Тушканчик єгипетський

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 09-11-2011

ТУШКАНЧИК ЄГИПЕТСЬКИЙ (Jaculus jaculus) належить до родини Тушканчикові ряду Ггризуни. Араби називають його «джербоа». Довжина тулуба тварини — 17 см, а хвоста (не рахуючи китиці на кінці) — 21 см. Зверху забарвлення хутра сірувато-пісочного кольору, знизу білого, з ши­рокою білою смугою, яка тягнеться ззаду по стегнах; хвіст зверху блідо-жовтий, знизу білий, китиця забарвлена у вигляді стрілки в білий і чор­ний кольори. Тушканчики були добре відомі ще стародавнім людям. Ми знаходимо багато згадок про них у грецьких і римських письменників, завжди з ім’ям «двоногі миші» — назва, яка і понині ще застосовується для латинського позначення роду.

Єгипетський тушканчик поширений здебільшого в Північно-Східній Африці, а також у країнах Західної Азії, що межують із нею, і трапляється на південь до Середньої Нубії. Він населяє непривітні та пустинні міс­цевості та мешкає на рівнинах, вкритих жорсткою травою. У жорсткому крупному піску тушканчики спільно риють нори, в які ховаються у разі щонайменшої небезпеки, вони дуже розгалужуються, але досить мілкі. Тварини риють за допомогою гострих кігтів передніх лап, застосовуючи при цьому різці, коли потрібно розкришити твердий ґрунт. Вони неспо­кійні та боязкі і, почувши щонайменший шум або побачивши незнайо­мий предмет, поспішно ховаються в нірки. Крім того, тушканчики стають помітними тільки на незначній відстані, оскільки їхнє забарвлення дуже схоже на колір піску.

Під час спокійної ходи звірі ставлять одну ногу перед одною і дуже швидко біжать уперед; коли ж поспішають, то мчать стрибками, які йдуть один за одним так швидко, що ледве можна помітити, коли тварина торка­ється землі. Жодна людина не в змозі наздогнати тушканчика.

Він пасеться так само, як і кенгуру; але риє більше бульб і коріння, яке, мабуть, складає його головну поживу. Крім того, їсть різне лис­тя, плоди і насіння, кажуть навіть, що живиться падлом або полює на комах. Хоча єгипетський тушканчик — справжня нічна тварина і про­гулянки його починаються лише після заходу сонця, проте іноді можна побачити, як він у найяскравішому сонячному промінні, навіть під час найсильнішої спеки, сидить і грається перед своєю ніркою. Він дуже чутливий до холоду та вологи і тому в негоду ховається в норі, а також іноді впадає на деякий час у заціпеніння, що нагадує зимівлю північних тварин.

Араби розповідали мені, що він влаштовує у глибокій улоговині своєї нори кубло, вистилає його, як кролик, шерстю, вискубленою з нижньої частини черева, і що в цьому кублі знаходять від 2—4 дитинчат. Вони часто полюють на нього, оскільки їдять і досить високо цінують його м’ясо. Окрім людини, у цих тварин мало інших ворогів. Фенек і каракал, а також, можливо, деякі сови належать До найнебезпечніших хижаків, які підстерігають тушканчиків, ще більш небезпечним ворогом можна вважа­ти єгипетську очкову змію.

Європейці, які цікавляться природою і живуть у Єгипті й Алжирі, часто утримують тушканчиків у неволі.

Ваш відгук