Біологія » Архив сайта » Як

Як

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 24-01-2012

ЯК (Bos mutus), що належить до родини Порожнисторогі, має такі ознаки: тулуб могутній і міцний; голова помірних розмірів і рівномірно звужується від’довгого, високого, але плоского лоба до непривабливої за­кругленої морди. Ніс виступає вперед, вузькі ніздрі розходяться навскіс; очі малі і з тупим виразом, вузька зіниця поставлена упоперек; невелике вухо закруглене і густо вкрите волоссям. Роги широко розташовані з боків лобового потовщення; вони вкриті поперечними закругленими, але до­сить плоскими горбиками, які біля кореня більш помітні. Роги обернуті спочатку вбік і назад, потім вперед і вгору. Шия коротка, задня її частина і перед загривка підвищуються горбом; спина до основи хвоста поступово опускається у вигляді надзвичайно хвилястої лінії. Тулуб біля холки вузь­кий, на середині роздутий і відвислий; хвіст довгий і прикрашений гус­тою китицею, що спускається до землі; кінцівки короткі, сильні, копита великі, щілина між ними широка, побічні копитця також добре розвине­ні. Волосяний покрив складається з тонкої і довгої шерсті, кучерявої та хвилястої на лобі до потилиці, що часто вкриває всю морду; на загривку вона подовжується у м’яку хвилясту гриву і низько висить, маючи вигляд бахроми, яка волочиться по землі точнісінько так, як і надзвичайно густа, схожа на кінський хвіст китиця хвоста. Навпаки, живіт і внутрішній бік стегон, а також задні та передні кінцівки вниз від колінного суглоба вкри­ті гладкою, короткою, рівною шерстю. У старих тварин шерсть красивого рівного чорного кольору, на спині та боках із бурим вилиском; шерсть навкруги морди — сірувата, а уздовж спини проходить сріблясто-сіра сму­га. Шерсть теляти має сірий відтінок, шерсть молодого бика чорна. За­гальна довжина старого бика до 4,25 м, довжина хвоста без китиці 75 см, висота 1,9 м, довжина рогів 80—90 см; маса 650—720 кг. Довжина дорос­лої корови ледве перевищує 2,8 м, висота 1,6 м, маса 325—360 кг.

Як живе на плоскогір’ях Тибету і на всіх сполучених із ними гірських хребтах. Голий грунт негостинних рівнин його батьківщини лише поде­куди обростає жалюгідною травою, яку взимку сильні завірюхи вкрива­ють снігом; улітку ж спека і вітри затримують розвиток рослинності. Але серед таких пустель як знаходить задоволення всіх своїх потреб та захист від людини і легше, ніж можна було б припускати, витримує боротьбу за існування.

Численні стада траплялися тільки в місцях, де були багатші пасовища. Такі стада мандрують досить далеко. Вони віддають перевагу близькості джерел, у сусідстві з якими трава росте краще. Навпаки, старі бики, через лінь або з інших причин, з року в рік залишаються на одних і тих самих місцях і живуть поодинці або ж об’єднуються найбільше з трьома або п’ятьма собі подібними. Молодші, хоча вже дорослі бики, іноді приєдну­ються до старших, але частіше утворюють власне стадо, яке складається зазвичай із 10—12 голів, і приймають іноді до себе старого бика. Корови, напівдорослі бички і телята об’єднуються в стада, в яких кількість голів доходить до декількох сотень, як запевняють монголи, навіть до тися­чі. Абсолютно ясно, що такій масі важко знайти достатньо поживи на мізерних луках, і тому яки, поки пасуться, розбрідаються по широких рівнинах, але збираються знов під час відпочинку або сильних бурь. По­чувши небезпеку, тварини згуртовуються і поміщають у середину телят; при цьому декілька дорослих корів, прагнучи визначити причину триво­ги, розходяться в різні боки від стада.

Для відпочинку стадо вибирає північний схил гори або глибоку уще­лину, щоб уникнути сонячного проміння. Як боїться спеки більше, ніж холоду, і тому лягає охочіше за все на снігу, навіть в тіні; якщо немає сні­гу, він зриває землю і влаштовує собі ложе. Вода для нього — необхідна умова існування.

За словами монголів, час злучки починається у вересні та триває ці­лий місяць. Тоді бики і вдень, і вночі стурбовані та збуджені. Самотні бики збираються в стада, бігають, як божевільні, розшукуючи корів і по­стійно при цьому хрокаючи; коли вони зустрічаються з іншими биками, то стають один проти одного, щоб у серйозному поєдинку домогтися права володіння самкою. Від страшних ударів, від яких іноді один із рогів ламається біля основи, жоден із товстих черепів, проте, не тріскається, а серйозні рани, завдані один одному, скоро загоюються. Задоволені або пересичені та втомлені після періоду злучок, вони повертаються на свої пасовища, заспокоюються і ведуть знову такий самий спосіб життя, що і раніше. Через 9 місяців після злучки корова телиться і піклується про своє дитинча протягом одного року. У 6—8 років як стає дорослим, у 25 вмирає від старечої слабкості, якщо хвороба або куля мисливця не ско­ротять ще раніше його віку. Інші вороги не підіймаються на його рідні висоти. Полювання на яків для хороброго і добре озброєного стрільця на­стільки ж принадне, наскільки і небезпечне. Могутній звір, якщо трапилося, що перший постріл не виявився смертельним, іноді, не вагаючись, кидається на мисливця.

У всіх країнах, розташованих біля високих гір, де водиться як, ми бачимо його прирученого, як корисну і важливу свійську тварину. Руїні яки чистого чорного кольору дуже рідкісні; зазвичай навіть у найбільш схожих на диких помітні білі плями; крім того, трапляються бурі, руді та строкаті яки. Тибет використовує яка як в’ючну тварину. Як без зусиль носить на собі вантаж у 100—150 кг по найважчих скелястих стежинах і засніжених полях.

Ваш відгук