Тушканчикові

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 10-11-2011

ТУШКАНЧИКОВІ, родина Dipodidae. Тушканчикові за своєю будо­вою нагадують кенгуру. У них чітко видно таку ж саму непропорційність тіла, як і в кенгуру. Задня частина набагато сильніша, задні кінцівки дов­ші за передні майже втричі, хвіст відносно довгий і зазвичай розділений на дві китиці. Голова дуже товста і забезпечена довшими вусами, ніж у всіх інших ссавців: вони часто досягають довжини самого тіла. Великі очі вказують на нічний спосіб життя. Середніх розмірів, прямостоячі, ложко­подібні вуха бувають завдовжки від однієї третини до розмірів цілої голо­ви. Вони вказують на те, що слух у них розвинений не гірше за зір. Шия дуже товста і нерухома, тулуб стрункий. На маленьких передніх лапках є зазвичай по п’ять пальців, на задніх по три, іноді з одним або двома нерозвиненими пальцями. Хутро густе і м’яке, у різних видів і родів дуже схоже, забарвлене під колір піску.

Тушканчики поширені переважно в Африці й Азії, але деякі роди зустрічаються і в Південній Європі. Мешкають у пустелях, на сухих, відкри­тих рівнинах, у трав’янистих степах. Тушканчики самі виривають житла у вигляді підземних нір із безліччю розгалужених, але дуже неглибоких ходів, які завжди відкриваються виходами. Ховаючись протягом дня у своїх житлах, вони з’являються із заходом сонця на поверхні. їхня пожи­ва складається з коріння, цибулин, бульб, зерен і насіння, плодів, листя, трави і злаків. Деякі їдять комах. Спокійна хода відрізняється від ходи кенгуру тим, що тушканчики швидко переставляють одну ногу перед од­ною. Більші ВИДИ можуть робити величезні стрибки; про всіх можна ска­зати, що довжина їхніх стрибків у 20 разів перевершує довжину їхнього тіла. З такою самою спритністю риють вони землю, незважаючи на слаб­кість передніх кінцівок. Коли пасуться, то, як і кенгуру, пересуваються на чотирьох ногах, проте дуже повільно і лише короткий час. Сидячи, вони спираються на ступні задніх кінцівок.

Усі тушканчикові мають дуже розвинені зовнішні чуття, особливо вирізняються тонким слухом і далекозорістю, тому можуть легко уни­кати будь-якої небезпеки, що їм загрожує. Вони у разі щонайменшої небезпеки прагнуть миттєво врятуватися у своїх норах, а якщо це не­можливо, то втікають із неймовірною швидкістю. Голос в одних видів тушканчиків нагадує виск, а в інших — хрокання. Але від тушканчиків рідко можна почути звук. Коли знижується температура, вони впадають у сплячку.

Ваш відгук