Хом’як звичайний

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 05-12-2011

ХОМ’ЯК ЗВИЧАЙНИЙ належить до родини Хом’я­кові. Тварина досягає 30 см загальної довжини, причому на хвіст припадає 5 см. Тіло осадкувате, шия товста, голова досить заго­стрена; шкірясті вуха середніх розмірів, очі великі та блискучі, кінцівки короткі, ступні та пальці гарної будови, кігті світлі і короткі, хвіст коніч­но загострений, на кінці усічений. Густе, гладке, злегка блискуче хутро складається з короткого і м’якого підшерстка та з довшої і жорсткішої, але обріднішої за волосся ості, Верхня частина тулуба забарвлена у світло-жовто-бурий колір. Верхній бік рильця, очна ділянка і певна подоба на­шийника — червоно-бурого кольору, пляма на щоках — жовта, рот білий, нижня частина тулуба, передні кінцівки до ступні і задні з внутрішнього боку, так саме як і смужка над лобом — чорного кольору, ступні, навпа­ки, білого.

Родюча рілля від Рейну до Обі дає хом’якові житло і поживу. Не селиться він на піщаних і твердих грунтах, уникає гір, лісів і сирих низовин.

Нора хом’яка складається з великої житлової камери наглибині 1—2 м, із похилого виходу і прямовисного входу. Житлова камера сполучається проходами з приміщенням для запасів. Нори у молодих тварин нижчі та коротші, у самок значно більші, а в старих самців найбільші. Споруди хом’яків легко впізнати за купою землі, яка лежить біля виходу і зазвичай усипана половою і лушпинням. Вхідна галерея спрямована в землю за­вжди прямовисно, іноді настільки прямо, що в неї можна вставити довгу палицю, але цей хід не веде просто до камери; внизу він проходить до улоговини то в горизонтальному, то в похилому напрямі. Вихідна галерея, навпаки, рідко має прямий напрям, вона частіше загнута. За проходами дуже легко дізнатись, жилі споруди чи ні. Якщо в них трапляється мох, цвіль чи трава або якщо вони виглядають шорстко, то споруди напевно покинуті, оскільки кожен хом’як утримує свій будинок та вхідні отвори надзвичайно чисто і впорядковано. Довго жилі проходи так поліруються шерстю хом’яка, коли він входить і виходить, що стіни їх блищать. Зовні галереї ширші, часто мають 5—8 см у діаметрі. З камер найменша — жит­лова з гладкими стінами, вона завжди вистелена дуже тонкою соломою, переважно листям злаків, які утворюють м’яку підстилку. До неї впадають три проходи: один вихідний, другий вхідний і третій — веде до камери для запасів. Остання зовсім схожа на житлову: кругла або яйцеподібна, вгорі зі склепінням, усередині гладка, над осінь вона повністю наповне­на зерном. Молоді хом’яки шіаштовують тільки одну таку камеру, старі ж, особливо самиі, які ціле літо тільки запасають, риють собі 3—5 таких комор. Пізно восени деякі приєднують до запасів також і зелений корм. У проході, який веде до виходу, часто поблизу самої камери одне місце розширене: тут хом’як зазвичай залишає свій послід. У нірці самки лише одна вихідна, але 2—8 вхідних галерей, із яких, утім, поки дитинчата ще малі, використовується частіше лише одна. Пологове ложе самки округле, має приблизно ЗО см у діаметрі, від 8 до 13 см заввишки і вистелене дуже м’якою соломою. Від камери з кублом розходяться у всі вхідні отвори проходи, іноді сполучені між собою галереями. У норах самки комори трапляються дуже рідко, оскільки вона, поки у неї є дитинчата, нічого не запасає.

Трапляється, що старий хом’як стає навіть мисливцем. Досвідчений спостерігач, учитель Зейдлер у Клозевиці поблизу Йєни, проходячи поля­ми, почув шум і помітив в одному місці серед зелені якийсь рух. Він знай­шов там сильного хом’яка, що насів на зайчика одного з ним розміру, з яким він щойно покінчив укусами в потилицю. Він із такою жадібністю пожирав свою жертву, що не помітив людини, яка наближалася. З рос­линності хом’як поїдає майже все придатне для вживання, найохочіше — хлібні зерна і бобові рослини, також зелень посівів, різні трави, моркву, картоплю, крім того, різне коріння, а також стиглі та зелені плоди.

Хом’як схильний до зимівлі. Прокидається, як тільки земля розтане, часто вже в лютому, і ніяк не пізніше березня. Старі самці в середині березня, а самки на початку квітня розкривають вхідні отвори. Тоді вони вже відшукують собі поживу на полях, приносять у нори хліб із недавно засіяних нив, де дбайливо збирають зерна. У цей самий час хом’яки праг­нуть вирити нову нору, в якій розраховують прожити літо, і, як тільки вона готова, починається час спаровування. Літня нора зазвичай має гли­бину ЗО, найбільше 60 см, улоговина має вигляд м’якого кубла, біля яко­го влаштовується комірка для провізії в тому разі, якщо в навколишній місцевості багато посівів. Наприкінці квітня самці вирушають до жител самок і, як здається, мирно живуть із ними декілька днів. Якщо до однієї самки йде двоє самців, то відбувається запеклий поєдинок, поки слаб­ший супротивник не поляже або не врятується втечею: часто трапляються самці з глибокими рубцями на тілі, ознаками таких бійок через любовні справи.

Через 4—5 тижнів після злучки, перший раз наприкінці травня і дру­гий — у липні, самка народжує у своєму тепло і м’яко влаштованому куб­лі від 6 до 18 дитинчат. Вони з’являються на світ голими і сліпими, але із зубами, ростуть надзвичайно швидко. На другий або третій день у них виростає рідке пухнасте волосся, яке скоро стає густішим і вкриває все тіло. Приблизно на восьмий або дев’ятий день життя вони розплющують очі і тоді починають уже повзати по кублу. У двотижневому віці молоді хом’яки вже вчаться рити нори.

Коли достигають злаки та овочі на полях, хом’яки починають заго­товляти запаси. Кожен окремо наносить іноді до центнера зерна у свою нору. Здається, вони віддають перевагу коробочкам льону, бобам і гороху перед усіма іншими зернами.

На початку жовтня, коли стає холодно і поля пустіють, хом’як почи­нає будувати своє зимове житло. Передусім він затикає якомога щільніше вихідний отвір землею, потім закладає знизу від камери догори прохід, іноді зовсім до рівня землі. Якщо у нього не вистачає часу або ж він боїться морозів, то риє собі ще глибше кубло і комори і тут складає свої запаси. Ложе у нього невелике і густо всипане найтоншою соломою. По­тім хом’як, наївшись і згорнувшись клубочком, укладається спати. Під час сплячки серце б’ється зазвичай 14—15 разів за хвилину. Посеред зими тварини періодично прокидаються і їдять.

Ваш відгук