Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 24-03-2012
Древні, тільки викопні, досить примітивної форми, що жили в палеозої від середнього девону до початку пермського періоду. За характером своєї зовнішньої і внутрішньої організації більшість прапапоротей наближалась до псилофітовпх, являючи собою ніби вищий щабель еволюції останніх; інші займали проміжне положення між псилофітами і справжніми папоротями. Зокрема, первісні папороті не мали ще великих пірчастих листків у вигляді вай. їхні дрібні листки здебільшого вилчасто галузилися і містилися на дихотомічно розгалужених гонах. Провідна система була хоч і досить різноманітної будови і помітно еволюціонувала порівняно з псилофітами, проте будова стели ще нагадувала примітивний тип прото-стели або сифоностели на різних етапах розвитку. Спорангії розміщувались па кінцях гонів, як у ринієїшх, а не на листках, як у сучасних папоротей. Крім того, спорангії були товстостінні (з багатошаровими стінками) і відкривалися на верхівці порами або поздовжньо за допомогою примітивного кільця; спори всі були однакові.
Рештки прапапоротей знайдено в різних країнах; описано понад 650 видів, що об’єднуються в 24 роди, 6 родин і 4 порядки. Вивчення цих папоротей як групи, що була, очевидно, вихідною для справжніх і насінних папоротей, або птеридоспермів, має велике філогенетичне значення. Найбільш давнім і примітивним з прапапоротей є ряд Protopteridiurn (порядок Protopteridiales), види якого знайдено у відкладах середнього девону в Західній Європі, Китаї і Канаді. Зовні ці папороті дуже нагадували псилофітів. Надземні гони їх дихотомічно галузились; бічні короткі галузки були часом плескуваті (нагадували листки і в молодому віці равликоподібно закручені, як у папоротей). Ці бічні плескуваті гони слід розглядати як прототип листків папоротей. Спорангії були довгастими і містилися на кінцях спороносних гілочок.
Досить давнім і примітивним є також рід Cladoxylon, представники якого відомі з девону і нижнього карбону. Добре вивчений, зокрема, кладоксилон прутовидний, який має ряд рис, спільних для псилофітів і членистих. Це була, очевидно, невеличка кущиста рослина з дихотомічно розгалуженими пагонами, покритими дрібними плескуватими листочками, що також неправильно дихотомічно галузились. Спорангії містилися поодиноко на верхівках багатократно дихотомічно розгалужених спорофілів.
Досить своєрідну будову мали представники роду Slauropteris (родина Stauropteridaceae), зокрема S. oldhamia, відомий з нижнього і середнього девону. У нього від кореневища відростали складно побудовані вайї, які мали вигляд кущистих гонів. Біля основи гонів розміщувались листовидні утвори, що дістали назву афлебій. Гони галузились кільцями, по 4 в кожному; на кінцях вторинних галузок розмішувались у 4 ряди дуже тонкі розгалуження, що мали вигляд пір’їнок. Спорангії містилися на кінцях «пір’їнок» і були товстостінні, без кільця; відкривалися отвором на верхівці. Є дані, що представники цього роду були різноспоровими рослинами.
Давнім є також рід Archaeopteris, відомий з середнього і верхнього девону та нижнього карбону. Це були невеликі різноспорові рослини, що росли на вологих місцях. Вони мали здебільшого великі пірчастозложені листки з сегментами археоптеридального типу і віялуватим дихотомічним жилкуванням. Сегменти на спороносних листках усі або частково були редуковані і перетворені в довгасті спорангії, що сиділи на ніжках, іноді галузистих. Спорангії не мали кільця і були різноспоровими. Представників цього роду знайдено в девонських відкладах Шотландії (Великобританія) і Ірландії, у Сибіру і Донбасі. Їхня зовнішня і внутрішня будова дає підставу розглядати їх як перехідні форми від прапапоротей до справжніх папоротей і первісних птеридосперм (насінних папоротей).