Біологія » Архив сайта » Порядок зонтикоцвіті

Порядок зонтикоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 17-05-2012

Характерною спільною рисою всього порядку, що охоплює 3 родини (деренові, аралієві і зонтичні), є наявність суцвіть зонтиків, простих або (частіше) складних. Зав’язь, на відміну від попередніх порядків, завжди нижня, але пелюстки вільні; є нектарний диск. За типом будови квітки і наявністю диска зонтикоцвіті близько стоять до трьох попередніх поряд­ків. Окремі ботаніки зближують їх часом із складноцвітими, вбачаючи деякі спільні риси в анатомічній будові плодів. Порядок зонтикоцвіті іноді поділяють на два окремі порядки — кизилові  і зонтичні. Але ці порядки настільки близькі між собою, що навряд чи треба їх поділяти.

AraliaceaeРодина аралієві. Дерева, кущі, ліани або трави, нерідко досить колючі. Листки здебільшого чергові, великі, пальчасті або пірчасті, з піхвами. Квітки п’ятичленного типу, дрібні, зібрані в складні суцвіття у вигляді зонтика, головки або колоса; чашечка часто недороз­винута; пелюстки вільні, нерідко рано опадають; тичинок стільки ж, скіль­ки пелюсток, рідко більше; маточка складена з 2-5 плодолистків; зав’язь нижня, рідше напівнижня або верхня; плід — ягода або складна кістянка, розпадається на окремі плодики.

Родина охоплює 70 родів і близько 800 видів, поширених переважно в тропіках і субтропіках; позатропічних форм мало. У листя­них лісах Поділля, Прикарпаття і Закарпаття дико росте плющ звичайний — чіпка вічнозелена ліана з шкірястими три-, п’ятилопате­вими листками; плід — чорна куляста ягода. Плющ часто розводять у кімнатах і оранжереях.

У ботанічних садах і арборетумах України вирощують часом такі далекосхідні види, як аралія маньчжурська, або чортове дерево, — високий, дуже колючий кущ, калопанакс, або шип-дерево (Асап-thopanax sessiliflorum) — до 10—15 м заввишки, густо покритий міцними шиїтами, акантопанакс сидячоцвітий — кущ до 2-3 м у висоту, покритий тонкими шипами. До цієї ж родини належить і славнозвісний жень-шень — важлива лікарська бага­торічна рослина, що росте дико в лісах Далекого Сходу, у Китаї і на Корейському півострові. Корені жень-шеня містять різні фізіологічно актив­ні речовини (глікозиди, ефірні олії і кислоти), які в сукупності діють на організм людини як збуджуючі і тонізуючі. У свій час східна медицина при­писувала жень-шеню універсальну дію майже проти всіх хвороб; вважало­ся також, що він здатний продовжувати вік людини і повернути їй молодість. Усе це, звичайно, дуже перебільшено.

Родина деренові, або кизилові. Здебільшого дерева або кущі, рідше трави, звичайно з супротивними листками. Квітки найчастіше чотиричленні, у цимозних суцвіттях, зовні схожих на зонтики або головки; зав’язь нижня, з 1-4 плодолистків; плід — кістянка, рідше ягода. Відомо 10 родів і близько 100 видів, поширених переважно в тропіках і субтропіках. Найбільшим родом (до 40 видів) є дерен, або кизил, представлений у нашій флорі двома кущовими видами: дерен звичай­ний з жовтими квітками в зонтиках і червоними їстівними плодами, поширений у Гірському Криму і на Кавказі, і дерен кров’яний з білими квітками і чорними кулястими неїстівними плодами. Гілки його взимку мають кров’яно-червоне забарвлення (звідси назва виду).

Зонтичні — велика родина, що має близько 300 родів поширених в позатропічних областях із сухим кліматом. Багато зонтичних мають різні ефірні олії в плодах, листках і інших органах. Тому деякі види культивують як цінні ефіроолійні (фен­хель, кмин, коріандр, аніс, дягель і ін.), пряні і городні (петрушка, морква, кріп, пастернак і ін.). Є чимало досить отруйних рослин (омег водяний, цикута, собача петрушка, болиголов, бутень і ін.). Систематика зонтичних досить ускладнена через велику одноманітність у зовнішній будові. Од­нак на підставі особливостей будови суцвіть, зав’язей і особливо плодів родину поділяють на три підродини.

Підродина болаксові, або водолюбні. Суцвіття — простий зонтик; сім’янки дерев’янисті, олійних канальців немає або вони заглиблені в ребра. Сюди належить, зокрема, рід Bolax, по­ширений виключно в південній півкулі. Це — здебільшого щільні подушко-видні кущі, що ростуть у гірських посушливих областях; деякі з них дають смолу болакс.

Підродина підлісникові. Суцвіття — головка або простий зонтик; сім’янки не дерев’янисті; олійні канальці в жолобках; стовпчики оточені диском. До цієї підродини належать кілька родів, зокрема великий рід миколайчики, що налічує понад 200 видів, з головчастими суцвіттями, оточеними колючи­ми листочками обгортки. У нашій флорі як бур’ян на відкритих місцях найбільше поширені миколайчики польові з яйцевидни­ми головками і синіми квітками. Блідо-рожеві квітки в невеликих головках має підлісник європей­ський, що зу­стрічається в лісах Полісся і По­ділля.

Підродина селерові. Суцвіття — складний зонтик; стовпчики на диску; олійні канальці розміщені по-різному. Це найбільша підродина; до неї нале­жать майже всі зонтичні нашої флори, а також культивовані види. Для зручності ознайомлення пред­ставників підродини можна поділи­ти на 3 групи, залежно від їх прак­тичного значення.

Ефіроолійні рослини. Найваж­ливішими з них є: коріандр з червоними квітками, аніс з бі­лими квітками, фенхель з жовтими квітками, кмин з білими квітками й ін. Ефірні олії, які добувають з насіння цих рослин, використо­вують у парфюмерній промисло­вості, медицині, у лікерному і кон­дитерському виробництві й ін.

Городні (овочеві) і пряні рослини. Сюди належать: морква, кріп, петрушка, пастернак, селера й ін.

Отруйні і лікарські рослини. Цикута, або віха отруйна — багаторічна рослина з товстим кореневищем; росте по берегах водойм (ставки, стариці, озера) і на вогких луках та болотах; дуже отруйна, містить алкалоїди цикутин і цикутотоксин. Болиголов — дворічник, стебло до 2м заввишки з червоно-бурими плямами; присадиб­ний бур’ян; у плодах і частково в листках містить сильнодіючі алкалоїди — коніїн, конгідрин, метконіїн і ін. Омег водяний — багаторічник, росте по берегах водойм і часом у воді, найбільш токсичним є корінь, що містить смолоподібну речовину — енантотоксин. Собача петруш­ка — однорічний городній бур’ян; уся рослина от­руйна. Ферула — багаторічник пустинь Середньої Азії, містить смоли й ефірні олії, що застосовуються у медицині і парфюмерії. На болотах, заболочених луках і по берегах водойм місцями досить поши­рений в Україні дягель лікарський — висока дворіч­на рослина з великими листками і дуже здутими піхвами. Дягель часом також розводять як лікарську і пряну рослину.

Ваш відгук