Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 08-11-2011
ТУШКАНЧИК ВЕЛИКИЙ, або заєць земляний (Allactaga major), належить до родини Тушканчикові ряду Гризуни. Тулуб його має 25 см, хвіст 30 см довжини. Голова дуже красива, зі жвавими витрішкуватими очима й абсолютно круглими зіницями, вуха великі, довгі та вузькі, довші за голову, і дуже довгі, сірувато-чорні, загострені вуса, розташовані з обох боків верхньої губи у вісім поздовжніх рядів. Задні кінцівки майже вчетверо довші за передні. Середній палець довший за інші, два бічних досягають тільки першого його зчленування, а інші ледве заслуговують на увагу: вони прикріплені так високо і водночас такі короткі, що під час ходи ніколи не торкаються землі, і тому цілком справедливо можуть бути названі нерозвиненими пальцями. Кігті на задніх кінцівках короткі, тупі, майже копитоподібні, на передніх — довгі, криві та гострі. Шкура на спині червонувато-бурого кольору з блідо-сіруватим відтінком, боки і верхня частина стегон трохи світліші, живіт і ноги з внутрішнього боку білі. Від верхньої частини стегон до хвоста тягнеться довгаста, як смуга, біла пляма, майже точнісінько така на передній частині задніх ніг. Хвіст до китиці рудувато-жовтого кольору, а сама китиця спочатку чорна, а кінчик її білий і має форму стріли.
Хоча земляного зайця можна також побачити в Південно-Східній Європі, особливо в степах біля Дону і в Криму, проте Азія завжди залишається його справжньою батьківщиною. На північ він водиться не даті 52 північної широти, зате межа його поширення тягнеться до Східної Монголії. Подібно до того, як єгипетський тушканчик населяє пустелі Африки, так земляний заєць живе у відкритих рівнинах степів Південної Європи й Азії, переважно на глинистому грунті. Заєць уникає сипучого піску, який не має достатньої твердості для його ходів і нір; він товариський, як і його родичі, але живе невеликими групами.
Удень земляний заєць відпочиває, ховаючись у своєму майстерно побудованому житлі, з настанням сутінків поневіряється в його околицях. У рухах схожий на єгипетського тушканчика. Коли він спокійно пасеться, то, подібно до кенгуру, бігає на всіх чотирьох лапах, але коли рятується втечею, то втікає стрибками виключно на задніх лапах. У разі щонайменшої небезпеки втікає, навіть коли пасеться спокійно, і тоді постійно підводиться на задні лапи, щоб переконатися в безпеці. Якщо його переслідують, то скаче він не прямо, а по можливості зигзагом, поки не втомить свого переслідувача або не знайде зручної нори, в якій негайно ховається. Ці нори побудовані іншими йому подібними тваринами і являють собою досить майстерні споруди. Зазвичай прості, хоч і дуже звивисті ходи ведуть зовні у скісному напрямку до головного ходу, який нерідко кілька разів розгалужується, а звідти до просторої улоговини, яка, у свою чергу, з’єднується з декількома бічними відділеннями. Другий хід веде в протилежному напрямку з нори догори, під саму поверхню землі, ним вони рятуються втечею. У мить небезпеки вони пробивають його остаточно і таким шляхом майже завжди рятуються, оскільки ніхто з ворогів, що його переслідують, не може знати, де знаходиться отвір. У земляного зайця є своєрідна звичка затикати всі ходи житла, як тільки він увійшов до нього, але саме це і є надійною ознакою його присутності. Перед отвором головного ходу постійно навалена більша чи менша купка землі, як ми це бачимо біля більшості нір тварин, що риють нори. Зазвичай в одній і тій самій норі земляних зайців живе 2-3 пари.