Шиншилові

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 06-01-2012

ШИНШИЛОВІ, родина Chinchillidae. Усі шиншили живуть у Півден­ній Америці і переважно в горах на значній висоті, між голими скелями нижче за снігову лінію, лише один вид мешкає в низовинах. Житлом їм служать природні печери або вириті ними самими нори. Усі вони това­риські, деякі живуть родинами в одній печері. Уникаючи, подібно до зай­ців, світла, вони з’являються переважно смерком або вночі. Це швидкі, спритні, боязкі та полохливі тварини. Слух у них, напевно, — найрозви­неніше відчуття. Коріння і лишаї, цибулини і кора, а також плоди служать для них поживою.

Відомо лише два види цих тварин: куцохвоста шиншила (Chinchilla brevicaudat) і власне шиншила (Chinchilla laniger). Перша завдовжки 30 см, хвіст її завдовжки 13 см, а з волоссям — 20 см. Одноманітне, тонке, надзвичайно м’яке хутро на спині і на боках складається з волосся понад 2 см завдовжки, волосся біля кореня темного голубувато-сірого кольору, далі вкрите широ­кими білими кільцями, а на кінцях темно-сіре. Завдяки цьому загальний колір здається сріблястим із темним нальотом. Нижній бік і ноги чисто-бі­лого кольору; хвіст зверху має дві темні поперечні смужки; вуса біля кореня чорно-бурі, на кінчику сіро-бурі; великі очі чорного кольору.

На їхній батьківщині знаходили вагітних самок у будь-яку пору року і дізналися від тубільців, що кількість дитинчат коливається від 4 до 6. Ди­тинчата стають самостійними, як тільки можуть залишати щілини скель, в яких уперше побачили світ, а стара самка, мабуть, від часу їхнього ви­ходу перестає піклуватися про своє потомство. На батьківщині їх часто приручають, до Європи вони потрапляють усе ще досить рідко. На волі шиншила їсть траву, коріння і мох та використовує передні лапи, щоб підносити поживу до рота.

На півночі і в середній частині Чилі куцохвосту шиншилу замінює інший, дрібніший вид. За способом життя цей вид, мабуть, абсолютно схожий на попередній, також близький до нього за виглядом і за забарв­ленням хутра. Але він набагато менший: уся довжина дорівнює найбіль­ше 35—40 см, з яких на хвіст припадає приблизно третина. Густа м’яка шерсть на спині завдовжки 2 см, на задній частині та боках — 3 см. Колір її світло-попелясто-сірий із темними цятками, нижній бік і ноги з мато­во-сіруватим або жовтуватим нальотом. На верхньому боці хвоста волосся при основі та на кінчику брудно-білого кольору, посередині буро-чорно­го, нижній бік хвоста бурий.

Південноамериканці дуже охоче їдять м’ясо обох видів шиншил, європейським мандрівникам воно, мабуть, теж подобається, хоча вони і кажуть, що його не можна порівняти з м’ясом нашого зайця.

Ваш відгук