Автор: admin | Розділ: Будова тварин | 06-02-2012
Мінога річкова має змієвидне тіло, яке поділяється на голову, тулуб і хвіст. Довжина його — 40 см. По боках голови розташовані очі, прикриті напівпрозорою шкірою. У верхній частині між очима міститься непарний носовий отвір, позаду від нього — паріетальний, або тім’яний, орган у вигляді світлої плями. По боках голови відкривається по 7 пар круглих зябрових отворів. Приблизно посередині спинної частини тіла розташований передній спинний плавець, за ним — задній, з’єднаний з невеликим хвостовим. Хвостовий плавець —- протоцеркальний (симетричний за зовнішнім виглядом та внутрішньою будовою). Спинні та хвостові плавці підтримуються за допомогою системи довгих тонких хрящових променів — птеригіофорів. З нижнього боку, на межі між тулубом і хвостом, розміщується анальний отвір, а за ним на сосочку — сечостатевий.
Шкірні покриви не мають зовнішнього скелета. Шкіра має багато одноклітинних залоз, які виділяють слиз. На голові і тулубі розташовані маленькі отвори органів бічної лінії.
М’язова система. Соматична мускулатура тулуба і хвоста, як і у ланцетника, поділена міосептами на правильні сегменти — міомери. Вісцеральна мускулатура представлена складною системою м’язів, до яких належать кільцеві м’язи зябрових мішків та м’язи ротової воронки і язика.
Скелет утворений в основному хордою, яку оточує оболонка із сполучної тканини. Вона, крім хорди, покриває і центральну нервову систему. У сполучнотканинній оболонці по боках хорди міститься парний ряд дрібних хрящиків — верхні дуги, які являють собою зачатки хребців. Між ними міститься спинний мозок. Отже, осьовий скелет недорозвинений, справжнього хребетного стовпа немає. Череп примітивної своєрідної будови. Він складається з трьох відділів: черепної коробки, скелета передротової воронки і скелета вісцерального апарата. Мозковий череп оточує головний мозок знизу, по боках і частково зверху. До переднього краю черепної коробки прилягає непарна, двороздільна нюхова капсула. По боках на задній частині черепної коробки розташовані парні слухові капсули, не включені до стінки черепної коробки, як в представників інших класів хребетних. Черепна коробка протягом усього життя міноги ніби перебуває на стадії ембріонального розвитку вищих хребетних. Посередині пластинки, що підстилає мозок, є отвір, через який проходить гіпофізарний виріст Скелет передротової воронки складається з хрящиків, з яких кільцевий та підв’язковийє головними. Вісцеральний скелет утворений зябровою коробкою і рядом хрящів, розташованих попереду від неї: парні етилевидні і підочноямкові хрящі, які являють собою видозмінені дорзальні відділи зябрових дуг. Зяброва коробка представлена хрящовою сіткою, утвореною дев’ятьма тонкими, зігнутими, розташованими впоперек зябровими дужками і чотирма парними поздовжніми хрящовими смужками, що з’єднують зяброві дуги, та навколосерцевим хрящем, який оточує серце з боків і ззаду. Зябровий апарат у зв’язку з ентодермальним походженням зябер міститься під шкірою. Отже, основними ознаками черепа і вісцерального скелета міноги є: відсутність щелеп, наявність недорозвиненої черепної коробки, нерозчленованих зябрових дуг і складної системи хрящів ротової воронки.
Нервова система. Головний мозок має п’ять відділів: передній, проміжний, середній, довгастий і мозочок. Вони порівняно малі, зокрема передній мозок і мозочок. Усі відділи розташовані в одній площині. Покрив мозку складається з епітелію, в якому немає нервової речовини. З покривом проміжного мозку зв’язане тім’яне око та епіфіз, з дном цього відділу — воронка, до якої прикріплюється слабко виявлений гіпофіз. Головних нервів 10 пар. Спинний мозок має вигляд сплющеного тіла, від якого відходять спинномозкові нерви.
Органи чуттів мають просту будову. Орган нюху непарний, хоч нюхові нерви парні. Орган слуху складається з внутрішнього вуха, в якому тільки два півколових канали. Найпростішими зоровими рецепторами у міноги є світлочутливі клітини шкіри, за допомогою яких тварина розрізняє світло і темряву Більш досконалим органом у міноги є тім’яне око. Воно являє собою міхуроподібний утвір, який розміщений над мозком під прозорими покривами голови і визначає напрямок падаючих променів. Очі порівняно невеликого розміру. У міноги є бічна лінія, яка має вигляд неглибоких ямок, вистелених чутливими нервами.
Органи травлення починаються широкою передротовою воронкою, оточеною роговими зубами. На дні її міститься язик, також усіяний роговими зубами. Він виконує роль поршня при присмоктуванні тварин. Від заднього кінця воронки у міноги, на відміну від інших хребетних, починаються дві трубки. Одна з них, нижня, дуже широка — дихальна; друга, верхня, вузька — стравохід, який обгинає серце і переходить у кишку, відділену від стравоходу клапаном. Передня трохи розширена частина кишки являє собою шлунок, задня — пряму кишку. Всередині вздовж всієї кишки тягнеться висока складка слизової оболонки, яка описує слабку спіраль. Це спіральний клапан, за допомогою якого збільшується поверхня всисання кишечника і сповільнюється проходження їжі, в результаті чого досягається повніше перетравлення. Кишечник міноги у зв’язку з пристосуванням до напівпаразитичного способу життя не диференційований на відділи і представлений прямою трубкою. Під шлунком міститься велика печінка. Підшлункова залоза зачаткова і розсіяна по кишечнику.
Органи дихання. У міног 7 пар зябрових міхурів ентодермального походження, які однією стороною відкриваються у дихальну трубку, другою — назовні. Дихання відбувається стисканням і розслабленням зябрового апарата. Окислюється кров у зябрових пелюстках.
Кровоносна система у міноги, подібно до ланцетника, замкнена. В неї двокамерне серце, яке складається з трьох відділів: венозної пазухи, передсердя і шлуночка. Від шлуночка серця відходить черевна аорта. Вона роздвоюється і в основі своїй потовщується, утворюючи луковицю аорти. Від обох боків черевної аорти відходить по8приносних зябрових артерій, кожна з яких забезпечує 2 напівзябри. Оксидована кров із зябрових капілярів збирається з кожного боку у 8 виносних зябрових артерій. Вони впадають у непарну надзяброву судину — спинну аорту, від якої вперед відходять дві сонні артерії, що несуть кров до голови. Основна частина крові проходить назад по спинній аорті, від якої відгалужуються великі гілки судин до основних внутрішніх органів. Венозна кров збирається із задньої частини тіла у хвостову вену, поділену на парні задні кардинальні вени, які самостійно впадають у верхню частину венозної пазухи. Сюди ж несуть кров із передньої частини тіла парні передні кардинальні вени, або верхні яремні. У нижню частину венозної пазухи впадає непарна нижня яремна вена, яка несе кров від нижньої частини голови. З кишечника кров збирається по кишковій вені у ворітну вену печінки. З печінки по печінковій вені вона потрапляє в нижню частину венозної пазухи.
Органи виділення представлені парними мезонефричними нирками. Одним краєм вони прикріплюються до спинної стінки порожнини тіла. По другій стороні проходять сечоводи — вольфові канали, які ведуть у сечостатевий синус, що відкривається на сечостатевому сосочку сечостатевим отвором. Зв’язок сечової і статевої систем у міноги виявлений слабко, тому статеві продукти виносяться через сечостатевий синус і сечостатевий отвір.
Розмноження і розвиток. Статева система представлена великою непарною статевою залозою, яка міститься в порожнині тіла. Дозрілі яйцеклітини і сперматозоїди крізь прориви стінок статевої залози виводяться у порожнину тіла, потім через своєрідні парні отвори потрапляють у сечостатевий синус, звідки через статевий отвір — у воду, де і запліднюються. Розвиток зародка відбувається з перетвореннями. Яйцеклітина міноги досягає 1 мм в діаметрі, має мало жовтка, дроблення повне і нерівномірне. Бластула багатошарова. Внаслідок інвагінації утворюється гаструла. Довжина личинки, що вилупилась з яйця, піскорийки, досягає 10 мм. Вона відрізняється від дорослої відсутністю дихальної трубки, присисної воронки і зубів, наявністю відносно великого мозку, зачаткових очей, схованих під шкірою, зачаткового черепа і зябрового апарата, чотирикутного рота з верхньою губою і суцільної плавцевої складки, яка у дорослих особин поділяється на плавці. Інший, ніж у дорослої, і спосіб життя личинки. Багато часу вона проводить, зарившись у грунт. Період метаморфозу відбувається на 4—5-му році життя. Личинка в цей час не живиться. Паразитизм у міноги виявлений порівняно слабо і ознак вузької спеціалізації небагато. Мінога має ряд спеціалізованих ознак, які з’явились у зовнішній та внутрішній будові в процесі пристосування до напівпаразитичного способу життя.