Біологія » Архив сайта » Порядок саговники

Порядок саговники

2

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 03-04-2012

Саговники, або цикадові, відомі як у сучасній флорі, так і у викопно­му стані. Численні рештки відбитків листків і стебел цикадового типу ві­домі вже з карбону і пермо-карбону. Особливого поширення саговники на­були вПорядок саговники мезозої; найбільший розквіт їх припадає на юрський період. У наші часи саговники збереглися подекуди в тропіках і субтропіках Південно-Східної Азії, Африки, Америки і Австралії. Всього на земній кулі відомо тепер близько 100 видів, що нале­жать до 9 родів і 1 родини з двома підродинами.

Саговники є деревовидними рослинами з колоноподібним негалузистим або мало галузястим стовбуром, що зрідка досягає 20 м заввишки. У деяких видів стовбур короткий, бульбовидний або редькоподібний, заглиблений частково або повністю в грунт. На верхівці стовбура є крона з великих, зде­більшого пірчастих, шкірястих, до 2—4 м завдовжки листків. Цікаво, що молоді листки спочатку равликоподібно згорнуті, як у папоротей. Саговни­ки зовні схожі на деревовидні папороті і пальми. Але з папоротями вони близько споріднені, тоді як з пальмами тільки схожі зовнішнім виглядом.

Стовбур саговників має складну анатомічну будову. У центрі його міститься добре розвинута серцевина, багата на крохмаль. Деревина мало розвинута і складається з трахеїд. Провідна система складе­на з колатеральних пучків. Кора добре розвинута, товста; рослини здатні до вторинного потовщення.

За формою і будовою макроспорофілів родина саговникових поділяється на дві підродини: саговники і замієві.

Саговники, або цикадові, характеризуються тим, що їх макроспорофіли не зібрані в шишки (стробіли). Вони мають вигляд звичайних вегетативних листків пірчастої будови, але звичайно значно дрібніші, без хлорофілу, жовтуватого кольору; у нижній частіші вони несуть з боків по 2-8 насінних зачатків. До складу цієї підродини входить тільки один рід — саговник, що налічує близько 15 видів, властивих тропікам і субтропікам Африки, Азії, Австралії і Поліне­зії. Одним з типових представників цього роду є саговник звичайний, який походить з Південно-Східної Азії. У нас його часто культивують в оранжереях і у відкритому грунті на Чорноморському узбережжі Кавказу від Сочі до Батумі. Це деревце з невисоким (до 2-4 м), але досить товстим (до 1 м в діаметрі) стовбуром, який закінчується па вер­хівці кроною красивих шкірястих пірчастих листків до 1-2м завдовжки.

Саговник звичайний — дводомна рослина. Макроспорофіли жовтувато­го кольору містяться на верхівці стовбура; вони значно менші від вегета­тивних листків і несуть з боків у нижній частині по декілька насінних за­чатків завбільшки з сливу. Стиглий насінний зачаток має таку будову: усередині міститься ендосперм, або заросток, з двома архегоніями; він оточений нуцелусом, зовні покритим покривом, або інтегументом; ос­танній складений з трьох шарів: зовнішнього соковитого, середнього ка­м’янистого і внутрішнього також соковитого. На верхівці насінного за­чатка є вузький канадець, який називається пилковходом, або мікропіле, що веде до нунелуса. Під мікропіле є пилкова камера з цукристою рідиною, куди попадає пилок. Після запліднення насінний зачаток перетворюється в насінину. Отже, у саговників, як і в решти голонасінних, насінний за­чаток являє собою видозмінений макроспорангій з макроспорою (зарост­ком, або жіночим гаметофітом) усередині. Остання після запліднення яй­цеклітини і розвитку зародка не залишає макроспорангія.

Мікроспорофіли розміщені, на верхівці стовбурів чоловічих екземпля­рів саговішка і зібрані в компактні стробіли, або шишки. Кожний мікроспорофіл має вигляд невеликої, трикутної в обрисі пластинки, на якій з ниж­нього боку розміщені групи (соруси) мікроспорангіїв. Мікроспорангії за­кладаються евспорангіатно, тобто в субепідермальному шарі спорофіла. Мікроспори (пилок) дрібні, численні, з двома оболонками: зовнішньою товщою — екзиною і внутрішньою тоншою — інтиною. Усередині мі­ститься густа цитоплазма і ядро. Мікроспора розвивається як звичайно: ді­литься на три клітини, з яких одна, найдрібніша, є, по суті, єдиною вегета­тивною клітиною чоловічого гаметофіта (заростка). Друга клітина є антеридіальною; вона дає початок двом великим сперматозоїдам з численними спірально розташованими джгутиками. Третя клітина перетворюється в пилкову трубку (гаусторій); коли пилок попадає через мікропіле в пилкову камеру, ця клітина втискується в тканину нуцелуса, де розпливається; сперматозоїди звільняються; поплававши у цукристій рідині пилко­вої камери, один із сперматозоїдів проникає через шийку архегонія до яйцеклітини, і ядро її зливається з ядром сперматозоїда; другий спермато­зоїд гине. Із заплідненої яйцеклітини досить складним шляхом і повільно розвивається масивний зародок, який вростає в ендосперм і живиться по­живними речовинами його клітин. Нуцелус і інтегумент перетворюються в оболонку насінини.

Замієві характеризуються тим, що їх макроспорофіли зібрані в шишки, або стробіли, які в окремих родів досягають досить великих розмірів (до 50 см). Макроспорофіли порівняно з вегетативними листками дрібні і мають зовсім іншу будову. Вони мають форму столика або щитка з ніжкою, якою прикріплюються до осі стробіла. З боків столика вниз звисають два насінних зачатки, мікропіле яких також напрямлені вниз.

До складу цієї підродини входить 8 родів і понад 80 видів.

Отзывов (2)

Можете написати прдеставників?

Мамонтове дерево, Даммара, Араукарія, Вельвичія

Ваш відгук