Біологія » Архив сайта » Порядок лепідодендрони

Порядок лепідодендрони

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 22-03-2012

Викопні, переважно деревовидні форми з листками мікрофільного типу, що мешкали з середини девону до кінцлепідодендрония тріасу; найвищого розвитку досягли в карбоні. Різноспорові і язичкові рослини; мали здебільшого камбій; спорофіли були зібрані в колоски, або шишки (стробіли). Розрізняють 5—6 родин, з яких дві найважливіші розглянемо нижче.

Родина лепідодендронові. Охоплює кілька родів; з них найважливішим і найкраще вивченим є рід Lepidodendгon, до якого відносять понад 100 видів, описаних переважно з карбону. У Донбасі, зокрема, часто знаходять представників роду в продуктивному карбоні.

Лепідодендрони були здебільшого високими деревами (досягали 40 м заввишки і 2 м у діаметрі) з прямими високими стовбурами, що дихотоміч­но галузились; кінцеві гони були густо покриті спірально розмішеними вузь­кими лінійними або шиловидними листками, які досягали іноді 50 см зав­довжки. Стовбури і старіші гілки також несли листки, що розміщувались косими рядами і сиділи на ромбічних подушечках, витягнутих у вертикаль­ному напрямку.

Спорофіли в лепідодендронів були зібрані на кінцях гонів у колоски, або шишки, і відомі під назвою Lepidostrobus. Спорофіли мали язичок і нес­ли мікро- і макроспорангії. Останні розміщувались здебільшого в ниж­ній частині колоска. До субстрату лепідодендрони прикріплювались особ­ливими органами, відомими під назвою стигмарій, які зовні мали вигляд, товстих, дихотомічно розгалужених коренів. Але справжні корені були тонкими, нерозгалуженими і виникали на кінцях стигмарій. Отже, за своєю мор­фологічною природою стигмарії подібні до ризофор, властивих селагінелам.

Родина сигілярієві. Походить, як вважають, від давніших лепідодендронових і відома переважно з карбону, особливо з середнього і верхнього. Головним родом є Sigillaria, що поділяється, на два підроди і налічує кілька видів.

Сигілярії загалом великі дерева, до 30 м заввишки, з прямими стовбурами, на верхівці трохи дихотомічно розгалуженими або й зовсім не розга­луженими, при основі помітно конічно розширеними; також мають стигмарії. Стовбури сигілярій були покриті здебільшого прямими рядами шести­гранних залишків листків (рубців); листкові подушки мало розвинуті; іноді їх не було зовсім. Верхівки стовбурів і гілок були покриті довгими і вузькими мечовидними листками. Спорофіли, як і в лепідодендронів, зібрані в колоски (шишка) до 15 см завдовжки, але були здебільшого одно­статевими, тобто несли тільки мікроспорангії з мікроспорами або тільки макроспорангії, в яких розвивалося до 12 макроспор.

Лепідодендрони і сигілярії та близькі до них форми були дуже поши­рені на земній кулі, особливо в карбоні, утворюючи великі ліси на болотах. З безлічі цих рослин протягом тривалого часу утворилися товщі високо­якісного кам’яного вугілля.

Ваш відгук