Біологія » Архив сайта » Фенек

Фенек

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 22-11-2011

ФЕНЕК (Fennecus zerda) — красива маленька степова лисиця. Ця тва­рина характеризує пустелю ще краще, ніж газель. Уявіть собі лисячу мор­дочку, але маленьку і тонку, з хитрим, лукавим виразом, як у звичайної ли­сиці; на цій мордочці виділяються надзвичайно великі очі, а з боків голови стирчать такі величезні вуха, яких не можна побачити не тільки у лисиць, а й ні в жодної іншої тварини собачої родини. Тулуб стоїть на тонких, кра­сивих лапках і закінчується довгим і дуже пухнастим хвостом. Тварина ця дуже рухлива, і легко помітити, що всі її органи чуття добре розвинені.

Смерком у степу чутно іноді тихий виск, який важко описати, а якщо дуже пощастить, можна і побачити між піщаними пагорбами та скелями або в густій траві, як фенек підкрадається до здобичі. Він повзе дуже обережно, прислухаючись, озираючись і обнюхуючи околиці з усіх бо­ків. Ніщо не минає уваги досвідченого маленького розбійника. Великі вуха фенека почули тихе шелестіння коника, який ховається у траві, — і тварина прямує туди більше з цікавості, ніж із жадності, оскільки коник складає для нього жалюгідну здобич. Спритна ящірка зашелестіла, пробігаючи по піску — фенек і її почув, відразу кинувся туди, щоб дізнатися про причину цього шуму. Головна здобич фенека складається, проте, з інших тварин, передусім із птахів. Йому не потрібно гнатися за багатьма птахами: одного рябчика достатньо, щоб насититися самому і навіть на­годувати своїх голодних дитинчат.

Фенек — найменша з усіх лисиць. Довжина його тіла разом із хвостом не перевищує 65 см, хвіст буває завдовжки близько 20 см, а висота в зашийку — також близько 20 см. Тіло у нього дуже струнке, морда надзви­чайно гостра, великі очі мають округлу зіницю, яка оточена коричневою райдужною оболонкою. Найчудовішою частиною тіла цієї тварини слід вважати вуха. Вони мають майже таку само довжину, як голова, а їхня ширина дорівнює половині висоти. Внутрішній бік вух укритий білим волоссям. На маленькій мордочці стирчать довгі щетинисті вуса, які та­кож складають відмітну ознаку цього звіра. Хутро м’яке і шовковисте, а взимку виростає густий підшерсток, який навесні під час линьки висить клоччям на кущах і камінні, оскільки фенек у цей час чухається об ці предмети, щоб звільнитися від зайвого підшерстка. Здавалося б, фенеку на його спекотній батьківщині зовсім не потрібне тепле хутро, але звір цей, мабуть, дуже чутливий до холоду, і добра шуба йому взимку необхідна. Верхня частина тіла фенека забарвлена під колір піску, черевце біле, над очима помітні дві білі плями, облямовані темними смужками. Хвіст довгий і пухнастий, жовтого кольору, з чорною плямою біля основи і чорним кінчиком. У самки хутро світліше, солом’яно-жовтого кольору, а на старість у всіх фенеків хутро ще більше світлішає.

Натура фенека чітко виражена своєрідною будовою його тіла: тонкі, стрункі ноги свідчать про його спритність і швидкість. Він має тонкий слух і гострий зір, а морда у нього така хитра і тямуща, що в характері цієї тварини важко помилитися. Можна сміливо сказати, що цей степовий звір — найдосконаліший представник роду лисиць.

Фенек, подібно до лисиці, влаштовує собі нірку під землею, найохочіше в тих місцях, де росте хвощеподібна ковилка, яка характерна для вбогої рослинності пустель. Обирає він ці місця тому, що грунт біля цієї рослини щільніший, і тому набагато легше там можна влаштувати чис­ленні ходи, які ведуть до головної нори фенека. Ходи ці зазвичай бувають майже горизонтальні, й улоговина нори переважно розташована негли­боко під землею. Нора, як правило, вистелена пальмовими волокнами, пір’ям і шерстю та відзначається великою охайністю. Фенек риє землю майстерно: передніми лапами він так швидко шкребе її, що важко всте­жити очима за їх рухом. Ця спритність часто врятовує життя тварині, оскільки у разі переслідування фенек швидко заривається в землю, як броненосець або ящір.

Удень фенек спить у своїй норі. При цьому він згортається клубком і ховає вузьку голову під пухнастий хвіст, тільки вуха його стирчать назовні. Почувши щонайменший шум, спляча лисиця прокидається і, перелякана, схоплюється. Якщо її застукають зненацька, вона починає вищати, як ма­леньке дитя, і цим ніби доводить до відома, що той, хто розбудив її, дуже її налякав. Із заходом сонця фенек залишає нору і вирушає насамперед на водопій. При цьому помітили, що він ніколи не йде прямо через піщані дюни, але завжди відшукує затишні стежинки і пробирається крадькома, прагнучи по можливості бути непомітним. Колодязі в низовинних міс­цях — це, як правило, прості вирвоподібні заглиблення, оскільки піщаний, змішаний із глиною грунт не дозволяє рити прямовисні ями. Навкруги цих ям земля часто буває волога, і тому сліди фенека відбиваються тут так чіт­ко, що можна помітити своєрідну будову його тісно сполучених пальців із випнутими кігтями, які особливо сильно виступають на задніх лапах.

Маленькі пташки складають найулюбленішу його поживу. Якщо ж немає ні птахів, ні яєць, то він їсть ящірок, жуків, бабок і навіть не гребує тушканчиками і піщанками, хоча зловити їх йому не легше, ніж птаха. При нагоді він відвідує пальмові гаї, де фініки служать йому ласощами; взагалі він ніколи не гребує плодами і навіть поїдає кавуни.

За словами місцевих жителів, лисиця народжує в березні троє-четверо дитинчат, які з’являються на світ сліпими, дуже красивими, вкритими жовтуватою шерстю. Мати зворушливо піклується про своє потомство.

Фенека ловлять сільцем, зробленим із волосся. Сільце прикріплюють біля входу до його нори.

Фенек добре адаптований до життя в пустелі: його великі вуха слу­жать для відведення тепла від тіла, вкриті густою шерстю подушечки лап «працюють» як туфлі для пляжу, а загальне світле забарвлення зливається з піском.

Ваш відгук