Біологія » Архив сайта » Дюгоні

Дюгоні

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 30-01-2012

Дюгоні — мовчазні тварини, які лише пихкають під час вдиху і видиху. Але їхні малята видають звуки, які схожі на мекання ягняти.

Товстошкірі і незграбні, до трьох метрів зав­довжки, дюгоні цілими табунами ліниво пересу­ваються з одного підводного пасовища до іншого, споживаючи водорості. Вони тримаються берегів, перебуваючи на глибині не більш як 20 м. Від­дають перевагу широким затокам, у річки захо­дять рідко. Там, де багато водоростей, ведуть осілий спосіб життя, риються у піску, викопуючи молюсків. Самки роблять це жорстким хоботком, самці — бивнями. Живляться переважно вночі. Пересуваються 3—4 км/год, але, налякані, мо­жуть розвинути швидкість до 9, а поранені — навіть 18 км/год.

Якщо тварини чимось сполохані, то хрюкають і свистять. 98 % добового часу вони живляться, через кожні 1—4 хв (максимум 15) виринають, щоб вдихнути повітря.

Життя у воді позначилося на зовнішньому вигляді дюгоня. Невелика голова не має вушних раковин, очі маленькі і вузькі, величезний рот, невеличка шия, внаслідок чого рухлива голова непомітно переходить у тулуб, що закінчується горизонтальним хвостовим плавцем. Дві лопаті хвостового плавця розділені широкою виїмкою посередині і загострені на кінцях. Задні кінцівки зникли, передні перетворилися на ласти, які ко­ротші, ніж у ламантинів, і без кігтеподібних копитець.

Ласти у дюгонів виконують одноманітну функ­цію, вони значно глибше занурені в шкіряний мішок тулуба (майже до самого ліктя) і рухають­ся в площині, паралельній поздовжній осі тіла. Вони також правлять за кермо рулів повороту і глибини.

За допомогою передніх ластів, які дуже рух­ливі і гнучкі, дюгоні можуть виконувати багато функцій. Так, дюгонь може почісувати будь-яку частину голови і морди, гладити і почісувати боки тіла, відштовхувати одним із ластів противника, який наступає, переносити маля. Іноді дюгонь піднімає ними їжу і підносить її до рота.

Колір шкіри переважно буруватий, блідо-ко­ричневий або синьо-сірий. М’язовими звисаючи­ми рухливими губами, вкритими щетиною, закінчується морда. Своєрідна хапальна верхня губа і шорсткі щетинки навколо носа допома­гають перебирати і попередньо подрібнювати їжу перед тим, як її почнуть перетирати зуби. Два верхні різці у самців — це бивні, які постійно ростуть. У молодих дюгонів 26 зубів без емалі: на верхній щелепі пара різців і чотири пари кутніх, на нижній — пара різців і сім пар кутніх. У дорослих — тільки 10 зубів: пара верхніх різ­ців і по дві пари верхніх і нижніх кутніх. Різці у самців 20—25 см завдовжки, вони на 5—7 см виступають з ясен і служать знаряддям боротьби. Довжина тіла частіше — 3, іноді — 5 м, маса 200—600 кг.

У куточках очей дюгонів, як і у всіх сирен, є велика кількість залоз, що виділяють масля­нистий секрет.

Про розмноження цих тварин відомо дуже мало. Вагітність триває 11 місяців. Дюгонь на­роджує одне маля, яке годує молоком. Час від часу мати з малям піднімається на поверхню води, щоб вдихнути повітря.

Малята дюгонів народжуються зрячими, добре сформованими, що забезпечує їм виживання. Найбільш характерна риса поведінки маляти дю­гоня — прагнення до тісного контакту з матір’ю. Маля не відходить від матері навіть у тому ви­падку, коли вона загинула. Протягом року маля живиться молоком матері. Під час годування сам­ка обіймає його, притискує до себе ластами. Найбільш безпечна і зручна поза для маляти — на спині у матері.

Незначне переміщення маля в спокійних умо­вах, коли тварини відпочивають, супроводжується спокійними звуками, на які самка тихенько від­повідає. Тільки-но самка починає рухатися, як слідом за нею поспішає і маля; при цьому ро­динна пара обмінюється енергійнішими і часті­шими звуками. У тривожній ситуації, коли не­обхідно втекти від небезпеки, мати швидко ру­хається, підштовхуючи поперед себе маля або притискує його ластами. Іноді маля сідає на спину матері і міцно тримається за неї передніми ластами, поки не мине небезпека. В тих випад­ках, коли маля розлучають з матір’ю, воно часто і голосно пищить. Так само поводить себе і самка.

У найперші дні маля плаває невміло, але вже через тиждень чудово плаває і пірнає. В разі не­безпеки або в пошуках їжі самка і маля можуть залишатися під водою 4—5 хв. Маля часто гра­ється з матір’ю, повзає на її спині, скочується з неї, підштовхує її головою. Мати завжди насто­рожі, щоб у разі небезпеки прийти йому на до­помогу. Відомі випадки, коли смертельно пора­нена самка охороняла своє маля протягом трьох годин, поки сама не загинула. Інша самка не кидала своє поранене маля протягом кількох днів, аж до його загибелі.

Новонароджений дюгонь буває завдовжки 1,5 м, досить рухливий, дихає частіше, ніж до­рослий.

Живуть дюгоні переважно в морі, в прісну воду заходять тільки випадково і ніколи не під­німаються вверх за течією, вибираючи мілководні місця в затоках і бухтах, де вода тече повільно, добре прогрівається сонцем і містить багато рос­лин. На сушу ніколи не виходять, а, залишив­шись без води під час відпливу, терпляче чекають припливу.

Живляться дюгоні 6 видами водоростей і мор­ськими травами.

Тримаються поодинці або парами, інколи об’єднуються в групи і навіть у великі табуни. У липні 1893 р., наприклад, у затоці Мортон по­близу Брісбена (США) спостерігали табун, який налічував кілька сотень голів. Довжина його становила 5 км, ширина — близько 300 м. Сьогод­ні таку велику кількість тварин можна зустріти лише на узбережжі Шрі-Ланка.

Групи дюгонів більшу частину сезону прово­дять у межах певного ареалу, поки вони забез­печені їжею. Групи складають дорослі самці і самки з малятами різного віку. Зустрічаються також і поодинокі тварини. Найбільш високий рівень зв’язку виявлено у матері і маляти. Стій­кіші зв’язки між тваринами однієї статі, ніж у різностатевих особин. Найменш стійкі об’єднання серед самців. Для дюгонів характерні так звані сімейні групи, які складаються з дорослого самця, самки і маля, а також окремі групи молодих самців. Нерідко останніх очолює старий самець. У цих групах спостерігається синхронний ритм опускання під воду і виринання. Вважають, що старі дюгоні в групах молодих самців виконують роль наставників і навчають їх різним прийомам добування їжі. Великі самці можуть бути також лідерами змішаних груп.

Ігри молодих дворічних самців-дюгонів, у яких вже з’явилися бивні, іноді проходять у сутичках: вони прагнуть вдарити один одного. Самці різного віку часто граються у воді: син­хронно пірнають, крутяться навколо своєї осі і один навколо другого. Частина тварин спить на дні, деякі з них тримаються нерухомо парами і так відпочивають. У сонячну погоду, переважно вранці і ввечері, дюгоні граються активніше.

Як правило, у дюгонів немає конкуренції з іншими морськими ссавцями ні за ділянки про­живання, ні за їжу. Вважається, що дюгоні мо­жуть конкурувати за їжу з морськими черепа­хами, але в природі це майже не помітно.

Ворогами дюгонів є крокодили в річках, акули — в морях і океанах. Під час їх нападу дюгоні стають значно рухливішими, швидше плавають, пірнають, активно захищаються. Іноді дюгоні захищаються групою, агресивно нападають на крокодила й проганяють його.

Реакція дюгонів на людину віками створю­валась на основі промислу цих тварин. Тому вони не підпускають людину на близьку відстань до себе і пірнають під воду.

Вік дюгоня можна досить чітко визначити на зрізі бивня. Гострі кінці бивнів у малят покриті емаллю, але чохол на них стирається вже через два роки. Бивень складається з дентину, який щороку наростає шар за шаром. Кількість річних кілець свідчить про вік тварини. Таким чином було встановлено, що деякі дюгоні досягають 20-річного віку.

Достовірних даних про чисельність дюгонів немає. Якщо в тропічній зоні Тихого океану, в основному на островах, внаслідок другої світо­вої війни зменшилась їх кількість, то в акваторії Північної Австралії, і особливо в районі Великого Бар’єрного Рифу, тварин нині значно більше, ніж раніше.

У наш час на Землі збудовано понад ЗО вели­ких океанаріумів, які відкриті для відвідувачів. У деяких з них не тільки демонструють дюгонів широкому колу глядачів, а й детально вивчають. Тільки в СІЛА і Японії діють 19 таких установ.

Неволю тварини переносять значно гірше, ніж ламантини, і важче переносять відсутність води.

У ряді країн — Норвегії, Англії, Нідерландах, Австралії та Новій Зеландії — є акваріуми, в яких періодично тримають дюгонів і ламантинів для показу. Всі ці океанаріуми і акваріуми різні за конструкцією, але в кожному з них є ряд басейнів з проточною водою. Найбільший Калі­форнійський океанаріум (СІЛА) має розміри 36X18 м.

В одному з флорідських зоопарків жив дю­гонь масою 3 ц. Він щоденно споживав 40 кг картоплі, бананів, салату, помідорів і гарбузів. Він та його подруга знали свої клички, підпли­вали до наглядача, переверталися на спину, щоб їх пестили, після відповідної команди подавали ласт.

У стінках деяких басейнів вмонтовані ілюмі­натори, крізь які ведуться спостереження за поведінкою тварин. Вода у басейнах, в яких ці теплолюбні тварини утримуються цілий рік, піді­грівається і має постійну температуру — близько 25 °С. У басейни надходить свіжа і чиста морська вода, яка пропускається крізь спеціальні фільтри. Глибина басейнів — 4—6 м.

Дно становить собою сітку, яка піднімається в разі необхідності. Канали, якими сполучаються басейни, дають змогу переводити тварин з одного відсіку до іншого. В океанаріумах є багато інших пристосувань, серед них важливою є звукова ізоляція — спеціальне покриття, що . поглинає звуки. Адже звуки інших тварин перешкоджають роботі з дюгонями.

Для тих тварин, які хворіють, обладнані спе­ціальні басейни-ізолятори, в яких є все необхідне для надання медичної допомоги.

Іноді для утримання дюгонів використовують вольєри з сітки, які встановлюються на морі. Особливо ефективне використання невеличких бухт і заток, що наближає умови життя дюгонів до природних.

Щоб відловити дюгонів, їх човнами спочатку відтискують якнайближче до берега, а тоді на­тягують капронову сітку між двома човнами, У ?£У І потрапляють тварини.

Як тільки дюгонів витягають з води, їх кра­ном у брезентових гамаках піднімають на палубу судна, де розміщують у спеціальні ванни з мор­ською водою. На бортах ванн, щоб захистити проти поранень шкіри, прикріплюють поролон. У ваннах тварини проводять кілька годин, поки не закінчиться полювання і судно не піде до місця призначення.

Іноді дюгонів ловлять з катера — підпливають до тварини і, як тільки вона випливе з води за черговою порцією повітря, накидають на неї ней­лонову сітку.

Транспортують дюгонів обережно. Випущені в басейн океанаріума, вони ведуть себе по-різно­му: одні тримаються якнайдалі від людей, інші постійно пірнають і вивчають приміщення, шу­кають з нього вихід. У перші дні тварини відмов­ляються від їжі. Багато з них гине від запалення легень. Пояснюється це тим, що в дюгонів після відлову і кількох днів голодування значно по­слаблюється організм. Дюгоні, які дістали значні травми під час відлювлювання і перевезення, часто гинуть через 2—3 дні від інфекцій. Вжи­ваються всі заходи, щоб врятувати тварин — робляться профілактичні ін’єкції антибіотиків і вітамінів.

Іноді тварини заражені гельмінтами (глиста­ми). Під час розтину їхнього тіла цих паразитів знаходили в багатьох внутрішніх органах — шлунку, кишечнику, печінці, легенях тощо. Бу­ває, що вся відловлена група тварин заражена паразитами, які ослабляють організм тварин і роблять їх сприйнятливішими до інфекції. Адап­тація у тварин продовжується два-три тижні. Час адаптації дюгонів до життя в океанаріумі скоро­чується, якщо людина сприяє цьому.

Дресирування дюгонів вимагає від людини великої уваги і спостережливості, розуміння по­ведінки тварин і знаходження індивідуальної методики дресирування.

Ваш відгук