Біологія » Архив сайта » Підклас первісні папороті, або прапапороті

Підклас первісні папороті, або прапапороті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 24-03-2012

первісні папоротіДревні, тільки викопні, досить примітивної форми, що жили в палеозої від середнього девону до початку пермського періоду. За характером своєї зовнішньої і внутрішньої організації більшість прапапоротей набли­жалась до псилофітовпх, являючи собою ніби вищий щабель еволюції ос­танніх; інші займали проміжне положення між псилофітами і справжніми папоротями. Зокрема, первісні папороті не мали ще великих пірчастих листків у вигляді вай. їхні дрібні листки здебільшого вилчасто галузи­лися і містилися на дихотомічно розгалужених гонах. Провідна система була хоч і досить різноманітної будови і помітно еволюціонувала порівняно з псилофітами, проте будова стели ще нагадувала примітивний тип прото-стели або сифоностели на різних етапах розвитку. Спорангії розміщувались па кінцях гонів, як у ринієїшх, а не на листках, як у сучасних папоротей. Крім того, спорангії були товстостінні (з багатошаровими стінками) і від­кривалися на верхівці порами або поздовжньо за допомогою примітивного кільця; спори всі були однакові.

Рештки прапапоротей знайдено в різних країнах; описано понад 650 видів, що об’єднуються в 24 роди, 6 родин і 4 порядки. Вивчення цих папо­ротей як групи, що була, очевидно, вихідною для справжніх і насінних па­поротей, або птеридоспермів, має велике філогенетичне значення. Найбільш давнім і примітивним з прапапоротей є ряд Protopteridiurn (порядок Protopteridiales), види якого знайдено у відкладах середнього девону в Захід­ній Європі, Китаї і Канаді. Зовні ці папороті дуже нагадували псилофітів. Надземні гони їх дихотомічно галузились; бічні короткі галузки були часом плескуваті (нагадували листки і в молодому віці равликоподібно закручені, як у папоротей). Ці бічні плескуваті гони слід розглядати як прототип листків папоротей. Спорангії були довгасти­ми і містилися на кінцях спороносних гілочок.

Досить давнім і примітивним є також рід Cladoxylon, представники якого відомі з девону і нижнього карбону. Добре вивчений, зокрема, кладоксилон прутовидний, який має ряд рис, спільних для псилофітів і членистих. Це була, очевидно, невеличка кущиста рослина з дихотомічно розгалуженими пагонами, покритими дріб­ними плескуватими листочками, що також неправильно дихотомічно галузились. Спорангії містилися поодиноко на верхівках багатократно дихотомічно розгалужених спорофілів.

Досить своєрідну будову мали представники роду Slauropteris (роди­на Stauropteridaceae), зокрема S. oldhamia, відомий з нижнього і середньо­го девону. У нього від кореневища відростали складно побудовані вайї, які мали вигляд кущистих гонів. Біля основи гонів розміщувались листо­видні утвори, що дістали назву афлебій. Гони галузились кільцями, по 4 в кожному; на кінцях вторинних галузок розмішувались у 4 ряди дуже тонкі розгалуження, що мали вигляд пір’їнок. Спорангії містилися на кін­цях «пір’їнок» і були товстостінні, без кільця; відкривалися отвором на вер­хівці. Є дані, що представники цього роду були різноспоровими рослинами.

Давнім є також рід Archaeopteris, відомий з середнього і верхнього девону та нижнього карбону. Це були невеликі різ­носпорові рослини, що росли на вологих місцях. Вони мали здебільшого великі пірчастозложені листки з сегментами археоптеридального типу і віялуватим дихотомічним жилкуванням. Сегменти на спороносних листках усі або частково були редуковані і перетворені в довгасті спорангії, що сиділи на ніжках, іноді галузистих. Спорангії не мали кільця і були різно­споровими. Представників цього роду знайдено в девонських відкладах Шотландії (Великобританія) і Ірландії, у Сибіру і Донбасі. Їхня зовнішня і внутрішня будова дає підставу розгля­дати їх як перехідні форми від прапапоротей до справжніх папоротей і пер­вісних птеридосперм (насінних папоротей).

Ваш відгук