун». Коли тиф дуже здивований або переляканий, то голосно скрикує «ху-аб» або «вау»; коли сердиться, то глухо гарчить, а під час нападу на здобич видає лютий крик, схожий на сухий кашель.

Тигра не можна вважати хоробрим звіром: він не тільки обережний і нерішучий, а й навіть боязкий, хоча належить до хитрих і підступних хи­жаків. Коли тигру вперше доводиться зустрічатися з людиною, він завжди втікає від неї. Більшість тигрів втрачає самовладання від сильного шуму й енергійних жестів, і, ймовірно, жоден із них не може протистояти холод­нокровному і рішучому супротивникові. Але багато тигрів переконуються на досвіді, що з людиною їм неважко впоратися, і тоді вони стають дуже небезпечними, оскільки підстерігають беззахисних людей і несподівано нападають на них. Деякі місцевості стають майже нежилими внаслідок хижацьких набігів тигрів; стверджують, що піші переходи від одного села до іншого іноді можливі тільки у супроводі декількох сміливих мисливців і лише із запаленими факелами, якщо подорож відбувається вночі. На околицях сіл і навіть біля самих хатин тигри іноді хапають людей серед білого дня і, трапляється, примушують їх кидати свої житла. Найчастіше потерпають від тигрів люди, які живуть самотньо в лісах або на полях, наприклад пастухи, дроворуби, землероби; особливо погано доводиться пас*гухам, які повинні захищати не тільки себе, а й стада. Листоноші та­кож часто стають їхньою здобиччю.

Люди однаковою мірою стають жертвами тигрів, як і інших хижих тварин, і відбувається це переважно тільки тоді, коли вони самі напада­ють на тварин. Іноді тигри першими нападають на людей, але кількість жертв у таких випадках, до речі досить рідкісних, незначна.

Деякі індійські князі дотепер забороняють у своїх володіннях тигрове полювання, вважаючи його царською забавкою і надаючи право на нього тільки самим собі, але в інших місцях, де багато європейських поселень і англійці посилено винищують тигрів, їх майже зовсім не залишилося. У давнину індійські князі влаштовували великі полювання на тигрів, при чому головну роль відігравали урочиста обстановка, наявність величезно­го почту, шум і блиск табірного життя; тигрів убивали дуже мало.

Характери у тигрів досить різноманітні, і, за словами добрих знавців, залежно від їхньої здобичі тигрів можна поділити на три головні групи: тигри, що знищують дичину, тигри, які нападають на худобу, і тигри-людоїди. Тигри, які переслідують дичину, уникають жител людини, оскільки справжнім їхнім житлом слід вважати безлюдні місцевості. У разі необ­хідності тиф легко переселяється з однієї місцевості до іншої, Йдучи за дичиною, що переміщується в різні сезони року з місця на місце; отже, ці тигри трапляються в горах, на рівнинах, а також у горбистих місцевостях. Для мисливця такий тигр, звичайно, часто буває суперником, але для хлі­бороба це добрий приятель, який відіграє роль майже свійської тварини, що рятує посіви, наприклад, від оленів, диких кабанів, які дуже шкодять хліборобові і яких він не знає як позбутися. Тигри, що ганяються за ди­чиною, зазвичай менші зростом і спритніші, ніж інші, хоча серед них трапляються і дуже великі екземпляри. До цієї групи належить найбільша кількість тигрів; у спекотну і суху пору року вони збираються біля річок і озер, які ще не пересохли.

Тигри, які викрадають худобу, оселяються зазвичай поблизу сіл і най­частіше вибирають собі здобич серед свійських тварин: худобу нерідко вига­няють на пасовище або залишають уночі бродити без нагляду між хатинами, але в більшості випадків господарі замикають її на ніч у добре обгороджених хлівах, і тому тигри привчаються хапати здобич удень, переважно в після­обідній час. Якшо тигра не переслідують і не лякають, він живе постійно поблизу певних сіл; інакше він поширює далі свої набіги. У Майсурі (Індія), в одній місцевості площею 800 квадратних кілометрів, жили 8 тигрів із тих, що вбивають худобу. Іноді тигри задовольняються козами, вівцями, ослами, а при нагоді хапають оленів, кабанів та іншу дичину. Тільки старий, зажи­рілій і розпещений тигр задовольняється виключно рогатою худобою; тоді він обирає собі зручну місцевість, де може знайти достатньо м’яса і води. Із жителями сіл такий тигр співіснує на умовах взаємної поблажливості; через кожні три або чотири дні він регулярно вбиває одну худобину. Пастухи, що вже знають, як поводитися з тиграми, часто сперечаються з ними через здо­бич і намагаються їх прогнати. Іноді й сильні бики вдало захищають стадо від нападів хижака. З іншого боку, тигри, яким іноді довго не вдається за­різати худобину, при нагоді загризають тварин про запас, причому кількість жертв буває 3—5 за один день.

Але за кількістю вбиваної тигром рогатої худоби не можна, звичайно, судити в цілому про заподіювану ним шкоду. Індуси взагалі не вбивають рогатої худоби, і тому в кожному селі можна побачити велику кількість старих і хворих тварин, які можуть лише поширювати різні хвороби. Здо­рову молочну і робочу худобу поселяни ретельно оберігають і захищають від нападів хижаків. Тигр дає певну користь і тим, що знищує і відгонить диких травоїдних тварин, які загрожують полям спустошенням. У деяких місцевостях люди ризикують засівати поля тільки тому, що знають про існування там тигрів і леопардів. Тому хлібороби бувають незадоволені, коли мисливці вбивають дуже багато тварин, що живляться дичиною, які для них служать ніби польовими сторожами.

Тигр-людоїд — частіше не що інше, як колишній винищувач худоби, що втратив до них будь-який страх унаслідок частих зіткнень із людьми, особливо з пастухами..Людоїдами бувають частіше самки, ніж самці, на­певне тому, що вони повинні піклуватися про своїх дитинчат; іноді людо­їдом буває поранений або дешо понівечений тигр, який не може звичай­ним способом себе прогодовувати. Оскільки на людину легше напасти і легше її здолати, ніж свійську чи дику тварину, тигр, який уже перестав боятися людей, нападає на них, коли впевнений, що не наражає себе на небезпеку. Дитинчата, яких мати вигодувала людським м’ясом і які були свідками її нападів, звичайно, швидше за інших зважаться накинугися на людей. Тигри стають людоїдами переважно в тих місцевостях, куди тільки у певну пору року приганяють стада і де після їх відходу тигри — вини­щувачі худоби — бувають змушені внаслідок браку поживи нападати на людей. Тигр-людоїд не виявляє більшої сміливості, ніж інші тигри; він, щоправда, дуже нахабний, але боязко втікає від озброєних людей і напа дає на самотніх та беззбройних, яких чудово вміє розпізнавати. Полювати на нього вельми важко, оскільки він унаслідок свого способу життя кра­ще за інших тигрів знає звички людей.

Зазвичай кажуть, що тигр, як і лев, полює таким чином. Визначивши відстань, він притискається до землі, а потім великим стрибком кидається на жертву. Проте не зовсім так: головна сила його нападу полягає в не­сподіванці. Якщо він зумів непомітно підкрастися до здобичі, то схоплює тварину без жодного стрибка; якщо здобич досить далеко, він наближа­ється до неї кількома швидкими стрибками, якщо ж жертва тікає, він за нею женеться, прагнучи поранити задні ноги великих тварин сильними ударами передніх лап; іноді, якщо це можливо, тиф намагається випе­редити здобич, пробираючись через гушавину і ще раз кидаючись на неї збоку. Удари його лап рідко бувають настільки сильними, що ламають великі кістки. Часто вважають, що рани, завдані тигром, дуже тяжкі та важко загоюються, але Фейрер заперечує це, спираючись на власний до­свід лікаря і мисливця. Великих звірів тигр убиває точнісінько так, як лев, переламуючи їм шийні хребці. На думку Форзіта і Бальдвіна, він хапає тварину зубами за потилицю, але частіше, за словами Сандерсона, Стерндачя, Бленфорда й інших, за горло, а потім уже лапами переламує йому шию. Із декількох сотень жертв тільки дві мали рани на потилиці, а в усіх інших було перегризене горло; до того ж тигрові важко напасти зверху на великих, особливо на рогатих, тварин.

Тигр зазвичай, коли стемніє, тягне свою здобич у густі куші; іноді, втім, він її недалеко відносить. Сандерсон засвідчує, як очевидець, що сильний тигр-самець проніс важкого бика через густий чагарник на від­стань 300 кроків. Коли йому не заважають, він наїдається вволю і, за до­стовірними відомостями, може з’їсти заразом близько 30 кілограмів м’яса. Він майже завжди починає із задньої частини, тільки зрідка з боків. Під час їди він не раз підходить до найближчого водопою і багато п’є, причо­му іноді опускає голову у воду до самих очей, чавкає і пирхає, неначе хоче гарненько промити собі пащу. Після ситної поживи тигр засинає і довго насолоджується дрімотою, спричиненою повним насиченням; він встає, тільки щоб напитися. Увечері наступного дня між 4 і 9 годинами тигр за­звичай повертається до своєї здобичі, щоб знову поїсти, якщо тільки зна­йде її залишки: ними живиться багато дрібних хижаків, які, побачивши тигра, поспішно втікають.

Існує багато різних, іноді дуже оригінальних, способів полювання на тигрів. Влаштовують різного роду пастки, часто у вигляді глибоких ям, куди тигр провалюється. Окрім людини, у тигра, здається, немає ворогів, за винятком, можливо, індійського дикого собаки.

Час спаровування у тигра різний і залежить від клімату його батьківщи­ни. На півночі, кажуть, спаровування відбувається саме за три місяці до по­чатку весни. У південних країнах, за спостереженнями, проведеними в Індії, спаровування не пов’язане з якоюсь порою року; народження дитинчат від­бувається в різні місяці. Знавці способу життя тигрів стверджують, що тигр народжує не щороку, а через два або три роки; так, при матері знаходять або дуже молодих, або дорослих дитинчат, але ніколи не помічали котенят-по-годків, що мало б трапитися, якби тигр народжував щорічно. Під час спаро­вування голос тигрів чугно частіше, ніж іншим часом. Часто декілька самців збирається близько одного тигра, багато самців гине в боротьбі один з одним під час тічки у самок, які гинуть рідко. Причина в тому, що самки обереж­ніші, ніж самці. Через 100 або 105 днів після спаровування тигр народжує двох-трьох, іноді й чотирьох, а в окремих випадках п’ятьох і навіть шістьох дитинчат, причому влаштовує своє лігво в непрохідній гущавині чагарників або високих трав. Новонароджені тиіренята удвічі менші за домашню кішку і, як усі котенята, дуже милі. У перші тижні тигр залишає своїх дитинчат дуже ненадовго, тільки щоб угамувати сильний голод, але, коли вони трохи підростуть, робить триваліші вилазки.

Спаровування у тигрів відбувається недуже шумно, воно супроводжу­ється зазвичай глухим гарчанням і бурчанням. Із новонародженими ди­тинчатами мати поводиться дуже ніжно. Молоді тигренята народжуються зовсім сліпими або з очима, які трохи розплющилися, але ростугь швидко і скоро починають гратися зовсім по-котячому зі своєю матір’ю.

Ваш відгук