Біологія » Архив сайта » Клас псилофітовидні

Клас псилофітовидні

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 14-03-2012

Дуже давні і своєрідні вимерлі рослини, що жили в силурі—девоні, були поширені майже по всій земній кулі. Це були невеликі трав’янисті або дерев’янисті рослини, досить примітивної (для вищих рослин) будови, без чіткої диференціації тіла на корінь, стебло і листки. Тіло їх являло собою безлистий (або іноді покритий первісними листками-філоїдами) цилін­дричний осьовий орган, здебільшого дихотомічно розгалужений у верхній частині, з спорангіями на кінцях. Такий орган дістав назву телома. Оскільки псилофіти не мали ще коренів, їх функцію виконували ризоїди. Функцію листків у деяких форм виконували лусковидні або шиловидні вирости-філоїди. Спорангії, що містилися на кінцях теломів (термінально), також мали досить примітивну будову. Вони були товстостінні, порів­няно великі, без спеціальних пристосувань для розкривання. Спори одна­кової величини (ізоспори) розвивалися в тетрадах, гаметофіт невідомий.

псилофіти фотоПсилофіти були одними з перших рослин, що вийшли на сушу. Тому їх часто називають піонерами або первістками суші. Доказом їх назем­ного існування є наявність численних продихів в епідермісі теломів. Про­відна система була в них слабко розвинена і являла собою типову протостелу. Ксилема складалася з кільчастих, або, рідше, спіральних трахеїд. Камбію і механічних тканин не було. Псилофіти росли навколо водойм, на болотах і мілководдях, утворюючи часом значні зарості.

Псилофітам до останнього часу надавали великого філогенетичного зна­чення насамперед тому, що їх розглядали як вихідну групу, з якої зго­дом у процесі довгої еволюції виникли складніші і спеціалізовані групи вищих рослин: плауновидні, хвощевидні, папоротевидні, а за деякими даними навіть і мохоподібні.

Уперше псилофіти були відкриті Даусоном у Канаді в 1859 р. Знай­дені рослини було описано під назвою Psilophyton princeps, що означає псилофіт перший, або головний. Але ці рослини були такі своєрідні і несхо­жі на відомі вже в науці форми, що відкриття це було сприйнято з недо­вір’ям і через деякий час про нього майже забули. Вдруге псилофіти були відкриті випадково під час розкопок у Шотландії в 1913 р. Рослини знай­дено у вигляді добре збережених скам’янілостей у шарах рогового камін­ня, вік якого датується середнім девоном. Рослини знайдено у вертикаль­ному положенні, тобто так, як вони росли. Знайдені рослини докладно до­слідили вчені Кідстон і Ланг і віднесли їх до трьох родів: ринія, хорнеа і астероксилон. Згодом з’ясувалося, що ці роди мають багато спільних рис з відкритим раніше родом Psilophyton, тому були об’єднані в клас Psilophy-tineae. Тепер відомо близько 20 видів псилофітів, що належать до 9 родин. Краще і повніше вивчено представників зазначених вище чотирьох ро­дів.

З роду псилофітон найкраще вивчений вид P. prin­ceps, який було вперше описано як викопний з середнього девону Канади. Тепер він відомий з девонських відкладів Європи, Сибіру, Східної Азії (Ки­тай) і Північної Америки. Це рослина з горизонтальним повзучим кореневи­щем і численними ризоїдами та надземним дихотомічно розгалуженим стеб­лом (теломом) до 1 м заввишки, покритим шипами. Цікаво, що кінці те­ломів були равликоподібно закручені, як молоді листки (вайї) в папоротей. Окремі загнуті донизу галузки несли овальні спорангії, що були чіткіше відмежовані від телома, ніж в інших родів псилофітів.

Рідринія (Rhynid) представлений двома видами, з яких ринія ве­лика (R. major) являла собою рослину до 50 см заввишки і до 5 мм у діаметрі з підземними і надземними дихотомічно розгалуженими гонами (теломами), що несли в кінцях довгасто-циліндричні спорангії до 1 см завдовжки. Про­стій зовнішній будові ринії відповідала досить проста внутрішня будова, а саме: в центрі телома була примітивної будови стела (центральний провідний пучок з ксилеми, оточений флоемою), потім кора і епідерміс. Ксилема складається з самих кільчастих трахеїд, флоема — з 4—5 рядів видовже­них тонкостінних клітин з косими кінцевими стінками. Кора порівняно тов­ста, з тоншою зовнішньою і товщою внутрішньою частинами. Епідерміс одношаровий, з кутикулою і продихами.

Таку внутрішню і зовнішню будову мав і близький рідхорнеа з єдиним видом Н. lignieri. Хорнеа росла разом з ринією по болотах і торфовищах, утворюючи часом значні зарості. Ха­рактерним для хорнеа є здутість і ніби почленованість на сегменти під­земного телома і відсутність в епідермісі продихів. Спорангії були дрібні­ші, ніж у ринії; спороносна порожнина подібно до спорогона сфагнума мала куполовидну форму. У ній була центральна колонка, що не досягала її верхівки.

Рослини з роду астероксилон відрізнялися від попередніх двох родів більшими розмірами і трохи складнішою будовою. Зокрема, А. таскіеі мав прямі надземні гони до 1 м заввишки і до 10 мм завтовшки, що виходили з горизонтального повзучого «кореневища», але не мав ризоїдів. Справжніх коренів також не було. Усі гони були густо покриті дрібними шиповидними листками-філоїдами. Центр стебла, або гону, був зайнятий стелою, усередині якої містилась ксилема. На поперечному роз­різі ксилема мала форму багатопроменевої зірки, звідки й виникла назва роду астероксилон, бо слово Astes (латинізоване грецьке) означає зірка. Ксилема складалася з кільчастих і спіральних трахеїд. Між променями ксилеми містилась у вигляді чохла флоема. Далі йшла кора та епідерміс з продихами.

Ваш відгук