БіологіяБіологія – це цілі організми, мільйони молекул

Мінога річкова має змієвидне тіло, яке поді­ляється на голову, тулуб і хвіст. Довжина його — 40 см. По боках голо­ви розташовані очі, прикриті напівпрозорою шкірою. У верхній частині між очима міститься непарний носовий отвір, позаду від нього — паріетальний, або тім’яний, орган у вигляді світлої плями. По бо­ках голови відкривається по 7 пар круглих зябрових отворів. Приблиз­но посередині спинної частини тіла розташований передній спинний пла­вець, за ним — задній, з’єднаний з невеликим хвостовим. Хвостовий плавець —- протоцеркальний (симетричний за зовнішнім виглядом та внутрішньою будовою). Спинні та хвостові плавці підтримуються за допомогою системи довгих тонких хрящових променів — птеригіофорів. З нижнього боку, на межі між тулубом і хвостом, розміщується анальний отвір, а за ним на сосочку — сечостатевий.

Шкірні покриви не мають зовнішнього скелета. Шкіра має багато одноклітинних залоз, які виділяють слиз. На голові і тулубі розташова­ні маленькі отвори органів бічної лінії.

М’язова система. Соматична мускулатура тулуба і хвоста, як і у ланцетника, поділена міосептами на правильні сегменти — міомери. Вісцеральна мускулатура представлена складною системою м’язів, до яких належать кільцеві м’язи зябрових мішків та м’язи ротової воронки і язика.

Скелет утворений в основному хордою, яку оточує оболонка із спо­лучної тканини. Вона, крім хорди, покриває і центральну нервову систе­му. У сполучнотканинній оболонці по боках хорди міститься парний ряд дрібних хрящиків — верхні дуги, які являють собою зачатки хребців. Між ними міститься спинний мозок. Отже, осьовий скелет недо­розвинений, справжнього хребетного стовпа немає. Череп примітивної своєрідної будови. Він складається з трьох відділів: череп­ної коробки, скелета передротової воронки і скелета вісцерального апарата. Мозковий череп оточує головний мозок знизу, по боках і частково зверху. До переднього краю черепної коробки прилягає непарна, двороздільна нюхова капсула. По бо­ках на задній частині черепної коробки розташовані парні слухові капсули, не включені до стінки черепної коробки, як в представників інших класів хребетних. Черепна коробка протягом усього життя міноги ніби перебуває на стадії ембріонального розвитку вищих хребетних. По­середині пластинки, що підстилає мозок, є отвір, через який проходить гіпофізарний виріст Скелет передротової воронки складається з хрящиків, з яких кільцевий та підв’язковийє головними. Вісце­ральний скелет утворений зябровою коробкою і рядом хрящів, розташова­них попереду від неї: парні етилевидні і підочноямкові хрящі, які являють собою видозмінені дор­зальні відділи зябрових дуг. Зяброва коробка представлена хрящовою сіт­кою, утвореною дев’ятьма тонкими, зі­гнутими, розташованими впоперек зябровими дужками і чотирма парни­ми поздовжніми хрящовими смужка­ми, що з’єднують зяброві дуги, та навколосерцевим хрящем, який оточує серце з боків і ззаду. Зябровий апарат у зв’язку з ентодермальним походжен­ням зябер міститься під шкірою. Отже, основними ознаками черепа і вісце­рального скелета міноги є: відсутність щелеп, наявність недорозвиненої че­репної коробки, нерозчленованих зяб­рових дуг і складної системи хрящів ротової воронки.

Нервова система. Головний мозок має п’ять відділів: перед­ній, проміжний, середній, довгастий і мозочок. Вони по­рівняно малі, зокрема передній мозок і мозочок. Усі відділи розташовані в од­ній площині. Покрив мозку складається з епітелію, в якому немає нервової речовини. З покривом про­міжного мозку зв’язане тім’яне око та епіфіз, з дном цього від­ділу — воронка, до якої прикріплюється слабко виявлений гіпо­фіз. Головних нервів 10 пар. Спинний мозок має вигляд сплющеного тіла, від якого відходять спинномозкові нерви.

Органи чуттів мають просту будову. Орган нюху непарний, хоч ню­хові нерви парні. Орган слуху складається з внутрішнього вуха, в яко­му тільки два півколових канали. Найпростішими зоровими рецепторами у міноги є світлочутливі клітини шкіри, за допомогою яких тварина розрізняє світло і темряву Більш досконалим органом у міноги є тім’я­не око. Воно являє собою міхуроподібний утвір, який розміщений над мозком під прозорими покривами голови і визначає напрямок падаю­чих променів. Очі порівняно невеликого розміру. У міноги є бічна лінія, яка має вигляд неглибоких ямок, вистелених чутливими нервами.

Органи травлення починаються широкою передротовою воронкою, оточеною роговими зубами. На дні її міститься язик, також усіяний роговими зубами. Він виконує роль поршня при присмоктуванні тварин. Від заднього кінця воронки у міноги, на відміну від інших хре­бетних, починаються дві трубки. Одна з них, нижня, дуже широка — дихальна; друга, верхня, вузька — стравохід, який обгинає серце і переходить у кишку, відділену від стравоходу клапаном. Передня трохи розширена частина кишки являє собою шлунок, задня — пря­му кишку. Всередині вздовж всієї кишки тягнеться висока складка слизової оболонки, яка описує слабку спіраль. Це спіральний клапан, за допомогою якого збільшується поверхня всисання кишеч­ника і сповільнюється проходження їжі, в результаті чого досягається повніше перетравлення. Кишечник міноги у зв’язку з пристосуванням до напівпаразитичного способу життя не диференційований на відділи і представлений прямою трубкою. Під шлунком міститься велика пе­чінка. Підшлункова залоза зачаткова і розсіяна по кишечнику.

Органи дихання. У міног 7 пар зябрових міхурів ентодермального походження, які однією стороною відкриваються у дихальну трубку, другою — назовні. Дихання відбувається стисканням і розслабленням зябрового апарата. Окислюється кров у зябрових пелюстках.

Кровоносна система у міноги, подібно до ланцетника, замкнена. В неї двокамерне серце, яке складається з трьох відділів: венозної пазухи, передсердя і шлуночка. Від шлуночка серця відходить черевна аорта. Вона роздвоюється і в основі своїй потовщується, утворюючи луковицю аорти. Від обох боків черевної аорти відходить по8приносних зябрових артерій, кожна з яких забезпечує 2 напівзябри. Оксидована кров із зябрових капілярів збирається з кожного боку у 8 виносних зяб­рових артерій. Вони впадають у непарну надзяброву судину — спинну аорту, від якої вперед відходять дві сонні артерії, що несуть кров до голови. Основна частина крові проходить назад по спин­ній аорті, від якої відгалужуються великі гілки судин до основних внут­рішніх органів. Венозна кров збирається із задньої частини тіла у хвостову вену, поділену на парні задні кардинальні ве­ни, які самостійно впадають у верхню частину венозної пазухи. Сюди ж несуть кров із передньої частини тіла парні передні кар­динальні вени, або верхні яремні. У нижню частину венозної пазухи впадає непарна нижня яремна вена, яка несе кров від нижньої частини голови. З кишечника кров збирається по кишковій вені у ворітну вену печінки. З печінки по печінковій вені вона потрапляє в нижню частину венозної пазухи.

Органи виділення представлені парними мезонефричними нирками. Одним краєм вони прикріплюються до спинної стінки по­рожнини тіла. По другій стороні проходять сечоводи — вольфові канали, які ведуть у сечостатевий синус, що відкривається на сечостатевому сосочку сечостатевим отвором. Зв’язок сечової і статевої систем у міноги виявлений слабко, тому статеві продукти ви­носяться через сечостатевий синус і сечостатевий отвір.

Розмноження і розвиток. Статева система представлена великою непарною статевою залозою, яка міститься в порожнині тіла. До­зрілі яйцеклітини і сперматозоїди крізь прориви стінок статевої залози виводяться у порожнину тіла, потім через своєрідні парні отвори по­трапляють у сечостатевий синус, звідки через статевий отвір — у воду, де і запліднюються. Розвиток зародка відбувається з перетвореннями. Яйцеклітина міноги досягає 1 мм в діаметрі, має мало жовтка, дроб­лення повне і нерівномірне. Бластула багатошарова. Внаслідок інва­гінації утворюється гаструла. Довжина личинки, що вилупилась з яйця, піскорийки, досягає 10 мм. Вона відрізняється від дорослої відсутністю дихальної трубки, присисної воронки і зубів, наяв­ністю відносно великого мозку, зачаткових очей, схованих під шкірою, зачаткового черепа і зябрового апарата, чотирикутного рота з верхньою губою і суцільної плавцевої складки, яка у дорослих особин поділяється на плавці. Інший, ніж у дорослої, і спосіб життя личинки. Багато часу вона проводить, зарившись у грунт. Період метаморфозу відбувається на 4—5-му році життя. Личинка в цей час не живиться. Паразитизм у міноги виявлений порівняно слабо і ознак вузької спеціалізації неба­гато. Мінога має ряд спеціалізованих ознак, які з’явились у зовнішній та внутрішній будові в процесі пристосування до напівпаразитичного способу життя.